Тимошенко пішла на ризик: або пан, або пропав

Залишається лише здогадуватися, що відбувалося в останні півтора роки з ухилянням від сплати податків великими підприємствами в Україні. Зате могутнім потоком ринули гроші з офшорів...

Звичайно ж, можна лише вітати політику уряду Юлії Тимошенко, направлену на радикальне підвищення зарплат, пенсій, інших соціальних стандартів в країні, а також за її намір виплатити компенсації по знецінених внесках. Проте є одне «але».

Має бути забезпечене зростання не тільки номінальних доходів населення, але і реальних доходів - тобто, відкорегованих на інфляцію. Про ті часи, коли номінальні зарплати і пенсії збільшувалися божевільними темпами, але інфляція росла набагато стрімкіше, добре пам`ятають українці, які були вже дорослими людьми в перші роки незалежності України.

Зокрема, в 1992 році споживчі ціни піднялися в країні у 21 раз, в 1993 - в 102 рази, в 1994 - в 5 разів. Зарплати ж і пенсії підвищувалися набагато повільніше, унаслідок чого реальні доходи українців за відносно короткий період дуже сильно знизилися.  Крім того, гіперінфляція тих років позбавила українські підприємства оборотних коштів - що привело до зупинки багатьох з них і, відповідно, до величезного зростання безробіття. Кажучи коротко, Україна в першій половині 90-х років минулого сторіччя пережила грандіозну економічну і соціальну кризу. З якої країна почала помалу вибиратися (почалося зростання реального ВВП і реальних доходів населення) лише в перші роки нинішнього століття.

Мабуть, кожному, хто хоч трохи орієнтується в економіці, зрозуміло, щоб уникнути розкручування інфляції від значного підвищення доходів населення потрібно, щоб соціальні витрати держави, що виросли, відповідали можливостям держбюджету. Звичайно, все це чудово знають і в уряді.

На які ж джерела великого збільшення надходжень в державну скарбницю робить зараз ставку новий уряд? Звичайно, як сама Юлія Володимирівна, так і міністри економічного блоку, зокрема, Віктор Пинзеник відштовхуються від результатів діяльності уряду при першому прем`єрстві Тимошенко - в 2005 році. І потрібно визнати, що показники в бюджетній сфері були тоді дуже високими.

Так, згідно зі звітом Мінфіну, оприлюдненим у лютому 2006 року, доходи загального фонду держбюджету виросли в 2005 році на 63% (з 51,8 млрд. грн. в 2004 році до 84,4 млрд. грн.). Надходження від Державної митної служби збільшилися на 73%, від ПДВ (сальдо) - на 100%, від податку на прибуток - на 45%. Відповідні показники в 2004 році були набагато нижчими, хоча темпи зростання ВВП в 2005 році помітно знизилися (у 2004 році приріст ВВП - 12,1%, а в 2005 - 2,6%).

За рахунок чого в 2005 році було, в основному, досягнуте таке «фантастичне» збільшення надходжень від податків, зокрема, від податку на прибуток підприємств,  також цілком зрозуміло. На всі великі підприємства України тоді були направлені десанти з перевіркою фінансових результатів їх діяльності, і результати не забарилися позначитися. Оскільки більшість високорентабельних підприємств, особливо тих, що працюють на експорт, занижували свій прибуток і, відповідно, недоплачували податки до держбюджету. 

Ось, наприклад, як оцінювали ситуацію з ухилянням від сплати податків в гірничо-металургійному комплексі (ГМК) України - що забезпечує близько 40% всього товарного експорту і формує до третини всього ВВП - зарубіжні експерти:

«Найвдаліший 2004 рік низка заводів «примудрилися» навіть закінчити з негативною рентабельністю (ЄМЗ, ДМЗ імені Петровського і Макіївський МЗ).  Практично всі експерти вважають, що практика «відходу від оподаткування в підприємствах ГМК України, що склалася, - безпрецедентна» (Аналітична група "MetalTorg.Ru", 17.06.2005).

Лише після перевірок, проведених у 2005 році, стало також відомо про факти незаконного відшкодування ПДВ за 2004 рік за схемами фіктивного експорту на величезну за тодішніми мірками суму в 5 млрд. грн.

Проте не тільки наведення ладу зі сплатою податків великими вітчизняними платниками податків зумовило в 2005 році таке величезне зростання надходжень у державну скарбницю. Певну надбавку до держбюджету, оцінити яку в якихось конкретних цифрах вельми важко, дав і добровільний вихід з тіні чималої частини українського малого бізнесу. І це не порожні слова - так було насправді.

Автор цих рядків знає одного столичного бізнесмена, який свідомо пішов на початку 2005 року на такий крок. У нього був на той час не дуже великий, але багатопрофільний бізнес у Києві - будівельні і ремонтні роботи, дрібнооптова і роздрібна торгівля непродовольчими товарами, автомобільні вантажоперевезення і ще деякі види діяльності. А в кінці 2004 року - за часів «помаранчевої» революції - він був одним з тих бізнесменів, хто особисто привозив у наметове містечко на Хрещатику продукти для мітингувальників (куплені за свої гроші) і хто також стояв вечорами на Майдані.

З січня 2005 року цей підприємець почав платити офіційну зарплату всім своїм найнятим робітникам - будівельникам, ринковим торговцям, різноробочим, більшість з яких до того навіть не числилися в його фірмі і отримували зарплату «в конвертах». І таких як він було тоді в Києві (і, мабуть, в інших українських містах) досить багато. Звичайно, за рахунок добровільного виведення з тіні бізнесу виросли надходження до бюджету від податку з фізичних осіб (прибутковий податок), а також до Пенсійного та інших соціальних фондів.

Проте цей бізнесмен пошкодував про свій вчинок вже восени 2005 року. Корупційний скандал, зміна урядів у вересні, підписання «акту про ненапад» у Верховній Раді і меморандуму між Ющенком і Януковичем, «круглий стіл» Президента з вітчизняними олігархами - ось ті події 2005 року, які привели на розчарування народу і, зокрема, представників малого бізнесу.

Звичайно, підприємці постаралися потім повернутися до колишніх схем ведення справ. У свою чергу після перерахованих вище подій на круги своя дуже швидко повернулося все і у великому бізнесі.

Вже в першому кварталі 2006 року почалися серйозні проблеми з держбюджетом. Тодішній глава ДПАУ Олександр Кирєєв пояснив зниження надходжень до бюджету активізацією виведення коштів за кордон через офшорні схеми. Міністр фінансів Віктор Пинзеник навів тоді просто шокуючі цифри. Частка продукції, що проходила через офшори, склала: у Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча - 13%, Індустріального союзу Донбасу - 63%, Алчевського металургійного комбінату - 63%, Дніпровського металургійного комбінату - 70%, металургійного заводу «Донецьксталь» - 61%, ВАТ Дніпропетровського металургійного заводу ім. Петровського - 74%, Запорізького алюмінієвого комбінату - 82%, Південного гірничо-збагачувального комбінату - 69%, Побузького феронікелевого комбінату - майже 100%, «Кримського титану» - 43%, Нікопольського заводу неіржавіючих труб - 47%, коксохімічного заводу «Алчевськкокс» - 75%, футбольного клубу «Дніпро» - 83%, ЗАТ «Юніпласт» - 100%, Марганецького гірничо-збагачувального комбінату - 100%, ЗАТ «Іллічсталь» - 100%, ВАТ «Суха балка» - 30%, ТОВ «Юві» - 41%. За оцінками міністерства фінансів, втрати держбюджету від офшорних схем продажу української продукції за рахунок заниження реальної ціни склали в першому кварталі 2006 року 2,5 млрд. грн.

Також Пинзеник повідомив тоді, що, наприклад, ЗАТ «Mittal Steel Кривий Ріг» зменшило сплату податку на прибуток в два рази в порівнянні з 2005 роком, Північний ГЗК - в два рази, Центральний ГЗК - в три рази, корпорація «Інтерпайп» - в два рази, Нікопольський завод феросплавів - в дев`ять разів, промислово-виробниче підприємство «Кривбасвибухпром» - в 10 разів, Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча - в 10 разів.

Ну а потім, після призначення прем`єр-міністром Віктора Януковича, подібна інформація не опприлюднювалася, і залишається лише здогадуватися, що відбувалося в останні півтора роки з ухилянням від сплати податків великими підприємствами в Україні. Зате до України могутнім потоком ринули гроші з офшорів, цинічно «відмиваючись» під виглядом прямих іноземних інвестицій. За даними Держкомстату, за друге півріччя 2006 і за 2007 рік тільки з Кіпру в країну прийшли понад $2 млрд. «інвестицій».

Тому, поза всяким сумнівом, певні резерви з наповнення державної скарбниці в 2008 році уряду Юлії Тимошенко має. Але можливості в цьому плані в порівнянні з 2005 роком напевно знизилися. По-перше, пам`ятаючи, що процеси упорядкування зі сплатою податків тоді захлинулися, великий бізнес так легко тепер не здасться. По-друге цього разу, не поспішатиме, зокрема, з відмовою від «зарплат у конвертах» і малий бізнес, обдурений в найкращих відчуттях три роки тому.

Тепер новому уряду потрібно буде докласти надзвичайних зусиль і чимало часу, щоб здобути (відновити) довіру до української влади народу і бізнесу. Якщо ж люди не побачать і зараз реального втілення гасла «бандитам - тюрми», приборкання корупції в судах, податкових адміністраціях, міліції, на митниці - то чекати таких же відсотків зростання надходжень до держбюджету, як в 2005-му, в нинішньому році не варто.

І якщо уряд не врахував цього аспекту, зайнявся сьогодні істотним підвищень зарплат, пенсій, стипендій і допомоги, то українську економіку чекають дуже важкі часи. Адже розміри зарплат, пенсій, стипендій, допомоги тепер не знизиш, а в недалекому майбутньому їх доведеться підвищувати ще більше.

У разі ж браку в держбюджеті коштів, необхідних для фінансування збільшених соціальних зобов`язань,  можливі два варіанти розвитку подій. Перший - в країні починаються затримки з виплатами зарплат і пенсій. Це, безумовно, буде дуже негативно сприйняте населенням. Другий  - влада від безвиході йде на грошову емісію, тобто, включає друкарський грошовий верстат. В цьому випадку Україні загрожує така інфляція, в порівнянні з якою торішні 17% видадуться «квіточками». Обидва ці варіанти вкрай негативні. Можуть допомогти або тільки відстрочити розв`язку успішна приватизація (реприватизація) і великі зовнішні позики.

Очевидно, що Юлія Тимошенко пішла цього разу на великий ризик - за відомим принципом: «або пан, або пропав». Яке з двох «або» збудеться в реальності, стане зрозуміло, швидше за все, вже навесні.

Юрій Глухов

УНІАН в Google News