Блискуче або туманне? В яке майбутнє заведуть Україну наступні 30 років

17:00, 17.08.2021
30 хв.

Довгострокове планування в сучасному світі - справа невдячна, але необхідна. Переймаючись питанням: "А що, якби...?", можна хоча б спробувати побачити, яким шляхом - оптимістичним або песимістичним - Україна може піти, і що необхідно зробити вже зараз, щоб уникнути найгіршого сценарію.

Світ стрімко змінюється. Відбувається корінна зміна політичних еліт (і основний етап цього процесу завершиться до кінця поточного десятиліття), розвивається штучний інтелект, новий технологічний уклад стає для людства буденністю... Ці трансформації - початок формування архітектури нового світового порядку, який і буде визначати основи співіснування, взаємодії та розвитку країн, регіонів і народів до кінця 21-го століття.

Але зміни - це ще й складності. З великою ймовірністю, конфліктів і протистоянь на світовому рівні не уникнути. Чи зможе Україна скористатися шансами, які з'являються в цих умовах - швидко перейти до нового технологічного укладу, зайняти помітне місце у світовій архітектурі майбутнього, або ми залишимося на узбіччі цивілізаційного розвитку? Яка ймовірність перетворення в розмінну монету в глобальному протистоянні сучасних центрів сили?

Про можливі сценарії розвитку подій, виходячи з помітних тенденцій, а також про те, як уникнути найгіршого, УНІАН розпитав експертів. Ми запропонували нашим спікерам відповісти на кілька запитань: Якими можуть бути песимістичний, реалістичний і оптимістичнийсценарії розвитку України в найближчі десятиліття? Що потрібно зробити вже зараз, щоб уникнути песимістичного, поліпшити реалістичний та втілити в життя оптимістичний?

Відео дня
Андрій Длігач

Футуролог, стратег, д.е.н., CEO Advanter Group, засновник бізнес-спільноти Board, Центру економічного Відновлення, SingularityU Kyiv Андрій Длігач:

У песимістичному сценарії Україна не відбулася і є державою, яка, по якомусь міжнародному консенсусу, не здатна забезпечувати себе сама. Держава завжди є джерелом проблем - то екологічних, то військових, то економічних, корупційних. Держава не вписується в рамку європейських уявлень.

Відповідно, якщо країна не здатна забезпечувати себе сама, то повинна перебувати в чиємусь "обгортковому" управлінні. Загальний європейський, а може, і американський консенсус з цього приводу (з огляду на, що йде суперництво західного світу з Китаєм) - Україна може бути віддана в управління, наприклад, Росії або Польщі. У кращому варіанті - Польщі. У гіршому - Росії.

З точки зору екології та економіки (це пов'язано), в Україні вироблений ресурс атомної енергетики, металургійних виробництв, зношена інфраструктура. З огляду на низький рівень відновлення цього, через 10-15 років в Україні починаються інфраструктурні катастрофи, все просто перестає працювати. Економічно Україна залишається сировинним придатком. Країною, яка сильно залежить від коливань в кризові періоди.

У песимістичному варіанті відбувається вихід бізнесу з України, переїзд талантів і робочих рук в інші країни. Україна більше, ніж багато інших країн у світі, зацікавлена ​​в пенсійній реформі. У песимістичному варіанті Україна не може обслуговувати пенсіонерів, адже їх все більше, а народжуваність - менше, тих, хто платить податки, менше.

Україна - просто постачальник людського ресурсу і, наприклад, продукції рослинництва. Тут залишається сіра, економічно нерозвинена, корумпована зона.

Другий сценарій - скоріше, не реалістичний, а природний і оптимістично керований (тобто, якщо не докладати якихось особливих зусиль, то справи будуть природно розвиватися таким чином, а якщо докласти зусиль, то отримаємо кращий варіант). У цьому сценарії на політичному полі в Україні йде постійна політична метушня - одні сили змінюються іншими, приходять то прогресори, то регресори. Радикально це на державі ніяк не позначається, адже рушійною силою в Україні є розвиток економіки. Економіка розвивається завдяки модернізації старих виробництв, активно відбувається цифровізація секторів економіки. Україна вчиться працювати не тільки з сировиною на експорт, а й з кінцевим продуктом.

Так, у нас реально закінчуються ресурси атомних станцій і ТЕС в найближчі 15 років. Проте природним чином розвивається альтернативна енергетика, системи зберігання. Україна стає постачальником енергетичного водню для Європи.

У природному, реалістичному шляху Україна зростає з точки зору економіки. Повільніше, ніж ростуть Туреччина чи Польща, але зростає. В найближче тридцятиріччя ми точно наздоганяємо і обганяємо Польщу (але, варто зазначити, Польщу 2021 року).

Щодо населення, то у 2050 році в Україні живе близько 25 мільйонів осіб. В першу чергу через те, що трудові ресурси сім'ями переміщаються до Європи. Що стосується пенсіонерів, то Україна поступово розвиває фондовий ринок, пенсіонери вчаться робити власні накопичення і турбуватися про свій добробут.

Бізнес переміщується до Європи. Плюс, падіння народжуваності. Так, розвивається локальний бізнес. Але багато бізнесменів формують собі "запасні аеродроми" (а потім і основні бізнеси) за межами України. Україна залишається чисто патріотичним інтересом для бізнесу. В силу достатньої дешевизни робочої сили, тут залишаються певні виробництва, логістичні майданчики. Плюс, сільське господарство.

У реалістичному сценарії світ звертає увагу на Україну, як на логістично цікаву зону для інвестування. В Україні стикаються прагматичні економічні інтереси Заходу й Сходу - і Європи, і Китаю. Звичайно, в реалістичному сценарії Україна користується цим становищем на стику, заробляючи на тих і на інших.

В оптимістичному варіанті відбувається дещо інше. В Україні з'являється спільнота людей, умовно, Founding Fathers, у яких досить сили, щоб перезаснувати її як прозахідну демократичну інноваційну державу.

Держава реалізує ідею проривів у всіх сферах (в демографії, в економіці, в політиці, в бізнесі, в технологіях, в енергетиці - всюди). При своїй достатній розвиненості, але меншій зарегульованості, ніж європейські країни, Україна стає першою країною у світі, де розвиваються принципово інші фінансові моделі, цифрові валюти. Нові фінансові моделі світу починаються з України, тестуються в Україні.

У країні розвивається здоровий спосіб життя, зростає якість життя, в тому числі продовжується активний період життя. В оптимістичному сценарії Україна може стати країною, в якій пенсіонери (в тому числі європейські) не просто доживають, а стають корисною силою - працюють як консультанти, ментори для малих українських підприємств. Одеса, Миколаїв можуть перетворитися в зони щасливого життя для німецьких, голландських, шведських пенсіонерів з хорошими пенсіями, прекрасними мізками і великим досвідом, які допомагають українському бізнесу виходити на європейські ринки.

Країна розвиває органічне землеробство, еко-рішення внаслідок того, що однією з перших у світі здатна розв’язати глобальні екологічні проблеми - в Запоріжжі, в Маріуполі, в Чорнобилі. Все це вчить Україну бути більш прогресивною у розв’язанні подібних питань.

Стосовно того, як уникнути песимістичного сценарію, потрібно відзначити, що в України є одна чудова риса - вміння виживати. Україна виживає в найскладніших умовах. Песимістичний сценарій для мене нереалістичний. Він не станеться. Про нього можна говорити тільки для того, щоб показати нижню можливість. Але я в нього не вірю. А вірю в здатність України реалізовувати сценарій оптимістичний або середній.

Звичайно, потрібно зробити багато речей. Україна повинна заявити всьому світові свою чітку позицію. Ми повинні стати реальним суб'єктом. Повинні виконувати зобов'язання, а не переглядати їх заднім числом (як це зараз відбувається стосовно наших міжнародних партнерів, МВФ і т.д.). Україна повинна пред'являти світу щось цікаве. Майдани, Шевченко, Кличко, чемпіони світу з шахів, Руслана і т.п. - ми дивуємо світ. Але це все має бути не точково в спорті і культурі. Україна повинна пред'явити світові круті, яскраві, потужні проекти в економіці, в політиці, в геополітиці.

Уміння звернути на себе увагу - не тільки в тому, що шоумен і комік став президентом, а в тому, що дійсно відкриті нові обличчя, країна почала експериментувати, дійсно робити щось несподіване - дійсно побудували "державу в смартфоні", цифровізували економіку, відрегулювали економіку, дійсно поліпшили країну для інвестування з точки зору податків, регуляцій, захисту прав...

Повинно бути щось не просто яскраве, а також системне, розумне, довготривале. Але це - щоб не допустити песимістичного сценарію. В оптимістичному і цього мало.

В оптимістичному потрібно зробити ще більше - ми повинні робити реально контраверсивні речі, інноваційні для світу в цілому. Ми повинні стати країною, в якій бренсони і маски будують космодроми, заводи, збагачують літій. Але і цього теж мало. Тут повинні бути яскраві і потужні ідеї. Це, в першу чергу, перетворення України в новий фінансовий центр світу, в центр нової економіки, в центр тестування нових моделей.

Країна повинна бути відкрита для талантів з усього світу - повинні бути створені умови і магніти для залучення талантів з азійських країн, Африки, Європи. Україна повинна стати потужним партнером для африканських країн, для Індії, для країн Близького сходу. Наприклад, в Україні повинна з'явитися зона продовольчої безпеки Саудівської Аравії й Катару.

Україна повинна бути центром ракетобудування, повернутися до списку країн, здатних зробити більшу частину циклу у себе. Включитися у світові космічні перегони, бути гравцем, який грає на рівних.

Потрібно заявити про себе в темі нового виробництва продуктів харчування. Для цього займатися органічним землеробством, перейти до food-технологій, до вміння вирощувати без ґрунту. Українські технології, можливості, мізки можуть дозволити нам бути проривною країною, яка забезпечує світ продуктами харчування.

Україна повинна нарешті (це є і в реалістичному сценарії) стати IT-продуктивної країною. Україна і так багато робить для світового фідтека, розробки ігор, роботи зі штучним інтелектом. Далі світ буде віртуалізуватися, все буде геймифіцируватися, і тут Україна, яка має вже зараз 20% ринку гейм-дева, може зіграти вирішальну роль у світовій геймифікації.

Щоб всі ці ідеї реалізовувалися, вся країна повинна з'єднатися в розумінні: майбутнє - тільки за розвитком людського капіталу, за усвідомленою, освіченою, вдумливою ​​нацією. Це - основа і в реалістичному, і в оптимістичному сценарії.

Тому потрібно займатися громадянською освітою, формувати порядок денний, задавати цю саму картинку майбутнього і вдосконалювати її з громадянським суспільством, з експертами, з бізнесом, з творчою та політичною елітою. Всім цим людям потрібно не дивитися у минуле, яке їх роз'єднує, а формувати щось нове.

У зв'язку з цим важливими є питання, пов'язані з історією, з мовою. Шляхом постійного дублювання комунікації на різних мовах, вся нація стає нацією, що говорить на різних мовах. У реалістичному сценарії - це, як мінімум, англійська. В оптимістичному - готовність України до мультикультурності. Щоб в Україні могли жити і співіснувати представники різних націй. Тому що тут обов'язково буде все більше людей з центральної Азії, все більше африканців.

Євген Уткін

Серійний підприємець у сфері високих технологій, засновник Квазар-Мікро і КМ Core, співзасновник Будинку Майстер-Клас і Гогольфест, фестивалю високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage Євген Уткін:

У 2012 на World Economic Forum з'явився майданчик "Global agenda council. Ukraine". Підсумком роботи міжнародної групи, яка протягом року розглядала можливі сценарії розвитку України, стала презентація трьох можливих сценаріїв на виїзній сесії WEF у Києві в кінці жовтня 2013.

Негативний озвучив майбутній президент України Петро Порошенко, реалістичний - майбутній міністр фінансів Наталка Яресько. Найскладніша місія (особливо, в оточенні Януковича і його колег) – презентація оптимістичного сценарію - дісталася мені. Довелося абстрагуватися від поточної ситуації в країні і озвучити результати нашої колективної творчості, в які я сам не до кінця вірив... А потім настали інші часи, які перекреслили всі наші очікування, уявлення й сценарії.

Сьогодні ж питання прогнозування та розроблення сценаріїв є в конкуренції з навалою "чорних лебедів". Говорити про майбутнє можна лише в довгостроковій перспективі - все буде добре.

Прогнози - це комбінація між тим, що може бути, і тим, чого дуже хочеться або не хочеться.

Проте, почну з поганого і в цьому буду лаконічним: є ймовірність втрати державності чи, радше, її повна віртуалізація. Сподіваюся, активна й свідома частина співгромадян цього не допустять.

Найбільш реалістичний сценарій, куди ми рухаємося зараз: це рух до того, щоб стати сировинним придатком і буферною зоною, або (при розумному і безкорисливому керівництві країною) частиною Європейського Союзу, нехай і з не дуже вагомим голосом.

На перший погляд, це рух броунівський, але у нього є свої вигодонабувачі. По-перше, ті ж, хто сформувався в Україні в кінці 90-х як клас управлінців потоками ресурсів. По-друге, країни-суб'єкти, які лідирують в конкуренції за доступ до сировини і людського капіталу, при цьому виробляючи продукцію на верхніх межах.

Саме поняття держави з 18 століття (а ми, здебільшого, там залишилися) драматично змінилося. В економіці так цілком очевидно. Вже давно транснаціональні корпорації визначають правила гри. У соціальному житті - глобалізація, діджіталізація, віртуалізація не мають кордонів. Фейсбук і Ко населяють вже майже половина планети.

В Україні вже з'явився новий клас громадян, абсолютно незалежних від економічної ситуації в країні, для яких державні інститути є просто неминучим злом, легко переборним в силу їх слабкості. "Заробітчани", айтішники, дизайнери та інші вільні художники - не є якимсь нашим винаходом, це світовий тренд. Різноманітні фрілансери мають нульову корпоративну лояльність та мінімальну економічну й політичну відданість країні. Лише родинні зв'язки, історичні корені, генна пам'ять, культура буде пов'язувати їх з історичною батьківщиною. Вже близько половини валютної виручки для країни приносить клас фрілансерів, заповнюючи вулиці мегаполісів, прокладені ще в радянську епоху, новими автомобілями й мотивуючи забудовників зводити нові "чєловейніки". Цей новий клас - космополітичний і прагматичний. Його вклад в економіку України значно менше, ніж внесок в економіку країн їх істинних роботодавців. Спроби наших слабких державних інститутів якимись фіскальними, силовими методами посилити контроль над доходами фрілансерів для наповнення бюджету й для інших цілей будуть провальними. Мобільність і світова конкуренція на ринку праці - запорука недоторканності класу фрілансерів.

Частка сировинної частини економіки в її загальній структурі збільшується в Україні, і цей тренд збережеться в майбутньому. Якийсь час це буде влаштовувати всіх стейкхолдерів - "політичну еліту" та їхніх спонсорів, більшість населення, наших "західних партнерів" і недружнього сусіда. При вмілому управлінні, можна уникнути нових внутрішніх драматичних подій, йдучи на компроміси з зовнішнім світом, віддавши себе в руки сильних світу цього та інших вищих сил. Тоді будемо таким собі обозом для Європи в її русі кудись.

При цьому, якщо порівнювати з нашим важким минулим, життям на виживання у відсталих країнах, відсутністю "кисню" в авторитарних, цей найбільш реалістичний сценарій буде позитивним.

Що ж стосується оптимістичного сценарію, то людина, на відміну від інших істот, які населяють нашу планету, вміє мріяти. З мрії починається все. Потім вже з'являються ідеї, плани, дії. Якби ми не вірили в казки, так би й сиділи в печерах. Можливо, якщо в суспільстві буде домінувати раціо і прагнення до зростання матеріального споживання, туди й повернемося. Нам вже посилаються сигнали у вигляді природних катаклізмів, нових вірусів. Ефект Матвія (нерівномірний розподіл багатства і переваг) катастрофічно наростає, створюючи все нові вогнища напруженості.

Немає справедливості у світі, але до поширення інтернету про це мало хто знав. Зараз ми на початку кардинальних змін світопорядку. Я не знаю, яким він буде і як буде називатися, але наважуся припустити, що він буде людиноцентричним. І як для людини прагнення до гармонії між духом, тілом і розумом, так і для суспільного устрою - баланс між матеріальним, соціальним і духовним - життєво важливий. Будь-які перекоси в довготривалій перспективі загрожують катастрофічними наслідками.

Яке ж потенційне місце України в цьому новому? Ось уже 30 років в публічному полі немає чіткого консенсусного визначення місії України: "Навіщо ми в цьому світі?". Для себе я давно дав відповідь. Наша місія - поставити на верхівку піраміди цінностей Людину. Не царя, гетьмана, генсека, президента, навіть не абстрактний народ, а Людину. Причому змінити сформовану систему не тільки для України, але і для однієї шостої частини суші. Змінимося ми - зміняться і Росія, і Білорусь, й інші країни.

Довгий час для мене таким прикладом державного устрою були країни Західної Європи. Але процеси бюрократизації, посилені діджіталізацією, домінування раціонального, подвійні стандарти й популізм у політиці, призвели до того, що на верхівці піраміди цінностей виявилися регламенти та правила. Найбільш очевидним це стало під час пандемії. При дисбалансі матеріального, соціального і духовного, суспільство скотилося в зону інстинктів самозбереження і легко сприйняло обмеження базових людських цінностей, - свободи, самостійності вибору. Воно було до цього готове - антиутопія Хакслі "Прекрасний новий світ" матеріалізується. Ховаючись за регламентами, дуже просто йти від відповідальності, яка повинна бути індивідуальною. Людина - та, яка повинна бути на верхівці піраміди - стає все більш абстрактною та віртуальною.

Але новий світоустрій буде формуватися навколо конкретної людини, це питання виживання.

Вже сьогодні частка людського капіталу в ланцюжку створення цінностей домінує. Накопичені країнами і сім'ями багатства вже не матимуть такого значення, як раніше. Питання культури (в широкому розумінні) стануть більш актуальними. І тут Україна перебуває в дуже вигідному стані - між "скріпами" й "регламентами". За "європейські" цінності наші громадяни платять найбільшу ціну, і це відбувається зараз, у 21 столітті. Не тимчасовими незручностями від санкцій, втратою комфорту від обмежень пересування, а найціннішим - своїм життям. В Україні, попри активне впровадження "західної" бюрократії, залишилося ще багато не роботизованого і людського.

Як країна, в якій перемогла Свобода, потенційно Україна, як і раніше, може стати європейським центром для вільного підприємництва, новим культурним та духовним майданчиком, без обтяжень радянського і буржуазного минулого, Табула расою Нової Європи.

Вибір між минулим і майбутнім ми робимо тут і зараз. Вибір напрямку шляху, на якому буде багато несподіваного, незвіданого, драматичного й радісного.

Сергій Корсунський

Український науковець та дипломат, заслужений економіст України, доктор фізико-математичних наук, Надзвичайний і Повноважний посол України в Японії Сергій Корсунський:

Якщо говорити про песимістичний сценарій, то політичні еліти України не знайдуть порозуміння щодо єднання навколо концептуальних, найважливіших проблем перспективного розвитку, визначення і реалізації загальнонаціональних пріоритетів, стратегування на основі об’єктивного аналізу цілей і ресурсів. Зусилля по оновленню країни залишатимуться косметичними, або ситуаційними і фрагментарними, інтереси окремих особистостей і груп переважатимуть над об’єднуючими завданнями і викликами на рівні держави. Продовжуватиметься стрімке скорочення корінного населення, яке розмиватиметься міграцією з деградуючих регіонів глобального Півдня і Сходу, виробничий потенціал залишатиметься на рівні видобутку корисних копалин і сировинної аграрної продукції.

Найбільший фактор невизначеності – це ситуація в Росії. В найгіршому випадку місце Путіна посяде не менш проімперські налаштований лідер, який продовжить політику утримання України в "сірій зоні" світової політики. Крим залишатиметься під окупацією, окупована частина Донбасу стане замороженим конфліктом, перманентним джерелом нестабільності для України і Центральної Європи.

Протягом наступних 30 років кліматичні зміни набудуть катастрофічного характеру, а вирубка лісів і знищення природних водних екосистем  в Україні призведуть до перманентної посухи, яка позбавить Україну принадності важливого виробника аграрної продукції.

Для того, щоб уникнути подібного розвитку подій, варто докорінним чином переглянути спосіб, у який сьогодні здійснюються політичні і економічні перетворення. Насамперед слід припинити "реформування" існуючої застарілої і вкрай неефективної соціально-політичної системи. Слід прийняти нову, динамічну і сучасну Конституцію, нові базові закони, зокрема, про політичні партії і Кабінет міністрів, про систему влади, запровадити механізми прозорого формування і взаємодії гілок влади.

Центральним елементом державної політики має стати реформа системи освіти. Мають бути запроваджені найсучасніші системи формування особистостей, освіченої і соціально підготовленої молоді. Університети мають отримати автономію за виключенням вузького кола державних університетів, які б готували необхідну кількість суспільно значущих фахівців.

Мають бути визначенні ефективні стимули для технологічного розвитку, проведення досліджень і розробок. Має бути поновлена робота фондового ринку, а приватизація державних компаній здійснюватись шляхом акціонування.

Функціонування і розвиток економіки має забезпечуватись через збільшення сервісної складової, надмірне споживання обмежуватись податковою політикою, а використання природних ресурсів – національним пріоритетом їх максимального збереження.

Ключовий момент – припинити витрачати час на іноземний "досвід", а сформулювати своє стратегічне бачення власного майбутнього.

Другий сценарій – реалістичний. Частина політичних еліт об’єднається заради несистемного, але все ж  реформування (декларативного) окремих сфер діяльності в інтересах всього суспільства – судової реформи, економічних стимулів, запровадження державно-приватного партнерства. Приватизація відбуватиметься за рахунок продажу цілісних майнових комплексів на міжнародних аукціонах, за рахунок чого вдасться залучити певні інвестиції, які, проте, не зможуть докорінним чином змінити технологічний уклад. Відбудеться реформа системи корпоративного управління, внаслідок чого державні холдинги перестануть бути збитковими.

Крим залишатиметься на порядку денному, але деокупація малоймовірна. Окуповані райони Сходу України остаточно набудуть статусу "сірої зони" за сценарієм Придністров’я. Буде розроблено новий проект Конституції, який, проте, не зніме ключові розбіжності між основними політичними силами й соціально активними колами.

Еміграція робочої сили зростатиме, а ріст цін і відчуття соціальної невпевненості  уповільнять і без того низьку народжуваність. Внаслідок цих факторів протягом 30 років населення скоротиться до 30 млн осіб, які переважно концентруватимуться у великих містах.

В аграрній сфері активну роль відіграватимуть "інвестори" з КНР, збільшуватиметься частка китайського населення та мігрантів з Центральної Азії й Африки.

Зростання ВВП та рівня життя відбуватиметься дуже повільними темпами, не достатніми для виходу з розряду країн "третього" світу.

Трансформація упесимістичний сценарій можлива, якщо політичні еліти не домовляться і продовжуватимуть хаотичне лобіювання своїх вузько егоїстичних інтересів, а надприбутки виводитимуться за кордон. Якщо не виправиться ситуація з судовою реформою і системна корупція не відійде у минуле, приватизація державних підприємств не принесе очікуваних ресурсів, які витрачатимуться на обслуговування боргів, а не на розвиток.

Якщо розглядати оптимістичний сценарій, то політичні сили країни об’єднуються, розробляється новий проект Конституції, пакет основних законів щодо справедливої і чесної політичної діяльності, соціально-економічного устрою в інтересах переважної більшості населення.

Основою державної політики стають інвестиції в освіту, культуру і науку, інтелектуальний розвиток, вводиться жорстке цензування при обранні чи висуненні на високі державні посади. Держава здійснює системну підтримку культури і науки, книговидання, забезпечується незалежність ЗМІ, викорінюється корупція і усуваються можливості для олігархічних груп просувати власні інтереси всупереч національним соціально-економічним пріоритетам.

Впроваджується справедлива податкова політика, стимули надаються, у першу чергу, сфері високих технологій та ресурсоощадним галузям виробництва.

Відбувається міжнародно-правовий процес деокупації шляхом низки судових процесів, активної міжнародної політики на основі національного плану дій.

Україна активно залучає транснаціональні корпорації і міжнародні торгові доми до створення спільних підприємств по виробництву і переробці аграрної продукції шляхом залучення найсучасніших технологій і обладнання, перетворюється на одного зі світових лідерів у виробництві продуктів харчування. Україна стає зразком впровадження природоохоронних технологій, енергозбереження, одним з провідних провайдерів зеленого туризму, органічного харчування, технологій оздоровлення.

Жорстко і безкомпромісно викорінюється корупція, налагоджується прозора і підконтрольна діяльність податкової і митної служб. Податки знижуються, перетворюються на інструмент стимулювання внутрішніх інвестицій, починає роботу фондовий ринок, створюються можливості для обігу цінних паперів.

Для того, щоб цей сценарій став реальністю, потрібно об’єднання політичних сил навколо національної стратегії, а не особистостей, чесний діалог у суспільстві по виробленню пріоритетів і реалізації першого етапу – створення чесної, прозорої і соціальної системи влади і управління. Потрібне жорстке і безкомпромісне викорінення корупції, реальні кроки у напрямку соціальної справедливості.

Олександр Ольшанський

Президент холдингу Internet Invest, засновник цифрового консалтингового агентства "Ольшанський і Партнери", "батько" українського Інтернету Олександр Ольшанський:

Починати прогноз майбутнього країни потрібно з Києва. Для цього я розповім вам історію, яка мені дуже подобається. Уявіть собі географічну мапу Європи. За цією мапою ми будемо рухатися за годинниковою стрілкою. Почнемо рух в Берліні, потім на північний схід - Санкт-Петербург, наступним містом буде Москва. Нижче - Стамбул, потім - Рим. І закінчимо знову в Берліні. Таким чином ми провели умовну замкнену лінію. Яке найбільше місто в середині цього величезного простору? Відповіддю на це питання буде - Київ. З глобальної точки зору, це і є гарантія існування України.

Існує така теорія - країни не мають значення, мають значення міста. Київ – найшвидше зростаюче місто в Європі за останні сто років. Це - останнє місце в Європі, де є гігантські запаси прісної води, але досі не побудований 25-мільйонний мегаполіс. Київ приречений бути гігантським містом абсолютно фантастичних розмірів. І з цим нічого не можна зробити - це даність. Тому що причина - географічна. І ця причина не змінювалася тисячу років.

У моєму дитинстві Червонозоряний проспект (нині проспект Лобановського) був мало не окружною дорогою, а площа Космонавтів (на Чоколівці) - "краєм географії". Що змінилося? Через 30 років Київ буде закінчуватися в Українці. Песимістичний це або оптимістичний сценарій - це всього лише наше ставлення. Для землевласників навколо Києва - це плюс. Для людей, які хочуть жити в тихому місті - це мінус.

Україна зараз одна з найбідніших країн Європи, це так. Але, наприклад, інвестори спочатку читають звіт про те, що ми - найбідніші, а коли приїжджають сюди, не дуже в це вірять. Є в цьому якась нескладуха. Цифри не про все говорять. Ми дійсно бідна країна, але бідність буває різна. Буває бідність безпросвітна. Це не про нас. Насправді ми знаємо, чого хочемо і знаємо, що ми це можемо.

Причина цієї невідповідності в наших людях - у рівні освіти й самосвідомості.

Що потрібно робити зараз? Потрібно вкладатися в інфраструктуру - будувати дороги, мости, розв'язки, тунелі, каналізацію. Погана зв'язність інфраструктури становить небезпеку для країни - це відомий факт. Трагедія Донецька і Луганська, багато в чому, це віддаленість і наслідок поганих доріг. Спрощено це працює так: ускладненість сполучення привела до недостатнього культурного обміну та, коли пропаганда почала розповідати про хунту, фашистів і розіп’ятих хлопчиків, просто не знайшлося достатньо людей, хто б сказав, що це нісенітниця.

Нічого так не пов'язує країну як інфраструктура й торгівля.

Крім цього, надважливо – це освіта. Втратити її - небезпечно. Якщо не буде освіти, не буде ні медицини, ні майбутнього - нічого. Потрібно вкладатися в цей сектор.

Що найстрашніше? Найстрашніше - це коли я вмикаю телевізор і чую про те, що країна, яка народила Батьку Махно і розмістила Григорія Сковороду на 500-гривневій купюрі, каже, що у неї немає національної ідеї.

Кожен раз реальні великі рішення про майбутнє нашої країни були прийняті українським народом, і цього у нас не відняти. Я пережив три революції. Розкажіть мені, що у нас немає національної ідеї! Вона була написана великими літерами на лобі кожного, хто стояв на Майдані - самоповага і свобода. Недарма слово "воля" в українській мові має подвійне значення - як воля людини і як свобода в широкому розумінні.

Втратити самоповагу, не вірити з свої сили - ось він, дійсно песимістичний сценарій для України. Я впевнений, що цього не станеться.

Коли я чую апокаліптичні сценарії, що Україна пропаде, я завжди запитую: чому вона не пропала за 300 років Російської імперії, чому не пропала за 70 років існування Радянського Союзу? З чого раптом зараз? Навіть в умовах великої тоталітарної країни Україна завжди була окремою сутністю.

Геополітично не так сильно все змінилося з часів пакту Молотова - Ріббентропа: тоді ділили Польщу, а зараз ділять Україну, і це теж наслідок географії. Ми приречені на серйозну співпрацю з Польщею, Прибалтикою, іншими країнами Східної Європи. В майбутньому Україна неминуче стане регіональним лідером. І це лякає однаково як Захід, так і Схід.

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся