Історики розповіли, як зароджувалася дезінформація у кілька століть тому / фото ua.depositphotos.com

Імперські закиди Росії, фейки скіфів та "зради" в Київській Русі. Старі інструменти інформаційної війни на новий лад

16:20, 03.12.2021
15 хв. 1456

Вкидання фейків, розгін "зради", агенти впливу, які тиражують тези ворога… 101 спосіб непомітних маніпуляцій новинами – будні інформаційної війни. Може здаватись, що світ ніколи не стикався з витонченою підступністю пропагандистів, але змінюються лише інструменти. Дубину замінив автомат, розмови біля вогнища – соцмережі, шамана – лідери думок.

Стратегія та механізми впливу на когось за допомогою інформації народжувалися тисячоліття тому. І, за багато століть потому, змінилося в цих питаннях небагато. Щоб продемонструвати це, УНІАН попросив істориків знайти в минулому паралелі до сучасних подій. Як фейк-ньюз часів скіфів потрапив у підручник, як маніпулювали інформацією літописці, чому було програно "першу інформаційну" російсько-українську війну за часів Мазепи?

Дезінформація у 1274 році до н. е.

Однією з обговорюваних тем осені 2021 року стала інформація про скупчення російських військ біля кордонів України. Кремль вкотре використав прийом "іх там нєт", а повідомлення західних ЗМІ про загрозу вторгнення оголосили "фейк-кампанією".

Зауважимо, що дезінформація щодо чисельності військ, їх віддалення від ворога – прийом елементарний, але дієвий. Один з перших хрестоматійних прикладів – війна єгиптян з хетами, 1274 рік до н. е. Результат Битви при Кадеші фактично вирішила дезінформація. Як так?

Спочатку хетам вдалося переконати єгиптян у тому, що їх основні сили далеко. Для Рамзеса II атака ворога стала повною несподіванкою. Це дало суттєву перевагу хетам, але поступово ситуація вирівнялася. Врешті, вирішальна битва не принесла явної перемоги жодній зі сторін.

фото: wikipedia.org

"Що ж зробив Рамзес II? Масштабний фейк про перемогу! Він наказав відтворити грандіозні панорамні ілюстрації про неї на стінах багатьох храмових комплексів. Показово, що фігура фараона була в рази більша за ворогів", - розповідає керівник Центру протидії інформаційній агресії Олександр Курбан.

Він нагадує, що, власне, з Єгипту починається використання релігії як способу впливу. Наприклад, молитва й сьогодні чергується зі звеличенням земних правителів. Стіни храмів - рідний будинок для агентів впливу…

Майстерно використовували дезінформацію скіфи. Римський автор Секст Юлій Фронтін (I – II ст. н. е.) писав: "Скіфський цар Атей, б’ючись з силами трибаллів (фракійське плем’я), які переважали, наказав жінкам, дітям і всім тим, хто не воює, підігнати до ворожого тилу віслюків і волів, які здійняли велику пилюку та галас, та при цьому нести попереду здійняті списи. Потім він пустив чутку, нібито до нього йде підкріплення, чим спонукав ворогів відступити".

Ψεύτικεσ ειδήσεισ (фейкові новини)

Окрім відвертої дезінформації, у давнину не гребували перекручувати відомості про перемоги та поразки.

"Греки воювали з персами протягом багатьох століть. Тому зовсім не викликає подиву, що скіфо-перська війна, описана грецькими авторами як приклад звитяги і перемоги вигадливих скіфів над персами, зокрема Дарієм I Гістаспом який, покинувши частину війська, втік з ганьбою. Натомість у перських джерелах скіфи є у переліку підкорених народів як "заморські саки". Це наводить на думку, що, незважаючи на реальний перебіг подій, у джерелах фіксували саме бажаний для правителя результат", - розповідає археолог, співробітниця Музею історичних коштовностей України Оксана Ліфантій

"Серед скіфіологів є думка, що похід Дарія І на Скіфію у 6 ст. до н.е. є цілковитою вигадкою. Не лише через нереалістичні описи чисельності перського війська (700 000 піших та кінних воїнів), а й через відсутність археологічних доказів на користь такого походу", - зауважує археолог.

А що ж Київська Русь? Минули сторіччя, а прийоми залишилися незмінними.

Фото wikipedia.org

"У вступній частині "Повісті временних літ" (ПВЛ) розписані походи Олега на Візантію. Про подібні походи ми знаємо з кількох джерел, і, до речі, не завжди вони були вдалими для скандинавів. Але про кораблі, поставлені на колеса, у Візантії не знали. Про це не написано ніде, крім ПВЛ, хоча облога Константинополя північними варварами - екстраординарна подія", - розповідає завідуючий сектором "давня історія" Нацмузею історії України Володимир Колибенко.

Можна зауважити, що кілька століть тому писемність не була так розповсюджена, як зараз, та й самих криг було не так багато, тож в прямому сенсі вигадані перемоги можна було "штампувати" - ніхто б не спростував. Але й наші сучасники уміють вигадати перемогу, якої не було. Машина російської пропаганди постійно генерує такі фейки. Наприклад, нещодавно, після застосування українцями "Байрактару", у так званій ДНР поширили новину про… збитий БПЛА. Вищий пілотаж – фейк, що перемогли ворога.

"И насилье творяху женамъ дулѣбьскымъ"

Ще один крок, який використовували сотні років тому і використовують зараз – демонізація ворога.

Наприклад, можна згадати Сунь Цзи, який писав, що справжня майстерність полководця не в тому, щоб вигравати, а в тому, щоб зламати опір ворога без бою. Його пораду "Висміювати все цінне і добре, що є в країні ворога", - чудово взяли на озброєння проросійські блогери.

Або ж іще один приклад  - те, як описуються кочівники у "Повісті врємєнних літ".

"Уважно вивчаючи літописи, можна помітити демонізацію та приписування різних "цікавих" сюжетів кочівникам. Сюжет про обрів (аварів) запозичений з візантійських текстів. Ми читаємо, як вони панували, знущалися, слов'янських жінок у вози запрягали… Але ранні візантійські джерела розповідають, що авари – військові союзники слов'ян у дунайських походах", - розповідає Володимир Колибенко.

Таке нестикування історик пояснює тим, що під час написання ПВЛ вже інші кочівники становили серйозну загрозу.

За його словами, демонізувати ворога любили завжди: "Можна згадати напівміфічний опис гунів: стародавній історик пише, що ці вершники не вміють ходити. І зрозуміло, що завдання - не просто розповісти, що кочівник "не така, як ми людина". Мова про те, що "вони – не люди, їх треба знищити".

За словами вчених, наше сприйняття історії спрощено до вічної війни з кочівниками. Однак давньоруські князі регулярно брали династичні шлюби з кочівниками та утворювали військові союзи з ними. Не кажучи вже про те, що постійно вели торгівлю. А, наприклад, Юрій Долгорукий - людина, яка тричі намагалася захопити Київ – взагалі на половину половець.

У наші дні своєрідною класикою демонізації можна вважати історія про "розп'ятого хлопчика". Без страждаючих дітей не обходиться жодна тема пропагандистів – і на Донбасі, і на білоруському кордоні. А от у середні віки для таких цілей використовували дорослих.

"Діти не вважалися важливими членами суспільства. Ми говоримо про Середні віки, але подивіться на статистику початку ХХ століття: скільки дітей народжувалося та вмирало? Інша річ – смерть князя, загибель військових загонів. Якщо дуже спростити, то князь та його дружина охороняють городище, в яке біжать у разі серйозної військової небезпеки. Якщо війська, яке тебе може захистити, нема, якщо укріплення зруйновані... По суті, будь-яка людина зі зброєю - та людина, якій ти віддаєш все, що в тебе є", - каже Володимир Колибенко.

Фото wikipedia.org

На його думку, саме тому у літописі стільки уваги приділяється військовим поразкам. І тому "Слово о полку Ігоревім" описує його смерть так художньо. Так само, наприклад, описана загибель київських князів на Калці -  монголи поклали на слов’ян дошки та сиділи зверху, бенкетували… До речі, така жорстокість нагадує ставлення проросійських бойовиків до полонених на Донбасі.

"Класичний імперський наратив"

"Пропаганда, що породжувала песимістичні настрої в таборі противника, була доведена монголами до досконалості. Так, під час більш ніж тридцятирічного походу в Південний Китай (1234–1271) монголам удалося деморалізувати величезну армію держави Сун шляхом поширення чуток про зраду уряду. Щоб підтвердити чутки фактами, монголи через свою агентуру підкупили одного високопоставленого чиновника й самі ж допомогли викрити його", - говориться в одному з підручників Національної Академії СБУ.

"З XIX століття існує історичний наратив: "Битва на Калці - величезна поразка, монголи все знищили". Але це великий міф, що території збезлюдніли, населення втекло. Археологія показує, що, попри катастрофу, життя тривало", -  продовжує Володимир Колибенко.

З сучасних прикладів можна згадати Іловайськ. Це, безумовно, велика трагедія, але і ЗСУ, і країна продовжили існувати й боротися. Втім, тут ще варто звернути увагу на риторику деяких росіян у соцмережах: "Можемо повторити Іловайськ". За словами Володимир Колибенка, це – використання класичного імперського наративу. "Наприклад, літопис не стільки розповідає про подію, скільки дає його інтерпретацію, формується наратив про кінець історії Русі. А використовується цей наратив не в XIII столітті, не в XV, а по суті у XVIII, XIX й XX столітті. Йдеться про концепцію спадкоємності, класичний імперський наратив", - каже історик.

Тут, до речі, варто згадати війну Стародавнього Риму з містом-державою Карфагеном - низка поразок та перемог. Жага помсти призвела до появи фрази: "Карфаген має бути зруйнований". Римський політик Катон Старший завжди завершував свої промови цими словами. І місто багатовікового ворога дійсно було повністю зруйноване під час III Пунічної війни в 146 р. до н. е.

Фото wikipedia.org

"Це - технологія нав’язування думки. Якщо людина чотири рази побачить інформацію, вона її помітить. Якщо побачить більше 10 разів - почне формувати до неї своє відношення. Якщо регулярно повторювати меседж - він стає частиною підсвідомості", - каже керівник Центру протидії інформаційній агресії Олександр Курбан.

Боротьба за мізки

Наступна епоха – Реформація. За словами наукового співробітника Інституту історії та Національного музею історії України Ярослава Затилюка, у цей час теж можна було спостерігати якийсь прообраз масштабної інформаційної війни.

Фото wikipedia.org

"У 1517-му Лютер прибиває свої тези до дверей церкви. Починається друк памфлетів, боротьба за мізки - протестанти розповідають про гріхи католицької церкви. З іншого боку, відкриває школи Товариство Ісуса (Єзуї́тський орден). Вони не кажуть прямо, хто погані, але вся система освіти, в підсумку, мала привести випускника єзуїтської колегії до того, щоб він став ревним католиком", - розповідає Ярослав Затилюк.   

Те, як "обробляють" дітей у школах ОРДЛО – окрема тема, про яку УНІАН писав неодноразово

"Ця книга мала б вплинути на шляхту"

Друк листівок виводить інформаційну війну на новий рівень.

"У Речі Посполитій часто друкували новини про турків. Писали про мільйонне військо, армаду, яку веде тиран, лякали: "Султан не зважає на людські життя". Всі були налякані, - розповідає Ярослав Затилюк. - Перш за все, це був інструмент, за допомогою якого видавці підвищували свою популярність. Але, наприклад, у 1621-му, через 23 роки після Хотинської війни, публікуються мемуари Якова Собеського "Коментарі про Хотинську війну". Чому майже через чверть століття? Король Владислав IV хотів від Сейму затвердження податків на нову війну з турками. Ця книга мала б налаштувати публіку, вплинути на шляхту, щоб та проголосувала за новий "військовий збір", йшла воювати".

План провалився, але лише для того, щоб бути втіленим через кілька століть. СРСР, як "Імперія Зла", та її спадкоємиця  - Російська Федерація - підігрівають страхи перед зовнішньою загрозою та спалюють космічні бюджети у гонитві озброєнь.

"Зрадник, іуда" - маніфести та маніпуляції

Близька до нашого часу аналогія – "війна маніфестів", яка розпочалась після того, як гетьман Іван Мазепа перейшов на сторону Карла XII. Виходять маніфести від Мазепи до Війська Запорозького: "Московити нас знищать". З іншого боку - маніфести Петра I: "Зрадник, іуда".

Фото wikipedia.org

"Церковні структури не встигли вирішити: "Чи йти за Мазепою?". Це зіграло на руку росіянам. Маніфести царя проголошуються в церквах, і стають потужним засобом впливу як на рядових козаків, так і міщан. Крім того, була вперше проведена церемонія анафеми, це мало вплинути на наступних гетьманів, - розповідає Ярослав Затилюк. - Важливо розуміти, що порівняння Мазепи з Іудою - маніпуляція. Ідеологи Петра I апелювали до порушення присяги, до гріха клятвопорушення. Але, з точки зору політичних правил, Мазепа не зробив чогось незвичайного. Він змінив патрона, це те, що неодноразово робили козаки, та не лише козаки. Так, Димитрій Кантемир, господар Молдовського князівства, сучасник Мазепи, від султана перекинувся до Петра I. Він, фактично, теж порушив присягу, але його ніхто не піддавав анафемі". 

Чи не з того часу з'явилася наша стійка любов до пошуків зради?

Питання ідентичності: Київ – російське місто?

І варто також згадати з історії, як починалися маніпуляції у питаннях ідентичності. У "Синопсисі Київському" (друга половина XVII ст.) вперше з’явилась ідея, що Київ належить російському царю. Ця теза будувалася на підставі того, що він - нащадок Рюриковичів (хоча то вже були Романови), другий аргумент - спільна релігія, третій - походження від "славенороського народу".

"Це був такий ідеологічний комплімент. Видавці "Синопсису" робили цей текст, щоб надихнути Москву не віддавати Київ польському королю. Така загроза стояла під час переговорів Речі Посполитої з Москвою. Але з часом, це почали використовувати, щоб пояснити, чому наш край має бути за московськими правителями. І це дуже підходило під імперську ідеологію XIX століття. Теза спільного походження, віри та династії переросли через 150 років в доктрину Уварова "Православ'я, Самодержавство, Народність", - каже Ярослав Затилюк.

Це історія й про те, що технології інформаційної війни – універсальна зброя. Ті, хто зараз вважає себе переможцями, можуть стати жертвою власних технологій.

Вмикаємо мізки й логіку

Чи можуть технології інформаційної війни стати історією? Цивілізація розвивається, з'являються нові технології, зростає рівень освіченості. Здається, що ми повинні перестати потрапляти в пастки інформаційної війни. Але…

"Змінюються технології, економічна та політична ситуація, але людська психіка залишається незмінною. Є базові інстинкти, перший – збереження життя. Він був необхідний у давнину, допомагав вижити. І позбутися інстинкту самозбереження ми не можемо, ми не роботи. Ми не можемо стати абсолютно безстрашними, і це використовують. Зараз багато людей не розуміють, що буде завтра. Це не якийсь конкретний страх, це тривога, невпевненість у наступному дні. Але легко керувати тим, хто не впевнений у майбутньому. Легко маніпулювати тим, хто не вміє ставити питання: "Що це за інформація? Навіщо вона? Кому вона вигідна?". І ми не можемо позбутися інстинкту самозбереження, але можемо розвивати інформаційну гігієну, психологічну культуру, займатися деокупацією підсвідомості від неправильних меседжів", - каже історик та релігієзнавець Ігор Козловський.

Саме тому варто не лише бачити, що відбувається сьогодні, а й розуміти, що це може бути майстерна маніпуляція. Саме тому варто не сліпо вірити побаченому/почутому, а це перевіряти. І страх відступатиме.

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся