Керівник ОГКХ Владислав Іткін: Більше жодної ворожої ракети не буде зроблено з української сировини

В.о. голови правління українського підприємства, що входить до ТОП-5 світових виробників титанових концентратів, "Об’єднаної Гірничо-Хімічної Компанії" (ОГКХ) – Владислав Іткін розповів УНІАН, як українська титанова галузь, пристосувавшись до умов воєнного часу, позбувається залежності від РФ та олігархів, поглиблює співпрацю зі США та знищує шанси Росії на відновлення експортного потенціалу цього важливого "металу майбутнього".

Як найбільше підприємство титанової галузі України переживає війну, блекаут, блокування портів?

Важко, але стійко, як і всі в Україні. Через обстріли та аварійні відключення енергії суттєво знизилися обсяги видобування. Дуже відчутним стало також блокування морських портів і зниження пропускної спроможності прикордонних переходів. Але ми не заморожували виробництво, продовжуємо працювати і стабільно приносимо прибуток до держбюджету. 

Наші працівники – це справжні "герої тилу", які продовжують працювати із чітким розумінням того, що від нас залежить не лише постачання сировини для вітчизняних виробників зброї, але й наповнення бюджету для фінансування наших військовослужбовців. 

Чи зазнавали ваші підприємства ворожих прильотів, і як ви пораєтесь з їх наслідками? 

Так, влучання були. З міркувань безпеки я не буду вдаватися у деталі. Але можу вам відповідально сказати, що в нас діють чіткі протоколи безпеки на будь-який надзвичайний випадок. Завдяки цьому, на щастя, людських жертв нам вдалося уникнути. А залізо і бетон ми відновимо.

Що саме змінилося в умовах роботи ОГХК з 24 лютого?

По-перше, це безпека наших працівників. По-друге, через проблеми в енергетичній сфері ми внесли зміни у режим роботи. По-третє, більше уваги стало приділятися заощадженню ресурсів та економії. В цілому, ми достатньо швидко адаптувалися до нових умов. 

Ще до початку війни ОГХК було внесено до переліку об’єктів "Великої приватизації". На вашу думку, наскільки актуальною та доцільною є ідея продажу стратегічно важливого держактиву у приватні руки?

Приватизація – це не мета, а засіб. Якщо для вирішення завдань, які стоять перед галуззю і економікою в цілому, потрібні великі інвестиції та інноваційні технології, яких немає сьогодні в держави, то приватизація є цілком виправданим кроком. 

Якщо ж у держави з’являться власні можливості ефективно розвивати цей актив, то рішення може бути й іншим. 

Відповіді на ці питання є виключною прерогативою виконавчої влади. Мій обв’язок сьогодні – забезпечити ефективність роботи підприємства, вберегти трудовий колектив і ресурсну базу, заробляти гроші для бюджету та забезпечити високу ринкову вартість ОГХК. 

Що ви думаєте з приводу можливої інтеграції титанової галузі у стратегію повоєнного розвитку власного оборонно-промислового комплексу? 

Незалежно від форми власності у майбутньому, якщо підприємства і галузь будуть розвиватися на новому технологічному рівні, український титан буде працювати на вітчизняний ОПК. Літаки, дрони, флот, ракети, супутники і таке інше – все це потребує великої кількості титанової сировини, видобуток якої ми здатні забезпечити самі. 

Взагалі, нинішня війна – поворотна точка для вітчизняної металургії. З одного боку, докорінно перебудовуються експортні стратегії, багато активів знищено, або суттєво пошкоджено. З іншого боку, повоєнні програми типу "План Маршала для України", "Велике будівництво", відродження вітчизняного ОПК та відновлення зруйнованої інфраструктури – утворять потужний попит на матеріали для будівництва і конструювання. Після перемоги доведеться кілька років поспіль всім працювати у три зміни, аби побудувати нову Україну. 

Як ви ставитеся до ідеї нинішнього голови Фонду державного майна Рустема Умерова щодо створення Суверенного Фонду, який би формувався за рахунок доходів від ефективного управління держактивами?  

Нове керівництво Фонду держмайна є професійним і сучасним у своїх поглядах на майбутнє. Особисто мені подобається, що ФДМ починає відчуватися не "ріелтором", а стратегічним штабом та справжнім господарем держактивів. 

Якщо ми рухаємося в бік постіндустріальної економіки та "базового гарантованого доходу", то Україні знадобиться ціла мережа подібних фондів, які будуть інвестувати у створення нових активів, керувати вже існуючими, акумулювати доходи тощо. 

Президент України Володимир Зеленський ще до війни, наскільки я пам’ятаю, дав доручення Уряду почати формування Фонду майбутніх поколінь, який також, по суті, є однією з варіацій сучасних суверенних фондів. 

ОГХК може бути діамантом у короні будь-якого фонду, адже, навіть попри скрутні часи, ми є однією із тих небагатьох державних компаній, яка постійно генерує прибуток, а не тягне гроші з бюджету. Ми з цим завданням успішно справляємося, і я пишаюся результатами роботи нашої команди.  

Війна форсувала процес деолігархізації української економіки. Частину таких активів фізично втрачено, частина не працює, а щось держава починає брати під власне управління. Які процеси зараз відбуваються у титановій галузі, зважаючи на той факт, що біля половини потужностей із виробництва сировини контролюється структурами Фірташа?

Почну з головного – безумовним лідером галузі сьогодні є ОГХК, яка вперше у своїй історії не перебуває під контролем жодної з фінансово-промислових груп. Думаю, із цим очевидним фактом ніхто не буде сперечатися. 

Є на ринку й інші неолігархічні активи, такі як компанія "Велта", яка є достатньо потужною як в плані виробництва сировини, так і в питаннях експорту і впровадження нових промислових технологій. 

Є підприємства, по яким у попередні роки пройшовся "каток олігархії" і які досі потерпають від цього. Це, насамперед, "Сумихімпром", а також Запорізький титано-магнієвий комбінат, який державі вдалося повернути, але який перебуває у далеко не найкращому стані. 

Також є перехідні активи - це родовища і гірничо-збагачувальні комбінати, які втратили, або можуть втратити попередніх олігархічних власників. 

Є олігархічний "бізнес з минулого", який також продовжує існувати, але без паразитарних схем та впливових лобістів у владі, він не демонструє якихось вражаючих результатів і поступово втрачає позиції. Скоріше за все, нинішні власники почнуть поступово позбуватися цих активів.    

Можна із впевненістю сказати, що майбутнього в олігархії у титановій галузі – немає. 

Я впевнений, що після війни у галузь прийдуть принципово нові гравці, нові технології, нові інвестиції і нові управлінські підходи. Двадцятирічний період перерозподілу, паразитних схем, залежності від росіян та олігархів, а, зрештою, і безгосподарності та тупцювання на місці - завершиться новим підйомом. 

Вже кілька місяців ви ведете боротьбу за Селищанське родовище титанових руд в Житомирській області із структурами Group DF Дмитра Фірташа. Як розвиваються зараз події і якими будуть ваші прогнози? 

Насамперед, слід зазначити, що ми не є суб’єктом судової суперечки. Для нас ситуація є максимально прозорою і очевидною: олігарха на законних підставах було дискваліфіковано та усунуто від участі в угоді на придбання родовищ на вимогу правоохоронних органів, і ми автоматично стали переможцями конкурсу із придбання дозволу на цей об’єкт. 

Я взагалі не розумію, навіщо уся ця справа Фірташу, адже він у будь-якому разі не зможе володіти цим родовищем з огляду на чисельні персональні і корпоративні санкції: національні, іноземні та міжнародні. 

А для нас це дійсно вигідна справа, адже дозвіл на Селищанське родовище підвищує капіталізацію ОГХК відразу на 54 мільйонів доларів. Ми не збираємося здавати назад, за нами правда і закон. 

Якщо хтось із представників суддівського корпусу загубився в часі та вирішив підіграти олігарху, то, я впевнений, держава виправить це непорозуміння. 

Зовсім нещодавно ОГХК заявляла про тиск з боку правоохоронців та блокування її експортних контрактів "Держекспортконтролем". Із чим пов’язано ці процеси, та у чому полягають претензії до ОГХК?

ОГХК останнім часом вдалося очиститися від корупції, незаконних схем, крадіжництва та інших пережитків минулого. Одним це, звісно, не подобається, а іншим – важко у це повірити. Перші намагаються лити на нас бруд, а другі – із завзяттям на нього реагують, не розібравшись в питаннях по суті. Ось і все. 

Що стосується "Держекспортконтролю", то проблема дійсно існує, але ми сподіваємося що її найближчим часом буде вирішено. Питання тут не в ОГХК, "Велті" чи інших титанових компаніях, а у вдосконаленні самого існуючого механізму. Держави має бути стільки, скільки необхідно, а ринкової свободи – скільки можливо. А не навпаки. 

Ми робимо для держави стратегічно важливу справу і просимо нам, принаймні, не заважати. 

Великий контракт із американською дочірньою компанією всесвітньо відомого світового хімічного гіганта значить для України значно більше, ніж економічні прибутки та нові ринки збуту. Уклавши довгострокові партнерські відносини із такими потужними компаніями, ми стаємо частиною логістичних ланцюгів та постачальниками матеріалів titanium, які офіційно вважаються критично важливими для американської економіки. Наскільки це серйозно, говорить той факт, що перелік критичних технологій, матеріалів, шляхів постачання формується та відстежується Радою Нацбезпеки США.

У США, нагадаю вам, є власні виробники титанової руди, однак цих можливостей недостатньо для покриття існуючих потреб, які постійно зростають. США вимушені не лише імпортувати велику кількість руди та титанової губки, але й диверсифікувати поставки та шукати заміну постачальникам з Китаю та Росії, протистояння з якими дедалі загострюється.

За даними Геологічної служби США, минулого року український ільменіт становив приблизно 5% світового виробництва, руди, яка використовується для виробництва титану.

Тобто, ми за своєю цінністю стаємо для США в один рівень з такими країнами як Ізраїль або Великобританія. Для України це також важливий геополітичний крок вперед. 

Неофіційне пособництво у постачаннях титанової сировини російським споживачам та неефективний експортний контроль – "ахіллесова п’ята" і традиційний пункт обвинувачень в бік ТОП-менеджменту ОГХК. Що змінилося в цих питаннях із вашою появою на чолі компанії? Які конкретно заходи було реалізовано? 

По-перше, ОГХК має офіційно законтрактовані провідними західними компаніями значні обсяги ільменіту. Мова йде про десятки тисяч тон продукції та про багаторічні плани співробітництва із американською компанією, яка є старішим серед західних покупців ільменіту Вільногірського гірничо-металургійного комбінату, і цю компанію аж ніяк неможливо звинуватити у якійсь непрозорості. 

Для нас важливо мати таких партнерів, які мають значний досвід на ринку, і які можуть бути для нас корисними для забезпечення довгострокових продажів та технічного переозброєння нашої компанії. Особливо цікавими є провідні гравці з США, які не лише можуть запропонувати стабільний попит, але й значно просунулися вперед у розробці сучасних технологій виробництва металевого титану, який можна отримувати із набагато меншими витратами ресурсів та мінімальними шкідливими викидами у довкілля. Сьогодні ці технології є драйвером розвитку усієї титанової галузі. 

По-друге, ми працюємо лише із тими компаніями, які мають, так би мовити, легальну юрисдикцію. Не з офшорами, не із новонародженими фірмами, не з маленькими незрозумілими конторами, за спинами яких, зазвичай, ховаються загальновідомі та сумнозвістні українські обличчя. 

Ну, і, звісно, ми постійно вдосконалюємо корпоративні процедури комплаєнс, тобто перевірки контрагентів та роботу нашої власної служби безпеки. В цих питаннях ми активно співпрацюємо із правоохоронцями. Ми намагаємося всіляко упередити не лише безпідставні корупційні звинувачення, але й можливі спроби ворога нас "підставити". 

Моя позиція наступна: більше жодного ворожого літака, жодної ракети не буде зроблено з української сировини!

Якими ви бачите сценарії розвитку титанової галузі України без ринків рф та перспективи російського титанового виробництва без української сировини?

Ми контролюємо біля 20% зафіксованих світових запасів високоякісних титанових руд. Ми маємо 40 вже відомих титанових родовищ. Ми вже сьогодні постачаємо продукцію ОГХК у більш ніж 30 країн світу. Ми маємо унікальний кадровий потенціал у виробництві та надзвичайно потужну галузеву науку. Я впевнений, що після війни на нас чекає небувалий до цього підйом галузі.   

Титан – це не лише "метал війни", але й "метал майбутнього". Новітні технології виробництва роблять його значно дешевшим, більш доступним, більш різноманітним у своїх властивостях та сферах застосування. Виробники літальних апаратів, електромобілів, різноманітних побутових гаджетів і т.п., усі зацікавлені у появі нового постачальника високоякісного титану, який має власну потужну сировинну базу.  

В цілому, я вважаю що одним із пріоритетів повоєнної стратегії розвитку України має стати побудова, або скоріше у нашому випадку "добудова" п’яти ключових виробничих циклів: збройового, ядерного, авіа-космічного, напівпровідникового, і, звісно, – титанового. І це не примха, а питання нашого подальшого виживання і розвитку на власній ресурсній, технологічній та виробничій базі. 

А щодо РФ, то без української сировини, без власних добувних потужностей, західних технологій та іноземних інвестицій – їхня титанова промисловість швидко деградує і прийде у занепад. Ані Іран, ані Китай їм не допоможуть.

Завдяки українському титану російська титанова галузь з’явилася на світ - завдяки йому вона й розвалиться.

Чи може Уряд США виступити інвестором у розвиток титанової галузі України? 

Такі очікування існують. Дійсно, будівництво нових потужностей із виробництва критичних металів-titanium з використанням сучасних "зелених", безвідходних та енергонезалежних технологій в Україні може бути профінансовано урядом США. Адміністрація Байдена зараз розглядає фінансування біля дюжини закордонних проектів із видобутку та переробки корисних копалин, таких як титан, для вирішення проблем із постачанням сировини в США. Більш того, видобування нікелю у Бразилії вже фінансується по такій програмі. 

Справа у тому, що Україна з її ресурсами і потенціалом, фактично, стає замість Росії "промисловим тилом" західного світу. Із початком війни весь світ відчув нашу провідну роль у глобальній продовольчій безпеці. Те ж саме відбувається сьогодні із титановою сировиною і буде відбуватися ще по багатьох інших позиціях: насамперед, у видобуванні рідкоземельних металів. Тож до цього слід готуватися, аби не втратити шансів і бути у виграші. Зверніть увагу, що вже другий рік поспіль до законопроекту про оборонні видатки США вносяться пункти про посилення американо-українського співробітництва у титановій галузі, аби позбутися імпортної залежності від РФ і Китаю. 

У якій формі може бути закріплене це стратегічне партнерство – вирішувати президентам і урядам наших країн. Але в тому, що в Україні з’являться потужні американські титанові інвестиції, сучасні технології та принципово нові виробництва – в цьому в мене немає ніяких сумнівів. Цілком логічно, що ОГХК, як провідна компанія, команда ефективних менеджерів та промислова платформа, що складається із різних циклічно поєднаних титанових активів - в центрі уваги наших американських партнерів. 

Що необхідно зробити задля того, аби українська титанова індустрія розвивалася та була одним з драйверів економічного розвитку країни? 

Всі активи, які сьогодні належать державі, слід консолідувати в структурі ОГХК. По-перше, ми довели свою ефективність з точки зору менеджменту. По-друге, ми довели свою спроможність забезпечувати високий фінансовий результат. По-третє, в нас є власні фінансові можливості не просто утримувати, але й розвивати активи.

Далі, при підтримці держави, або за допомогою зацікавлених партнерів, треба реанімувати та переозброїти титанові підприємства, які ще можна поставити на ноги. Також треба буде створити принципово нові виробництва на базі сучасних технологій, завдяки яким буде вироблятися якісний металевий титан, титанові сплави, металеві порошки на їхній основі, а також традиційні і нові компоненти для інших галузей промисловості (наприклад, хімічної). Вимогою часу є стимулювання виробництва кінцевої продукції з титану, в якій ми будемо мати найвищу додану вартість, і яка замкне увесь новий титановий цикл. 

Я оптиміст в питаннях реалізації цієї візії, бо коли Ізраїль у 70-х роках минулого століття започатковував власну ядерну програму, в нього було набагато менше передумов для успіху, ніж ми маємо для побудови власного повного титанового циклу. 

Причому, якщо ви запитаєте, що нам принципово заважає почати робити це вже зараз, я навіть не знайду що вам відповісти… Мабуть, нічого.

Тож дочекаємося Перемоги. 

Тетяна Стежар

Тетяна Стежар

УНІАН в Google News