Дарина Дмитрієвська: "В СРСР нормальна медицина була практично недоступна" / фото з особистого архіву героїні

Лікарка Дарина Дмитрієвська: Чверть грошей на ліки українці витрачають на "фуфломіцини"

08:30, 26 травня 2021
12 хв. 3660 Інтерв'ю

Сімейна лікарка, співзасновниця ГО "Медичні лідери" Дарина Дмитрієвська розповіла УНІАН, чому оксолінова мазь не захищає від ГРВІ, туберкульоз – не хвороба асоціальних верств населення, та які ще радянські міфи та переконання заважають українцям бути здоровими.

В суспільстві існує думка, що мати погане здоров'я в Україні – реалії, яких не уникнути. Бо у нас погана екологія, стреси постійні, кризи… Чи є в цій думці правда?

Раніше в цьому було зерно правди через об’єктивні історичні причини. В Радянському Союзі нормальна медицина для широкого загалу була практично недоступна. Кращі медичні заклади, як правило, були відомчі. Якщо ти не належав до касти депутатів або воєнних - тобі було туди зась. Так, для населення медицина була умовно безкоштовна, але часто на досить печерному рівні. Іноді не було навіть відкритого людського ставлення до пацієнтів. Звісно, хороші лікарі і медичні заклади також були, але загалом населення не розраховувало на допомогу та нормальне ставлення. Це питання вивченої безпорадності, сформованої протягом років.  

Плюс, людина може не помітити хорошого лікування, а от негативний досвід сильніше запам'ятовує. Через комплекс об’єктивних та суб’єктивних причин пацієнти часто не звертаються по медичну допомогу до серйозних проявів хвороби, коли навіть хорошому лікарю вже важко щось зробити. Відповідно, звернення до лікарні не дуже допомагає (бо треба було не зволікати), і це вкотре зміцнює недовіру до медицини в очах населення.

Відсутність культури профілактичних оглядів – проблема системи охорони здоров’я чи пацієнтів?

Спільна. Вона випливає з моїх попередніх тверджень. У Радянському Союзі не було заведено турбуватися та любити себе. Навпаки, була культура страждання: «Я йшов, поки нога ледь не відпала...». Такі божевільні розповіді сприймалися мало не героїзмом.

"Ця тривожність зберігається нині, тому міняти ставлення треба в комплексі", - лікарка / фото з особистого архіву героїні

Профілактично в медичні заклади не йшли. Їх намагалися уникати, бо медичні заклади не асоціювалися з турботою про себе. Ця тривожність зберігається нині, тому міняти ставлення треба в комплексі - як з боку медичної системи, так і з боку пацієнтів. Адже навіть хороший лікар у класному закладі не зможе нести людям добро, якщо пацієнти систематично демонструють до нього недовіру, зневажливе ставлення, неповагу. 

Наведіть приклади помилкових радянських міфів щодо здоров’я. Типу страху людей перед протягами.

Дійсно, страх перед протягами це сюди. Пити антибіотики, якщо три дні тримається температура. Наносити оксолінову мазь в носі і навколо, щоб захиститися від гострих респіраторних вірусних інфекцій (хоча виходить навпаки). Міфи про вакцинацію, адже люди часто думають, що щеплення потрібні тільки дітям. Не сидіти на холодному, не мочити манту. Будь-які ранки заливати зеленкою чи йодом (у багатьох випадках неглибоку рану чи поріз можна просто очистити водою). Новонародженим мазати пупок зеленкою. Упередження щодо хірургів наші люди бояться до них звертатися: «Бо щось відріжуть…». Насправді хірург займається в тому числі певними патологіями, які не вимагають  хірургічного втручання.

Ви сказали про захисний потенціал оксолінової мазі, що «виходить навпаки». Це як?

У носовій порожнині є слиз, який виводить назовні віруси, бактерії та часточки пилу, які ми вдихаємо. Нанесення шару липкої оксолінової мазі на слизову носу жодним чином не захищає від бактерій. Навпаки, на нього сильніше налипатиме і пил, і віруси, і бактерії. Відповідно, ситуація тільки погіршується, наша слизова не може очиститися.

Повернімося до питання профілактичних оглядів. Як формувати їх культуру? Сімейні лікарі мають нагадувати пацієнтам?

Так, сімейні лікарі мають інформувати пацієнтів. Але не раз на рік казати, мовляв, здайте аналізи. Протягом всього спілкування лікаря з пацієнтом має відбуватися широке інформування людини про її здоров’я та профілактику захворювань. Щоб людина приблизно знала, які аналізи та консультації яких фахівців їй потрібні. Складати такі плани – це наша робота, робота лікарів первинки.

З яким запитом українці приходять до сімейного лікаря найчастіше?

Дарина Дмитрієвська: "Багато людей скаржаться на порушення сну, пам'яті, тривожні думки" / фото з особистого архіву героїні

На першому місці застудні захворювання різного типу. Останній рік – це ГРВІ чи коронавірус. В залежності від віку пацієнта, це будуть хронічні захворювання (гіпертонія, патологія серцево-судинної системи, цукровий діабет). Також до мене часто звертаються за вакцинацією. Але моя когорта пацієнтів з провакцинальною позицією, тому у різних лікарів цей показник може відрізнятися. Часто приходять з тривожно-депресивними розладами та неврозами. Багато людей скаржаться на порушення сну, пам'яті, тривожні думки, потребують допомоги психотерапевта, психіатра, невролога. На тлі COVID-19  і карантину це загострилося.

Що можете сказати про звичку українців приділяти увагу ментальному здоров’ю, як це впливає на громадське здоров’я?

Дуже впливає, адже ментальні проблеми порушують адекватність прийняття рішень щодо свого здоров'я. Тривожність і депресивні стани не дозволяють людині вчасно проходити профілактичні огляди, звертатися до медиків (це саме по собі часто породжує тривожність). Досі у нас є стигматизація ментальних розладів, тому українці часто не доходять до спеціалістів, не отримують психотерапевтичного лікування, препаратів. Часто розраховують самі на себе: «Впораюся, я ж не псих...». Тим часом стан людини може погіршуватися.

Все це опосередковано відбивається загалом на громадському здоров'ї, а також впливає на економічну сферу. Людина не може виконувати роботу, як раніше, знижується працездатність, людину спіткають фінансові труднощі. Страждає економіка конкретної людини і економіка країни загалом.

Які ще хвороби в нашому суспільстві стигматизуються?

Найбільше стигматизується ментальне здоров'я та інфекційні хвороби, які потенційно можуть бути пов'язані з сексуальним життям. Люди досі думають, що немає ніяких препаратів для ВІЛ-інфікованого або ж вони шалено дорогі. Хоча насправді в Україні антиретровірусні препарати є доступними для кожної людини з ВІЛ та надаються безкоштовно. Їх можна отримати в будь-якому місті. Ця інформація є в широкому доступі, але населення не дуже на це звертає увагу. Натомість всі пам’ятають страшні санбюлетені на стінах поліклінік: «ВІЛ. СНІД = смерть». Це залякування впливає, ніхто не хоче асоціювати себе з такою «картинкою», тому часто люди самостигматизуються.

"Основний шлях передачі ВІЛ в нашій країні – гетеросексуальний секс", - лікарка / фото з особистого архіву героїні

В маленьких містах і селах достатньо, щоб людину просто побачили поруч із кабінетом тестування, щоб пішли розмови… От він або вона ходила… Значить, має ВІЛ… Значить, людина якось сексуально збочена чи ще щось. Люди бояться осуду, тому часто не перевіряються на ВІЛ.

В Україні майже половина людей з ВІЛ не знають про це і продовжують його поширювати (згідно з даними Центру громадського здоров’я, в Україні близько 250 тисяч людей живуть з ВІЛ, - УНІАН).

Щоб побороти цю тенденцію, треба максимально тестувати, виявляти ВІЛ-інфікованих та лікувати. Але у нас люди досі втрачають здоров'я, не розуміючи від чого. Наприклад, в Україні часто асоціюють ВІЛ-інфекції з гомосексуалами, стигматизуючи ЛГБТ-людей. Хоча основний шлях передачі ВІЛ в нашій країні – гетеросексуальний секс. І найбільш вразливі до передачі ВІЛ – жінки. (Згідно з даними Центру громадського здоров’я, у квітні 2021 року в Україні офіційно зареєстровано 1349 нових випадків ВІЛ-інфекції. Шляхи інфікування ВІЛ в Україні у квітні 2021 року: гетеросексуальний — 841; гомосексуальний — 37, - УНІАН).

Чи актуальна ця проблема зі стигматизацією для наших європейських сусідів?

Не думаю, що є країна, в якій немає жодної стигматизації. Всюди є люди з низьким рівнем або освіти, або усвідомленості. Але, як правило, стигматизації ВІЛ-інфекцій менше в країнах, де менше стигматизують ЛГБТ-людей, взагалі секс, де проводиться сексуальна освіта. Тому навіть ВІЛ там менше поширений, особливо серед молоді.

До речі, якщо дивимося на статистику останніх років у нас, то серед молоді до 25-ти років рівень поширення ВІЛ також знижується. Все-таки не дарма проводяться лекції щодо сексуальної освіти, популяризується використання презервативів. Все більше молодь тестується перед тим, як перейти до незахищеного сексу з партнером.

А у нас найактивніше поширення ВІЛ серед людей якого віку?

Найбільше серед людей від 30 до 40 років. Але насправді у нас велика проблема з виявленням випадків ВІЛ-інфікування у людей після 50 років. Їх молодість та сексуальна активність припадала десь на 80-ті, коли не було такої доступності засобів контрацепції, як зараз. Серед людей такого віку немало ВІЛ-інфікованих, але вони про це не знають. Ба більше, вони категорично проти ідеї тестування. Думають, що точно не можуть бути інфіковані. Між тим, їхнє здоров'я страждає. 

Які найбільш шкідливі переконання українців негативно впливають на громадське здоров’я? На кшталт віри в фуфломіцини…

«Фуфломіцини» - абсолютно згодна. Чверть грошей на ліки українці витрачають на фуфломіцини. Немає звички профілактики. Низький рівень сексуальної освіти. Відсутність звички регулярно вакцинуватися проти інфекційних захворювань.

Той самий туберкульоз багато людей вважають хворобою асоціальних верств населення. Насправді може захворіти людина з хорошими статками, але з високим рівнем стресу, нерегулярним поганим харчуванням, звичкою перепрацьовувати. Під час популярного в Україні відпочинку з кальяном теж можна «підчепити» туберкульоз (у колбі кальяну, які не завжди добре промиваються, прекрасні умови для розмноження мікробів).

Дарина Дмитрієвська: "Пандемія примусила багатьох взагалі замислитися про здоров'я" / фото з особистого архіву героїні

Ненормований робочий день, відсутність інфогієни, що сприяє збільшенню кількості гіпертоній, неврозів, тривожності і депресії. Ми не стежимо за цим, не надаємо достатньо значення психологічному та фізичному комфорту, не дбаємо про себе. 

Культура піклування про себе чи її відсутність залежать від оточення людини? Це впливає?

Серйозно впливає. Легше дотримуватися звичок, коли це нормально для нашого оточення. Коли ти не один у полі воїн. Зараз спостерігаємо це по вакцинації проти COVID-19. На рішення людей вакцинуватися сильніше впливає позитивний досвід вакцинації сусіда, родича чи друга (набагато більше, ніж вакцинація лідерів думок чи «зірок»). Якщо можеш у своїй спільноті розповісти про щеплення чи візит до психотерапевта і не постраждати від стигматизації – це важливо.

Як пандемія вплинула на ставлення до громадського здоров’я? 

Думаю, що пандемія примусила багатьох взагалі замислитися про здоров'я. Люди дізналися, що «виявляється», у нас є сімейні лікарі, медична реформа. Що можна бути на контакті з лікарем. Хороший сімейний лікар, якщо навіть пацієнт звернувся тільки щодо коронавірусу, буде брати над людиною «шефство». Розповідати про інші моменти щодо здоров'я, а не тільки про ковід. Тобто ця людина вже буде під наглядом системи охорони здоров'я.

COVID-19 показав: якщо навіть здається, що ти абсолютно здоровий і «нічого не страшно», може бути різне. Пандемія підняла тему медицини на рівень постійного обговорення. Так чи інакше це має вплинути на громадське здоров’я. Сподіваюсь, якийсь позитивний ефект буде. 

Якби треба було обрати три речі, які може робити кожен для свого здоров'я?  

Відпочивати. Це перше і головне. Тобто нормально спати, давати собі можливість зробити паузу в інформаційному потоці і видихнути.

Обирати якісних співрозмовників, які тобі приносять адекватну та правильну доказову інформацію.

Вибрати собі сімейного лікаря, якщо ще не вибрав. А якщо вибрав, але не звертався – познайомитися з ним та бути на контакті.

Ірина Петренко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

Погоджуюся
Ми використовуємо cookies