Фото УНІАН, В'ячеслав Ратинський

"Мордор" у лісах Київщини: "Ми досі знаходимо закатованих росіянами"

07:00, 21.06.2022
8 хв.

Київщина вже котрий місяць оговтується від російської навали та "переварює" наслідки бажання "другої армії світу" пройти парадом по Хрещатику. В лісах під Києвом, на колишньому "плацдармі" росіян, українські добровольці проходять вишкіл, щоб історія більше не могла повторитись.

Навесні, під час "бліц-кригу", російські окупанти почали розосереджувати гігантську колону бронетехніки, облаштували для неї цілий комплекс захисних споруд у лісах Київської області. За приблизними підрахунками, лише в одному районі стояли тисячі бронемашин, поряд у бліндажах могло жити близько 15-20 тисяч рашистів – екіпажі, обслуговуючий персонал та ін.

УНІАН поспілкувався з добровольцями Бучі, які закопують у землю пам'ять про окупацію, а колишні російські укріплення використовують для вишколів.

На колишньому "плацдармі" росіян, українські добровольці проходять вишкіл  / фото УНІАН, В'ячеслав Ратинський

Відео дня

"Виколупати" їх було майже неможливо"

"Ми називаємо це місце – "Мордор". А як його ще називати, якщо тут місяць окопувалися орки?!", – розповідає доброволець із позивним "Шериф", один з ветеранів Бучанського добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ) Бучі.

Ми називаємо це місце - Мордор" / фото УНІАН, В'ячеслав Ратинський

Розташований цей страшний район у глибинці, за багато кілометрів від найпопулярніших містечок-супутників столиці України. Навколо – ідеальні краєвиди. Підіймається пшениця, рясніє квітами нерозоране поле, доповнює картину ліс. Якраз у ньому окупанти й укрили свою техніку. Скільки її тут було не важко уявити. Навесні писали, що в цих краях була помічена вражаюча колона з бронетехніки, артилерії, вантажівок, яка розтяглася на 40 кілометрів. 

Окупанти рухалися з боку Білорусі, поспішали в Київ "на парад". Їх зупинили, змусили розосередитись, сховатися.

фото Maxar Technologies/Handout via REUTERS

Уздовж звичної для росіян неасфальтованої дороги вириті капоніри – захисні споруди, в які "пірнала" бронетехніка, щоб сховатися від обстрілів.

Росіяни вирили в лісі капоніри, в які "пірнала" бронетехніка, щоб сховатися від обстрілів / фото УНІАН, В'ячеслав Ратинський

"Поруч поле – перекопане нашими снарядами, пшеницю не посієш, а вони (російські війська, – УНІАН) стріляли у бік Бучі. "Виколупати" їх було майже неможливо. Ти будеш накривати район – вони в капонірі, їм нічого. Навіть підвіз снарядів у них іде через капоніри", – розповідає начштаба Бучанського (ДФТГ), полковник Андрій "Велес" Верлатий.

Начштаба Бучанського (ДФТГ), полковник Андрій "Велес" Верлатий   / фото УНІАН, В'ячеслав Ратинський

Капонір надійно захищає техніку. Знищити її могло лише пряме влучання. І, як нам розповіли, місцеві, ризикуючи життям, добували координати для нашої артилерії. Знаючи ліс як свої п'ять пальців, вони підходили з тилу, там, де росіяни цього не чекали, а потім передавали координати за допомогою захованого в тому ж лісі мобільного. Дзвінок із села був неможливий: телефон засікали майже відразу.

Знищити техніку ворога, заховану в капонір, допомагали місцеві мешканці, передаючи її координати  / фото УНІАН, В'ячеслав Ратинський

"Збірна солянка - від Підмосков’я до Барнаула та Архангельська"

"В ящиках від снарядів ми знаходили "упаковочні листи" різних підрозділів. Судячи з них, тут, фактично, була збірна солянка - від Підмосков’я до Барнаула та Архангельська", - розповідає Андрій "Велес" Верлатий.

Тут була «збірна солянка» з різних регіонів Росії / фото УНІАН, В'ячеслав Ратинський

Можна констатувати, що росіяни вкопувалися в цю українську землю надовго: за місяць збудували цілий комплекс, приблизно 7000 капонірів, бліндажі.

Зараз, після розмінування, можна зазирнути у бліндажі окупантів. "Нори" бурятів легко визначаються по дуже низькій стелі, в них насилу протиснешся. До офіцерських бліндажів причепили двері, але не задля економії тепла. Російські командири були попереду "лихих" мародерів. Награбоване, як щури, тягли до своєї нори, зачиняли, щоб свої ж не розтягнули вже вкрадене.

"По сусідніх селах все повитягали, навіть гардини знімали. У нас по лісу валялись ноутбуки простріляні (навіщо розстрілювати ігровий ноут ціною у тисячу доларів?!), пральні машини стояли посеред галявин, унітази. А вкрадену білизну ще й досі можна побачити на деревах", – розповідають  добровольці.

Про "гарне" забезпечення окупантів писали вже багато. Судячи з бліндажів, навіть у офіцерів не було елементарних кариматів, інакше навіщо б вони вистилали хвоєю місця для сну? У нас щось подібне можна побачити хіба що у радянських книгах про дикий туризм.

"Якщо відкрити мій телефон, то можна посивіти"

Цей ліс ще довго буде зберігати страшне. Донедавна тут знаходили останки закатованих до смерті українців.

"Знайшли кістки, і я розумію, що це не собаки розтягли. Людину рубали по живому, – розповідає "Велес". – Ці люди недостойні назватись людьми, вони справді орки".

Після звільнення Бучі, добровольці фіксували злочини, передавали їх слідчім.

"Працювала поліція, Нацгвардія, але людей не вистачало. До кінця квітня знаходили в підвалах людей… Це були страшні картини. Ми витягали жінку похилого віку, яку забили трубою "підствольника", в неї не було пів черепа. Просто провалили кістки, бо "в кайф"... Якщо відкрити мій телефон, то можна посивіти", - каже "Велес".

Інше страшне нагадування про окупацію – розтяжки, які не розірвалися, а то й просто викинуті з машин снаряди (солдати й офіцери російської армії, тікаючи з Київщини, викидали з машин все, аби завантажити награбоване).

Ліси Київщини небезпечні – тут досі знаходять останки закатованих українців та розтяжки, які не розірвалися  / фото УНІАН, В'ячеслав Ратинський

"Саперів була не одна група, працювали приблизно півтора місяця, але дуже багато тут зосталось. Досі знімаємо розтяжки, ще є у землі міни", – розповідає "Велес".

Він згадує, як працювали у Бучі: "Дуже багато було таких, поганих розтяжок. Граната лежить на землі, притиснута кусочком деревини, щоб не відскочила чека. Такі гранати поряд з дитячими майданчиками, пішохідними доріжками. Піднялась "зеленка", пішов вітерець. Воно б вдарило… А граната ф1 розлітається на багато метрів. Покалічило б людей, багато людей…".

"Хіба це люди?", - знов повторює риторичне питання "Велес".

В лісі небезпечно, бо росіяни лишили по собі багато «сюрпризів» / фото УНІАН, В'ячеслав Ратинський

Запитуємо про грибників, чи ходять вони у ліс, знаючи про небезпеку. Добровольці підтверджують - ходять.

"Вовки кажуть їм "дякую". Те, що залишається, навіть жувати не потрібно", – чи жартують, чи серйозно відповідають військові.

"Ми бачимо одне й те саме"

Під час візиту УНІАН на колишніх позиціях росіян проходив вишкіл українських добровольців – йшло відпрацювання роботи групами у лісі. Те, що залишили по собі окупанти, виявилось "чудовим" навчальним полігоном. Адже немає сумнівів, що росіяни діють за одними й тими самими шаблонами, і треба їх вивчати.

"Повсюди ми бачимо одне й те саме. Наприклад, БТР на перехрестях закопують таким чином: стоїть помітний БТР, як правило, радянського зразка, той що зноситься відразу, далі - "беха" вже низька, так, що лише башту видно, а далі - ще три – прикривають всі напрямки. А крім цього - ще одна ланка – ще три", – розповідає Андрій "Велес" Верлатий.

Втім, у майбутньому залишати колишні російські капоніри та бліндажі у якості полігону чи музею не планують.

"Білорусь об’явила про навчання, їхні та російські війська на кордоні. Пам’ятаєте, що було після зимових навчань? Для них немає такої нації, як українці, немає такої країни, як Україна. Є ймовірність, що в цьому напрямку будуть наступати знов. Тому ми намагаємось знищити споруди росіян, щоб вони не могли їх знову використовувати", - розповідають добровольці.

Легко зайти на Київщину, як у лютому, росіянам більше не вдасться / фото УНІАН, В'ячеслав Ратинський

Фото УНІАН, В'ячеслав Ратинський

Фото УНІАН, В'ячеслав Ратинський

Українські воїни готуються. ЗСУ перекрили, пристріляли можливі напрямки. І обіцяють: зайти до нас так легко, як у лютому, більше не вийде.

Влад Абрамов

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся