Правозахисниця Олександра Матвійчук: Тактика Російської Федерації в Криму - вішати клеймо на кримських татар, називати їх терористами та формувати образ ворога

Про переслідування адвокатів в Криму, загальну стратегію окупанту щодо українського півострова та що слід зробити для захисту постраждалих від воєнних злочинів Росії, УНІАН розповіла голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.

Нещодавно ви повідомили про створення правозахисної мережі для підтримки адвокатів, які працюють у політично вмотивованих справах в окупованому Криму. Розкажіть про це детальніше. Хто має увійти до мережі, які перші завдання?

Адвокати, які працюють в Криму та в Росії у справах політичних в'язнів або інших форм політичного переслідування, через свою професійну діяльність страждають від тиску, погроз, обшуків, порушень адвокатської таємниці та приватності, штрафів, навіть адміністративних арештів та спроб позбавлення адвокатського свідоцтва. «Барометр несвободи» на окупованому українському півострові поступово доходить до критичної позначки. Бо коли починають переслідувати тих, хто захищає жертв політичних переслідувань, значить на «барометрі» вже загорілася червона позначка.

Разом з нашими партнерами (Асоціацією правників України, Американською асоціацією юристів, Нідерландською організацією Lawyers for Lawyers, Московською Гельсінською групою) маємо амбітну ідею вибудувати міжнародну мережу адвокатів для підтримки та захисту колег, які страждають від переслідувань. Адже мало просто документувати такі випадки, готувати звіти та озвучувати на міжнародних майданчиках. Тому надалі будемо приділяти особливу увагу певним колективним солідарним діям.

Плануєте співпрацювати з Радою адвокатів України?

Є візія мережі, але ми в процесі її формування тільки на початку шляху. Ми відкриті до роботи з індивідуальними адвокатами і з об’єднаннями, які хочуть привнести свої навички, знання та час, щоб захистити колег на окупованих українських територіях і в Росії. 

Рада адвокатів України мала б якось окремо висловлювати солідарність з колегами в Криму? Можливо, вони вже це роблять?

Якщо українські адвокатські спільноти робили щось по Криму, це було так рідко, що приклад не згадаю. А я в цій темі намагаюся все відстежувати. Тема Криму та кримських адвокатів не в пріоритетах українських адвокатських об'єднань, і це проблема. Чому нідерландські, бельгійські, французькі адвокати мають боротися за адвокатів в Криму, водночас українські адвокати нічого особливо з цього приводу не роблять? Сподіваємося змінити таке ставлення. Дуже вдячні Асоціації правників України, які долучилися до роботи.

Згадані вами форми переслідування адвокатів (обшуки, штрафи тощо) відбуваються в Криму за рішеннями так званих судів?

Я б розділила переслідування на дві категорії. В першій - ті, що проводяться з використанням юридичних репресивних механізмів. Це незаконні арешти та обшуки, зняття інформації з каналів зв'язку, незаконне стеження, прослуховування, сфабриковані справи. 

Також є спектр позаправових механізмів. Наприклад, на окупованому півострові поширені дискредитаційні кампанії, в медіа людину називають: «Адвокатом диявола, який захищає терористів». Знову ж таки, випадки незаконних викрадень. Нагадаю, як відбулося викрадення правозахисника Еміра-Усейна Куку. На нього напали невідомі, скрутили, посадили в автомобіль, били. Пощастило, що були очевидці викрадення, тому пізніше активіста відпустили, хоча і без правових оформлень. «Невідомі» виявилися співробітниками ФСБ.  

Звичайно, є різниця між адвокатською діяльністю та правозахисною. Але такі методи точно позаправові. Навіть в репресивному законодавстві Російської Федерації немає норм, які б дозволяли жорстоке поводження, катування та побиття людей.

Подібні позаправові дії «невідомих» - поширена практика щодо адвокатів?

Випадки викрадень і незаконного утримування адвокатів інкомунікадо (всупереч гарантіям процесуального статусу, без повідомлення захисникам чи рідним затриманого) мають місце в Російській Федерації. В окупованому Криму такі викрадення поки охоплювали тільки громадських активістів. Можна згадати трагічну історію викрадення кримськотатарського активіста Ервіна Ібрагімова. Є запис з камер, на якому видно, як невідомі в формі співробітників російських патрульних заштовхують Ервіна до мікроавтобуса. Пройшло кілька років, місцеперебування активіста невідоме. 

Знаєте, такі ситуації особливі та надзвичайно складні. Це постійний біль рідних, які перебувають між відчаєм, зневірою та якоюсь надією.

Також слід розуміти, що зараз Крим є полігоном для відпрацювання репресивних тактик Російської Федерації. Якщо якісь практики з регіонів Росії ще не дійшли до Криму, вони можуть перекочувати на окуповану українську територію через якийсь час. 

Тема Криму та кримських адвокатів не в пріоритетах українських адвокатських об'єднань / фото УНІАН

Чи можна говорити, що ситуація з незалежністю адвокатів в окупованому Криму трохи краща, ніж в Росії?

Не буду говорити, що в Криму краще. Але в певних регіонах Російської Федерації ще гірше, ніж у Криму.

Коли ми працювали по справі вже звільнених Миколи Карпюка і Станіслава Клиха, яку розглядав суд присяжних, то мали розмову з російськими колегами. Вони розповіли, як колись у Чечні суд присяжних вирішив винести інше рішення, а не те, що від них очікували. Вночі присяжних вивезли в ліс, все «пояснили» - наступного дня вони рішення переглянули.

Питання не в тому, де краще чи гірше. І то біда, і то біда. Питання в тому, що можемо зробити для підтримки колег, які мають сміливість працювати у політично вмотивованих справах в російських умовах. Зараз це авторитарна країна, яка зневажає права людини, для якої немає розуміння цінності незалежної адвокатської професії.

Чи є списки адвокатів, права яких порушуються в Криму та Росії? Вони всі вам відомі? 

Наша організація сім років працює зі справами політичних в'язнів та знає адвокатів у цих справах. Тим більше відстежуємо, якщо ці адвокати самі стають жертвами переслідувань. Як це було з Емілем Курбедіновим, з Миколою Полозовим, з Лілією Гемеджи.

До речі, справа Лілі Гемеджи не закінчена. Як відомо, вона є адвокатом ув'язненого Сервера Мустафаєва - координатора «Кримської солідарності», в'язня сумління за висновком Міжнародної амністії. Так от, Ліля отримала ухвалу суду, яка може стати підставою притягнення до відповідальності та позбавлення її права на здійснення адвокатської діяльності. 

Таку ж спробу позбавити права на адвокатську практику ми вже спостерігали на прикладі Еміля Курбедінова. Втручання спеціального доповідача ООН з питань незалежності судів та адвокатів стало «охолоджувальним ефектом» в цій історії. 

Саме тому на нещодавнє міжнародне онлайн-обговорення роботи адвокатів в Криму та Росії, в якому брав участь помічник спецдоповідача ООН з питань незалежності суддів та адвокатів, ми запросили виступити Лілю Гемеджи. Це була спроба привернути увагу до теми в цілому і до кейса Лілі. 

Ви згадували про сфабриковані справи проти адвокатів. Які статті зазвичай інкримінують? Це ж не може бути тероризм.

Насправді ви дуже близькі. Еміля Курбедінова звинувачували в пропаганді або публічній демонстрації атрибутики чи символіки екстремістських організацій, за допис у соціальній мережі. Вішати клеймо на кримських татар та називати їх всіх терористами - тактика Російської Федерації. Адже вони використовують антитерористичне законодавство, щоб переслідувати громадських журналістів, правозахисників, активістів ініціативи «Кримська солідарність». 

Розумієте, ми знаходимося в стані міжнародного збройного конфлікту, який має різні виміри. Навіть інформаційний. Коли ми говоримо про переслідування кримських татар, Російська Федерація на міжнародній арені заявляє: «Ми не переслідуємо кримських татар, а знаходимо терористів». На тлі цих заяв люди зі страхом згадують про Сирію, ІДІЛ, спливає образ терористичних атак в європейських країнах. Адже тероризм - величезна проблема, яка не вирішується в межах національних кордонів.

Тому я кажу, що Росія веде гібридну війну, використовуючи продуману технологію. Про цей важливий момент мало хто говорить, але питання треба ставити на міжнародному рівні. Потрібна  міжнародна співпраця та скоординовані дії. Бо коли Російська Федерація, яка входить до ряду міжнародних організацій, що займаються боротьбою з тероризмом, підміняє поняття для боротьби з інакодумством, вона не просто репресує незгодних. Вона також підриває спільні зусилля міжнародної спільноти по реальній боротьбі з тероризмом.

Російську Федерацію слід було давно «попросити» з усіх цих міжнародних організацій. Щонайменше поставити їй ряд суворих вимог.

"Ми знаходимося в стані міжнародного збройного конфлікту, який має різні виміри", - Матвійчук / фото УНІАН

Але чи є сенс в міжнародній увазі до проблеми переслідування адвокатів? Пам’ятаю, коли кілька років тому Микола Полозов виступив на сесії ПАРЄ, де говорив про тиск на адвокатів та репресії в Криму, а після повернення його відразу затримало ФСБ. Для мене це була показова історія. 

Треба розуміти контекст. Після Другої світової війни вибудували систему миру та безпеки. Закладені певні речі (наприклад, право вето постійних членів в Радбезі ООН) були показниками відкладеної неефективності, тож колись система могла не пройти краш-тести.

Ще до окупації Криму ми переконалися в тому, що міжнародні механізми, які відповідають за права людини, не можуть тут і зараз зупинити порушення цих прав. Якби могли, в Сирії не застосовували б хімічну зброю проти цивільного населення. В М’янмі не вирізали б тисячу мусульман. А санкції проти Росії наклали б ще за першу чеченську війну. 

Після окупації Криму в очах багатьох політиків різних країн ця система навіть на символічному рівні втратила значення. Держави почали більшу гонку озброєнь та роботу над ядерним потенціалом. Адже побачили, що меморандуми та резолюції Генасамблеї ООН не захищають, якщо поряд сильний агресивний сусід. 

Так, міжнародні організації не здатні адекватно відповідати на виклики часу. Але ми не можемо опустити руки, тому намагаємося привести механізми в рух через енергію людей. 

Центр громадянських свобод відомий запуском масових кампаній, в яких будь-яка людина може долучитися до захисту політичних в'язнів в Росії та Криму, полонених на Донбасі. У нас за плечима «Let my people go», «Save Oleg Sentsov» та інші. Мені досі часто доводиться чути, мовляв, що дають публічні акції, адже наступного дня грати не відкривають. Не втомлююся пояснювати, що одна із цілей наших кампаній - утримання питання в порядку денному. Якщо не проводити періодичні публічні демонстрації, ніхто у світі не звертатиме увагу на нашу проблему.

У 2014 році, коли у нас було 11 політичних в’язнів (зараз їх 101, при тому, що кілька десятків були звільнені), я зустрічалася з заступником Верховного комісара ООН з прав людини. Маючи можливість, звернулась до нього: «От, у нас одинадцять політичних в’язнів в Росії та окупованому Криму». Він перепитав: «Тисяч?» Тоді я зрозуміла, якими категоріями мислять люди, які працюють по всьому світу. Щоб вони звернули увагу на наші «сотні та десятки», треба докласти великих зусиль. 

Саме тому посилюємо правозахисну роботу з міжнародними інституціями потужним суспільним запитом. Енергія дає можливість «машині» рухатися в правильному напрямку. 

Так, Полозов виступив на сесії ПАРЄ, а потім його арештувало ФСБ. Бо мова йде про  роботу в довгу, про частину великої стратегії та постійного медійного фокуса. Адже політики навіть дружніх до нас країн не засинають і не прокидаються з думкою про Україну. Донедавна ми самі були такими. Давайте чесно зізнаємося, що до російсько-української війни українці у широкому розумінні не цікавилися війною в Сирії. Хоча там рівень руйнувань, болю, загиблих та закатованих в рази більше. 

Що робити правоохоронним органам України для підтримки адвокатів та їхніх клієнтів, яких окупаційна влада переслідує в Криму? 

Переслідування адвокатів та їхніх клієнтів (активістів, громадських журналістів, нелояльних чи підозрюваних в нелояльності до окупаційного режиму) - частина стратегії з трьох переплетених тенденцій.

Перша - перетворення колишнього курорту в потужну військову базу. Звідси зростання військового контингенту, техніки, переведення життя в Криму на військові рейки.

Друга - примусове заміщення населення з метою зміни демографічного складу. Для військової бази не потрібні люди, які жили при українській демократії. Адже вони починають розуміти, що Росія з телевізора - не та Росія, яка прийшла до них після появи на півострові «зелених чоловічків». Тому є програми колонізації Криму людьми з регіонів Російської Федерації та витіснення тих, хто жив тут до окупації, потенційно нелояльних.

Третя тенденція – це те, як це робиться. В тому числі через механізми репресій. Складно жити в умовах несвободи, коли дітей в школах вчать доносити на батьків, якщо ті вважають Крим Україною. Жити так важко, якщо навіть дуже любиш малу батьківщину. Тому є відтік. 

Така цілеспрямована політика Російської Федерації та воєнні злочини - це питання порушення міжнародного гуманітарного права. Враховуючи це, важливо думати не тільки про індивідуальні випадки та відкривати кримінальні справи по факту переслідувань, а піднятися на рівень вище. Тобто збирати загалом ці кейси та закладати основи для зміни ситуації в довгостроковій перспективі. 

Окрім правоохоронних органів, маю запит до українського парламенту, який не знайшов час встановити відповідальність за воєнні злочини. У нас навіть відповідальності за злочини проти людяності немає. 

"Міжнародні організації не здатні адекватно відповідати на виклики часу", - Матвійчук / фото УНІАН

Що Верховна Рада має зробити?

Ми, як правозахисники, розробили законопроект, який вносить зміни до Кримінального кодексу України та встановлює відповідальність за воєнні злочини. Ще в попередньому складі парламенту він був ухвалений у першому читанні. В цьому складі парламенту проект закону зареєстрований за номером 2689 і теж ухвалений тільки в першому читанні. Мав бути винесений на лютий, але в порядку денному його немає. Знову якась затримка.

Люди, які пережили воєнні злочини в Криму та на Донбасі чекають, коли українські правоохоронні органи та суди отримають правовий інструмент для відновлення справедливості. Мені складно їм пояснити, чому український парламент знаходить час на купу законів та патетичних виступів, але не може ухвалити закон про воєнних злочинців. Хто заважає українському парламенту це зробити? Путін заважає?

Другий запит – ратифікація Римського Статуту. У грудні минулого року прокурорка Міжнародного кримінального суду (МКС) оголосила, що її Управління закрило шестирічне попереднє вивчення міжнародних злочинів, вчинених в Україні, і було готове попросити Досудову палату МКС про дозвіл розпочати розслідування. Коли рішення МКС буде прийняте (звичайно це займе час), вони зможуть відкривати в Україні польові офіси, самостійно опитувати свідків, збирати докази, видавати арешти. Оскільки ми досі не ратифікували Римський Статут, Україна, як не член МКС, не матиме ніякого впливу на цей процес. Поки Україна має тільки зобов’язання, як країна-відправник разової декларації, і ніяких прав, які мають повноцінні учасники. Цю дивну ситуацію слід виправити. 

Ірина Петренко

УНІАН в Google News