Сергій Варакін: "Вже навіть "шахтарі" навчилися нормально стріляти" / фото Facebook Сергія Варакіна

Снайпер Сергій Варакін: Мені не потрібен мир, мені потрібна перемога. Не уявляю, як ходити Донецьком та вітатися з тими, хто в мене вчора стріляв

16:10, 10 червня 2021
13 хв. 9290 Інтерв'ю

Командир підрозділу снайперів Сергій Варакін з позивним "Смайл" в інтерв'ю УНІАН розповів, як відрізняється "почерк" різних снайперів, чому з армії потрібно зживати звички ставити в їдальню або на ворота висококласних фахівців, як створити військовим ідеальні умови для роботи й про свою боротьбу із "заробітчанами" в ЗСУ.

Сергій Варакін, позивний "Смайл", на фронті з 2014 року. На початку війни бізнесмен з Бердичева приїжджав туди як волонтер, невдовзі став командиром підрозділу снайперів 58 ОМБр. Одягнувши погони, менеджер залишився менеджером, й посилається не стільки на статут, скільки на свій досвід, мислить поза стандартними армійськими стереотипами про службу. Він збирає у себе найкращих фахівців, вкладається в їхній розвиток, і його «прибуток», як говорить він сам, ліквідовані вороги. Сергій Варакін розповів УНІАН про базу "почерків" ворожих снайперів, війну в комфортних умовах і свою боротьбу із "заробітчанами" в армії.

Цьогоріч у нас великі втрати через ворожих снайперів. Це росіяни чи місцеві «шахтарі»? 

Вже навіть "шахтарі" навчилися нормально стріляти, нормально коригувати. Раніше ти чіткіше розумів, що приїхали специ, що однозначно приїхали росіяни. Але й зараз за "почерком" видно кожного снайпера-"туриста".

Нами все аналізується, складається база... Ти бачиш, хто працює за чіткістю, точністю, за тим, куди люблять працювати. Деякі люблять вбивати, деякі - поранити, деякі розносять бліндажі. У кожного - свій почерк. Трапляються класні специ, вони з дальньої відстані, з двох кілометрів і більше, гатять дуже точно. Але з такої відстані працюють і вони, і ми. 

У цій війні найактивніші - снайпери й артилеристи. Хороший мінометник, хороший снайпер готовий всіх сепарів навпроти тебе тримати у страху.

"Я не підходжу до армії, як це заведено споконвіку", - снайпер Варакін/фото Facebook Сергія Варакіна

Але на ділянці фронту, де ми зараз, ворог дуже вільно почувається. Якщо взяти наші попередні ротації, то ми їх настільки тримали в страху, що якщо вони і з'являлися, то на 2-3 секунди, максимум. Їх дуже важко було виявити, а тут… 

... Ходять на повний зріст? 

Поки, так. Але ми працюємо над цим активно.

За вами полюють? 

Звичайно, полюють. За кожним спецом полюють. 

І скільки дають за "голову" Сергія Варакіна? 

Не знаю, ніколи цим не цікавився. Я не думаю, що я комусь потрібен, а ось за мої хлопці - інша справа.

Я - менеджер, який організовує ідеальну роботу, ідеальні умови для свого підрозділу. І я не підходжу до армії, як це заведено споконвіку. У мене сучасний нормальний менеджерський підхід. У мене до війни був свій бізнес, і залишився такий же підхід до мого підрозділу. Я розумію, що його потрібно розвивати, я повинен постійно вкладати, щоб була віддача.

Варакін: "Я своїм прикладом хочу показати, що можна всього досягти" / фото Facebook Сергія Варакіна

Зараз мій "прибуток" - ліквідовані вороги, сепаратисти, росіяни. Ми хочемо за рік ліквідувати якомога більше. І хочемо влучати у ворога на відстані 2,5 км, поки був 2221 метр.

Ви говорите про ідеальні умови, але на фронті можна почути історії про радянські підходи до служби, про непотрібну "совдепію", яка тільки заважає. Чи можна без неї? 

Ми намагаємося. Мені багато хто говорить: "У тебе маленький підрозділ, тому він такий ідеальний". Так, не питання. Дайте мені роту - буде рота така. Найголовніше - мета і засоби, якими ти хочеш досягти результату. Це, як виховання дитини. Її можна побити, і вона піде, плачучи і нічого не розуміючи. Складніше знайти потрібні слова.

Легко сказати бійцеві: "Та пішов ти на х*р", коли він приходить до тебе зі своїми питаннями або проблемами. Складніше вникнути. Нам допомагають наші командири. Що Михайло Драпатий, що Дмитро Кащенко - це й офіцери, і люди з великої літери (колишній і нинішній комбриги 58-ї окремої мотопіхотної бригади, – УНІАН). Найголовніше у військовому - людяність. Якщо командир без манії величі, чесний, порядний - все буде чудово, і він збере довкола себе такий же колектив.

Я своїм прикладом хочу показати, що можна всього досягти, не використовуючи статут й інші армійські прикольчики. І у мене це п'ять років працює. І ми показуємо приклад, але важко іноді дивитися на інших, на «заробітчан» в армії.

"Коли в твоєму підрозділі нормальна аура, у військових є мотивація", - снайпер Варакін / фото Facebook Сергія Варакіна

Ми заїхали на нове місце проживання, ми можемо дозволити собі вкласти понад сто тисяч гривень зі своєї зарплати у своє житло. Але багато військових й ста гривень на себе не витратять. Буде сидіти й чекати, поки принесуть, дадуть. Ти у нього запитуєш: "Чому ти цього не зробив?"- "А у мене немає...". І я не розумію, в чому проблема купити? Зараз не та зарплата, яка була в 2014 році, не 2300 грн. Зараз військовий, який перебуває на передовій, заробляє понад 30 тисяч. Я не кажу, що це багато, але це й не мало. Можна виділити на місяць пару тисяч на свій комфорт, на себе.

Але, ось, жили до нас у занедбаному будинку військові. Вони замість того, щоб пробурити свердловину, зробити нормальну каналізацію - побудували туалет на вулиці. Їм було так простіше, а я так не звик. Я вважаю, що можу нормально комфортно воювати.

Важливо, якщо боєць після роботи, стомлений після лежання протягом доби, приходить туди, де нормальний душ, нормальне ліжко, нормальна кухня і нормально готують. Ось, мені кажуть: "Я можу і в КУНГу жити". Так, і так можна, але навіщо? Гаразд, якби тебе поставили в жорсткі рамки, але є ж вибір! Чому не зробити несення служби комфортним? Це можна зробити, було б бажання. 

І коли в твоєму підрозділі нормальна аура, коли людей не задр***ють всякими дебілізмами армійськими, совдепівськими, у військових є мотивація, бажання розвиватися і воювати. І у них немає бажання залишати армію, що, на жаль, буває в інших підрозділах. Мої бійці зі мною з 2016 року. І ніхто не хоче йти, всі хочуть воювати, хочуть приносити користь Україні. 

Чому в інших немає бажання воювати так, як ви? Це закладається ще у військових училищах? 

І у військових училищах теж. Багато викладачів не були на війні, тільки чули про неї, читали. Зате вони знають, як білити бордюри і як фарбувати листочки на деревах. У них скрізь суворо "бірки".

Варакін: "У 2014 році в армію прийшли багато волонтерів" / фото Facebook Сергія Варакіна

У мене знайомий поїхав в Америку, перша фотка, яку він скинув з території військової бази - про те, що там немає жодного бордюру, плитка переходить у газон. Він пише: "У сенсі? Де бордюри? Як це? Що робити?". Він, звичайно, іронізує, це класний тролінг. 

На початку війни в ЗСУ був приплив волонтерів, добровольців, які могли змінити армію. Чому зміни не стали радикальними?

Так, у 2014 році в армію прийшло багато волонтерів, дуже багатих людей, серйозних бізнесменів. Допомагали з усього світу, працювали наші волонтери. Волонтерський десант увійшов до Міноборони, щоб змінювати цей совдепівський дебілізм. За Петра Порошенка ЗСУ змінилися на ліпше, вливалося фінансування, ми розуміли, що армія потрібна. Але я дивлюся: з'являються керівники, яких очистили від нафталіну і, все, що було напрацьовано за ці роки, все семимильними кроками повертається назад.

"Для ледарів в армії я - кістка в горлі", - Варакін / фото Facebook Сергія Варакіна

Я дуже здивувався, коли дізнався, що Міністерство оборони минулого року не витратило багато мільярдів гривень. 

Стривайте, як таке так може бути у країні, яка воює? 

Так! У країні, яка воює, Міноборони не витратило мільярди. У мене в голові це не вкладається. Візьмемо МВС. Дай Арсену Авакову 15 мільярдів, 150 мільярдів, він все витратить. І ти дивишся на те, що в його підрозділах - вертольоти, джипи, найкраще обмундирування, найкраще озброєння... І на тлі цього створюється враження, що армія, яка воює, чомусь не так сильно зацікавлена у закупівлях всього цього. 

Чому? 

Мені здається, що є ті, хто зацікавлений у тому, щоб наша армія була слабкою. 

У своєму Фейсбук ви чесно говорите про проблемні моменти, це не може не подобатися. Хто ви для інших офіцерів: приклад для наслідування чи кістка в горлі? 

Для ледарів в армії я - кістка в горлі. Я постійно показую, наскільки вони жалюгідні й безпорадні, наскільки вони ледачі. Регулярно чмирю тих, хто приходить відбувати, не приносячи користі для армії. Для багатьох адекватних хлопців я, можливо, приклад. Якщо так - я пишаюся.

Ми не очорняємо армію, коли говоримо про негатив? Не погіршуємо її імідж?

Начальник Генштабу Руслан Хомчак вважає, що армія - це не про кількість, а про якість. Нехай буде не 250 тисяч, а 100, але професіоналів. А у нас багато хто приходить отримати УБД. У нас понад 405 тисяч УБДшників. 405 тисяч! Де вони, б***ь, всі взялися? На війні не було стільки народу!

Колись у 2015 році, у Зайцевому (околиця Горлівки, - УНІАН) стояли молоденькі пацанята, і їм напихали різне «сміття», яке там було не потрібне. Приїжджали до них, щоб отримати УБД або, там, "першу лінію".  Я пам'ятаю розмови: "Нафіга вони нам? У нас будиночок - маленький! У нас шість осіб, ми за тривогою знаємо, хто на кулеметі, хто на АГСі, хто де. Ці люди будуть плутатися під ногами. Нам треба буде думати і про те, як ворога знищити, і про те, як їм життя зберегти...".

Снайпер Варакін: "Я здатний домовитися з мертвим" / фото Facebook Сергія Варакіна

І зараз приїжджають ці "туристи двомісячні" отримати УБД. Я дуже радий, що вирішили зайнятися цим питанням, і, може, вийде перешерстити, відсіяти це сміття, позбавити статусу. Це ж який збиток для держави: купа пільг, купа того, того, того. 

Якщо продовжувати паралелі з бізнесом, то чи з'являться у вас "дочірні підприємства"? Хтось із ваших хлопців готовий очолити такий же підрозділ в іншій бригаді?

Я пропонував це хлопцям, пропонував іншим допомогу. Я хочу, щоб такі ж підрозділи з'являлися в інших бригадах. Але дуже важлива така річ, як комунікація. Я здатний загалом домовитися з мертвим. Можу умовити його встати й пройти. У багатьох хлопців не виходить така комунікація зі своїми начальниками. Розвалюються дуже хороші підрозділи, у декількох бригадах розвалилися взводи снайперів, де були реально класні пацани. Деяких я забрав до себе. 

Якщо командир взводу снайперів не може знайти спільну мову з командиром бригади, якщо комбриг не може знайти спільну мову зі снайпером - не буде спільної роботи. Не буде комфортної служби, коли снайперів змушують нести службу на воротах. Це нерозумно, смішно, огидно про таке чути. Не може фахівець найвищого класу чергувати в їдальні.

Сергій Варакін: "У мене хлопці - всі ідеальні" / фото Facebook Сергія Варакіна

Я дуже пишаюся своїм підрозділом, мені приємно, коли десь у верхах кажуть, то це один з найкращих взводів у сухопутних військах. Але мені сумно, що такий взвод - один. Мені б хотілося, щоб у кожній бригаді були такі підрозділи. Я не кажу тільки про снайперів, це можуть бути танкісти, артилеристи. 

Що потрібно, крім хорошої комунікації з начальством? У чому головний секрет вашої "фірми"?

У мотивації. Якщо людина мотивована не фінансово, у неї буде все добре.

Все, що я заробляю... У мене немає навіть тисячі гривень відкладеної. Все, що я заробляю, більшу частину - вбухую сюди. Все, що мене тішить у житті, - мій підрозділ. Я вкладаю в нього всього себе. І так роблять мої бійці. Вони вкладають у себе багато грошей.

У мене хлопці - всі ідеальні. Я їх правдами і неправдами вмовляв, заманював «пряничками». Волонтер Юля Толмачова мені колись привезла чудову дівчинку, і я щасливий, що вона у нас.

Це велика праця - зібрати хорошу команду. Де б ти не перебував, ти знаєш, що у тебе класний взвод, класна команда, класна сім'я. Ти не переймаєшся, що вони щось не так зроблять, кудись не туди влізуть. Вони за час війни стали розумними, самодостатніми, дуже сильно розвиненими, офігенними фахівцями. 

Звідки у вас стільки оптимізму?

Снайпер Варакін: "Я кайфую, коли бачу свій підрозділ і розумію, що ми можемо принести користь Україні" / фото Facebook Сергія Варакіна

Знаєш, за все своє життя я не працював там, де мені не подобалося. Ніколи не робив те, що мені не подобалося. Так все життя складалося. Якби мені не подобалося, якби я не бачив у цьому сенсу, я б давно закинув армію і пішов у цивільне життя, чимось почав би займатися. Але я реально кайфую, коли щоранку прокидаюся, бачу свій підрозділ і розумію, що ми можемо принести користь Україні. Я реально від цього кайфую.

У мене зараз багато хто запитує: "Чим ти будеш займатися після війни?". Я поки взагалі про це не думаю. Я зайнятий тільки своїм підрозділом, який мені треба берегти, розвивати, постачати, знаходити все найкраще - гаджети, квадрокоптери, оптику... Багато всього треба сучасному снайперу. 

Мені не потрібен мир, мені потрібна перемога. Я за сім років надивився на цей "русский мир", мені він не потрібен. Я не уявляю, як ходити Донецьком і вітатися з тими, хто в мене вчора стріляв. Моє завдання - максимально ліквідувати ворогів.

Що скажете про молодих офіцерів, які тільки починають служити? 

Це круті профіки. У бригадах ротні - настільки круті пацани, що рвуть під собою землю. Ось таким треба "кермо" давати. У нашій армії є молода амбіційна кров. Вони знають, навіщо на фронті. 

Влад Абрамов

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

Погоджуюся
Ми використовуємо cookies