Свобода, а не смерть: як Україна повернула 215 полонених

Під завивання росіян проти "могілізації", Україні вдалося повернути з полону двісті п’ятнадцять своїх захисників, серед яких відомі командири "Азова", морської піхоти та Нацгвардії, вагітні військовослужбовиці та іноземці, "засуджені" маріонетками Кремля до страти. УНІАН спостерігав, як це відбувалося.

Коли 21 вересня почала з’являтись інформація про ймовірне звільнення українських бранців з російського полону, багато українців завмерли, тримаючи кулаки. Адже, зважаючи, що відбувалося це на тлі оголошення мобілізації в Росії, ця операція могла зірватись. Та, на щастя, все відбулося за планом.

Кого вдалося звільнити

З російського полону вдалося вирвати 215 плюс три особи. Річ у тім, що серед звільнених – троє вагітних військовослужбовиць – Мар’яна Мамонова, Яна Шумовецька та Анастасія Черненькая. 108 колишніх бранців – бійці вже легендарного "Азову".

Десятеро звільнених – іноземці, більшість з яких були "засуджені" маріонетками Кремля до смертної кари.

"Нам вдалося звільнити десятьох іноземних громадян, які перебували в російському полоні. Свого часу ми обговорювали це з Борисом Джонсоном - він звертався по сприяння. І з американськими друзями. Тепер додому повернуться: п’ять громадян Великої Британії, два громадяни США, один громадянин Марокко і громадянин Швеції, один громадянин Хорватії", - розповів у вечірньому зверненні президент України Володимир Зеленський.

Наразі названі захисники-іноземці перебувають в Саудівській Аравії, в місті Ер-Ріяд. Адже їх звільнення відбулося за сприяння принца Саудівської Аравії Махаммеда бін Салмана. А радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван подякував Україні за включення громадян США до обміну полоненими 21 вересня.

"Ми з нетерпінням чекаємо, коли наші громадяни возз’єднаються зі своїми родинами", - зазначив він.

З таким самим нетерпінням возз’єднання чекали й родини українців.

Проте додому поки що повернулися лише 200 захисників. Ще п’ятеро – "азовці" Денис "Редіс" Прокопенко, Святослав "Калина" Паламар, Олег Хоменко, командир 35-ї бригади морської піхоти Сергій "Волина" Волинський та 12-ї бригади Нацгвардії Денис Шлега – перебувають у безпеці, але в Туреччині.

"Скоріше за все, була використана процедура екстрашн. В якій Туреччина була посередником", - вважає політолог Олексій Якубін.

Нагадаємо, застосувати цю процедуру (тактичний прийом, який полягає у швидкому вивезенні людей з ворожої території у безпечне місце) захисники Маріуполя просили ще у квітні, коли перебували на Азовсталі. Адже відступити своїми силами вони тоді вже не могли. Так само не могли пробитись їм на допомогу інші підрозділи української армії. Проте для проведення екстракшн потрібна була згода Росії та третіх сторін, які б гарантували безпеку українським воїнам. Такої згоди з Кремля, на жаль, не було. Тож сумною й жорстокою альтернативою став полон.

Це дозволило вижити більшості захисників. Однак надалі Росія, вкотре порушуючи міжнародні правила й норми ведення війни, Женевські конвенції, влаштувала українцям в полоні справжнє пекло. "Оленівку" Україна ніколи забуде й не пробачить…

Двісті до одного

Як розповів Володимир Зеленський, двісті українських захисників були звільнені в обмін на передачу Росії одного з лідерів вже забороненої в Україні партії "ОПЗЖ" Віктора Медведчука.

"Ми обміняли одного фаната Росії на двісті воїнів, - зазначив він. – Спочатку нам пропонували повернути п’ятдесят наших людей в обмін на одного з тих, хто перебував у слідчому ізоляторі СБУ. Поступово число зросло до двохсот".

За словами президента, віддати Медведчука за справжніх воїнів – не шкода. Адже Україна вже отримала від нього "все, що необхідно для встановлення правди в межах кримінальних проваджень".

Що стосується бойових командирів, Зеленський зазначив, що за них довелося поборотися – "найбільше, найдовше, найскладніше".

"Це наші п’ять супергероїв. В обмін на них ми віддали 55 тих, хто не заслуговує ані жалю, ані співчуття, ані взагалі будь-яких слів. Тих, хто воював проти України. І тих, хто зрадив Україну. Тих, хто нам з вами точно не потрібен", - підкреслив президент.

Втім, якби не цінний улов ЗСУ й значне поповнення обмінного фонду, зокрема під час наступу на Харківщині, то повернути наших героїв Маріуполя могло б бути складніше.

Що стосується свідчень російських полонених, потрібних Україні для позовів в міжнародних судах, юрист-координатор проекту We are from Ukraine Олександра Стешенко зазначає, що всі, хто вчиняли воєнні злочини на території України, мають бути притягнуті до відповідальності.

"Якщо відпускають цих людей, напевно, їх вже було допитано. Вже було складено всі процесуальні документи. Вони все одно будуть використані в Гаазі", — каже експертка.

Перевзутися в повітрі

Обмін зі звільненням "азовців", та ще й на фоні мобілізації, викликав в російських пабліках справжню істерику. А російські пропагандисти почали перевзуватися буквально в повітрі.

Так, Маргарита Симоньян, наприклад, у квітні перепощувала таке: "… Володимир Володимирович спростував відомий російський історичний принцип "солдата на фельдмаршала не міняти"". Мовляв, заради "рідного кума" не буде принижувати власну армію. А українців, на її переконання, "підводить невиправна провінційність": "Це в українських елітах святе – хто кому кум. Але в Росії інша соціально-політична культура".

Проте зараз, коли росіяни почали ставити питання, навіщо їм здався Медведчук, та як сталося, що Україні "віддали нацистів", риторика у російської пропагандистки змінилась.

"Що важливіше? Радість від порятунку своїх чи задоволення від відплати ворогові? Для мене – перше", - пише вона у своєму Телеграм.

Втім, зараз росіянам варто уважно подивитись, як на батьківщині зустрічали їхніх "героїв" - порожній аеродром, ні прапорів, ні квітів, ні зустрічаючих. Ба більше, пригадати, а звідки вони взагалі дізналися про обмін. Адже російські офіційні ЗМІ майже не приділили увагу цій темі. І, зважаючи на це, родинам звільнених росіян, можливо, варто занепокоїтись, чи не відправляться їхні родичі з полону одразу в катівні ФСБ.

"Інформаційно Кремль намагався мобілізацією перебити тему обміну. Така традиційна нехитра тактика. Тобто спочатку вони хотіли оголосити мобілізацію 20 вересня, але усвідомили, що технологічно доцільніше про це повідомляти в день обміну", - вважає заступниця міністра оборони Ганна Маляр.

Іншої думки радник міністра внутрішніх справ Вадим Денисенко: "Щодо обміну полоненими й нелогічністю цього кроку на фоні мобілізації, річ у тім, що домовленості були зроблені до рішення про мобілізацію. І порушити їх - зайти в конфлікт з Ердоганом, який є гарантом надходження приблизно 80%, так званого, паралельного імпорту у РФ".

У будь-якому разі, обмін "один до чотирьох" на користь України демонструє перевагу нашої держави та є ударом по мобілізації в Росії, переконаний політолог Микола Давидюк: "Син Пєскова, який каже, що він "господін Пєсков і не піде воювати", обмін "один до чотирьох" на нашу користь, початок протестів – це тренди того, що до кінця тижня ця мобілізація може бути зірвана", - вважає він.

Мета – забрати всіх

Попри те, що звільнення понад 200 захисників – справді радісна новина й дійсно велика подія, не варто забувати, що в російському полоні перебувають тисячі українців.

"Усі вони – великий козир в руках Путіна. І, звичайно, просто так, та ще й за один раз, він усіх нам не віддасть", - зазначає політолог-міжнародник Максим Ялі.

Він нагадав, якими неймовірними зусиллями обміни проходили останні вісім років та скільки разів Україна намагалася домовитися про обмін "всіх на всіх". На жаль, такі операції постійно зривалися. І щоразу зменшувалася кількість тих, кого обмінювали. Відбувалося це не тому, що Україна не педалює цю тему. Відбувалося це тому, що Кремль має невисоку зацікавленість забирати своїх же військових, а, тим паче бойовиків з окупованих територій.

"Що має статися, щоб відбувся обмін "всіх на всіх"? На мою думку, лише закінчення війни. Або, як мінімум, перемир'я. Путін буде готовий піти на таке лише за умови зупинення бойових дій, і цього він сьогодні дуже хоче", - зазначає політолог.

Зважаючи, що ні в українського суспільства, ні в української армії, ні в української влади немає запиту на перемовини з Росією, свої забаганки в Кремлі можуть лишити при собі. Проте це не означає, що обмін "всіх на всіх" не планується. В українському обмінному фонді достатньо цінних російських кадрів, щоб спробувати досягти цієї мети. Але без допомоги союзників та партнерів, якими наразі виступили Саудівська Аравія та Туреччина, зробити це буде важко.

Тетяна Урбанська, Анастасія Світлевська

УНІАН в Google News