Олександр Черкас: Якби Шевченко жив нині, мав би тисячі фоловерів

Шевченкознавець, учитель української мови та літератури Midgard school Олександр Черкас змушує по-новому поглянути на постать Тараса Шевченка. В інтерв’ю УНІАН шевченкознавець розповів, чому ми звикли до важкого образа Шевченка-пророка, «батька нації» та якою людиною митець був насправді.

Прочитала, що ви народилися в селі Шевченко, жили на вулиці імені Шевченка. Доля підштовхувала стати шевченкознавцем?

Так, я народився і провів дитинство на вулиці Шевченка в селі Шевченко на Херсонщині. І справді можна подумати, що саме доля підштовхнула мене стати шевченкознавцем. Але це не так. Ще малим вивчав історію походження назви свого села. І дізнався, що із Тарасом Шевченком нічого спільного немає. Село назвали на честь перших переселенців - Шевченків.

Про шевченкознавця я почав мріяти аж на першому курсі навчання в Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара. І остаточно визначився із науковими вподобаннями під час написання дипломної роботи.

Чи вам, досліджуючи Шевченка та його творчість, вдалося зрозуміти, якою він був людиною?

Якою людиною був Шевченко? Геніальною! Він не вписувався в рамки свого часу, бо завжди йшов попереду нього. Поет, прозаїк, перекладач, публіцист, майстер офорту і графіки, живописець, ілюстратор, маляр, фотограф, мандрівник, винахідник, археолог, філософ, історик, актор, співак, режисер, драматург, театральний критик… І це все - одна людина.

Переконаний, комплексно дослідити образ Шевченка проблематично. Кожна нова доба по-своєму актуалізує митця, знаходить у ньому те, що відповідає її духові та шуканням, відкриваючи його по-новому, виявляючи інші смисли та символи.

За словами експерта, Шевченко не вписувався у рамки свого часу / facebook.com/kyivmetro

Радянські традиції літературознавства привчили людей до всіх великих письменників ставитися як до культу. Чи потрібно розвіювати сакралізацію постаті Великого Кобзаря?

Радянські традиції літературознавства з образу Тараса Шевченка зуміли зробити щось таке велике, кремезне, тверде, важке – наче й не був він ніколи чоловіком, юнаком, хлопчиком, немовлям. Наче не зростав, не дивувався, не радів і не сміявся, одразу ставши Кобзарем-пам’ятником, забронзовілим Пророком. Особисто мене таке трактування Шевченкового образу в шкільні роки від Шевченкової поезії відштовхувало.

Попри різноманітні потужні спроби зруйнувати «радянщину» в осмисленні й репрезентації образу Шевченка, вона продовжує трансформуватися. Це відстежується в заходах, зокрема в кількарічній підготовці до 200-річчя Шевченка, у пафосності, фанфарності й парадності, за якими проглядає омолоджена ідеологічна «підкладка» і зникає щиролюдський зміст.

Якщо говорити про поезію, то тут «провідником» радянщини слугує традиція «вінкопокладання» – створення колективних чи авторських збірників регіональних поетів, у яких з’являється по-радянськи впізнаваний ідеологізований пафос, риторичні формули, лімітований культуротворчий образний репертуар. В результаті образ Шевченка постає як пам’ятник-симулякр для поклоніння й покладання квітів. Маю надію, завдяки реформі «Нова українська школа» сакралізація письменників зникне.

Як зазначив мовознавець, радянська традиція перетворила Шевченка на симулякр для поклоніння / УНІАН

Читала, що Шевченко любив рибалити, любив чай та ром, любив театр. Які ще факти могли б назвати, щоб по-новому познайомити читачів з постаттю Шевченка?

Шевченко не був гурманом, але любив смачно поїсти. Улюбленими стравами Тараса Григоровича були борщ із сухими карасями, гречані вареники й галушки, пельмені, телятина, баранина, сало, домашня ковбаса. Він смакував смажену качку з яблуками, гуску, смажену з капустою, смажену індичку, кренделі, бублики, пиріжки з грибами, котлети. Особливо знався на рибних стравах. Любив й овочі: часник, цибулю, огірки, молоду редьку.

З-поміж міцних напоїв — лафіт (червоне вино) і чихир, ром, який любив додавати до чаю, лікер, різні наливки, джин, херес, горілку, пиво, мед, квас…

Смакував каву. Найбільше подобалась саме кава по-віденськи. Принаймні у творах найчастіше говорить про неї. Певна річ, Шевченкові доводилось куштувати й каву «по-турецьки» (дуже дрібного помелу; її готують у джезві чи турці). Недаром один із героїв повісті «Близнята» п’є в Броварах каву, яку приготувала йому на поштовій станції туркеня. 

Високо цінував обід у колі друзів-однодумців, гарне товариство з приємною бесідою. Любив сам пригощати (особливо дітей) солодощами — цукерками, шоколадом, льодяниками, тістечками, печивом, бубликами, горіхами, яблуками. Усе життя Шевченко їв із чужого посуду, пив із казенних склянок та чашок. Наприкінці життя власними в нього були срібна чайна ложечка, три каструлі й самовар.

Чи правда, що Шевченко вигадав слово «високочолий», яке вперше використав у «Катерині»?

Так, лексема «високочолий» – авторський неологізм Шевченка. Згадаймо рядки із поеми «Катерина»: «Попід горою, яром, долом, / Мов ті діди високочолі, / Дуби з гетьманщини стоять».

Олександр Черкас розповів, що за життя Шевченко любив смачно поїсти та цінив компанію однодумців / Facebook

А які його рядки, на вашу думку, найвидатніші?

«Учітесь, читайте, / І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь».

Більшість українців вважає Тараса Шевченка головним поетом своєї країни. Як гадаєте, чому він таким став?

Розглядали це питання на шевченкознавстві під час навчання в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Є кілька загальновідомих версій першості Шевченка. Перша - рівень його поезії настільки орієнтував читачів та читачок того часу, що всі визнали його авторитет. Подальший розвиток української літератури на десятиліття визначився впливом Шевченка і багато поетів підпало під вплив його  поезії.

Друга - він був засланий і став уособленням спротиву українського народу, «батьком нації».

Кілька років тому журналісти проводили опитування, яким був би Шевченко, якби жив у наші дні. Українці і зараз бачать Шевченко патріотом своєї країни, який був би на Майдані, воював на Донбасі. Як думаєте ви?

Якби Шевченко жив у наш час, то точно мав десятки тисяч фоловерів та фоловерок у соцмережах. Ми б лайкали його дописи та дивилися прямі етери митця.

Чи відомо вам, що любив читати сам Шевченко?

Тарас Шевченко – основоположник нової української літератури. Поет читав твори літератури Київської Русі і давньої української літератури, козацькі літописи, Біблію, твори Г. Сковороди, І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка, Л. Боровиковського, А. Метлинського, М. Костомарова, П. Куліша, В. Забіли, О. Афанасьєва-Чужбинського, Я. Кухаренка, Марка Вовчка та ін.

Безумовно, йому дуже близькою була творчість романтиків – А. Міцкевича, О. Пушкіна, М. Лермонтова, Дж. Байрона, В. Скотта, Р. Бернса, Ф. Шиллера, Г. Гайне. У лектурі Шевченка були й твори Ґьоте, Данте, Вольтера, Шекспіра, Беранже, Мольєра, Барб’є, Діккенса, Свіфта й багатьох інших.

На ваш погляд, що сказав би Тарас Шевченко, якби побачив сучасну Україну?

Борітеся – поборете, вам Бог помагає!

Ірина Петренко

УНІАН в Google News