Трагедія у Броварах: героїзм вихователів та емоції батьків
07:00, 23.01.2023
11 хв.
Ранок 18 січня сколихнув усю країну: у Броварах гелікоптер із вищим керівництвом МВС впав на дитячий садочок саме у той час, коли батьки приводили своїх дітей. Катастрофа забрала 14 невинних життів, але працівники садочку зробили неможливе і врятували десятки дітей.
Вся країна намагається оговтатися від страшної авіакатастрофи, яка трапилася 18 січня у Броварах та забрала життя 14 людей. Серед загиблих – маленька дівчинка, мами, які щойно привели своїх діточок до садка, та вище керівництво держави: голова Міністерства внутрішніх справ Денис Монастирський та інші працівники відомства.
Досі ведеться ретельне слідство, що має встановити причини авіакатастрофи, від самого факту якої стигне кров і хочеться кричати. Броварчани продовжують нести квіти та іграшки на місце трагедії. Декількох найважчих поранених відправили на лікування за кордон. Поховали перших жертв страшної катастрофи. А батьки шукають психологів для дітей, які того ранку пережили жахіття, яке не кожен дорослий здатен гідно витримати.
Кореспондент УНІАН, яка сама стала свідком того жаху та описала власний досвід переживання страшної катастрофи у репортажі, поспілкувалася з вихователькою старшої групи та матерями, які встигли (або майже встигли) відвести малечу до дошкільного закладу того чорного ранку.
За словами міського голови Ігоря Сапожка, на момент катастрофи у садочку "Джерельце" перебувало 78 дітей та 30 працівників. Працівників, які швидко, не гаючи ані хвилини, вивели дітей на подвір’я, ставши справжніми янголами-охоронцями для десятків родин.
Рятівники дітей
Ірина Лаптінова – вихователька старшої групи "Посмішка" - розповіла подробиці, яким ранок 18 січня видався безпосередньо для неї.
"Того ранку я, як завжди, приймала діток у групі. Чекали на 17 дітей за списком. Станом на 8 ранку прийшло дев’ятеро. Наша помічниця вихователя пішла на кухню за сніданком для малечі, я лишилася з ними одна", - згадує ті страшні події жінка.
Ірина Василівна зазначила, що зазвичай у цей час (з 8 до 8:15 ранку) у роздягальні групи перебувають багато дітей і дорослих: батьки допомагають дітям перевдягнутися, цілують на прощання і домовляються про плани на вечір, а малюки поспішають на сніданок. Але саме цього разу, в момент удару гелікоптера, там було порожньо, хоча майже половина дітей ще не прийшла. Цей неймовірний збіг врятував багато життів.
"Приблизно о 8:10 я почула гул гелікоптера і побачила у вікні зарево. Все сталося дуже швидко, буквально секунди – і жахливий вибух. Удар прийшовся на сходи, нашу роздягальню і частину групи. Коли мене відкинуло на підлозі, я миттю закричала, щоб всі бігли до мене. Я постійно це кричала, дуже голосно, боялася, що хтось від шоку впав і мене не чує. Діти молодці, вони миттєво зреагували на мої крики і прибігли, але я не була впевнена, що всі. Я відкрила двері на балкон, дітей вивела пожежною драбиною запасного виходу і повернулася назад, бо мені здавалося, що хтось залишився. Намагалася долізти до килимка, продовжуючи кричати, і руками навпомацки когось шукала, але чорний дим вже не давав дихати, і нічого не було видно. Ми спустилися вниз, і, слава Богу, всі були біля мене.
Наша няня, яка мала зі сніданком підніматися тими злощасними сходами, на щастя, ще була на кухні в момент вибуху, і вибігла на вулицю саме звідти. Їй вдалося піднятися і забрати наші сумки і телефони із задимленої групи. Діти були у легкому одязі - верхній одяг і взуття залишилася у палаючій роздягальні. Ми вивели їх за територію садочку, там знайшлися люди, які посадили малечу у машину. На той момент не було світла і зв’язку, не виходило ні до кого додзвонитися. У той же час почали збігатися перелякані до жаху батьки, які шукати своїх діточок".
Ірина Василівна отримала поранення під час вибуху, але, рятуючи дітей, не звертала на це уваги.
"Біль я відчула в той момент, коли мене відкинуло на підлозі. Вже як спустилися на вулицю, мені сказали, що під оком осколок, і няня з іншої групи мені сама його витягла. Коли діти вже перебували у безпеці, лікарі швидкої допомоги надали мені першу медичну допомогу і відправили в лікарню для детального обстеження та подальшого лікування", - розповідає вихователька.
Вона каже, що на її місці так би вчинив кожен, але батьки діточок з її групи з цим не згодні: вихователь для них – Герой України і янгол-охоронець. І так само вважають батьки дітей з інших груп садочку, адже весь без винятку персонал, незважаючи на стрес і поранення, швидко, сміливо і без вагань рятував життя малюків. Їхній подвиг відмітив у своєму зверненні і президент Володимир Зеленський.
"Хочу зараз окремо подякувати вихователькам дитячого садочка, на територію якого упав цей вертоліт. Пані Руслана, пані Олени, пані Тамара, пані Катерина та всі працівниці садочка – я дякую вам! Дякую за чіткі дії, за те, що виводили дітей", - зазначив голова держави.
Жахіття із щасливим кінцем
Пекельним цей ранок став і для батьків, які, як і зазвичай, приводили малечу у садок: хтось вже встиг лишити дітей вихователям, а хтось лише поспішав до "Джерельця", думаючи, що запізнюється.
Ольга Лємєшко – мама п’ятирічної Поліни, яка відвідує старшу групу, – поділилася своїми страшними спогадами:
"Поліна в садочку була вже о 8 годині, її завів чоловік. Я була ще вдома, збиралася на роботу, і тут почула гул, "прильот", побачила з вікна зарево в районі садочка… Все тіло труситься від розуміння, що там твоя дитина. Бігли зі старшою дочкою до садка, зустріли батьків з нашої групи, які бігли звідти з дитиною. Я питаю: "Шо там?", вони кажуть, що гвинтокрил упав на садочок, прямо на нашу групу… І ми всі розуміємо, що надії на порятунок дітей лишалось мало.
Тоді починаю задихатися, серце колотиться, я біжу і кричу: "Ні, ні, ні, цього не може бути, не може…".
Біля садочка все в чорному диму, група палає, саме наша група палає… Все всередині обірвалося, дихати стає ще важче.
На територію заходили одночасно з рятувальниками, чоловік був вже біля групи: все у вогні, вікна розбиті, кругом уламки. Не віриться, що твоя дитина може бути там всередині. Питаєш, кричиш: "Де діти?! Де діти?!"… Ніхто не знає, всі розводять руками. Ми летимо до укриття, звідти валить дим. Це просто жах був. Відчуваєш себе безпорадним.
Чийсь тато забіг у вогонь шукати свою дитину, в нього обгоріло все лице і руки, і він також бігає і кричить: "Де моя дитина?!".
Рятувальники тоді взагалі не заходили у приміщення (може такі інструкції, не знаю), тому, хто сам не вийшов у перші хвилини, і кого не вивели, хто лишився всередині, - шансів вижити у них були мізерні.
Хтось сказав, що дітей вивели за територію садочка. Які саме діти вийшли, чи вийшла твоя донька, чи залишилась, - невідомо. Ще безпорадних хвилин 20, але уперто шукаєш дитину і не можеш прийняти цю ситуацію, хоч очі все бачать... Кругом люди: хто в паніці шукає дитину, хто просто з жахом дивиться на все це, хто знімає відео, хто пересуває припарковані машини, для проїзду швидких і пожежних машин...
І тут знайома Наталка, кухар з нашого садочка, каже: "Ось Ірина Василівна, ваш вихователь". Я до неї, а вона показує на машину. На задньому сидінні машини всі дітки живі і неушкоджені, сидять як горобчики, чекають на батьків, - і ось воно, невимовне щастя… Серце розривається від зустрічі, великий видих і обійми, купа сліз… Доня каже: "Я думала, що вже ніколи тебе не побачу".
Поки чоловік ніс дитину до нашої машини, вона розказувала, як на ній загорілася сукня, але вогонь загасили, як вона забула свою ляльку в садочку, як увесь її зимовий одяг лишився у шафі в роздягальні... Ми її заспокоювали, казали що ляльку та ще багато іграшок і одяг купимо, головне, що вона жива, і зараз ми усі разом, все буде добре.
Я дуже вдячна вихователям за порятунок дітей. Це подвиг. Не вистачить усіх слів вдячності, щоб хоч якось віддячити їм за те, що вони зробили для усіх батьків".
Таке вчасне запізнення
Мама дівчинки Кіри з цієї ж групи, Лілія Котляренко, відзначила, що того ранку родина спізнювалася у садок – постійно щось заважало зібратися.
"Це був звичайний ранок, як і всі. Але щось в ньому було не так. Чоловік прокидається зазвичай дуже рано, але тоді проспав, і ми встали аж о 7:30. Галопом збиралися, але все було якось інакше: донька погано прокидалася, у будинку вимкнули світло, не стало води – умивалися з кружки. Це все затягнуло час. Вийшли з квартири, спускалися з 15 поверху дуже довго. Чоловік потім прогрівав машину, а коли вже хотів їхати, пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив знайомий, який зроду нам не телефонував, і розмова зайняла ще 3 хвилини часу.
Потім чоловік поїхав з донькою у садочок. Там припаркувався, виходив з машини і йшов за донькою до заднього сидіння, коли почув гул гвинтокрила. За його словами, у нього промайнули думки показати його доньці: "Кіро, диви, зараз побачимо гелікоптер дуже близько". І вони з донькою почали дивитися вгору в туман. Як розповідає чоловік – коли вони побачили гелікоптер, він не падав, а був з увімкненим двигуном і просто летів на садок.
Це були долі секунди, чоловік впав на Кіру, закривши її собою, і ногами відчув хвилю гарячого повітря. Піднявши голову, побачив, що садочок горить. Згори почали падати уламки, з дерев падали гілки.
За словами чоловіка, вони ще полежали, потім знову сіли в машину і помчали додому. Дорогою в нього трусилися руки і ноги, перед очима проносилися одні і ті ж кадри. Він навіть не пам’ятав, як вони припаркувалися та піднялися на 15 поверх.
Коли вони зайшли додому, я відчула невимовну радість, але одразу ж мене накрив страх за інших дітей. Моя донька була сама не своя від жаху, розповідала страшні історії. А я чекала хоч якогось повідомлення з нашої групи. Дуже було страшно запитати і почути у відповідь погані новини. Я просто чекала, щоб хтось відписався, що все добре.
Навіть не можу уявити, як почуваються діти, адже навіть чоловік не може відійти від шоку. Він каже, що, заплющуючи очі, бачить одні і ті ж кадри: гвинтокрил летить просто на садочок".
…Кожного дня жорстока війна Росії проти України приносить жахливі звістки. Адже кінцевими винуватцями цієї катастрофи також є росіяни: не було б війни, не треба було б чиновникам летіти у відрядження в "гарячу точку".
Через броварську катастрофу багато сімей захлиснуло цунамі горя. І слід зробити висновки, щоб подібне жахіття більше ніколи не трапилось знову: виявити причини падіння гелікоптера та унеможливити їхнє повторення.
Катерина Жирій
Новини партнерів
