"У протистоянні з РФ у нас зараз все те, що 24 лютого 2022 року, тільки з двома аспектами", – Сергій Притула

Відомий український телеведучий, засновник благодійного фонду Сергій Притула в інтервʼю Наталії Мосейчук розповів про волонтерство, чому він виступає проти бронювання працівників благодійних організацій, допомогу Україні від Заходу, а також поділився своїми думками про мобілізацію та ситуацію в українській політиці.

Минуло два роки війни. У вас купа роботи. В мене завжди до таких людей є питання ресурсу та питання вигорання. Вигорання зараз стоїть гостро.

Є таке, в мене воно так само гостро стоїть. Для того, щоб видобути такі бюджети, якими навіть не ми звикли оперувати, а військові звикли отримувати допомогу, зараз потрібно докладати зусиль, мабуть, разів у 5 більше, ніж це було в 2022 або 2023 році. Хоча вже 2023 рік був доволі складний по комунікаціях із донорами. Зараз зʼявилося навантаження, тому що нам потрібно диверсифікувати надходження, напрямки надходжень. Саме тому зʼявляються закордонні відрядження, коли ти їдеш з чітким завданням зібрати якусь суму коштів. Остання поїздка до Канади спільно зі Світовим Конгресом українців (шість міст: три в Канаді, три в США) – кінцевий результат 1,2 млн доларів. Це хороший результат.

Там, на Заході, втомилися від цієї війни?

На жаль, подекуди так. Є ядро свідомих людей, які переймаються питаннями безпеки батьківщини, які не лінуються виходити на акції, пікетують парламенти. Це ядро зменшилося, але я був дуже здивований, коли чув від українців у США та Канаді та місцевих громадян, що є певна втома від війни в Україні. Я запитував: "Що конкретно вас втомлює"?

Нас навіть немає вже там у інформаційному просторі. І це жахливо, бо від цього все залежить: донати для волонтерів, тиск на тамтешню владу з боку активної частини суспільства щодо допомоги Україні.

В них зараз розглядають законопроекти щодо, наприклад, надійності сушильних машин чи доступного кондиціювання повітря. Україна, Тайвань та Ізраїль – просто не мейнстрім.

Тут є кілька рефлексій. Ми не самі, і це дуже добре. Коли премʼєр Японії закликає Сполучені Штати отямитися, відкинути сумніви і проголосувати за допомогу Україні, коли міністр закордонних справ Великої Британії Девід Кемерон летить до Штатів на зустріч із Трампом з проханням напоумити своїх однопартійців у Конгресі, коли Європарламент заблокував фінансування Єврораді, поки ті не знайдуть Patriot для України. Це все – дуже класні сигнали, підтримка нас у світі є.

Зі Сполученими Штатами велика проблема. Ми півроку очікуємо на цю допомогу, її немає. Але з іншого боку, пряміше натяку вже немає – потрібно звикати жити і формувати нашу оборонну стратегію і бюджетування так, наче Америки не існує.

Як часто ви чуєте про корупцію?

Це тотальна проблема. Проте для України більшою проблемою, ніж сам факт корупції, виявилося те, що ми надто прозоро з нею боремося. Заперечувати той факт, що боротьба з корупцією є, трохи інфальтильно. Проте те, що ми виставляємо напоказ всьому світу, що ми затримали корупціонера по лінії Міноборони, якихось негідників, які не виконали контракт і вкрали гроші, посадили голову Верховного суду…

Спілкуючись американцями, я запитав, як часто вони чують про корупцію в Білорусі? Не часто. Там існує корупція, але про неї ви чомусь не говорите – тільки тому, що про неї там ніхто не говорить. Якщо ти там вийдеш на вулицю і будеш говорити, що Білорусь і білоруська влада корумпована, тебе тупо закриють. У нас свобода слова дозволяє все, що завгодно. Мені здається, що ці питання краще вирішувати всередині країни, а не виносити їх назовні.

"Нація, інфікована Януковичем, більше ніколи не допустить концентрації влади в руках однієї людини більше, ніж можна".

Поговоримо про парламент. У нас Верховна Рада така, тому що українці обрали людей, які не проявили субʼєктності? Чи вона така, тому що народ дав мандат президенту і відбувається концентрація влади в одних руках, бо логістика рішень скоротилася?

Я би хотів, щоб ми відходили від того, що, на мою думку, є однією з найбільших проблем українського суспільства. Треба відходити від узагальнення. Якщо ми говоримо про Раду – так, вона зараз дуже недолуга. Але найважливіше зараз – це не чесати всіх під одну гребінку. Ми не можемо узагальнювати і казати, що вся Рада погана чи всі депутати погані, чи всі депутати – корупціонери. Я на шальки терезів можу поставити Юрія Бойка та того ж Рому Лозинського ("Голос"), який мобілізувався до 73-ї бригади ССО. Він мав виходи на Кінбурнську косу, в нього найближчі друзі загинули. Ця людина – безпосередній учасник бойових дій. І в нього не зникає мотивація бути корисним українському народу. Буквально днями було проголосовано в першому читанні законопроект, який він запропонував. А тепер скажіть мені, що вони однакові, та ніфіга. Там є притомні люди, на жаль, їх меншість.

Треба називати речі своїми іменами. Хто несе відповідальність за той бардак, який там зараз є? Це хлопці зі "Слуг". Особливо коли я чую, як вони виходять і кажуть, що десятки депутатів хочуть скласти мандат, бо не відчувають мотивації.

Як ви на це реагуєте?

Я би таким людям відверто надавав по рилу. Війна в країні, в нас люди гинуть кожен день, а в них мотивації немає. Якої тобі ще треба мотивації? Я розумію, що вони стали максимально імпотентними, і поки з Офісу команда не прилетить, вони кнопку не натискають.

(...)

Коли конверти були, їх все влаштовувало, а зараз, коли треба попрацювати, їх немає. Вони плачуть, що їх за кордон не випускають. Так а ти тут зробив роботу? Іди пиши закони, приймай закони, займайся реформами. Якщо їхати за кордон, то тільки заради того, щоб звідти потім повернутися зі зброєю, гуманітарною допомогою, санкціями для Росії та макрофінансуванням.

Ви страшна людина, з ручним керуванням.

Я не страшна людина. Я так само, як і всі люди в нашій державі, дуже спраглий до справедливості, якої, на жаль, навколо трохи малувато.

Ви думаєте, інший парламент буде інакшим?

Звичайно, я більш ніж переконаний. По-перше, у ньому не буде монобільшості, і це дуже добре.

Ви памʼятаєте, коли в нас не було монобільшості – це було за часів Ющенка – до чого це призвело? Як державні інституції заслабли.

Я памʼятаю, що саме в цей період були роки найбільшого економічного росту в Україні. Не буває все завжди ідеально. Звичайно, це були проблемні парламенти, тому що там було засилля "Партії регіонів", соціалісти.

Я спокійний зараз за українську державу, тому що нація, інфікована Януковичем, більше ніколи не допустить концентрації влади в руках однієї людини більше, ніж можна. На період війни у Володимира Олександровича є багато можливостей та повноважень – люди це делегували. Але коли війна закінчиться, люди скажуть: "Перепрошую, але мухи окремо, котлети окремо". Народ, який вигнав Януковича, переламає хребет будь-кому, незалежно від прізвища.

"Ніколи я ще не бачив військових такими злими, як минулого року, коли в українському політикумі точилися розмови про можливість проведення виборів".

Дуже важко жити в період, коли частина українських еліт більше переймається майбутнім, ніж теперішнім. Здавалося б, наче теж їздять на фронт, спілкуються з військовими. Але потім повертаються, і наче тумблер перемикається. Замість того, щоб уже і зараз займатися якимись важливими справами, які збережуть життя українського військового, дозволять вбити більше росіян, люди починають дивитися соцопитування: тут просіли, тут виросли, треба щось робити.

Ніколи я ще не бачив військових такими злими, як минулого року, коли в українському політикумі точилися розмови про можливість проведення виборів. Я з 2014-го року волонтерю, і завжди, коли приїжджаєш, про що розмови з військовими? Про поточну ситуацію, про нестачу БК, про побратимів, які загинули, про сімʼї. Як влітку приїжджав, до кого не заїдеш, хлопці кажуть: "Ви там з розуму зійшли чи що? Вбивають нас кожен день, ми тут воюємо, а там, у Києві, сидять…".

Я влітку зустрічалася з Зеленським, і я памʼятаю його вкрай негативну реакцію на запитання про вибори. Мені стало незручно, що я таке питання поставила йому. Така ж реакція була в Єрмака – його відповідь навіть не увійшла до інтервʼю, були "непечатные выражения". Я просто не розумію, чому раптом виникла ця тема, коли влада каже, про які вибори ви говорите, а певний прошарок почав говорити про вибори. Де послизнулися?

Чесно кажучи, я не знаю. Вибори не можна було і не треба було проводити не в останню чергу через одну дуже просту річ. Ніщо так не розʼєднує українське суспільство, як передвиборчі баталії. Будь-які вибори – це протистояння.

Візьмемо останню заяву Петра Олексійовича Al Jazeera. Він каже: "Я буду балотуватися в президенти". Добре, балотуйся, а коли ці вибори? Ви що, безсмертні всі? Я, коли тривоги, ходжу в підземний паркінг, бо я не знаю, прилетить зараз балістика, якась крилата ракета чи "шахед" в мій 21-й поверх, чи ні. Але є люди, які настільки впевнені в своєму майбутньому, що я їм по-білому трошки заздрю.

"Без волонтерів – ніяк".

Наскільки волонтерство – класна річ, коли країна у війні? Часто люди – прості і непрості, при мандатах – кажуть: "Це ж треба, щоб люди збирали на другому році війни, коли мала б держава забезпечувати цим всім"? Як ви для себе визначаєте питання волонтерства?

Найкраще, що могло статися з українським народом – це український волонтерський рух. Це взагалі квінтесенція громадянського суспільства, це те, чим не може похвалитися ніхто у світі. Те, що вже 10 років відбувається в Україні – це безпрецедентна історія.

Як я для себе пояснюю, чому після 10 років війни, на третьому році повномасштабної війни без волонтерів – ніяк? Ми ніколи не зрівняємося з державною машиною за обсягами забезпечення, тому що ми оперуємо мільярдами гривень, а держава – сотнями мільярдів і вже трильйонами гривень на оборону. Волонтери – це дуже швидкі і мобільні "гасильники пожеж". Коли в якомусь підрозділі попадали всі дрони, держава їх дуже довго буде везти. Волонтер може привезти завтра, питання тільки грошей. Ми знаємо, де купити і як підвезти.

Держава ворушиться в міру своїх можливостей у виробництві боєприпасів. Не можна сказати, що справи геть погані, треба виходити з розуміння наших можливостей. Я часом спілкуюся з Германом Сметаніним, який керує "Укроборонпромом", з Олександром Камишіним (очільник Мінстратегпрому, – УНІАН), я орієнтуюся в тому, як розвивається український сектор оборонки. І це набагато краще, ніж було в 2022-му чи навіть 2021 році.

Проте не зникає відчуття постійного запізнення. Моя остання поїздка – Миколаїв – Херсон – Донбас і назад. Всюди риють, фортифікації створюються. Видно рух, видно техніку – возять бетон, ліс. Хто заважав це робити в 2022 році, я вже не кажу за 2023?

Де проблема?

Чорт його знає, чому воно не працює.

Значить, не все добре у стратегічному плануванні.

Неважливо, яка влада при владі, даруйте за тавтологію. Питання, чому ТРО не зʼявилося в 2015 році, так само актуальне. ТРО народжувалася під час повномасштабного вторгнення, у них казначейського рахунку не було в лютому. Штаб Сил територіальної оборони хто робив? Притула і фонд "Повернись живим". За гроші людей волонтери придбали компʼютери і все обладнання, а це мало зʼявитися ще в 2015 році.

У вас немає підозр, чому так не було?

Може, комусь було не до того. Може, і зараз, і минулого року комусь було не до фортифікаційних споруд. Можливо, були якісь пріоритетніші справи, може не вистачає фахових людей на тих чи інших ланках управлінських.

"Я перша людина, яка проти того, щоб благодійні організації внесли до переліку тих, де можна бронювати працівників".

У вас є бронь?

Це дуже смішне питання. Ні, благодійні організації не входять до переліку структур, які підпадають під бронювання.

Тобто ви не застраховані від того, що вам може прийти повістка?

Мені прийшла повістка. Я пройшов ВЛК, стою на обліку в Шевченківського ТЦК. В мене на сьогоднішній день є відстрочка від військової служби у звʼязку з наявністю трьох неповнолітніх дітей.

Як ви гадаєте, у вашому конкретному випадку буде держава в особі ТЦК зважувати, скільки Притула зможе зробити, як волонтер, і скільки на війні?

Як показує практика, державі взагалі до одного місця. У нас із фонду 20 людей воює.  Коли минулого року було мобілізовано нашого керівника військового напрямку Рому Сініцина, останні, хто "зрадів" тому, що Рому було мобілізовано, – це військові. Роман був керівником військового напрямку. Це людина, яка знала обстановку на всій лінії фронту, всі 1200 кілометрів він відвідав. Він знав кожну ділянку: де, хто і що стоїть.

Держава отримала дуже класного аеророзвідника. Але сотні підрозділів втратили комунікаційну ланку з фондом, відбувся процес передачі справ.

Більше втрати чи здобутку?

Для військових цей перехідний період, мабуть, був трошки напряжним, тому що був потрібен певний час, щоб передати справи. Я реально дуже переживаю, тому що для держави ти не становиш цінності, якщо за тебе десь не "попросили", чи ти не входиш до переліку якихось організацій.

Є певні речі в діяльності фонду, про які ми не говоримо публічно з низки причин. Наприклад, ми відзвітували, що за 2 роки ми зібрали 6,6 млрд гривень на допомогу війську. Але за останніх 3 місяці фонд надав українському війську певного технічного рішення, еквівалентного сумі в близько 4 млрд гривень, завдяки роботі невеличкого департаменту з 6 людей, про який я не розповідаю нікому. Це хлопці, які знаходять технічні рішення, що потім дуже сильно допомагають нашим військовим – рятують їхні життя та бережуть техніку.

Якщо завтра в мене цих хлопців мобілізують, якийсь підрозділ отримає дуже хороших спеціалістів. Вони будуть приносити користь цьому підрозділу. Зараз вони приносять користь всій українській армії.

Ви підете за них просити?

Я не знаю, як можна допроситися, тому що що значить "просити". Я говорив з Рустемом Умєровим (міністр оборони України, – УНІАН), із заступниками міністра, ми говорили з Мінстратегпропом та Мінекономіки. Я не можу цих людей забронювати, якщо вони в штаті фонду, бо фонди не входять до переліку організацій.

І я перша людина, яка проти того, щоб благодійні організації внесли до переліку тих, де можна бронювати працівників. Якщо це відбудеться, завтра не треба буде середньостатистичному ухилянту башляти за потрапляння в "Шлях" чи перепливати Тису. Він просто піде в благодійну організацію, дасть 5-7-10 тисяч, і його забронюють.

"Новий закон про мобілізацію – про бажання держави порахувати, на кого вона може розраховувати".

Новий закон про мобілізацію – про справедливість чи про гасіння пожежі?

Він про бажання держави порахувати, на кого вона може розраховувати. Якщо взяти цей закон і перечитати, то це перше, що спадає на думку. Досі не було якихось чітких правил гри, це все було лотереєю. Головне завдання закону про мобілізацію – це провести аудит українського суспільства на предмет того, на кого ми можемо розраховувати. І вже від цього відштовхуватися, скільки людей ми можемо мобілізувати. Це залежить від цього і від західної допомоги.

Опозиція критикує цей закон за те, що там не було нічого про майбутнє воїнів, які повертаються. Якихось бенефітів, мотивації.

Мені в цьому законі важливо, що туди внесли певні норми, які дбають про воїна тут і зараз. 70 тисяч доплати в місяць доплати тим, хто на нулі, – це дуже правильний хід. 30 тисяч зарплати, 100 – бойових і ще 70 за перебування на передку – це вже 200 тисяч на місяць. Це вже схоже на повагу з боку держави до свого захисника.

Але знову ж таки, якщо в нас не буде достатньо засобів для ведення війни, мобілізація буде постільки-поскільки. Набрати 5 тисяч людей – це не бригада. Це буде бригада, якщо там буде достатньо гармат, танків, САУ та іншого.

"Я не думаю, що зберуться якісь премʼєри чи президенти серйозних країн і скажуть: "Ну все, пацани, ви нас задовбали, сідайте за перемовини з кацапами".

Ви були у США, Канаді – у вас не виникає відчуття, що відбувається певний "кидок" по відношенню до України? Чи немає у вас відчуття, що Україну штовхають до переговорів? Зараз гуляє інтернетом турецький "план". Що каже ваша інтуїція, до чого все йде?

Я би не називав це "кидком". У ситуації з Канадою є розуміння, що глобально в мілітарному плані вони вже не мають, чим нам допомогти, там армія не є великою. Щодо Сполучених Штатів, дуже прикро, що Україна стала "розмінною монетою" у стосунках республіканців та демократів. Але це більше питання до українських переговорників – чому ми це допустили, і чому ми не спілкуємося однаково ефективно як із тими, так із тими.

Боятися, що нас до чогось примусять, я думаю, не варто. По-перше, в який спосіб? Скажуть, що не дадуть нам зброї? Ви і так її півроку не даєте. По-друге, ми все ж таки набули субʼєктності, з нами рахуються. Ніхто не спробує тиснути на українську владу. За нами залишається наше суверенне рішення – вступати в переговори чи ні, як ми бачимо ту чи іншу перспективу. Я не думаю, що зберуться якісь премʼєри чи президенти серйозних країн і скажуть: "Ну все, пацани, ви нас задовбали, сідайте за перемовини з кацапами". Це ми будемо вирішувати, з ким, коли і заради чого ми сідаємо.

(...)

Давайте пригадаємо березнь 2022 року: переговори в Мінську, переговори в Стамбулі. На той момент соціологія показувала, що 40% українців були за перемовини з РФ. Суспільство було налякане. Коли вибили русню з півночі України, і український народ побачив Бучу, Ірпінь, Гостомель, Бородянку, розстріляних людей зі звʼязаними за спиною руками, манікюр загиблої жінки, братські могили, 90% українців сказали: жодних перемовин із цими ублюдками.

Питання перемовин зникло, і його немає по сьогоднішній день, тому що більшість українського суспільства не збирається вести перемовини з агресором. Українська влада дуже з цим погоджується. Якщо зараз влада скаже, що прийнято рішення про початок перемовин із росіянами, може бути соціальний вибух.

"У нас зараз все те саме, що 24 лютого 2022 року у сенсі протистояння з росіянами, тільки з двома аспектами".

Те, що зараз роблять росіяни, обстрілюючи Україну, – це зашморг. Що може запропонувати Україна, який геймчейнджер?

Нам треба максимально стягувати все можливе і неможливе ППО з усього світу. Це та номенклатура, яку навіть великі українські фонди не можуть дозволити собі придбати. Але це ППО є по світу, нам треба трохи розширювати горизонти, більше працювати з Азією, з Африкою, з арабськими країнами в той момент, коли просіла допомога від США. Треба залучати до перемовин треті країн, треба купувати через них. Ніхто не забороняв відкривати спільні підприємства з виготовлення техніки не на території України.

У нас зараз все те саме, що 24 лютого 2022 року у сенсі протистояння з росіянами, тільки з двома аспектами. Перший – вони навчилися воювати. Другий – у нас немає тієї єдності, яка була 24 лютого. Це дуже серйозні аргументи.

Катерина Черновол

УНІАН в Google News