Відлуння окупації: чому варто відвідати музей "Територія терору" у Львові

Від лютого 2022 року Україна ще більше прагне позбавитись від артефактів тоталітарного радянського режиму. Деякі з них збирають у музеях, щоб наочно показувати, яким може бути життя під окупацією та ворожою пропагандою. УНІАН побував в одному із таких – львівському Музеї тоталітарних режимів "Територія терору".

Вагон-телятник – свідок історії

Меморіальний музей тоталітарних режимів "Територія терору" розташований практично у центрі Львова. Про нього багато хто чув, однак він наразі не настільки популярний серед відвідувачів, як того хотілося б. Його створення міська рада ініціювала ще у 2009 році, проте саме спорудження тривало у 2014-2016 роках. Наразі в музеї є кілька експозицій, які занурюють у часи німецького та радянського поневолення України й акумулюють свідчення теперішньої боротьби проти російських окупантів.  

Директор музею Ольга Гончар розповідає, що місце під музей обрано невипадково – у 1941-1943 роках, під час німецької окупації, тут розташовувалось єврейське ґетто, а згодом, у 1944-1955 роках, пересильна тюрма №25. Це ґетто було найбільшим на території СРСР і розміщувалося у найбіднішому районі Львова. З 16 листопада до 14 грудня 1941 року окупаційна влада переселила сюди понад 136 тисяч євреїв. Практично усіх їх згодом розстріляли. Українці та поляки, які проживали на цій території, до 14 грудня 1941 року повинні були виселитися в інші райони міста.

"Загалом за весь окупаційний період у львівському ґетто утримувалось близько 138 700 євреїв. Його територія була обгороджена парканом і колючим дротом і, таким чином, ізольована від міста, – розповідає Гончар. – Тому у нас по периметру теж є колючий дріт, аби максимально візуально наблизити територію до тих умов".

Сам музей – це два дерев'яних бараки – копії тих, в яких жили репресовані (зокрема українські націоналісти, інтелігенція), з нарами та без жодних умов. Всередині зберігається унікальна експозиція – понад 600 аудіозаписів очевидців, особисті речі, листи та фотографії, меблі… Є навіть музичні інструменти музикантів львівської опери, яких змушували грати під час розстрілу полонених.

Також на території є вагон-телятник, яким людей вивозили на заслання до Сибіру та Середньої Азії.

"Це оригінальний дерев'яний вагон, виготовлений у 1951 році у Німеччині (тоді – НДР), на підприємстві, яке перебувало під контролем СРСР. У ньому відтворена обстановка часів останньої хвилі масових депортацій у віддалені райони СРСР 1949-1952 років, – розповідає пані Ольга. – Часто у подібних вагонах перевозили худобу, тому в народі їх називали "телятники" чи "коровники". Туди запихали 20 і більше людей. По боках є триярусні нари, щоб можна було сидіти чи лежати. Але, звичайно, місця всім не вистачало. У центрі – пічка-буржуйка. За туалет найчастіше слугувало відро, спорожнити яке дозволяли лише під час зупинок. Також лише на зупинках можна було набрати питної води. Із їжі видавали лише сухий пайок. У таких вагонах люди перебували від кількох тижнів до місяця. Поширювалися хвороби, наприклад, черевний тиф, тож багато хто помирав дорогою. Особливо діти".

Кімната без "запаху небезпеки" і звук друкарської машинки

У першому бараці є кімната, яка відображає типове помешкання львів’янина 20-30 років ХХ століття. В ній - оригінальні фотографії та предмети того часу – ліжко, шафа, дзеркало, стіл, залишені речі на дверцятах шафи та кріслі. Окрім цього, у кімнаті представлені спомини представників трьох найбільших національностей в тогочасній західній Україні: єврея Айрона Вайса, який мешкав у місті Борислав на Львівщині, та львів’ян – поляка Адама Бачинського й українки Анни Рудницької. Кожен з них пригадує життя регіону в 1930-х роках, зокрема, якими були міжетнічні відносини.

Тут по-домашньому затишно та тепло. Ніщо не передбачає біди, коли НКВСівці прийдуть з обшуками. А далі – місяці у вагоні-телятнику і заслання у холодному Сибіру чи Казахстані…

"Упродовж 1940-1941 років з регіону до Сибіру та Середньої Азії депортували понад 190 тисяч осіб. На заслання людей відправляли цілими сім’ями, їхнє майно відбирали", - каже директор музею.

За стіною домашньої кімнати – тюремний барак, в яких жили депортовані громадяни на засланні. Нари представлені як три арт-об’єкти, що відображають найбільші групи жертв нацистського масового насильства в Україні. Це євреї – жертви Голокосту, радянські військовополонені, примусові робітники і політичні в’язні концентраційних таборів.

Також у музеї є лабіринт – ця кімната відтворює вигляд архіву радянських спецслужб. На кожну людину, арештовану в радянські часи, відкривали кримінальну справу, яка зберігалася в окремій коробці. Вони розміщуються на архівних полицях донині. Номери на ящиках – це номери кримінальних справ людей, оповіді яких записали в межах усноісторичного проєкту. Це колишні ув’язнені ГУЛАГу або їхні діти. Вони розповідають про фізичне і психологічне насильство під час слідства: їх били, довгий час не давали спати, залякували репресіями щодо рідних, якщо не визнають своєї "провини", часто вигаданої радянськими слідчими.

Не всі із коробок наразі заповнені, але робота триває, кажуть у музеї. А ще тут повсякчас звучить звук клавіатури друкарської машинки, на яких тоді "строчили" ці документи.

Солдат із "сюрпризом"

Окрім того, зараз у музеї "Територія терору" міститься 68 об’єктів радянського монументального мистецтва, демонтовані на території Львівської територіальної громади. Деякі з них прибули цілісно, а деякі привозили частинами або фрагментами.

"Це окрема експозиція на основі пам’ятників, вітражів та мозаїки. Колекція об’єднує приклади візуального мистецтва, – каже Ольга Гончар. – Тут є різноманітні значки, тримачі із зірками від флагштоків. Серед ключових пам’яток – Монумент Слави, пам’ятники з Пагорбу Слави, зірка з Марсового поля. Такої колекції радянської символіки точно немає ніде, тому можу з упевненістю сказати, що наше місце – унікальне. Більшу частину з них ми зібрали упродовж 2019 року. Але перший об’єкт тоталітарного режиму до нас привезли у 2016 році. Це була меморіальна дошка на честь українських письменників-комуністів Степана Тудора та Олександра Гаврилюка. Останнім у 2023 році потрапив барельєф, присвячений першому відзначенню робітниками Львова Дня трудящих 1 травня 1890 року".

Однією з найпомітніших, наймасштабніших і, мабуть, найвідоміших пам’яток радянського монументального мистецтва, переданих до музею, є металеві фрагменти Монументу бойової слави радянських Збройних сил, що стояв на вулиці Стрийській. Ансамбль було виконано у камені та бронзі, горельєфи з нього, які символізували основні роди військ - піхотинець, танкіст, артилерист, льотчик, матрос - після демонтажу побували на міжнародній виставці у Відні "Між вогнем і вогнем".

Центр ансамблю становила скульптурна група з алегоричних фігур радянського воїна і "Батьківщини-матері". "Цікаво, що вже в музеї працівники виявили у нозі скульптури солдата запаяну капсулу, в якій знайшли списки передовиків і ветеранів львівського підприємства (скульптуру жінки відливали на заводі "Ленмонумент", скульптуру солдата - на Львівському паровозовагоноремонтному заводі - нині Львівський локомотиворемонтний завод), котрі брали участь у цьому проекті. Ці документи теж зберігаються у музеї", - каже директор установи.

До слова, розмови про демонтаж монумента у Львові точилися чи не з початку 1990-х. Однак роками справа далі слів не рухалася. Врешті, демонтували пам'ятник лише влітку 2021-го, а сам процес тривав два роки.

Терешкова тепер "житиме" в музеї

Ще один пам'ятник з радянського минулого тепер теж зберігається тут – скульптура "Космонавтика", яка розташовувалась на вулиці Виговського. Її встановили там у середині 1980-х років, тоді вулиця носила ім'я космонавтки Валентини Терешкової. Тож серед львів'ян вона була більш відомою як пам'ятник Терешковій. Скульптура роками не привертала особливої уваги, але коли у 2013 році депутатка Держдуми РФ від партії "Єдина Росія" Валентина Терешкова проголосувала за анексію Криму, її вирішили демонтувати. Та зробили це лише 8 листопада поточного року.

Цього місяця демонтували ще три радянські скульптури з Пагорбу слави – меморіал на честь воїнів, загиблих у 1914-1915 роках у Галичині, та радянських воїнів, які брали участь у визволенні Львова у 1944 році. Це – "Мати-Батьківщина", "Воїн з прапором" і "Присяга". Вони тепер теж зберігаються у музеї "Території терору". Також трохи раніше з Пагорбу Слави демонтували напис, який прославляв радянських солдатів. Букви, які були розташовані при вході до комплексу, теж передали до експозиції музею.

За словами директорки Ольги Гончар, музей ще здатний прийняти кілька тоталітарних експонатів, хоча він теж не гумовий. А те, що вже є в експозиції, заслуговує на облаштування окремої виставки.

"Сподіваюся, в нас колись з'явиться музей, де буде місце цим експонатам", - каже пані Ольга.

На запитання, чому в експозиції музею немає пам’ятника Леніну, який стояв на площі перед оперним театром, директор розповіла: "За іронією долі, його переплавили на монумент "Жертвам комуністичного режиму", який зараз стоїть біля "Тюрми на Лонцького"".

А от де подівся радянський танк, який стояв колись на вулиці Личаківській (тоді – Леніна), на жаль, невідомо. Його демонтували на початку 1990-х, а кількома роками пізніше – п'єдестал.

Львівську територіальну громаду на сьогодні повністю очистили від пам'яток радянського минулого, але, за даними Львівської ОВА, в області, в чотирьох районах ще залишилось, орієнтовно, 28 пам'яток часів комуністичного режиму. Їх теж мають демонтувати до кінця року.

Листи до російських солдат і шматок ракети

З початком повномасштабного вторгнення команда музею "Територія терору" разом із Луганським обласним краєзнавчим музеєм розпочала збір експонатів для майбутньої виставки після перемоги. Зараз в бараці №2 можна оглянути перші експонати – бойові трофеї – фрагменти касок російських солдат, спаленого військового устаткування, форма, пропагандистські матеріали, прапори, малюнки-розмальовки і листи російських дітей до їхніх солдат та навіть шматок ракети. Усі ці експонати військові або самі привозять просто з окопів, або передають поштою.

"Для нашого музею історія цієї колекції розпочалась у квітні 2022 року, коли ми дочекалися у Львові наших колег із Луганського обласного краєзнавчого музею, які дивом вирвались із майже двомісячної окупації у Старобільську, - розповідає Ольга. - Російська армія дуже швидко окупувала місто і музейні фонди залишились у Старобільську. Але під час тривожної триденної подорожі зі Старобільська до Львова колеги прихопили перший експонат майбутньої колекції – крісло і парашут зі збитого українськими військовими російського винищувача Су-35, який скидав смертельні бомби на Луганщину".

Останніми місяцями відвідуваність музею дещо зросла, кажуть працівники. Якщо раніше щомісяця було 50-60 осіб (цьому "сприяла" пандемія коронавірусу та перші місяці повномасштабного вторгнення, коли заклад не працював), то зараз - до 100 відвідувачів. В основному, це окремі групи. І музейники сподіваються, що популярність експозиції зростатиме.

Мирослава Бзікадзе

УНІАН в Google News