Рятувальник Сергій Білоус: Війна не змінила роботу рятувальників. Змінилися лише масштаби інцидентів, кількість жертв та постраждалих

Начальник караулу Державної пожежно-рятувальної частини № 8 Харкова Сергій Білоус в інтерв’ю УНІАН розповів, чи ускладнились життя та робота рятувальників після початку повномасштабного вторгнення Росії, про порятунок людей з-під завалів та як вдається опановувати себе на місці обстрілів.

Пане Сергію, чому ви вирішили стати рятувальником?

Це бажання було у мене з дитинства, коли я займався у гуртку "Юний рятувальник". Потім життя не уявляв без цього. Вступив до профільного університету, після випуску отримав звання лейтенанта служби цивільного порятунку. І прийшов працювати у пожежно-рятувальну частину.

Чи змінилися обов'язки та навантаження рятувальників після повномасштабного вторгнення?

Які функції у нас були, такі й залишилися. Ми гасимо пожежі, які виникають внаслідок "прильотів", влучань у будівлі й споруди, рятуємо людей, дістаємо з-під завалів тощо. Схожі ситуації траплялися й до війни, але це були небезпеки побутового характеру. Найчастіше - вибухи в житлових приміщеннях (вибух побутового газу). У зимовий період раніше ми відкривали пункти обігріву, зараз – "пункти незламності".

З початком війни мені довелося працювати ще за другою спеціальністю – верхолазом-рятувальником: проводити рятувальні роботи на висоті, знімати аварійні конструкції, які несуть загрозу життю мешканців, забезпечувати роботу рятувальників, які перебувають внизу.

Що змінилося? Збільшилися масштаби інцидентів, площа робіт, кількість жертв та постраждалих. Також сьогодні існує загроза повторних обстрілів. Це те, що було нове і ще невідоме нам.

Якою була найбільша висота, куди доводилося вам підійматися?

Найбільш висотні будинки, на яких ми працювали – на Північній Салтівці у Харкові, шістнадцятиповерхові будинки. Але оскільки ми найчастіше працювали на даху, можна вважати, що це висота вісімнадцятого поверху, тобто приблизно 60-70 метрів.

Дуже велику вагу доводилося підіймати на цю висоту пішки. Бо ж на дах йшли саме так, оскільки усі ліфти були відключені від живлення. А весь інструмент брали з собою: розжим-кусало та рятувальний циліндр. Їхня вага приблизно по 20 кг. Також додатковий інструмент - ще десь кілограмів до 20, та спорядження (мотузки, системи, карабіни тощо) вагою приблизно 15 кг.

Який наразі графік роботи, чи є у рятувальників вихідні?

Особисто у мене та моїх колег, які залучені до спеціальних рятувальних операцій, графік роботи 24/7. Ми постійно "на телефоні". У випадку якоїсь надзвичайної ситуації надходить виклик, і ми одразу прямуємо на місце події. Можна сказати, що це вже такий спосіб життя.

У який період, починаючи з 24 лютого, було найбільше викликів?

Найбільше викликів було впродовж березня, потім був невеличкий спад. Але у травні знову розпочалася велика кількість викликів, пов'язаних з ворожими атаками. Після серпня - пішло на спад.

Чи були серед ваших колег ті, хто після повномасштабного вторгнення вирішив, що це не їхній шлях і звільнився?

Звісно, такі випадки мають місце. Хтось більше переживає за родину, може піддатися паніці... Але у нас такі випадки поодинокі.

Скажіть, чи є якась історія у вашій роботі, що запам'яталася вам на все життя?

Ситуацій було багато різних. Найбільше запам'яталася одна, коли ми приїхали до будинку, зруйнованого внаслідок влучання снаряда. На своїй ділянці ми з-під завалів врятували жінку з чоловіком. Проводили деблокування чоловіка, його рука була затиснута між столом та плитою. Тоді мені довелося пробиратися до нього в завал. І ось саме в цей момент почалися чергові обстріли мікрорайону. Тобто була загроза чергового влучання, або ж зсунення плит внаслідок ударної хвилі. Ми могли просто там залишитися…

А чи були у вашій роботі такі історії, коли люди в обстріляних будинках рятувалися дивом?

Це якраз випадок, про який я вам розповідаю. В цій ситуації вийшов свого роду "сендвіч": чоловік перебував у своїй квартирі, зверху його притисло плитами перекриття, а на них лежала жінка, придавлена іншими плитами. Між усіма цими плитами доводилося спочатку жінку діставати, потім вже чоловіка...

Як діяти у разі небезпеки ракетних ударів? Що можете порадити людям, які опинилися під завалами?

Перш за все – не ігнорувати сигнали тривоги, оскільки, куди буде влучання – незрозуміло. Краще десять разів сходити в укриття, нехай і вхолосту, але залишитися живим. Мати запас води, теплих речей - те, що актуально зараз, зважаючи на погодні умови.

У випадку, якщо так сталося, що людина опинилася під завалами, за можливості, економити сили, не кричати, а подавати сигнал якимось предметом: це може бути якась металева кружка, палка. Просто бити. Тому що ми, коли розбираємо завали, використовуємо такий принцип: час від часу вся техніка зупиняється, це п’ять хвилин повної тиші, і ми вслуховуємося в завал, звідки люди нам можуть подати сигнал. Після цього продовжуємо роботу в напрямку, який був обраний за сигналами. Через деякий час ми знову прислуховуємося, чи правильно ми рухаємось, чи потрібно кудись переміститися в бік, щоб швидше дістатися до постраждалих.

Пригадайте, будь ласка, якою була наймасштабніша пожежа, участь у гасінні якої ви брали після початку повномасштабної війни?

Якщо оцінювати за площею, то це пожежа в Індустріальному районі Харкова, в ліквідації якої я особисто брав участь. Там горіла промислова зона. Була атакована велика площа, все навколо – понад 10 тис. кв. м палало. Внаслідок обстрілу були загиблі й поранені. Там працювала майже половина складу харківських пожежників.

Якщо говорити з точки зору масштабів руйнувань, то це, напевно, такі пожежі, коли були влучання у житлові будинки. Оскільки під час таких пожеж дуже велика руйнація та кількість постраждалих.

Які інструменти та техніку використовує рятувальник під час роботи?

Першочергово рятувальнику потрібно загасити займання, щоб негативні фактори пожежі не впливали на постраждалих та працівників ДСНС. Сюди належить і тепловий вплив, чадний газ, дим тощо.

Щоб вилучити людину з-під завалів, ми використовуємо або гідравлічне, або акумуляторне обладнання, яке може підіймати багатотонні плити, здвигати їх, перекушувати арматуру. Також ми використовуємо бензомоторний інструмент на кшталт бензоріза, щоб перепилювати великий профільний метал.

Комбінуючи все це в роботі, ми виконуємо свої задачі.

Буває, використовуємо техніку: автодрабини, підйомники для того, щоб дістатися висоти. Іноді використовуємо лебідку, щоб завалити якусь частину споруди, що може неконтрольовано впасти… Ми проводимо ці заходи під контролем, щоб територія була очищена та не було випадковостей.

Чи зменшилось навантаження в роботі після деокупації Харківщини?

Так, звісно, роботи, на щастя, стало менше. І з кожним днем, як ворога відтісняють до кордонів, обсяги зменшуються. На жаль, все ще буває, що ворог застосовує ракети, продовжує бити по нашому місту.

Можливо знаєте, як працювалось вашим колегам на раніше окупованих територіях Харківщини? Чи схиляли їх окупанти до співпраці?

Хлопці розповідали, що просто виконували свою роботу з гасіння пожеж, порятунку людей. Так, вони це робили під пильним наглядом, щоб ніхто нікуди не втік, жодного стороннього кроку не міг зробити. Але, все ж таки, вони працювали, виконували свої обов'язки.

Ставлення залежало особисто від тих, хто їх контролював. Хтось із розумінням ставився, що рятувальники – це рятувальники, хтось бачив, що людина в погонах, і починав пресувати.

Чи стало під час війни менше викликів на побутові пожежі та інші надзвичайні випадки?

З початку війни – так, оскільки багато людей поїхали з Харкова: хто на південь області, хто до інших регіонів, а хтось взагалі за кордон. Тому спочатку було менше, але зараз кількість побутових пожеж збільшується. Це бувають хибні виклики, коли відбувається підгоряння харчів: люди забувають щось на плиті, і це починає дуже сильно диміти, очевидці бачать, що з вікна йде дим та викликають пожежників. А буває, що це переходить вже і в справжню пожежу.

Як опановуєте себе на місцях обстрілів, трагедій?

За стільки років вже вироблена холоднокровність. До нашої роботи потрібно підходити з холодною головою, а не керуватися емоціями. Тоді все буде чітко, швидко й професійно. Якщо дати волю емоціям, відбуватиметься хаос, і ми не зможемо надати допомогу.

А як уникаєте емоційного вигорання? Що допомагає триматися та відволікатися від роботи?

У вільний час ми підтримуємо свій професійний рівень, спілкуємося між собою, граємо у рухливі спортивні ігри. Спілкування всередині караулу найбільше допомагає нам долати ці стреси і, найголовніше, не приносити все додому.

Марта Нетюхайло

УНІАН в Google News