Футбол є, перезимуємо!

Три українські клуби забезпечили  участь у футбольній весні-2009. Сезон завершується, аутсайдери лаштуються на відпочинок у теплі краї, поля замерзають, вболівальник п’є пиво удома...

Три українські клуби забезпечили  участь у футбольній весні 2009 року.

Років з десять тому авторові випало побувати на берегах Босфору, у Стамбулі, і саме у грудні. Не літо, звичайно, але плюс 16,  тож навіть дрібний дощик, що іноді зривався з сірих хмар, не псував враження від цілком комфортної погоди.

Надвечір, після усіх справ,  турецькі колеги запросили прогулятися до моря,  пляжна зона поряд.  Відпочивальників тут  майже не було, зате під яскравим електричним освітленням вирувало життя на футбольних полях, яких тут розмістилося  не одне і два.

Добре обладнані всім футбольним інвентарем, з штучним газоном, вони щовечора, як ми переконалися, ставали ареною для гарячих поєдинків місцевої молоді. Така собі Копакабана по-стамбульськи, грай до несхочу, влітку і взимку, у будні і свята, якщо Аллах дозволяє.

Ота прогулянка нічним пляжем на Босфорі  згадалася учора, коли українські учасники Ліги чемпіонів у черговий раз вирішували проблему   грудневого перевалу. Сезон завершується, аутсайдери лаштуються на відпочинок у теплі краї, поля в Україні  замерзають, вболівальник п’є пиво удома, а лідерам  треба забезпечувати результат у турнірах УЄФА, незважаючи на кліматичні умови. Показово, за свою історію виступів на євроарені кияни, наприклад, з 12 матчів, проведених у грудні, виграли лише два.

Навіть  динамівець нового покоління   мароканець Ель-Каддурі зізнається, що перед канікулами завжди дуже складно грати. “За 2-3 поєдинки перед фінішем  уже всі ми подумки у відпустці” -  каже він.

 І навіть перехід внутрішнього чемпіонату на систему “осінь-весна” не вирішив усіх питань зимової паузи у футбольній Україні. Цілісного сезону не виходить,  команда N восени і ця ж команда навесні – два різних враження.  Наступного року, у лютому, коли аж три наші учасники виступатимуть на стадії 1/16 Кубка УЄФА, проблема збереження і навіть посилення командної гри, належної мотивації на стадії підготовки постане у всій своїй гостроті перед тренерами і гравцями.

Але, зрештою, це буде потім, а зараз маємо приємну нагоду поздоровити харківський “Металіст”, донецький “Шахтар” і київське “Динамо” з успішним завершенням  першої половини єврокубкового сезону 2008/2009. Цей рік можна назвати одним з найвдалішим для українських клубів, повторенням успіху 2005 року, коли у Кубку УЄФА грали «Динамо», «Шахтар» і «Дніпро» .

Нині у рейтингу УЄФА Україна закріпилася на 10 місці, а в реєстрі  кращих клубів світу  “Динамо” і “Шахтар” посідають 24 і 36 місця відповідно, між іншим, це найкращі показники серед команд колишнього Союзу.

Але чи є шанси у наших вітчизняних  грандів  просунутися далі, приміром, замахнутися на Кубок УЄФА?

Тут, як на мене,  поки що вимальовується більше емоційних надій, ніж реальних  підстав.

Обидва українські провідні клуби починали черговий євросезон з великими авансами, відчуваючи  боржок перед своїми шанувальниками. Особливі надії на старті подавали динамівці, натомість гірники потужно “набігли” на фініші. Проте результат показали однаковий: третє місце  у групі Ліги чемпіонів, позаду лише відверті  аутсайдери, які набрали по одному-два очки.

Як і раніше, з натугою даються голи, цей основний показник гри команди.  “Шахтар” майже половину всіх забитих мячів відвантажив  “Базелю”, та ще трійку  - другому складу «Барселони», а кияни у нападі взагалі були дуже скромними, більше одного у матчі не забивали.

Хоча зв’язка Бангура - Мілевський видавалася дуже перспективною, принаймні у чемпіонаті країни вони розривали майже будь-яку оборону, забивши на двох 20 мячів (12+8).

Проте ці місцеві успіхи не знайшли підтвердження на єврокубковому рівні, на жаль.

Особливо розчарував Бангура. Його учорашній виступ проти стамбульців був показово безпорадним і заміна напрошувалась ще у першому таймі.  Гвінеєць просто випадав з гри, без кінця “гуляв”  по офсайдах і навіть у єдиній результативній атаці киян на 20 хвилині теж опинився там, добре, що Мілевський прочитав цю ситуацію і не йому віддавав пас.

Ну, а сам Артем зажив репутації найкориснішого гравця у нашому футболі, встигаючи і забивати, і голеві передачі робити. І в чемпіонаті, і в матчах ЛЧ свої атакуючі дії динамівці звично будують саме через нього. Не знаєш, кому відати мяча, віддай Мілевському -  щось подібне проглядається у тренерських настановах Юрія Сьоміна. 

Звичайно, не може не викликати питань манера нападника приймати м’яч переважно спиною до воріт суперника, його схильність до падінь де треба і не треба.

Але тут доречно пригадати Віталія Старухіна, яскравого форварда “Шахтаря” 70-х років. Теж був любитель ефектних падінь, підставлянь в надії на фол захисників. Уже всі арбітри Союзу знали його ці хитрощі  і майже не реагували на них, але одного разу у якомусь єврокубковому матчі Старухін, памятається,  знову впав у штрафному майданчику, і що ж -  суддя без вагань показав на “точку”.

Отже,  класний футболіст повинен знати, де впасти, а де поборотися за мяч, за позицію, до останнього, скільки б суперників не висіли на ньому.

У вчорашньому поєдинку на динамівців, звичайно, тиснула необхідність забезпечити результат, не програти.  Відповідно, матч проти «Фенербахче» не назвеш  яскравою сторінкою у літописі клубу,

Дивним чином цей матч став своєрідним рімейком гри цих команд у Стамбулі – багато боротьби по всьому полю, проте майже без гострих моментів біля воріт.

На післяматчевій прес-конференції  Сьомін нарікав на брак майстерності у нападі. «Все розвивалося добре, але  не було останнього пасу. Можливо, не вистачило майстерності», - визнав він.

Так, володіння м’ячем залишається проблемним аспектом у грі всіх трьох наших представників у єврокубках.  Згадайте,  як вправно і невимушено «возила»  гірників молодь «Барселони», як марнували динамівці численні нагоди провести результативну контратаку, просто втикаючись у захист суперника і не знаходячи кращого продовження...

Є, є над чим працювати, якщо хочемо виконувати не лише  програму-мінімум на сезон.

Хоча у випадку Сьоміна це, безперечно,  можна вважати тренерським успіхом.

Після череди фіаско доморощених динамівських тренерів саме він наважився на омолодження команди, посадивши героїв учорашніх днів на лаву глибокого запасу.  У команди з’явилося друге дихання, якийсь особливий мікроклімат відчувається. Вгадав тренер і з «точковими» придбаннями  на зразок Романа Єременка, Станіслава Богуша,  які на диво легко вписалися у новий ансамбль і навіть стали у ньому помітними фігурами.  

Можемо нарікати, що з таким «хірургічним втручання» керівники клубу дещо затягнули, кілька сезонів було втрачено. Але все таки нині  маємо надію на відродження колишньої репутації «Динамо», маємо на кого сподіватися.          

Не факт, що це відбудеться відразу через кілька місяців, але нової весни як і в Києві, так  і в Харкові, у Донецьку будуть чекати особливо.

Олег Олійник

Фото УНІАН

УНІАН в Google News