ЧС-2010: чи вдасться українцям прищемити хвоста збірній Англії

Збірна Англії: з одного боку, завсідник верхівок рейтингів ФІФА, з іншого –  хронічний невдаха вирішальних матчів… Голі королі ці англійці, напрошується висновок, але...

Збірна Англії: з одного боку, завсідник верхівок рейтингів ФІФА, з іншого –  хронічний невдаха вирішальних матчів… Голі королі ці англійці, напрошується висновок, але чи виявиться  збірна України зухвалим хлопчиськом, який  назве речі своїми іменами..? 

Дивно, але  факт: загальновизнана суперфутбольна країна Англія була чемпіоном світу лише один-єдиний раз - у далекому 1966-у році (коли дівчата вже носили міні-спідниці, а професія космонавта ще вражала уяву). А поза тим найвищим досягненням є 4 місце у 1990-у році.

Загалом для збірної Англії участь у чемпіонатах світу, як і в чемпіонатах Європи (найкращий результат - 3 місце у 1968 році), залишає  по собі далеко не приємні спогади, хвалитися просто нема чим, суцільне національне розчарування. Щоразу, пройшовши через сито  відбіркових турнірів, англійці приїздять на фінали в якості штатних фаворитів, і щоразу ці аванси  виявляються нічим не підкріпленими.

Навіть приймаючи  чемпіонат  Європи 1996 року у себе вдома, Англія, навіть на чолі з Шірером і Гаскойном, далі півфіналу не пройшла. Ото ж і не дивно, що  великий Девід Бекхем, який провів за збірну Англії понад сотню матчів, усі свої численні регалії здобув лише на клубному рівні. Як і двічі найкращий футболіст Європи у 70-і роки Кевін Кіган…

Нічим не вразили англійці футбольний світ і на останньому ЧС-2006. Здолавши в 1/8 Еквадор 1:0, у чвертьфіналі Бекхем, Руні, Джеррард, Террі, Оуен  і решта безбарвно поступилися Португалії по пенальті.

Поразка настільки вплинула на керівників  англійського футболу, що один з них, відкинувши джентльменську стриманість і чемність, звинуватив в усьому не самих гравців, а … їхніх дружин і подруг, які були присутні на турнірі і змістовно проводили вільний час у ресторанах і модних магазинах. Мовляв, новий тренер, який замінив невдаху Ерікссона, відтепер збирається «прищемити хвоста цим  мерзотницям», які відволікають гравців від футболу. «Збірна – це святе, і кожен її член на час чемпіонату світу  повинен забути про все, крім футболу», – таким був грізний вердикт, який, втім, не врятував цих самих членів збірної Англії від чергового програшу у наступному  відбірному циклі, до ЧЄ-2008.

Отака от своєрідна збірна приїхала  до нас, щоб  10 жовтня зіграти проти України один з останніх матчів відбіркового турніру ЧС-2010.  Поглянути з одного боку: завсідник верхівок рейтингів ФІФА, з іншого –  хронічний невдаха вирішальних матчів.  Можливо, причина цього суперечливого явища криється в якихось тонкощах загадкової англійської душі, які  знаходять відображення у специфічному  гуморі на зразок: «Я грав у гольф того дня, коли  висадилися німці. Все наше військо втекло, всі наші кораблі були захоплені, а думка про ганьбу  Англії ледве не вибила мене з гри».  А, можливо, скоріше  дається взнаки  той історичний бонус, який отримала  Велика Британія як родоначальниця найпопулярнішої спортивної гри людства. Адже лише ця держава представлена  у ФІФА  аж  чотирма національними федераціями – Англії, Північної Ірландії,  Уельсу і Шотландії  і, відповідно, футбольну честь Сполученого Королівства захищають  чотири національні збірні. Судячи з результатів, таке розпорошення потенціалу на користь не йде, проте традиції сильніші від доцільності, ясна річ.    (До речі,  легендарний  Джордж Бест (п’ятий "бітл"), якого нині визнають одним з найяскравіших футболістів в історії світового спорту, протягом усієї кар’єри виступав за збірну Північної Ірландії, яка демонструвала результати ще гірші, ніж Англія).

Примітно, що до Олімпіади 2012 року, яка проходитиме  у Лондоні, в англійському  футбольному середовищі  виникла ідея сформувати збірну саме  Великої Британії, але інші три асоціації виявили категоричну незгоду з такою новацією, мовляв це може вплинути на їхню футбольну незалежність, на їхній особливий статус у ФІФА. Зрештою, усі зацікавлені сторони начебто дійшли  компромісу, що збірна Великої Британії на Олімпіаді-2012   все ж таки буде, але складатиметься лише з англійських гравців.  То й же Фаберже, тільки у профіль.

Голі королі ці англійці, напрошується висновок, проте сподіватися, що  збірна України виявиться тим самим зухвалим хлопчиськом, який і назве речі своїми іменами, на жаль не доводиться. 

Дуже вже скромно виступають наші доморощені  майстри м’яча у матчах проти найсильніших збірних світу, натоптавши  за останні роки  такий собі мозоль  меншовартості. Статистика свідчить, що в матчах проти топ-п’ятірки збірних Європи – Англії, Італії, Іспанії, Німеччини і Франції за всі роки свого існування національна збірна України не здобула жодної перемоги, є лише 7 нічиїх і 14 поразок (для повноти картини можна згадати й екзотичні програші збірним Японії та Ізраїлю).  Відповідно, невтішна  статистика і в поєдинках проти англійців: три матчі -  три поразки, різниця м’ячів 1:7. Остання, квітнева поразка в Лондоні 1:2 залишається хіба що світлою плямою  на цьому похмурому тлі.

Подібна аутсайдерська репутація збірної України  не залишає нам багато підстав для оптимістичних прогнозів. Відомо, що статистика у футбол не грає, проте й нинішній рівень  збірної далекий від того, що хотілося б бачити.

У передматчевих розмірковуваннях нині багато уваги приділяється стану українських гравців середньої та оборонної лінії, мовляв, через травми не зможуть зіграти Чигринський та Русол, відбуває дискваліфікацію Мандзюк, а Тимощук не має достатньої практики в основі, а  Хачеріді може згодитися...

Мілевський, Воронін

От лише попереду  все стабільно. На жаль, бо в нападі, на відміну від інших ліній особливого різноманіття  не передбачається – Шевченко, Мілевський та ще Воронін, на них, рідненьких, вся надія. Ну ще додамо Селезньова, який, очевидно, буде готуватися на заміну. І всі ці гравці не будуть сюрпризом для англійців.

За останні роки у збірній України так і не з’явився штатний голеадор, забивний гравець, здатний самотужки вирішити долю якщо й не матчу, то хоча б  половину його. Тому й грає наша команда від випадку до випадку,  покладаючи основні сподівання на гру в середині поля. Головне, не пропустити суперника до власних воріт, а вже попереду якось вийде, якась вдала контратака, вдалий штрафний...  У грі з рівноцінними командами така тактика вичікування, другорядності ще спрацьовує, але грати у нагнітальний футбол, нав’язувати суперникові свою волю, збірна України не вміє, за великим рахунком не намагається навіть (до речі, востаннє збірна забила «швидкий» гол в офіційному матчі, здається, два роки тому, Воронін  - французам)…  

Очевидно, це не провина гравців чи тренерів збірної, а їхня біда. Інакшому вони й не навчені нашим внутрішнім чемпіонатом, де лише «Шахтар» з появою легіонерів почав сповідувати футбол, у якому знаходиться місце гострим форвардам. Решта команд, у тому числі й київське «Динамо», грають у стані постійного дефіциту таких гравців, маючи кращий чи гірший склад  універсалів, спроможних невтомно бігати від воріт до воріт, а той поперек поля. 

У матчі проти Англії цього буде явно замало. Треба буде забивати, щось вигадувати, комбінувати  аби продертися до воріт суперника. Над ними, певно, не буде майоріти нельсонівське гасло: «Англія чекає, що кожен виконає свій обов’язок». Свій обов’язок щодо відбору на ЧС англійці вже виконали, і можливо такий психологічний нюанс, коли гостям не треба буде кістками лягати на полі, аби забезпечити результат, зіграє на нашу користь. 

Ех, створити б нам таке диво, як  аргентинець Мартин Палермо з "Бока Хуніорс", який днями забив гол ударом головою з 40 метрів...

Олег Савицький