Шахтар - Динамо: бразильський карнавал у степу донецькому

Напрошується висновок, що  Газзаєв поки що не встиг, не зміг поставити гру «Динамо» у нападі.  А без цього компоненту немає класної команди в принципі...

Один з приємних висновків учорашнього матчу у Донецьку – це те, що спортивний  поєдинок не був використаний у президентській гонці. Футбольне поле  поки що не підгорнуте політиками, ніхто з них тут не робить перший удар по м’ячу і не розказує нам, яка взагалі класна штука футбол  (хоча, можливо, це ще попереду).

За останній час ми вже, наче, звиклися з тим, що без наших дорогих керманичів і сонце не сходить, і Дніпро не тече. Вони працюють і потрібні Україні, хто б сумнівався, але, виявляється,  є ще грані нашого життя, де суспільство, громада  ділиться не за політичними , релігійними чи мовними ознаками, а просто за кольорами улюблених клубів.

Другий втішний  висновок: у нашому футболі є команди, є гравці здатні показати футбол високого ґатунку, експресивний і майстерний водночас. Такі матчі, як учора, заносяться до історичного футбольного літопису,  закарбовуються  назавжди у пам’яті тих, кому випало бачити цю “битву титанів”.

На цьому емоційному тілі  навіть сам спортивний результат відходить на другий план. І для «Шахтаря», і для «Динамо» Кубок країни не є найголовнішим призом у сезоні, команди ставлять перед собою  масштабніші завдання. Але кубковий чвертьфінал не став розмінною монетою у відносинах суперників, вони зіграли за гамбурзьким рахунком, показали все, що змогли, і це теж  приємно.

І навіть перехльостування емоцій не зіпсувало загального позитивного враження від матчу. За великим рахунком, це не була груба гра, просто ніхто не хотів поступатися у жодному епізоді, на жодному метрі тактичного простору.

 Єдиний закид можна зробити з приводу того, що гравці обох команд занадто часто апелювали до судді, тим самим провокуючи його, підігріваючи емоції глядачів. Моментами здавалося, що ситуація могла стати некерованою, але обійшлося.  Зауважу, що навряд чи у матчі міжнародного рівня наші гравці  дозволили б собі так наскакувати на арбітра, і,  очевидно, члени  суддівського корпусу ФФУ мають звернути увагу на подібні  вольності. Якщо хочуть, щоб з ними  рахувалися. 

Здається, учора на полі не вистачало тафгаїв. Їхні  показові сутички  могли б скерувати викид пристрастей, але, якщо говорити серйозно, загалом гравці обох команд були цілком налаштовані на максимальний результат, на виграш, для досягнення якого допускалися прийоми на грані фолу, і поза нею.

Дещо осібним тут видається  епізод з Вукоєвичем наприкінці другого тайму. Те, що вдалося побачити з екрана телевізора, дає підстави говорити  про неспортивний вчинок динамівця і цілком професійну реакцію Кучера. Шахтарівець упав від якоїсь дії  Вукоєвича, суддя це не пропустив повз увагу, «Динамо» залишилося у меншості у вирішальні хвилини  матчу – все логічно, по справедливості, брудні прийоми треба вміти виконувати.  Отже, і цей епізод, за всієї його несподіваності і неординарності, ліг у загальну канву поєдинку,  який і був саме безкомпромісним.

Парадоксально, але залишившись без Вукоєвича,  динамівці заграли активніше і гостріше. Очевидно, пішли ва-банк, знаходячи в собі останні ресурси посилення гри попереду. Програючи лише один м’яч, вони небезпідставно ще зберігали надії врятувати матч, принаймні дотягти до додаткового часу.

І моменти були! Шевченко  просто показував майстер-клас, пронизуючи оборону господарів, але, але... Губить моменти Мілевський, двічі підряд Алієв «спалює» подачі з кутового, не пішли удари у Гіоане. Гусєву не вистачило часу, щоб проявити себе. 

Напрошується висновок (і не лише після цього матчу), що  Газзаєв поки що не встиг, не зміг поставити гру «Динамо» у нападі.  А без цього компоненту немає класної команди у принципі. Можна вибудувати яку завгодно оборону, знайти супер-«опорників»,  «бровочників», чудо з Мелітополя, але без конструктивної і потужної гри в атаці важко розраховувати на успіх. 

Загалом, це одвічна суперечка про меч і щит у футболі, і кожна команда знаходить тут свої аргументи, але правило: не заб’єш ти – заб’ють тобі, ще ніхто не відміняв.  0:0 – це нонсенс, сон розуму, це соя замість м’яса,  побачення імпотента з фригідною дамою.

В останніх матчах динамівці, скажемо так,   не дивують своїми знахідками  в атакувальній грі. Голи начебто є, 7 у 4 матчах жовтня, включно з «Інтером»  - небагато і немало. Але для порівняння, «Шахтар»  «накидав» суперникам   16 м’ячів у 5 матчах.

Зрештою, справа навіть не в арифметичних викладках, а в тому, що Луческу вміє добирати виконавців бразильського карнавалу біля чужих воріт. За останні роки «Динамо» лише втрачало нападників (уже і Кравець, на жаль, є кандидатом до цього списку), а «Шахтар» підсилював свій атакувальний потенціал. Що і проявилося у повній красі у вчорашньому матчі.

У стартовому складі господарів вийшли одразу всі п’ятеро бразильських легіонерів. Це нечасто трапляється, але, пам’ятається, півроку тому, у вирішальних матчах Кубку УЄФА   такий «пентагон» спрацював на сто відсотків. 

Учора  картина повторилася. Вілліан, Жадсон, Фернандіньо та Ілсіньо з Адріано розкручували хребці динамівців в усі боки, як хотіли. І навіть Хачеріді, якому ми всі видавали великі аванси, виявився  не завжди готовим до швидких і в’юнких бразильців,  до їхніх раптових змін напрямів атаки, забігань, закидувань. Він тримав свого візаві Адріано немов сторукий Шива, і все одно не встигав, заслужено напрацював на попередження.

У виконанні гірників контроль м’яча, точність передач  просто виводили суперників з себе, змушували раз-по-раз порушувати правила. Відповідно з контргрою у «Динамо» не складалося, навіть більше, гості взагалі періодично  не могли перейти на чужу половину поля.

Другий тайм не змінив загального розвитку подій. «Шахтар» контролював перебіг гри, майже в усіх  епізодах його гравці виходили переможцями.  Показово, що хоча динамівцям і треба було відіграватися, свій перший кутовий вони спромоглися подати аж на 65-й хв.

На заміну Кравця виходить Ярмоленко, а ще хвилин за 10 Газзаєв визнає свою помилку – міняє і Ярмоленка на Гусєва. Крайній випадок, який свідчить, що у «Динамо» не спрацювала загальна стратегія на матч і локальні зміни вже не впливають ні на що.

«Донбас Арена» зміцнює свою репутацію непрохідного мінного поля для будь-якого гостя, що заїхав у степ донецький, а Луческу переграє уже котрого за ліком динамівського тренера.

Столичним «Динамо» тепер називається лише за адміністративним поділом, не за футбольним.

Олег Савицький

УНІАН в Google News