Високогірна дорога Глосглокнер в Австрії / фото УНІАН

Осінні Альпи, льодовик, Колиска веселок і пивоварні. Що побачити на околицях Зальцбургу

13:33, 01.11.2021
14 хв. Туризм

Печера, в якій народжуються веселки, льодовик, що не тане понад 200 тисяч років, золотокопальні та одні з найстаріших пивоварень Європи – чим не привід поїхати на вікенд до старого доброго Зальцбургу? І навіть якщо ви вже були в цьому чудовому містечку і не очікуєте побачити щось нове, повірте, околиці ще можуть вас вразити так, що точно захочеться повернутися сюди знову.

Довга дорога до Європи

Подорож автівкою до Європи під час пандемії коронавірусу – ще те задоволення. Тим не менше, два роки вимушеного "сидіння" у чотирьох стінах, чи то б пак в межах однієї країни й навіть області, так набридли, що ми вирішили зважитися на поїздку до старої доброї Європи, зокрема, до австрійського Зальцбургу. І це, попри перестороги щодо перетину кордону, які виявилися не марними…  

На жаль, через пандемію, впродовж останніх кількох років вирватися до Європи на автівці практично нереально. Жорсткі вимоги при в’їзді та посилений контроль призвели до величезних черг на кордоні, практично унеможлививши навіть думку про подорож: мало кому хочеться стояти по кілька годин в чергах, а влітку таке "щастя" могло тривати й 19 годин, і добу.

Ми теж стояли, і довгенько. Тому одразу маленький лайфхак для тих українців, які подорожують на автівці й заїжджають до Європи через українсько-угорський кордон: якщо в пункті пропуску "Чоп-Загонь" ще на під’їзді до КПП багато автівок, не витрачайте часу, розвертайтеся на Дзвінкове чи на Берегове – там зазвичай черги менші. 

Автоподорожі до Європи в пандемію – та ще пригода / фото УНІАН

Підготовка до поїздки – теж невесела річ, особливо коли переймаєшся тим, щоб тебе впустили до іншої країни, не "посадили під замок" на два тижні через карантин, щоб не прискіпалися до українських ковід-сертифікатів і так далі, й тому подібне. Оскільки туроператори говорили одне, а Інтернет – інше, ми проконсультувалися в посольстві Австрії в Києві. Там уточнили, що безпроблемним в’їзд туристів буде тільки в тому разі, якщо батьки вакциновані й мають відповідні сертифікати, а неповнолітні діти цих батьків мають чинні негативні ПЛР-тести. Треба сказати, що заповітний файлик з чотирма довідками ми справно видавали прикордонникам на кожному кордоні, але так жорстко, як в Зальцбурзі при вході до паба, наші тести не перевіряли ніде! Та про це – згодом.

Одне слово, після нашої подорожі можна сказати, що безпроблемні поїздки автомобілем до країн Шенгенського простору для нас усе ще залишаються недосяжною мрією, особливо в період відпусток чи тривалих вікендів. Складалося враження, що на довготривалі жовтневі вихідні (14-17 жовтня) з України до Європи намагалися виїхати тисячі українців, і черги в пунктах пропуску були відповідні. Стоячи у черзі з сьомої ранку до майже другої дня, нам так усе набридло, що ми вже готові були полишити мрію про Зальцбург та Глосглокнер, і так би й вчинили, якби не оплачений готель…  

Високогірна дорога Глоскглокнер – десятки кілометрів неймовірних пейзажів

Середина жовтня, на яку припала наша подорож, напевно, найвдаліша пора року для поїздок у гори – від розмаїття фарб дух захоплювало! Щоправда, треба визнати, що на сонце ми чекали довго, не хотілося в гори в дощі й туман – нічого ж не побачиш. На щастя, 14-18 жовтня були ідеальними в цьому сенсі – поїздка стала суцільною насолодою! На тлі гір, розфарбованих в жовті та багряні кольори, зелені альпійські луки з плямисто-коричневими (а не фіолетовими!) корівками та чепурними будиночками виглядали просто казково.

Альпійські луки / фото УНІАН

А коли ще до цього всього додалися піки засніжених скель, то нам просто хотілося мало чи не на кожному кілометрі зупинятися й робити фото чи знімати відео. Проте жодні світлини чи відеозаписи тієї величі й краси не передають…

Власне перший пункт плану – високогірна дорога Глосглокнер (німецькою – Großglockner або ж Großglockner High Alpine Road) завдовжки 48 кілометрів. Це просто фантастична панорамна дорога, яка з’єднує дві землі Австрії – Зальцбург і Каринтію – і дає можливість помилуватися гірськими пейзажами природного національного парку Високий Тауерн. Як пишуть путівники й розказують гіди, це одна з найзнаменитіших гірських доріг у світі й одне з найбільш популярних місць для відвідування в Австрії.  

Високогірне озеро біля автодороги Глосглокнер / фото УНІАН

А тепер уявіть, що всі ці 48 кілометрів дороги, побудованої ще у 1935 році, просто в ідеальному стані! Так, за понад 80 років дорогу ремонтували й розширювали неодноразово, але ж… Наразі це ідеально розчищена від снігу (так, у жовтні він уже лежав, і місцями – до півметра), підсипана сіллю чи чимось подібним, облаштована всіма необхідними розмітками, знаками, паркінгами, "кишеньками" на узбіччях, безкоштовними туалетами й подібним траса. 

Високогірна дорога Глосглокнер в Австрії / фото УНІАН

За в’їзд, до слова, треба заплатити – з авто беруть зазвичай 37 євро, якщо їдете в автобусі – то в межах 4-6 євро з людини. В різні пори року бувають акційні пропозиції, за якими варто слідкувати на сайті нацпарку www.grossglockner.at, і нам теж пощастило: поїздка обійшлася на десяток євро дешевше. Але при цьому не варто забувати, що дорога відкрита переважно з травня по жовтень, в зимові місяці нею проїхати буває нереально через сильні снігопади, заметілі та ожеледицю. Проте і в осінню пору треба бути уважними, бо вся дорога – суцільні серпантини: на трасі 36 повноцінних розворотів на 180 градусів. Усе це має гарний вигляд з точки зору пасажира, але не водія.

Краєвиди австрійських Альп / фото УНІАН

Уздовж усієї траси розташовані невеликі паркінги, заклади для перекусів та відпочинку. А ось заправних станцій тут не знайдете, тож якщо плануєте доїхати виключно до крайньої точки на верхівці – турцентру Франца Йосифа й назад, то врахуйте протяжність дороги й обігрів автівки, бо долити пального просто немає де.

Льодовик Пастерце / фото УНІАН

Фінішна пряма – вершина імператора Франца Йосифа. На ній розташований однойменний туристичний центр. Внизу, у заглибленні поміж нею та самою верхівкою Глосклокнер (3798 метрів), льодовик Пастерце – найбільший в Австрії. Спустився він у цю долину, як кажуть місцеві, понад двісті тисяч років. Протяжність льодовика 9 кілометрів, максимальна товщина льоду – 120 метрів. Нам практично не вдалося помилуватися цим явищем природи, бо спуститися в цю пору року до льоду вже нереально, до всього, він був присипаний снігом, але обриси льодовика теж вражаючі. Влітку, як розказують знайомі, яким пощастило бачити це диво, льодовик вражає бірюзово-блакитним кольором зі спіралевидними заглибленнями. 

Краєвиди Глосглокнера / фото УНІАН

Від самого туристичного центру на узвишші гори й уздовж льодовика прокладені 6 тунелів, якими можна прогулятися. Ці штольні є своєрідним музеєм золотокопальні, яка колись, вочевидь, тут була розташована. На шляху – маленьке високогірне озерце, у розколах скелі чути перестукування молотків, аура таємничості й напівтемрява створюють відповідну атмосферу, а туристичні вказівники та стенди розказують про нелегку історію пошуків дорогоцінних металів у Альпах. І це теж дуже захоплююче. 

Австрійські Альпи / фото УНІАН

У самому турцентрі розташований дуже затишний ресторанчик. Що нас здивувало, ціни тут, на верхів’ї Альп, такі ж, як унизу, в Зальцбурзі, але доставити харчі сюди напевно в рази дорожче. 80 євро на чотирьох – з напоями, першим і другим та десертами – це стандартний чек у Австрії за ситний обід для родини. Але повірте, ароматний трав’яний чай з яблучним штруделем, политим ванільним кремом, навпроти панорамного вікна з виглядом на саму гору Глосглокнер – таке задоволення дорогого вартує.

Найстаріші пивоварні Європи

А тепер уявіть паб, який може легко вмістити півтори тисячі осіб, і це не враховуючи літню терасу! Пивоварня "Августінер Брой", яку заснували монахи й від того часу бережуть секрети варіння хмільного напою, працює без перерви з 1621 року. Ця "точка" чекає на туристів уже внизу, по поверненню в Зальцбург. До слова, потрапили ми до нього десь о 19:00 по Києву, і нам дуже пощастило, бо в такий час паб ще не заповнений ущент, а вже за годину в його залах не було де яблуку впасти!... Якщо ви плануєте сюди потрапити, краще забронюйте місце заздалегідь.

Паб "Августінер Брой" / фото УНІАН

Власне сам "Августінер" – будівля колишнього монастиря з кількома просторими залами й великою терасою – розташований практично біля підніжжя замкової гори в Зальцбурзі. Аби потрапити до середини, у нас попросили ковід-паспорти, чинні ПЛР-тести для дітей (для них тут подають не пиво, а лимонади), закордонні паспорти, а потім потрібно ще й заповнити анкети, вказати місце проживання тощо. І якщо на кількох кордонах наші документи хіба що швидко проглядали, то тут настільки ретельно вивіряли всю інформацію, що на мить здалося – ми в поліції…

Пивоварня "Августінер Брой" / фото УНІАН

Усередині закладу одразу впадає в око величезна стійка з пивними кухлями різних розмірів: обираєте той, що підходить за розміром (і літрових практично немає), охолоджуєте в джерельній воді, яка тут же тече з фонтану, оплачуєте напій і прямуєте до величезної бочки з пивом… У більшості залів – самообслуговування: обрані страви й напої самі несете до столика. У приміщеннях великі й добротні дерев’яні столи й стільці, високі стелі й вікна, і враження, що сидиш у одній великій компанії, яка веселиться, співає, грюкає бокалами об стіл.

Свина рулька в пабі "Августінер Брой" / фото УНІАН

Видно, що тут збираються не тільки випити пива, а й посмакувати місцевою їжею. Окремо парами сидять літні австрійці, поміж них молоді люди з немовлятами – тут усім подобається. Традиційно в такому місці ми спробували рульку (свиняче коліно, виварене в пиві й запечене на вогні), квашену капусту до нього, картоплю. Все це кладуть на великі картонні тарелі, до м'яса додають гірчицю, а їсти треба невеликими дерев’яними виделками-паличками. І якщо спершу ми переймалися тим, як справитися такими приборами, то за кілька хвилин навчилися: смачно було так, що хотілося пальці з’їсти! Пиво, між іншим, теж на висоті, й бажано пробувати різні сорти.

Інша пивоварня, яку вдалося відвідати, вже радше поважний ресторан, розташований біля підніжжя замку в центрі Зальцбургу – "Штігль" (Stiegl). Кажуть, що вона ще старіша за "Августінер" – перші згадки датуються 1492-м, і з того часу й донині пивоварня жодного разу не зупинялася! Сьогодні це найпопулярніший бренд пива в Австрії (в основному, лінійка лагерів).

Ресторан "Штігль" / фото УНІАН

До "Штігеля" потрапити теж нелегко, місця бронюють заздалегідь як сім’ї з дітьми, так і компанії. Тут вразила повна тиша, вірніше – відсутність музики в залах. Офіціанти ввічливо обслуговують, жартують, радять ті чи інші страви й напої. З-поміж пивних сортів ми спробували всі "жіночі" – і лимонне, й грейпфрутове, й інші. А ось в їжі перевагу віддали стравам від шеф-кухаря, і не пошкодували: за попередні дні традиційні австрійські шніцелі з картоплею набридли, і чогось нового хотілося неймовірно.

Зальцбурзький десерт / фото УНІАН

Наприкінці вирішили спробувати й розхвалений місцевий десерт Нокерльн, який символізує три пагорби навколо міста. У меню прочитали попередження – він розрахований щонайменше на 2 осіб, але, повечерявши, ми попросили 4 вилки, бо після м’яса й пива місця для солодкого не лишалося. Ну, що сказати, щоб нікого не образити? Розумію, що на смак і колір товариш не всяк, але… Нокерльн – це фактично збитий з цукром яєчний білок, запечений у вигляді трьох пагорбів, до якого подають джем та ванільний крем. Штрудель смачніший, чесне слово…

Колиска веселки

Ще одна запланована поїздка до природного заповідника – на відстані кількох кілометрів від містечка Санкт-Йохан, або ж за 65 км від Зальцбургу. Саме тут розташована так звана Колиска веселки або ж Ліхтенштейнська ущелина – одна з найглибших і найдовших у Європі. Свого часу вона утворилася завдяки льодовику, який поволі пересувався цією територією і поступово сформував глибоку ущелину завдовжки 4 км.

Спуск в Ліхтенштейнську ущелину / фото УНІАН
Ліхтенштейнська ущелина / фото УНІАН

Сама ущелина є природним заповідником, і вхід на її територію теж платний: 9,50 євро ми платили за дорослого і по 6 за кожну неповнолітню дитину. Для колективних відвідувань тут є знижки.

Містки на стежці в Ліхтенштейнській ущелині / фото УНІАН
Вузькі проходи в Ліхтенштейнській ущелині / фото УНІАН
Ліхтенштейнська ущелина / фото УНІАН

Наприкінці минулого століття в ущелині побудували доріжку протяжністю трохи менше кілометра, що дозволяє оглянути ущелину зсередини і зробити прекрасні фото. Стежку проклали місцями в скалі, а місцями вона проходить по металевих навісних містках над стрімким потоком на дні ущелини. Водоспад, до якого веде дорога, заввишки 150 метрів, здається, що виринає з середини скелі. Стіни ущелини у найвищому місці сягають 300 метрів і стрімкі настільки, що сонце сюди потрапляє на короткий час опівдні. Якщо пощастить підійти до водоспаду в такий час, коли сонячне світло саме пробивається через круті стіни, то можна побачити, як у фонтані краплин утворюються яскраві веселки. Це видовище теж з тих, яким можна насолоджуватися й насолоджуватися…

Та найприкріше, що всі зроблені фото не передають ні на йоту всієї величі засніжених Альпійських вершин, краси ущелини веселок, зальцбурзьких краєвидів. Однозначно, що все це треба бачити на власні очі й, можливо, неодноразово.

Наталія Петерварі

***

Вас також можуть зцікавити такі матеріали:

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся