Мандрівник Артемій Сурін: Навколосвітня мандрівка – це ціна одного авто. Вийдіть у центр міста - «Мерседеси», «Рендж-Ровери», «Лексуси»… Все це «їздять» навколосвітні подорожі

Про те, як розділити трапезу з найжорсткішою бандою Америки у Сальвадорі, чому варто переночувати у пустелі та не боятися їхати до Пакистана, а також про візи, необхідні та зайві речі в навколосвітній подорожі в інтерв’ю УНІАН розповів мандрівник-рекордсмен Артемій Сурін.

Українець Артемій Сурін – відомий мандрівник і засновник тревел-ком’юніті One Life. «В тебе є одне життя, тому живи його на повну. Слухай свою душу, подорожуй», – з посмішкою пояснює він ідею цієї від початку української спільноти, яка нині об'єднує пристрастю до мандрівок сотні тисяч людей по всьому світу.

Про навколосвітню подорож чоловік мріяв, коли ще був маленьким хлопчиком та зачитувався Жюль Верном. Однак родина не мала можливостей подорожувати. У минулому році Артемій усвідомив, що настав час перетворити велику дитячу мрію на реальність. Ба більше, він зважився здійснити навколосвітню мандрівку за всіма канонами Лондонського Королівського географічного товариства. А це означало – відвідати всі континенти, перетнути усі меридіани та часові пояси, зробивши «Велике коло» (двічі перетнути екватор на різних континентах з півночі на південь, і з півдня на північ). І все це – без авіаперельотів.

Пригода почалася 14 жовтня минулого року. Це був безперервний шлях тривалістю 280 днів, під час якого Суріну навіть загрожувало довічне ув’язнення або страта (в Ірані мандрівника арештували за «шпіонаж»). Нарешті, в кінці липня вже поточного року, подолавши понад 100 тисяч кілометрів, Артемій Сурін повернувся до України. Він став перший українцем, який здійснив таку мандрівку. Тепер планує написати книгу та зробити документальний фільм про свій унікальний досвід.

Як вам бути українським «Філеасом Фоггом» – героєм легендарного роману Жюля Верна «Навколо світу за 80 днів»?

(Сміється) В певні моменти мандрівки я згадував про книгу. Але суть моєї подорожі зовсім інша. Це не було парі чи перегони з часом, я не мав на меті комусь щось довести.

Навіть собі?

Я маю чималий досвід подорожей, тому, скоріше, прагнув знайти відповіді. Відчути та зрозуміти: велика Земля, чи маленька? Адже, з одного боку, їхати 280 днів ледь не нон-стоп – це багато. Але, долаючи кілометр за кілометром, виявляєш, що Полінезія, Антарктида, Австралія – відома з книжок далечінь - насправді не так далеко. Наша планета - цільна та компактна, і всі ми є частиною цілого.

Мандруючи за британськими канонами, я мав безперервний шлях і міг порівнювати країни та континенти, спостерігати, як міняється природа, клімат та люди. У нас змінюється колір шкіри та розріз очей, говоримо різними мовами, маємо різну ментальність та віримо в різних богів. Маємо великі відмінності, але чи справді ми настільки різні? – Ось це було моє друге main question (головне питання) в навколосвітці. Забігаючи трохи вперед, у нас більше спільного, ніж здається.

Навколосвітня подорож стала реалізацією великої мрії дитинства, тому питання мрії пройшло «червоною стрічкою» крізь всю мандрівку. Майже у кожної людини я запитував про її мрію. Це міг бути продавець вуличної їжі у Центральній Америці, індіанець з Перу, працівник Антарктичної станції, водій автобуса, бедуїн, мільярдер чи бомж з Маямі. Однак, виявляється, всі ми мріємо лише про три-п'ять речей – сім'я, любов, здоров'я, подорожі та самореалізація.

Артемію Суріну заборонено в'зд до Росії / фото УНІАН

Як довго готувалися до мандрівки? З чого починали?

У березні минулого року зрозумів, що маю здійснити навколосвітку, бо сприятливих обставин ніколи не буде, завжди - то одне, то інше. Предметна підготовка зайняла кілька тижнів, коли зв’язав в один шлях «клапті» планети. Для цього треба було, насамперед, визначитися з напрямом руху – на схід чи на захід. Не хотів починати зі сходу та відвідувати великі Росію та Китай. Я там вже був, в Росію мені в'їзд взагалі заборонено.

Чому?

Не знаю, але у 2014-му році мене затримали на кордоні та сказали, що «несу загрозу національній безпеці». Насправді, у них там такі ж «роботи» стоять, як в Ірані.

Отже, я вирішив йти на захід. Мені було важливо у своєму русі прив’язатися до природного явища, щоб намагатися йти в ритмі з Землею. Тому вирішив почати перший перетин океану з мусоном – потужним потоком повітряних мас, який після літа підіймається з Африки і йде в бік Америки. Мусон несе гарну погоду та попутний вітер, тому в цей час йде велика міграція – круїзні лайнери переганяють в Америку, вітрильні яхти йдуть регатами. 4 листопада я відпливав з Барселони саме з мусоном.

Також попередньо треба було вирішити, як з'єднати перетин океанів в єдиний шлях. Як дістатися від Південної Америки до Антарктики, а потім, як від Південної Америки перетнути Тихий океан і дістатися до Австралії, а звідти без перельоту – до Азії.

Наприклад, планував 16 лютого повертатися з Антарктиди в порт Ушуайя (аргентинський порт, звідки починаються експедиції в Антарктиду, – УНІАН). А вже 18 лютого з Вальпараїсо (місто в центральній частині Чілі) стартував єдиний корабель, потрібний мені, щоб перетнути Тихий океан. Щоб туди дістатися, я мав за дві доби проїхати 3,5 тисячі кілометрів. Звісно, це тільки автомобіль. Бо автобусом не встигнеш, а літак використовувати не можеш.

Сурін планував близько трьохсот точок на своєму шляху і усюди пройшов вчасно / фото УНІАН

І як ви встигли?

Коли в межах навколосвітки я відвідував Антарктиду, One Life також зробили туди експедицію. Це був єдиний дотик, коли до мого шляху приєдналася команда спільноти. На щастя, мій друг також був в їхній експедиції. Тож запропонував йому за два дні побачити Вогняну землю, Магеланову протоку, Патагонію. Ми драйвили разом та обов’язково змінювалися кожні три години. Це наш лайфхак, який дозволяв не сильно втомлюватися.

Щиро радий, що все вдалося, хоча були різні моменти. Втратиш десь корабель – все. Або бери літак, або півроку чекай наступного корабля. Я планував близько трьохсот точок на своєму шляху – усюди пройшов вчасно. Звичайно, мав великий простір для маневра, але глобально цілився саме в дев’ять місяців подорожі.

А ви спілкувались з іншими мандрівниками, готуючись до подорожі? Можливо, були якісь мотиваційні розмови чи поради.

Таких розмов було дві. Одна саме з навколосвітником з Великобританії, який порадив просто приймати все, що з тобою коїться. Це мені допомогло. Іншу пораду дав мій друг музикант Мачете, який сказав: «Головне – це віддати перевагу відчуттю моменту».

Між іншим, бедуїни, з якими заглиблювався у пустелю Сахара, поділилися зі мною своєю мудрістю. Виявляється, ввечері, перед довгим шляхом наступного ранку, вони ніколи не сідають біля кострища. Бо організм сприйме тепло, як сигнал розслабитися, і на світанку не буде енергії, щоб йти весь день. В навколосвітці я користувався схожим принципом, не залишаючись в одному місці довше двох-трьох днів. Якщо поділити понад 100 тисяч подоланих кілометрів на 280 днів, то мій середній темп складав близько чотирьохсот кілометрів на добу. Крім того, збирав матеріал для документального фільму, робив простіший формат для Youtube, писав нотатки для книги, ввечері, десь дві години перед сном, який би втомлений не був, займався відзнятим матеріалом та готував камери. Адже не зробиш сьогодні, наступного дня буде чотири години. Тобто, майже дев’яносто відсотків шляху в навколосвітці їдеш у тонусі.

Ви відпочивали хоч колись?

Майже місяць провів у Таїланді через виснаження. З Австралії до Азії переплив на контейнеровозі разом з моряками. А прибувши до Сингапура, відчув – все, не маю сил. Тому не виходив у соціальні мережі та месенджери, залишивши зв’язок лише з коханою жінкою та родиною, тиждень голодував, перезаряджався. Час на це обов’язково треба закладати, плануючи таку подорож.

Мандрівник пояснив, чому вирішив вирушити у навколосвітню подорож наодинці / фото УНІАН

Чому вирішили їхати один, могли ж підхопити когось з вашої спільноти?

Лунали пропозиції від друзів, знайомих та учасників One Life, але такий формат подорожей має відбуватися соло. Бо навіть з дуже близькою людиною у вас може бути різне відчуття комфорту, враховуючи темп та інтенсивність подорожі. Наприклад, ти можеш поспати та поїсти в цьому місці, а іншій людині – незручно. Або вважаєш місце безпечним, а її воно лякає. При цьому, постійно турбуєшся про людину, додатково втрачаючи на це енергію, адже мандрівка є твоєю ініціативою. Майже два місяці я провів з Адамом, оператором з Голландії, ми завжди намагалися йти один одному назустріч, але сходитися важко.

Ви тому мандрували разом тільки на трьох перших континентах?

Ні, ми з самого початку планували, що він буде зі мною до виїзду зі Сполучених Штатів. Потім він полетів до родини та своїх чотирьох дітей, але згодом повернувся, і ще десь чотири країни пройшли разом. Він мені дуже допоміг, навчив «азам» знімання дроном.

Я впевнений, що такі вояжі мають бути соло, але з вкрапленням зустрічей з рідними людьми. З моєю коханою Марусею ми зустрічалися тричі. Спочатку в Барселоні перед тим, як мав перетнути Атлантику. Вона мене провела на корабель, благословила. Потім прилетіла до Коста-Ріки, ми пробули разом три з половиною тижні, зустріли Новий рік на Сан-Блас. А потім, ще через півтора місяця, ми разом на лайнері пливли через Тихий океан. Це був найкомфортніший, але найдорожчий етап подорожі, коштував 25 тисяч доларів за двох.

Які візи потрібно мати, щоб повторити ваш маршрут?

По-перше, коли мова йде про країни, куди нам непотрібні візи або їх можна отримати в аеропорту (Туніс, Сінгапур, Індія), слід пам’ятати, що, якщо ти туди в'їжджаєш наземним чи морським шляхом, то потрібні окремі візи. Це слід дуже ретельно перевіряти по маршруту.

Кариби – віза не потрібна. В США віза у мене була, і це розв'язує руки по Північній, Південній та Центральній Америці. Маючи візу США, не потрібна віза в Мексику, Гватемалу, Сальвадор, Гондурас, Нікарагуа, Коста-ріку, Панаму. Без американської візи частину з них потрібно буде оформлювати. В Колумбію я оформлював візу заздалегідь. В Еквадор та Перу віза непотрібна. В Болівії – на кордоні. Чилі, Аргентина, Бразилія, Антарктида – не потрібна.

Сурін пояснив деталі щодо візового питання / фото УНІАН

Про колізію з отриманням візи до Французької Полінезії говорив вже чимало. Зробити це заздалегідь я не міг, тож боровся, щоб мені її поставили в Вашингтоні, в Посольстві Франції. Хоча офіційно, її можна оформити тільки в Україні за моєї персональної присутності. Острів Пасхи – віза не потрібна. Піткерн – найвіддаленіший острів у Тихому океані – не потрібна.

В Австралію віза потрібна, але робиш її заздалегідь електронним чином, навіть не треба відправляти паспорт. Щоб отримати візу до Нової Зеландії, треба відправити паспорт до Москви, звідки приходить електронне підтвердження (в Україні немає посольства Нової Зеландії, – УНІАН).

Була ще легка онлайн-віза в Сінгапур. Коли перепочивав у Бангкоку, то взагалі влаштував собі візовий піт-стоп – оформив чотири візи для азіатського сегмента. Дві отримав самостійно (в М'янму та Іран), а на дві відправляв паспорт в Україну.

Розв’язувати візові питання ми почали ще перед стартом, але якісь документи відправляли, коли вже поїхав у мандрівку. На це було закладено певний час. Насправді, те, що українці мають два закордонні паспорти – наша велика перевага. Ми можемо з одним документом поїхати, залишивши інший на візу, чи два відправити на різні візи. Багато мандрівників мені заздрили. Радив би всім українцям оформити другий паспорт, і завжди матимете резервний варіант.

Що обов’язково має бути серед речей мандрівника-навколосвітника? Можливо, якесь спеціальне трекінгове взуття…

Я мав дві сумки. Одну сумку-рюкзак на коліщатках і рюкзак для техніки. Але зараз можу сказати, що найкращий варіант – одна сумка-трансформер на 70-80 літрів об'єму, яка має коліщатка та лямки. Її можна котити чи нести на плечах. Не потрібно багато речей, бо все можна докупити. Лише три речі є справді необхідними – паспорт, смартфон та кредитна картка. Навіть без картки можна, але вона додасть комфорту та впевненості.

Якщо грамотно спланувати маршрут, то завжди будете у гарній погоді. Наприклад, я виїхав 14 жовтня, на Покрову, тобто по Європі їхав ще теплої осені. Потім Африка, перетнув океан – літо у Флориді. Центральна Америка та Мексика – літо. Єдиним холодним клаптиком була Антарктида, але навіть туди не брав нічого специфічного – тепла куртка, кофта. Шапку купив дорогою, чоботи мені подарувала команда One Life, коли ми пересіклися. Після Антарктиди я їм ті чоботи назад віддав. Пливеш через Тихий океан – Полінезія, Нова Зеландія, Австралія, Азія – постійне літо.

Не беріть великий чемодан медикаментів, бо я взяв ліків на цілий взвод, і, щоб використати всі ліки, мав би постійно хворіти на діарею, алергію та усі можливі інфекції.

Мандрівник рекомендує оформлювати страховку перед подорожжю / фото УНІАН

А ви взагалі мали проблеми зі здоров'ям?

Ні. Мав деякі проблеми зі спиною, бо не завжди комфортно спиш, а сумки тягнеш. Також були певні проблеми з травленням - не можеш виділити конкретний час поїсти, чи їсти їжу, до якої звик.

Страховку оформлювали?

Так, це була звичайна страховка на весь світ, яка мала покривати все. Вона не знадобилася, але я рекомендував би обов'язково її робити. Це не коштує дуже дорого, але може зекономити нерви, гроші, чи навіть врятувати життя.

Щодо безпеки. Вас ніколи не намагалися пограбувати?

Ні. Знаєте, в навколосвітці зрозумів, що у світі тотально переважають добрі люди. Світ безпечний та відкритий. Звісно, потрібно підходити до мандрівок з розумом, не йти в стрьомні райони, назустріч компанії напідпитку… Взагалі, ваша посмішка – найкраща зброя. Навіть, якщо провокують чи жартують з тебе, посміхайся. Це як заклинання для кобри працює.

У нас була історія в Сальвадорі, коли приїхали в район - «штаб-квартиру» найжорстокішої банди Америки «Мара Сальватруча» (скорочено – МС-13), не розуміючи цього. Автобус зупинився, ми з амстердамцем вийшли, почали навколо знімати. Ті, що з банди, обідали, ми до них – знімаємо, розпитуємо про мрії (сміється, – УНІАН). Вони остовпіли, але нічого далі не було. Ми навіть з ними разом перекусили, коли приїхав наш знайомий, якого вся ця ситуація шокувала.  

Читала пораду мандрівникам, окрім коштовного смартфона носити з собою дешевий телефон, який можна віддати грабіжнику. Що думаєте?

Якщо вас грабують, тим більше, зі зброєю, не потрібно хитрити, вступати в конфлікт чи обманювати. У мене такого, на щастя, не було. Перш за все, бо не втрачав голови. Але, попри те, що в моєму смартфоні було багато важливої інформації, я б не ризикував. Другий телефон може якось убезпечити, але може і спровокувати.

В одному з інтерв’ю напередодні мандрівки ви зазначали, що маєте деякі побоювання щодо Пакистану в сенсі особистої безпеки. Чи були ваші побоювання виправдані?

Є багато стереотипів щодо тотальної небезпеки у Пакистані. Насправді, це дуже доброзичлива, гостинна та красива країна, в якій живе багато національностей, зокрема, народ довгожителів хунза, з якими вдалося поспілкуватися. Між іншим, кліше про Пакистан і про Україну схожі. Весь світ вважає, що у нас небезпечно і ніхто не хоче сюди їхати.

Сурін намагався змінити уявлення іноземців про Україну / фото УНІАН

Вам часто про таке казали?

Так, але це не дивно. Гуглиш «Ukraine», то суцільна війна та корупція. На своєму шляху я намагався змінити таке ставлення, але багато кліше залишається. Насправді, у Пакистані є один небезпечний регіон – Белуджистан. Пустеля, спека, пил, пісок, сильні сепаратистські настрої, регіон не дуже підпорядковується уряду. Тому там дуже мало туристів, а іноземців супроводжує озброєний конвой.

Ви його самостійно наймали?

Ні, це такі законні процедури задля безпеки іноземців. Приїздиш в місто Кветта (центр регіону), виходиш з вокзалу – все, тебе вже «змалюють» як іноземця. Поліція везе тебе до дільниці та пробує вмовити не їхати в бік Ірану. Але для тебе це неможливо, бо не можеш літаком полетіти. Тому надають озброєний конвой для супроводу по всьому Белуджистану. Їдеш в кузові пікапу, поруч два автоматники сидять, а один стоїть в повний зріст з кулеметом, попереду водій та ще один офіцер. Проїжджаєш 50-70 кілометрів, пересідаєш в іншу машину. Коли я в'їжджав до Ірану, думав, що тепер має бути спокійніше. Але сталося не так, як гадалося…  В Ірані «хапнув» найбільше ситуації, що ледь не стала катастрофою.

Ваш арешт за «шпіонаж» в Ірані шокував тоді багатьох. Після всього пережитого, ви б повернулися до цієї країни?

Ніколи не кажи ніколи. Але зараз дуже не хочу ризикувати, у мене дуже важкі спогади про цю країну.

Мандрівник вважає, що для "навколосвітки" достатньо знати 200-300 англійських слів / фото УНІАН

Чи виникали у вас труднощі з комунікацією протягом навколосвітки?

Я можу спілкуватися англійською, французькою, російською, тайською… Однак, двісті-триста англійських слів вам буде достатньо, щоб здійснити навколосвітню подорож. Навіть не потрібно якийсь рівень на кшталт Intermediate. Звичайно, класно вміти підтримати розмову на будь-яку тему, але базової англійської достатньо. Як заправитися, де знайти готель, воду чи автобусну зупинку – це міжнародні базові слова. Тим більше, нині є помічники – смартфони. Хоча я хочу вивчати іспанську, бо тоді мандрувати буде ще комфортніше, адже третина світу нею розмовляє.

Раніше ви зазначали, що витратили на навколосвітку понад 100 тис доларів, і вагому частину витрат склало знімання. Який мінімум потрібен, щоб здійснити навколосвітню подорож за вашим маршрутом, якщо не робити професійне відео?

На мій погляд, мінімум, 30 тисяч доларів. Але треба все готувати дуже заздалегідь, щоб винайти хороші пропозиції по перетину океанів, можливо, підсісти до когось. Якщо їдеш сам, не тягнеш за собою оператора, то можна деінде переночувати. Мені це навіть подобається, але я не міг собі це дозволити, бо мав кожного вечора заряджати техніку. Дуже дешевою можна зробити навколосвітку, якщо використовувати каучсерфінг та автостоп. Також можна працювати під час подорожі.

Якщо дійсно хочеш – потрібно робити. Не питання бюджету, обставин чи часу, а лише твого рішення. Щоб не був незакритий гештальт у старості.

Сурін вважає Європу найкращим континентом для подорожей / фото УНІАН

Мені припала до душі одна ваша цитата: «Робіть що хочете, але ви зобов’язані переночувати у пустелі». Чому?

Це більш-менш доступно. Можна полетіти в Йорданію, Туніс, Марокко, Єгипет, Арабські Емірати. Знайти тур або провідників, які заведуть углиб пустелі та лишаться з вами на ніч. Якщо підгадаєте це в повний місяць, то взагалі отримаєте два нереальних враження. По-перше, коли в пустелі спускається ніч – це повна тиша, щось неймовірне. Ваші вуха цього не чули ніколи, повірте. Навіть на природі завжди буде якийсь вітер чи шелест листя. По-друге, місяць. Він світить так, що можна спокійно робити фотографії.  Наче сонце стоїть над тобою та світить м’яким світлом. Фантастика. І ця пустеля біля нас, це не так далеко, але подарує вона космічні враження. 

Знаєте, мене, буває, питають: який найкращий континент? За час мандрівки дійшов висновку, що Європа. Тут багато різнопланових об'єктів. Є моря, гори, каньйони. Можна на автомобілі три-чотири країни за день проїхати з різною кухнею, мовою, архітектурою. Все різне, і все дуже близько. Ми насправді живемо в дуже гарній географічній точці, і треба це цінувати. Повірте, австралійці, південноамериканці, навіть північноамериканці мріють побувати в Європі, але це дуже далеко і дорого. А у нас все поруч, плюс, є багато можливостей по лоукостах та безвізу.

Окрім ночівлі в пустелі, до яких ще вражень треба прагнути, на ваш погляд?

Перетнути океан. Побачити, який він великий та різний, грізний та дбайливий. Лінія горизонту, захід сонця, відсутність будівель чи чогось зайвого. Простота краси.

Також раджу поселитися на якихось маленьких островах, торкнутися побуту, зануритися в те, що роблять місцеві. Час від часу вимикати телефон та якийсь час подорожувати без плану. Взагалі, найкращі місця на планеті ті, де або дуже мало людей, або їх взагалі немає. Вони найбільше вражають.

Напевно тому ви якось казали, що Австралія – прекрасна країна?

І по цьому фактору також. Але Австралія вразила ще тим, що це країна, зроблена для людей. Все, що ми вкладаємо в зміст цих слів, там є. Все дуже зручно. Інфраструктура, безпека, доброзичливість, лайфстайл. Можеш гуляти центральними вулицями серед хмарочосів босим з дошкою для серфінгу. Це нормально. Приїздиш на будь-який пляж, там альтанки, мангали, душові з гарячою водою – кращі, ніж в готелі. В Австралії я саме проїхав на кемпері, щоб не зупинятися в готелі. Машину поставив – слухаєш прибій, дихаєш. І вся вона така. Звичайно, дуже далеко, інший менталітет, є свої нюанси. Але якби я хотів переїхати з України, то це дуже класний варіант.

А ви переїздити не хочете?

Ні, я тут щасливий. Два роки жив в Америці, але повернувся. Зараз впевнений, що це найкраща країна для моєї родини. Добре, що встиг побачити Радянський Союз, і знаю, чого не допущу в цій країні. Бо насправді, ми зараз живемо у гарному часі, коли все починає розвиватися, найкращі технології впроваджуються. Потенційно Україна – дуже сильна держава. З одного боку, нам не вистачає сучасного грамотного менеджменту. Але ми також маємо змінюватися зсередини, щоб вплив від нас був корисним. Це природно, насправді. Просто це треба зрозуміти.

Тревел-блогери в Instagram – сучасні «рок-зірки». Маєте серед них кумирів?

Є люди, яких я поважаю, можу запитати у них поради. Наприклад, підписаний на Діму Комарова, а він – на мене, підтримав, коли мене в Ірані затримали. Але кумирів собі не створюю. Відверто кажучи, сучасні тревел-блогери, які є в мейнстрімі, демонструють понти. Яку вони мені можуть принести користь – як оброблювати фото? Мені цікаві не просто Instagram-картинки, а реальні корисні поради, відчуття, висновки. Однак, таких людей дуже мало, на жаль. Мені також подобається писати корисний текст та передавати думки, які можна проілюструвати фотографіями чи відео. Все це глибше, на мій погляд, аніж просто картинка, три слова, хештеги. Тому мені Instagram якось не йде... От такий я не дуже сучасний, old school.

Сурін розповів, як його змінила наколосвітня подорож / фото УНІАН

Тривалі мандрівки впливають по-різному: хтось каже, що став іншою людиною, а хтось, навпаки, «повернувся до себе справжнього». Який із варіантів – ваш?

Думаю, певною мірою, обидва. Раніше чомусь здавалося, що натраплю на мудреця чи наставника, проробимо певні практики, які мене змінять. Але все вийшло не так. Не було наставника чи якогось «знаку» – це просто трапилося. Свої зміни усвідомив непомітно, але тепер думаю та говорю зовсім по-іншому, маю інше наповнення. Це просто трапилося і ти за це вдячний.

Щодо вашої книги про навколосвітню подорож – це буде твір для друзів обмеженим тиражем чи для широкого загалу з гучним промо? Вже думали про попередню назву?

По-перше, вважаю, що книга на першому місці. Навіть документальна стрічка, над якою зараз також працюємо, не має такої ваги. В книзі можеш розповісти те, що не зняв на відео. А насправді в глибокі моменти ти не з камерою сидів. Моє завдання – зробити її цікавою та практичною, щоб мала якісь ключі, завдяки яким можна зважитися та зробити навколосвітку. Найголовніше, щоб вона надихала людей сказати собі: «Якщо я про це мрію, то чому це не зробити?». Тому не робитиму її обмеженим тиражем ні в якому разі. Як буде з промо, подивимося по ресурсах, бо навколосвітка багато «з'їла», розумієте. Хоча, з іншого боку, така мандрівка – це ціна одного авто. Вийдете в центр міста – «Мерседеси», «Рендж-Ровери», «Лексуси». Все це їздять навколосвітні подорожі. 

Щодо назви, то скоріш за все буде називатися «За 280 днів навколо світу», «Навколосвітка за 280 днів» або «Велике коло». Притягувати щось за вуха не хочеться. 

Знаєте, у журналістів є такий вислів «можеш не писати – не пиши». А як щодо навколосвітньої мандрівки – варто користуватися принципом «можеш не їхати – не їдь»?

Якщо це тебе вабить та захоплює, однозначно, маєш робити. Хоча я впевнений, що формат саме моєї навколосвітки не підходить 99-ти відсоткам людей. Це не добре чи погано, це просто так. Така мандрівка вимагає серйозної та тривалої попередньої роботи, хоча все одно розпланувати все в Києві не вийде. Потім робота триватиме щодня, потрібно буде організовувати кожен наступний день. Звичайно, якісь кораблі по маршруту я викупив заздалегідь, але всі інші питання вирішував на маршруті. Наприклад, не було попередньо заброньовано жодного готелю – все робив день в день. Звичайно, це вихід із зони комфорту, але чоловікам властиві челенджі.

…не думаю, що тільки чоловікам.

Я можу казати лише про себе. Хоча, наприклад, в горні експедиції чи мандрівки на яхтах з One Life ходять багато жінок. Але мені здається, що для жінок це тільки один із мотивів, а для чоловіків він може бути головним.

Що далі? Можливо, хочете відвідати всі країни світу чи на певний час заземлитися?

Зараз хочеться бути в Україні з родиною, створювати сім’ю та народжувати дітей. Але, знаючи свою природу, звичайно, буду далі подорожувати. Так, маю мету відвідати усі країни, з 240-ка країн, якщо оцінювати по справедливому листу, відвідав лише 130. Також хочеться піднятися на всі вершини всіх континентів. Мені це дуже подобається. Але все це не на першому місці. Зараз я дуже хочу щось зробити з туризмом в Україні. Адже ми насправді багато втрачаємо, і це треба змінювати. Щоб сюди їхали, щоб це було модно. Переконаний, що ми маємо великі шанси.

Ірина Шевченко

Підписуйтесь також на Телеграм-канал УНІАН.Туризм.

УНІАН в Google News