Офіцер морської піхоти ЗСУ, кавалер ордена "За мужність" III ступеня Олена Білозерська / фото УНІАН

Олена Білозерська: Командири намагаються не пускати жінок на «нуль». Загибель будь-якого бійця – горе. Смерть жінки – подвійна трагедія, особливо, якщо вона мати

Олена Білозерська разом з чоловіком пішла на війну у 2014-му, була снайпером у складі ДУК «Правий сектор» і УДА. У 2018-му закінчила офіцерські курси, командує взводом САУ. В інтерв’ю УНІАН вона розповіла, чому жінки на передовій краще чоловіків, про що жінка може думати під час бою і чому не слід засуджувати бажання зробити в окопі манікюр.

Офіцер морської піхоти ЗСУ, кавалер ордена "За мужність" III ступеня Олена Білозерська / фото УНІАН

Як зараз ставляться до жінок в армії?

Коли почалася війна, жінки не могли офіційно обіймати бойові посади. Вони воювали снайперами, кулеметниками, а рахувалися кухарками та швачками, в кращому випадку - зв'язківцями або медиками. Після цього була проведена велика робота. У 2016 році більшість бойових посад було відкрито для жінок, а потім, у 2018-му, були внесені зміни до статуту ЗСУ. Зараз жінки ходять в наряди нарівні з чоловіками. Я - офіцер, командир взводу САУ «Гвоздика». У 2014-му я не могла б обійняти цю посаду.

Але зараз спостерігаються дещо інші тенденції. Коли дівчата за штатом рахуються стрілками, другими номерами гранатометників, а працюють діловодами в штабах. В армії дуже багато бюрократії, дуже багато роботи з паперами, реально діловодів потрібно більше, ніж передбачено штатним розкладом. І традиційно вважається, що папери - жіноча справа.

Можете розповісти, наскільки виправдана така бюрократія?

На навчаннях Sea Breeze ми бачили, як американці отримували пальне. Під'їхав заправник, військовослужбовець, можливо, десь розписався і поїхав. У нас мало не доба піде на збір купи підписів. Треба написати рапорт, за ним отримати путівки, потім завірити у медика і того, того, того. Офіцери замість бойової підготовки займаються паперами. «Нуль» - це єдине місце, де можна відпочити від цього.

Білозерська: Офіцери замість бойової підготовки займаються паперами / фото УНІАН

Чи можна говорити про те, що жінок приваблюють армійські зарплати?

Є ті, хто йдуть в армію через те, що там висока зарплата. Вони не хочуть бути воїнами і виконують таку ж роботу, як, зазвичай, жінки в тилу. Але вони часто служать там, куди може прилетіти. У минулому році у нас в батальйоні дівчина була поранена осколком снаряда - артилерія обстріляла тилові позиції. Так що і вони ризикують життям.

Є жінки, які реально воюють. Яна Червона була кулеметницею (загинула 2 квітня 2019 року). З нами в батальйоні служить доросла жінка, мати трьох дітей. І вона всю ротацію відвоювала на «нулі» кулеметницею нарівні з мужиками. Ще й встигала їм готувати. Дуже бойова жінка. Її чоловік - старшина батальйону, і він не став їй чинити перешкоди в її бажанні воювати на передовій.

Звичайно, командири намагаються не пускати жінок на «нуль», це було і буде. Для них є різниця, хто загинув: чоловік або жінка. Смерть жінки - подвійна трагедія, особливо якщо вона мати. Від командирів можна почути: «Як я буду жити після цього?». В принципі, такого не повинно бути. Загибель будь-якого бійця - горе.

У чому переваги жінок?

Жінки слабші фізично, а так більше нічим не відрізняються. Якщо дівчині потрібні особливі умови, їй не місце в армії.

Нерви, як правило, міцніші у жінок. Я не бачила дівчини, яка б на передовій знепритомніла чи влаштувала істерику. З необстріляними хлопцями таке буває. І це не означає, що вони боягузи. Це стресова реакція. А до обстрілів з часом звикають.

Нерви міцнішими у жінок / фото УНІАН

Жінки не п'ють, або п'ють набагато менше. Вони більш обов'язкові, не зникають з вимкненим телефоном. Чоловіки не такі акуратні.

Одного разу у нас був запеклий бій, кулемети не змовкали. Я злякалася, що буде перегрів ствола у «Покемона» (ПКМ), а запасних стволів не було, це був страшний дефіцит. Пам'ятаю, кричала: «Хлопці, не паліть стволи! Стріляйте короткими!». Цей бій був записаний на відео, і коли його побачив Дмитро Ярош, то сказав, що тільки жінка в такій ситуації може про таке подумати.

Деякі жінки, які реально воюють, не поважають дівчат, які багато стежать за своєю зовнішністю, використовують косметику. Які наче в першу чергу жінки, а не солдати. Я сама на фронті і в повсякденному житті не фарбуюся, але з цим не згодна. Якщо вона добре виконує свою роботу, то яка різниця, нафарбована вона чи ні?

Є дівчата, які в окопі роблять манікюр. Під Донецьким аеропортом взимку холод був таким, що ми вдягали по кілька светрів. І ти бачиш дівчину, яка закутана до брів, але очі - нафарбовані. Ніякої шкоди від цього не було.

Хлопці на це звертали увагу?

Ні. Вони, зазвичай, не розуміють, є на жінці макіяж чи немає - ні на фронті, ні в цивільному житті. Вони реагують на поведінку, а не на косметику.

Чи важко було воювати поруч із чоловіком? Переживали за нього?

Якщо твоя половинка далеко і ти не знаєш, що з нею, тоді переживаєш. А тут - ось вона, поруч.

У нас в армії заборонено, щоб чоловік і дружина були підлеглим і начальником один в одного. Дурість жахлива. Навпаки, це цементує стосунки у підрозділі. Родинні зв'язки переносяться на підрозділ. На війні створюються пари, це нормально. Ще в добробаті в нашого бійця «Каталонця» закохалася дівчина з Донецька. Вона приїхала до нас в підрозділ, сказала, що буде кухаркою. Виявилось, що готувати вона зовсім не вміла або не хотіла, але проявилися інші таланти - відповідала за внутрішню безпеку. Зараз вони одружилися, у них народилася дочка.

На війні створюються пари, це нормально / фото УНІАН

Але деякі, навпаки, розходяться. У сусідньому підрозділі була пара - він кулеметник, вона сапер і гранатометник-унікум. Були гарною парою, але розлучилися. Зараз вона вийшла заміж за іншого, якщо не помиляюся, він не був на фронті. Наскільки знаю - щаслива.

Наскільки суворим до вас був чоловік?

Чоловік мене третирував (сміється). Але коли я «в зубах» принесла мертвого сєпара, все припинилося.

Писали, що ви ліквідували трьох бойовиків. Можете про це розповісти детальніше?

Так. Троє за одну ніч - це був мій найкращий результат за всю снайперську біографію. Це було на День Незалежності у 2017 році. Вони, напевно, думали, що ми відсвяткували, лежимо п'яні в окопі, і готували нам якийсь неприємний сюрприз. Це, як ми потім дізналися, були росіяни, кубанські казаки.

Читайте такожКурт Волкер: На окупованих територіях немає людей, які хотіли б стати частиною Росії. Тут є люди, які хотіли б, щоб не було ліній розмежування

В ту ніч я не мала чергувати, але інтуїція чоловіка говорила, що «щось буде». Прийшли на позицію. Проходить пів години. Я бачу в тепловізійний приціл кількох людей. Один уже виліз з окопу, інші починають передавати йому зброю. Зазвичай вони так не поводились. Висовувалися секунд на п'ять, стріляли і ховалися, і ти не встигав зловити його в приціл. А тут…

У мене не було готової позиції, мої мішки розстріляли, нові накидали абияк. Кладеш на них гвинтівку, вона задирає носа, в небо дивиться. Я матюкнулася, хоча по життю не лаюся. Встала на повний зріст і стріляла практично з рук.

Влучила з першого пострілу, і відразу ж зробила ще два, щоб вони подумали, що це звичайний простріл з окопу, а не снайпер, який їх бачить. За першим відразу виліз другий, я вирішила, що він п'яний або обкурений - так сміливо він виліз. Зробила постріл. Заспокоїлась. Змінила позицію. Протерла приціл. Дивлюся: евакуюють пораненого, удвох тягнуть. І це така ціль була хороша. Але у нас в підрозділі заборона: «не перетворювати шляхетне мистецтво війни на підлість». Під час евакуації поранених не можна стріляти. Забрали вони «300-го». Але потім один повертається. Я по ньому відпрацювала. Ось так - три цілі за ніч.

Білозерська: у нас в підрозділі заборона - «не перетворювати благородне мистецтво війни в скотство» / фото УНІАН

Скількох ви ліквідували за війну?

Як правило, про це не говорять. Але, думаю, піхотне відділення набереться. Це не багато.

Є снайпери, яких називають легендами?

«Браконьєр». У нього божевільні цифри, хтось говорить - сотня, хтось - більше сотні. Є «Чех» - понад сорок. Але снайпери мало розповідають про себе.

Розповім історію про «Капрала» і «Чеха». Один ішов на позицію і зустрів другого. Хлопці почали сперечатися, кожен казав: «Це моя позиція! Що ти тут робиш?». І хтось запропонував видати бойовикам таблички: «Я - Капрала» і «Я - Чеха». Щоб вони з ними висовувалися і не було суперечок.

Ви брали участь в снайперських дуелях?

Мені не вистачало кваліфікації. У своїй книжці я описую, як «Капрал» в парі з «Моріарті» працював проти жінки-снайпера і знищив її. Це було на шахті «Бутівка».

Олена Білозерська презентувала свою документальну книгу "Щоденник нелегального солдата" про події 2014-2017 років / фото УНІАН

Вона – добре замаскувалася. Спочатку наші помітили на даху слабке тепло. Спершу вирішили, що це через те, що дах нагрівся, але почали спостерігати. «Тепло» ворухнулося, стало зрозумілим, що там людина, яка накрилася ганчірками, можливо, мокрими, і через це тепло майже не пробивалося.

«Капрал» зробив постріл. І майже відразу зірвалася ворожа БМП. Пораненого снайпера хотіли евакуювати, але, як то кажуть, у неї був нещасливий день. Наші ЗСУшники зробили точний постріл з ПТРК вже по «бехє»…

Яку роль снайпери грають на цій війні?

Величезну. Важливий психологічний тиск. Активність противника на передовій зменшується в рази.

Можна прочитати, що мета снайпера - вбити командира, кулеметника, іншого снайпера. Іноді можна прочитати, що завдання - поранити. По-перше, боєць, який кричить від болю, деморалізує, по-друге, товариші йому надають допомогу, а не беруть участь у бою.

Але снайперу не обов'язково вбивати або ранити. Наприклад, в будинку стоїть вогнева точка. Можна влучити в стіну поряд з вікном, навіть не в саме вікно - і ми на якийсь час вивели ворога з бою. Він знає, що його вікно снайпер тримає на прицілі і стріляє мало або взагалі не стріляє.

Наскільки важко було працювати?

Це як на іспиті. Ти зібрана, спокійна, деякий адреналін є, страху немає. Працюєш і все. Те, що в людину важко стріляти, вигадали диванні моралісти. Нічого важкого немає.

Снайперу не обов'язково вбивати або ранити / фото УНІАН

Коли у тебе є влучання, ти здогадуєшся, що влучив, але напевне, зазвичай, не знаєш. Дистанція велика, при пострілі приціл смикається, а той, у кого ти цілився, падає в окоп або густу траву, і ти його не бачиш. Якщо влучаєш, як правило, вогонь припиняється, вони займаються евакуацією. Якщо просвистіла мимо, бойовики, навпаки, починають злитися і криють у відповідь з усього. Але це тільки непрямі ознаки.

Що є підтверджене влучання, можна дізнатися трьома способами: якщо в парі з тобою працює спостерігач, який візуально зафіксував влучання, якщо записується відео і якщо є підтвердження з радіоперехоплень.

Після того випадку на День Незалежності на мене почали полювати. Переполох був серйозний. Я ще місяць там була на інших позиціях. Потім з'явилася можливість, і я поїхала вчитися на офіцерські курси, а за якийсь час пішла в армію на контракт.

Чи не хочете повернутися?

Бажання є, можливості - ні. Я артилерист, командир взводу. Хто мене відпустить снайперити? Хіба що в самоволку (сміється).

Влад Абрамов

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter