Радован Караджич: "боснійський м'ясник" чи останній з великої епохи Сербії
Радован Караджич: "боснійський м'ясник" чи останній з великої епохи Сербії

Радован Караджич: "боснійський м'ясник" чи останній з великої епохи Сербії

10:58, 24.07.2008
12 хв.

Він відчув пульс епохи на Балканах, але не відчув настроїв у Брюсселі... ЄС відзначив, що, заарештувавши Караджича, Сербія зробила ще один крок на шляху до Європи...

Він відчув пульс епохи на Балканах, але не відчув настроїв у Брюсселі. Караджич недооцінив серйозності намірів Вашингтона... У той момент він мав реальний шанс закріпити і легалізувати свої військові успіхи і зупинити війну, але він ним не скористався...

Караджич і Мілошевич недолюблювали один одного. “Залізний Слобо”, який походив з украй неблагополучної родини і зробив кар`єру по партійній лінії, не міг відчувати особливих симпатій до освіченого психіатра і витонченого естета, представника буржуазно-демократичних націоналістів...

Відео дня
Радован Караджич. Фото АР
22 липня сербська поліція заарештувала Радована Караджича, колишнього президента Боснійської Республіки Сербської і голови Сербської демократичної партії, якого впродовж дванадцяти останніх років розшукував Міжнародний трибунал з колишньої Югославії (МТКЮ). Караджичу інкримінується скоєння злочинів проти гуманності, геноцид, і т.д., всього одинадцять звинувачень за різними міжнародно-правовими документами. Найбільш відомими з них стали сорокачотиримісячна облога боснійської столиці Сараєва, а також захоплення і етнічна чистка в мусульманському анклаві Сребренніца, де сербські збройні загони розстріляли більше вісьмох тисяч боснійських мусульман – не розбираючи статі і віку. Саме на це посилаються, пояснюючи прізвисько Караджича - «боснійський м`ясник».

До цього часу прихильники Караджича стверджують, що він лише цап відбувайло, який був вибраний Європою для того, щоб принизити сербів. Інші наводять приклад того, що на руках боснійських мусульман і хорватів не менше крові, але чому їх лідери - Аліа Ізетбегович і Франьо Туджман не були включені в цей список? Крім того, в списку МТКЮ більша частина обвинувачених - серби.

Їх опоненти заявляють, що в цьому є своя логіка, оскільки впродовж трьох років війни в Боснії серби мали військову перевагу і контролювали велику частину території країни, вони мали більше можливостей для проведення етнічних чисток.

Проте, питання - чи був Караджич “сараєвським катом”, або «боснійським м`ясником” - насправді не таке вже й неоднозначне. Є велика кількість документальних свідчень, виступів, промов і письмових указів Караджича, які вказують на те, що лідер боснійських сербів заохочував створення на контрольованих сербами територіях Боснії моноетнічної держави. Передвісником цієї політики стали слова Караджича, які він кинув наприкінці 1990 року мусульманській фракції в боснійському парламенті, і які облетіли весь світ: “Ви що, сподіваєтеся, що Боснія уникне пекла, якщо мусульмани спробують нав`язати нам свою волю. Ви перші в ньому опинитеся.” І за кілька місяців на вулицях Сараєва почалися міжетнічні зіткнення, що вилилися в чотирилітню війну.

Проте, в особі, в діяльності і навіть у самому арешті Караджича при ближчому розгляді виявляється найбільша кількість різних символів сивої балканської історії, які багато в чому пояснюють його вчинки і рішення.

Символічною є сама фігура Радована Караджича, який є етнічним чорногорцем, членом одного з прадавніх родів цього близького сербам войовничого народу. Батько Караджича під час Другої світової війни був членом сербського націоналістичного руху четників і воював як проти фашистів, так і проти комуністичних партизан. Не дивно, що більшу частину свого дитинства Радован ріс без батька, якого після війни посадили до в’язниці. Проте буржуазно-демократичне виховання знайшло прояв у кар`єрі Караджича. Медик-психіатр Караджич з блискучою освітою стажирувався в Колумбійському університеті ще за часів соціалістичної Югославії. У середині 60-х він з сім`єю переїхав до Сараєва. Коли ж у країні здійнявся вітер націоналізму, Караджич тонко відчув настрій сербської публіки і підняв прапор об`єднання всіх сербів у складі єдиної держави. На вимоги боснійських мусульман створити незалежну державу Боснії, він відповів словами з популярного гасла сепаратистів: “Чому я маю бути меншиною у вашій країні, коли я можу зробити меншиною у моїй країні вас”. Не дивно, що саме він у 1990 році був проголошений лідером Сербської демократичної партії в Боснії.

Він відчув пульс епохи на Балканах, але не відчув настроїв у Брюсселі. Комісія Бадінтера щодо колишньої Югославії, яку створив ЄС, постановила: після розпаду Югославії право на державне самовизначення мають тільки республіки у своїх республіканських межах, а не місцеві регіональні одиниці. Простіше кажучи, Боснії можна відділятися від Югославії, а ось сербській Країні від Хорватії або хорватам і сербам від Боснії - не можна. Але хто тоді звертав увагу на голос Брюсселя? Караджич разом з лідером сербських військових формувань Ратко Младичем за допомогою місцевих частин Югославської народної армії створили найбільш боєздатні сили, які за кілька місяців встановили контроль над 70 відсотками території країни. І тут вже почалося.

Бісмарк колись сказав, що Балкани творять більше історії, ніж можуть самі використати. І ось тут уже історичні надлишки зіграли свою роль. Серби пригадали хорватам етнічні чистки хорватських усташів за часів Другої світової війни, а боснійцям - триста років владарювання Османа. Саме етнічні чистки стали причиною того, що інтерес до Балкан прокинувся і в США. Багато хто з людей, близьких до щойно обраного президента США Вільяма Клінтона, мав особливий інтерес до колишньої Югославії і фактично підштовхнув США до активнішої участі в балканській партії. Караджич недооцінив серйозності намірів Вашингтона. В той момент він мав реальний шанс закріпити і легалізувати свої військові успіхи і зупинити війну, але він ним не скористався.

На той час представник Європейського Співтовариства Девід Оуен і Генеральний Секретар ООН Сайрус Венс знову і знову пропонували вже вкотре переузгоджений план мирного врегулювання щодо Боснії, згідно з яким за сербами залишалося 50 з гаком відсотків території країни. На певному етапі з планом погодилися і хорвати, і мусульмани. Проте Караджич не став брати на себе відповідальність і підписувати план. Натомість він передав його на розгляд сербського парламенту, а потім провів референдум, де більшість сербів сказали «ні». Після цього послідували ще два роки війни, санкції проти Сербії і десятки бомбардувань сербських позицій у Боснії, після яких для американського посередника Річарда Холбрука залишалося справою техніки вибити з Мілошевича підпис під Дейтонськими угодами.

Караджич тоді відмовився ставити свій підпис. Не лише тому, що сербам дісталася урізана частина країни і повноважень, але ще і через особисту неприязнь двох лідерів. На думку очевидців, Караджич і Мілошевич недолюблювали один одного. “Залізний Слобо”, який походив з украй неблагополучної родини і зробив кар`єру по партійній лінії, не міг відчувати особливих симпатій до освіченого психіатра і витонченого естета, представника буржуазно-демократичних націоналістів. Не пробачив він йому і провалу плану Венса-Оуена. Саме тому, Мілошевич отримав особливе задоволення від підписування Дейтонських угод замість делегації боснійських сербів, які залишили зал переговорів на знак протесту проти перерозподілу Боснії.

Показовою є і подальша доля Караджича. Він пішов у відставку за декілька місяців - у липні 1996 року - в обстановці жорсткого тиску з боку Заходу. Його відставці передувала зустріч з представником президента США по Балканах Річардом Холбруком. За деякою інформацією, на цій зустрічі Холбрук пообіцяв Караджичу угоду - особиста недоторканність в обмін на вихід з великої політики. Невдовзі після цього Караджич дійсно залишив політичну арену, а потім зовсім залишив Боснію. Цікаво, що, незважаючи на той факт, що на Караджича “йшло полювання”, він видав у Белграді роман, поетичну збірку і ще кілька книг. За свідченнями очевидців, його неодноразово бачили у відомих сараєвських кав`ярнях. Сценарії затримання Караджича були «реалізовані» тільки в кількох голлівудських бойовиках. Проте це не могло тривати вічно.

Після смерті Мілошевича генеральний прокурор МТКЮ Карла дель Понте не приховувала свого обурення тем, что Мілошевич уник правосуддя. Не дивно, что увага Трибунала переключилася на інших резонансних звинувачених. Брюсселю було більш ніж зрозуміло, що Караджич і Младич не могли так довго переховуватися без підтримки Сербії. Тож Брюссель посилив тиск на Белград. Фактично в останній доповіді Європейської Комісії Сербії поставили ультиматум - “перспектива членства тільки після затримання Караджича». Тому й не дивно, що після виборів, на яких націоналіст Коштуніца програв, новому демократично-орієнтованому уряду було простіше здати Караджича.

Показовим є і сам арешт Караджича. За твердженнями деяких сербських журналістів, сербська влада не докладала особливих зусиль, щоб знайти Караджича. Сербська поліція заарештувала його в центрі Белграда лише після того, як спецслужби кількох країн прямо вказали сербській поліції на лікаря-гомеопата, який проживає в одному з районів міста. Дуже зістарілий, зовсім сивий і бородатий, Караджич не чинив опору при арешті. Його доставили в слідчий ізолятор МТКЮ в Белграді, звідки, ймовірно, перевезуть до Гааги.

Буде суд, допити, дебати і невідомо, чи доживе 63-річний Караджич до вироку. Проте вже сьогодні можна сказати, що з арештом Радована Караджича Сербія робить ще один крок в майбутнє, все щільніше закриваючи за собою двері ери націоналізму. Ери, в якій імена героїв сторічної давнини означали більше, ніж розмір зарплати і бонусів, ери, в якій дні битв, програних сотні років тому, відзначали як справжні народні свята. Перший крок у цьому напрямку зробив уряд Зорана Джинджича в 2001 році, коли передав Гаазі колишнього націоналістичного лідера Слободана Мілошевича. Тоді Белград одержав значний пакет економічної допомоги від ЄС. Тепер Белград здав Караджича тому, що на кону була перспектива вступу Сербії до ЄС. Реакція з Брюсселя була прогнозованою. ЄС відзначив, що, заарештувавши Караджича, Сербія зробила ще один крок на шляху до Європи. Проте показовою була і реакція сербського суспільства – на демонстрацію протесту проти видачі Караджича зібралися лише кількасот людей.

І це є ще одним символом епохи, що минає. Свого часу Караджичу, так само як і Мілошевичу, вдалося зіграти на чутливих струнах сербського народу. Проте навіть талановитий психіатр Караджич чи майстерний інтриган Мілошевич навряд чи могли так просто засліпити багатомільйонний народ і ввергнути його в безодню середньовічної жорстокості. Були у сербів мученицькі сторінки історичної пам`яті, було гірке відчуття несправедливості з приводу періоду правління Тіто. Лихо Караджича і Мілошевича в тому, що вони дозволили собі експлуатувати гіркі почуття сербів, не думаючи, куди може привести ця дорога. Саме це стало причиною їх краху. Почавши від стародавніх міфів і легенд, вони звернулися до справедливості по відношенню до сербів. Домігшись своєї справедливості за допомогою зброї, вони перейшли до помсти. Здійснивши свою помсту і відчувши безкарність, вони пішли тим шляхом, за який сербам знову довелося розплачуватися роками страждань, які й протверезили їх. Стримана реакція сербського суспільства на арешт Караджича показує, що серби сьогодні стали трохи мудрішими і більш байдужими до міфів, символів і войовничого націоналізму. Хоча певна частина суспільства ще голосує за націонал-радикалів або комуністів на виборах, ще частина готова навіть зібратися на центральній площі Белграда, щоб заспівати разом баладу про молитву.

Всеволод Самохвалов

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся