Саміт СНД: пострадянський Інтернаціонал недругів

«Клубу» пострадянських президентів виповнюється 20 років. Проте колеги готують один одному неприємні сюрпризи. Не приїде в столицю Таджикистану Ільхам Алієв...

2-3 вересня в Душанбе пройде ювілейний саміт СНД. «Клубові» пострадянських президентів виповнюється 20 років. Проте колеги готують один одному неприємні сюрпризи. Не приїде до столиці Таджикистану Ільхам Алієв. Олександр Лукашенко «наїхав» на лідерів Таджикистану і Узбекистану і намагається створити «союз меча і орала», який душитиме внутрішню політичну опозицію - такі собі війська «карикатурної ООН».

Не секрет, що на початку 90-х СНД створювався як організація, яка має сприяти вирішенню політичних, економічних, територіальних, соціальних проблем народів цих країн. Така собі регіональна ООН, пострадянський Інтернаціонал. Але замість добрих намірів історію Співдружності супроводжують збройні і торгівельні війни, взаємні територіальні претензії, нерозв`язні суперечки про власність.

Причин для цього багато. В першу чергу, вони об`єктивні. Усі імперії розпадалися, спливаючи кров`ю і загибеллю мільйонів людей. Але СРСР повезло. На подив недругів і друзів величезна країна мирно розчинилася з політичної карти світу. Щоправда, залишила після себе всіх нас та ностальгію за милом по три копійки, втраченим державним патерналізмом, дружбою народів і Комуністичною партією, яка «нікому не давала покермувати».

Але, звісно ж, суб`єктивних причин, які не дозволили СНД процвітати, як Європейському Союзові, значно більше. Нахраписта і войовнича поза офіційної Москви - «людини з рушницею» - залишатися в лідерах, грати роль «першої серед рівних», стати господинею пострадянського простору, «нагнути своїх колег-президентів до землі» - ні до чого доброго не призвела. 

Хоча не тільки Кремль винен у тому, що саміти СНД перетворилися на «клуб зустрічей недругів». Багато маленьких членів Співдружності, яка не змогла впоратися з власними проблемами, а політичні еліти цих країн періодично займали васальну позицію щодо Росії, випрошували преференції в обмін на втрату частини суверенітету.

СНД, після 20 років свого існування, помер, «мирне розлучення» завершене. Це закономірно. Політичні замороження, в принципі, не дають протухнути міждержавним відносинам, але й зупиняють прогрес розвитку асоціацій держав. А результат сумний. Москва залишилася без союзників, а всі решта знайшли собі добрих друзів по всьому світу.

Саміту країн СНД передувало «зібрання» лідерів ОДКБ, так званий «маленький Варшавський Договір», на якому з абсолютно скандальною ініціативою виступив президент Білорусі Олександр Лукашенко.

На пострадянському просторі «циркові тирани» намагаються сформувати «нову систему колективної безпеки, яка реагуватиме не тільки на зовнішні, а й на внутрішні загрози». Президент Білорусі запропонував посилити правила членства в ОДКБ і розчистити пострадянський простір від іноземних військових баз.

Мабуть, Лукашенко відчув, що його політична біографія закінчується, і вирішив на «багнетах СНД» продовжити свою агонію. Більше того, він заявив, що його пропозицію повністю підтримав президент РФ Дмитро Медведєв. Іншими словами, війська ОДКБ готуються запобігати путчам у країнах СНД.

І в Росії, і в Європі ці ініціативи назвали «антибунтівний інтернаціонал». Замість того, щоб розвивати політичну систему в бік її демократизації, політичні довгожителі (за винятком України, Вірменії, Грузії, Молдови, в країнах СНД, схоже, верховна влада стає спадковою і довічною) методами «закручування гайок» повертають свої народи в СРСР.

У Росії знайшлося багато «експертів і визначних науклвців», які миттєво зреагували на доленосну ініціативу Лукашенко. «Так звані охлореволюції, які відбулися і відбуваються в ряді арабських держав, показують, що без серйозної військової сили виступи бунтівників і путчистів важко придушити», - вважає доктор історичних наук полковник російської армії Володимир Попов.

З «істориком» солідарний інший російський військовий - член-кореспондент Академії військових наук полковник Едуард Родюков. «Зараз можливість держпереворотів і заколотів тією чи іншою мірою існує майже в кожній пострадянській країні. І, звичайно, необхідно сформувати для цього захисні механізми». Ось що озвучив вчора Олександр Лукашенко.

Президент Білорусі вже не розраховує на свої силові структури. Він хоче відвернути виникнення в Білорусі ситуацій, які загрожували б його режимові. Подібної тій, що виникла в Киргизії в квітні минулого року і викинула з влади його друга президента Курманбека Бакієва, який сьогодні сидить під Мінськом на дачі і «мутить» народ і еліти на своїй батьківщині.

Віктор Тимошенко

УНІАН в Google News