Навіть президент Франції не здатен заповнити ту порожнечу, яка залишиться, коли нинішній німецький канцлер відійде в історію.
2021-й стане роком, коли Європі нарешті доведеться жити без Ангели Меркель. Восени канцлер Німеччини завершить свою роботу після більш ніж 15 років на чолі уряду свої країни і щонайменше десятиліття в ролі незаперечного лідера континенту. Ці зміни несуть в собі певні ризики.
Читайте такожАналітики назвали головні світові ризики 2021 року
Важливіше те, що коаліція, яка народиться після виборів у вересні, швидше за все, буде "чорно-зеленою". Тобто вона буде складатися з союзних партій ХДС/ХСС і партії "Зелених". Загалом, це буде хороша новина для Німеччини і для Європи. Але в короткій і середній перспективі кінець роботи Меркель створить велику прогалину, яку жоден лідер ЄС не здатен заповнити.
Президент Франції Еммануель Макрон точно спробує, але без Меркель чи малоймовірного нового сильного партнера в Берліні він не доб'ється успіху. Макрон більш сумнівний діяч з дуже амбітними, але спірними ідеями щодо реформи ЄС. Йому буде тяжко домовлятися про делікатні компроміси, на яких і збудований Євросоюз. Він менш схильний до такого.
Читайте такожМеркель перестала бути найпопулярнішим політиком Німеччини
Меркель також змогла домовитися про торговельну угоду з Великою Британією й про інвестиційний договір з Китаєм. Обидва документи цінні завдяки ширшій політичній й стратегічній співпраці, яку вони дають. Якщо комусь цього не достатньо, Меркель також змогла оновити кліматичні амбіції ЄС і цілі щодо скорочення шкідливих викидів до 2030 року.
Чималий пласт критики навис над німецьким канцлером і її компромісами. Найбільше її засуджують за те, що промислові інтереси всередині ХДС змусили Меркель знову "прогнутися" перед авторитарними лідерами у Варшаві, Будапешті й Пекіні. Певною мірою це справедлива претензія. Але критики Меркель не звертають увагу на недопустимі наслідки чи ціну альтернативних сценаріїв.
Для прикладу, Politico пропонує розглянути ситуацію з фондом відновлення ЄС після кризи коронавірусу. Якби Меркель тиснула на Варшаву чи Будапешт надто сильно в питанні верховенства закону, це могло б зміцнити популістів й ультра-націоналістів в Польщі й Угорщині якраз в той момент, коли вони почали слабнути. Відлучення країн-учасниць від фінансування ЄС створило б великий розкол в організації, який би створив можливості для Китаю й Росії.
Читайте такожBusiness Insider: Меркель не зможе переконати Байдена пожаліти "Північний потік-2"
Чи зміг би Макрон знайти самостійно всі ці рішення? Точно ні! Але без президента Франції багато з цих ідей ніколи б не з'явилися. Ідею про створення фонду відновлення запропонував Париж. Фактично вона певною мірою повторювала пропозицію про "бюджет єврозони", яка була головним пріоритетом Макрона в європейській політиці після перемоги на виборах в 2017 році.
Аналогічним чином, "стратегічна автономія" - інтелектуальна ініціатива Парижу щодо незалежності й геополітичної ваги ЄС - заклала фундамент для нещодавніх домовленостей блоку з Китаєм. Аахенський договір за січень 2019 року, який оновив франко-німецьку Єлисейську угоду від 1963 року, зобов'язує Францію й Німеччину "зміцнити співпрацю й інтеграцію".
Звісно, можна зауважити, що Brexit, Дональд Трамп і пандемія коронавірусу вплинули на погляди Меркель не менше, ніж французький президент. Але канцер чітко бачила потребу відійти від старого німецького балансу між Атлантикою (НАТО) і Східною Європою/Москвою. Натомість потрібні більш міцні зв'язки з півднем Європи, зокрема з Італією й Іспанією, а також з Францією.
Читайте такожМеркель назвала терміни повернення Німеччини до "нормального життя" (відео)
Але хоч Макрон і розраховує стати головною силою в Європі після Меркель, в реальності йому, як ніколи, потрібен буде прихильний партнер в Берліні. І це дещо, що він не контролює. Найбільший страх Макрона - поява канцлера, який з усіх сил натисне на європейські гальма і почне здавати назад. І певною мірою цей страх виправданий. Новий лідер Німеччини точно буде недосвідченим, зважаючи на перелік кандидатів. І він, швидше за все, буде більше поглинутий внутрішньою німецькою політикою й управлінням коаліцією, ніж Меркель. ХДС і "Зелені" ніколи раніше не були партнерами. І в питанні Європи вони, швидше за все, будуть поводитися обачно.
Читайте такожФранція готується "жити з вірусом" щонайменше до літа 2021 року