"Ми переживаємо біблійну трагедію... Між подіями в Ізраїлі та Україні багато паралелей", - резервіст ізраїльської армії, артист Ілля Аксельрод

Ізраїльський гуморист, учасник багатьох українських проектів, творець авторських документальних фільмів Ілля Аксельрод розповів УНІАН, що відбувається в країні після вторгнення терористів, про мобілізацію населення, реакцію ізраїльтян на звинувачення у блокаді Сектору Гази та про те, як знімав фільм про війну в Україні.

Ілле, ви пам'ятаєте момент, коли дізналися про напад? Що відбувалося тоді й зараз?

Було свято (одне з найбільш веселих іудейських свят Сімхат Тора, – УНІАН), ми раділи життю, розслабилися і раптом - шок. Знадобився якийсь час, щоб оговтатись. Потім з'явилися дані про кількість втрат. Про немислиму кількість по-звірячому вбитих, закатованих жінок, літніх людей, дітей... Ізраїль не звик до таких втрат, особливо серед цивільного населення. Тоді шок перейшов у смуток. На моїй пам'яті так боляче тут не було ніколи, а живу я в Ізраїлі з 1990 року.

Потім почалася мобілізація – армійська, народна, державна, добровільна. Наш дух підвищився. Тисячі людей збирають посилки для солдатів, пакують їжу, солодку воду, сигарети… При цьому військові нічого не потребують, навіть жартують: мовляв, досить надсилати нам продукти, бо за горою їжі вже не видно танків…

Кілька днів тому командування оголосило рекомендації для населення: запастися усім найнеобхіднішим на 72 години через те, що через масовану війну можливе пошкодження інфраструктури. Наприклад, потрібні якісь радіоприймачі, щоб ловити сигнал, якщо пропаде Інтернет та інше... Це оголошення викликало певний ажіотаж у магазинах – люди спустошили прилавки. Але незабаром народ заспокоїли, пояснивши, що це все - теоретично. Просто краще бути готовим до можливих проблем, але не бігти і все скуповувати. Наразі ажіотаж закінчився. Ми були у своєму "звичайному" магазині, де завжди купуємо продукти – паніки там не спостерігається. І взагалі зараз в Ізраїлі паніки немає.

Місто, у якому ви проживаєте, потрапляє під обстріли?

Ми живемо у центрі країни. Декілька хвилин тому над нами пролетіла ворожа ракета, але тривогу не оголошували. Річ у тім, що в країні досить точна сигналізація – система реагує на небезпеку чітко по районах. Набагато гірше на півдні Ізраїлю, де міста Ашдод, Ашкелон... Від нас, приблизно, за тридцять хвилин їзди... Там терористи щодня запускають сотні ракет (на момент нашої розмови, – УНІАН), а протягом суботи, 7 жовтня, їх було близько трьох тисяч.

Відомо, що через близькість кордонів ракети після пусків прилітають до Ізраїлю за лічені хвилини. Виходить, у населення фактично немає часу, щоб сховатися, і вся надія на відому ізраїльську систему протиракетної оборони "Залізний купол"?

Загалом, вона гарантує безпеку. Однак "купол" ніколи не був "герметичним", його результативність – 90%. А коли ми говоримо про тисячі ракет, як це сталося 7 жовтня, сотні одиниць, які зараз випускають по країні одночасно, звичайно, системі справлятися складніше.

Але, крім "куполу", є й інші заходи безпеки, розроблені Командуванням тилу Ізраїлю (військове управління із захисту цивільного населення, – УНІАН). Тобто люди добре інструктовані про те, як поводитися в тих чи інших ситуаціях. Зокрема, в Ізраїлі багато квартир оснащені домашнім бомбосховищем – спеціальною захищеною кімнатою, укріпленою ще під час будівництва будинку (називається мамад, – УНІАН). У ній закриваються люки зовнішнього вікна, внутрішні двері – подвійні, броньовані – замикаються зсередини. Під час обстрілу ми швидко проходимо у своє домашнє сховище. Люди, які проживають у будинках старої побудови, можуть сховатися у під'їздному чи районному бомбосховищі.

Також є чіткі інструкції щодо того, як поводитися, якщо ракетна атака застала на вулиці, в автомобілі тощо. За моїми спостереженнями, більшість ізраїльтян дотримуються цих правил. Звичайно, під час обстрілів й у нас гинуть люди, але без дотримання інструкцій Командування тилу жертв було б значно більше.

У вас прийнято збирати "тривожну валізку" з найнеобхіднішими речами, щоб у разі чого можна було швидко перебратися до безпечнішого місця?

Розумієте, "валізка" має на увазі якийсь переїзд. В Ізраїлі їхати особливо нікуди – немає жодної країни, до якої ми могли б проїхати суходолом. Тобто, на відміну від України, яка також страждає через військову агресію, у нас інша географія (Ізраїль межує на півночі – з Ліваном, на північному сході – з Сирією, на сході – з Йорданією та територією Західного берега річки Йордан, на південному заході – з Єгиптом та Сектором Гази, – УНІАН). Найтриваліший переїзд, найдовший маршрут може бути з квартири до районного бомбосховища.

Що стосується нашої родини, всі необхідні ліки, серветки, ліхтарики, радіоприймачі є в кімнаті-сховищі. Там тепер сплять наші сини, яким 7 і 11 років. Вважаємо це за необхідне, бо якщо щось станеться вночі, не потрібно буде кудись бігти. Разом з дітьми ночують дві наших собаки, а ми – неподалік…

Уряд Ізраїлю для забезпечення безпеки заборонив відкривати школи. Як зараз у вас організовано навчальний процес?

Через війну шкільні заняття перевели в режим онлайн і діти навчалися за програмою Zoom. Але кілька днів тому на онлайн-урок увірвався арабський терорист і дуже налякав дітей. Він зробив це за допомогою мобільного телефону, який належав убитій або викраденій ізраїльській дитині. Після цього Міністерство освіти повідомило про зміни у навчальному процесі – Zoom заборонили, запропонували альтернативну програму, бо невідомо, скільки ще таких викрадених телефонів...

Ви взагалі уявляєте рівень цього варварства? Взяти телефон убитої дитини та використовувати його для погроз іншим дітям… Як можна розстрілювати, обезголовлювати немовлят та людей похилого віку, які сидять в інвалідних візках?! Вони спалювали будинки з людьми, які не хотіли виходити з кімнат-сховищ! Знайдено дуже багато обгорілих трупів… Одна дівчина дізналася про смерть своєї бабусі, побачивши фото закривавленого тіла у Facebook. Терорист застрелив стареньку, відзняв на її мобільний телефон та виклав у соціальних мережах...

Розумію, що кажу жорстокі речі, але по-іншому неможливо передати весь жах, який ізраїльтяни зараз переживають. У нас є організація ZAKA – добровольці-рятувальники, які займаються збиранням та впізнанням жертв ракетних атак. Вони – люди, які звикли до всього, які по шматочках збирають тіла й сортують у пакетики, щоб можна було поховати якнайбільше частин тіла загиблої людини. Так от, побачивши наслідки теракту в кібуцах на півдні Ізраїлю, волонтери ZAKA у прямому сенсі не могли встояти на ногах і говорити…

Пам'ятаєте, як за радянських часів усі жахалися звірствам Чикатила (Андрій Чикатило (1936-1994) з особливою жорстокістю вбив десятки жінок та дітей, – УНІАН)? Ось, уявіть, що на півдні Ізраїлю одночасно вчиняли злочини півтори-дві тисячі "чикатил"! Тобто ми говоримо про збочену жорстокість. Немає нічого людського у тих, хто це все робив.

Це жахливі речі, схожі на Голокост... Ваші предки його теж пережили?

Усі мої бабусі та дідусі пройшли через нього... У роки Другої світової війни одна з моїх бабусь була в окупації у Білорусі. Фашисти розстріляли її "невдало" – вона змогла вибратися із заваленої трупами ями і через три тижні повернулася до села.

Ви маєте рацію – зараз повторюється те, чого не було з 1945 року – єврейських немовлят не різали з часів Голокосту. Як сказав один із ізраїльських журналістів: "Я думав, що мене розділяє з тим кошмаром понад півстоліття, а виявилося, всього 35 км"...

Я в контексті з тим, що відбувається, згадую книгу Джоан Роулінг про Гаррі Поттера, де представлено абсолютне зло, яке вбиває дітей. Серед персонажів – батьки, які ціною власного життя захищають своїх малюків. Тільки то – художня література, а це – реальність.

Повідомлялося, що 7 жовтня у селищі Кфар-Аза подружжя-військовослужбовці Ітай та Адар Бердичівські сховали своїх 10-місячних близнюків у кімнаті-сховищі та загинули, давши бій терористам. Через 13 годин врятованих малюків знайшли ізраїльські солдати та передали родичам…

Вони не військовослужбовці, а просто раніше проходили службу та були офіцерами. Тобто свого часу, як й більшість ізраїльтян, подружжя пройшло відповідну підготовку, але потім було цивільним. У них у будинку зберігалася зброя, бо родина проживала у прикордонному районі. Так, подружжя вступило в бій, захищаючи своїх дітей. На жаль, вони загинули, але біля їхнього будинку знайшли тіла семи терористів...

Подібних історій зараз дуже багато. Наприклад, стало відомо про 25-річну дівчину, яка була відповідальною за охорону кібуци Нір-Ам. Вона швидко зрозуміла, що сталося проникнення терористів та "підняла" всю самооборону кібуци. Зокрема, швидко обійшла будинки, всіх розбудила, розставила по правильних "точках" і люди відбили атаку ворога. Таким чином дівчина запобігла різанині (мужню ізраїльтянку Інбаль Ліберман запропоновано удостоїти державної нагороди, – УНІАН).

Також ми дізналися про офіцера поліції, який чергував на музичному фестивалі Supernova (фестиваль проходив за кілька кілометрів від лінії розмежування з Газою, на ньому було понад 3 тисячі осіб, з яких, за попередніми даними, 260 вбито; десятки молодих людей, серед яких – іноземці, ХАМАС взяв у заручники, – УНІАН). Цей поліцейський зрозумів, що терористи перекрили дороги та розстрілюють людей. Через гугл-карту він швидко знайшов альтернативний шлях і вивів із "м'ясорубки" сотню автомобілів, у яких було понад 500 людей. Потім поліцейський повернувся назад, сподіваючись врятувати ще когось, але під час перестрілки з терористами був поранений.

Ілле, як би ви охарактеризували стан, у якому зараз перебуває Ізраїль?

Те, що ми пережили та продовжуємо переживати – трагедія біблійного масштабу. Я не перебільшую. Усі це розуміють, включаючи атеїстів. Коли стало відомо про сорок убитих немовлят, все обвалилося у наших серцях… Але буквально через годину у всіх містах люди вийшли на балкони своїх квартир та почали співати гімн. Це дуже допомагає. Одразу з'являються сили, ти розумієш, що можеш йти вперед. Ізраїльський народ виявився мудрішим за своїх керівників, які кілька років жили у чварах (протягом кількох місяців в Ізраїлі проходили багатотисячні мітинги, наприклад, через судову реформу, – УНІАН).

Зараз ми об'єдналися – і релігійні, і світські, і праві, і ліві. Те, що тепер відбувається в Ізраїлі, неймовірно. Ми розуміємо: або ми, або вони. Ізраїль – у гніві.

Кажуть, в Ізраїлі дуже багато добровольців, які бажають йти на фронт, та владі вдалося максимально швидко мобілізувати сотні тисяч бійців.

Збори резервістів в Ізраїлі проходять регулярно, а мобілізація проводиться дуже швидко. Просто надходить повідомлення від командира: "Приїжджай". Кожен резервіст знає, де його база і що він має робити. Я теж резервіст ізраїльської армії. Моя база розташована неподалік нашого будинку. У суботу, 7 жовтня, я отримав відповідну команду і за півгодини вже був у дорозі. Зупинившись на перехресті, на червоний сигнал світлофора, бачив праворуч і ліворуч від себе таких самих резервістів, які прямували у свої "точки".

Нагадаю, Ізраїль – маленька держава, в якій живе лише близько 10 мільйонів людей. Офіційна мобілізація зараз – 300 тисяч, і вона торкнулася кожної сім'ї. На бази звернулося людей набагато більше, ніж потрібно. Наведу один із прикладів: бачив молодого чоловіка, якого терміново призвали на лінію фронту. Разом із ним приїхала дружина. Вона залишила дітей на своїх батьків і хотіла воювати разом із чоловіком. Командування попросило її повернутися додому.

Інакше кажучи, цивільні за лічені хвилини стали солдатами. Ба більше, багато ізраїльтян, яких війна застала за кордоном, повертаються додому за власною ініціативою, щоби захищати країну. У нас навіть з'явився жарт, що став дуже швидко популярним. Звучить так: "Знаєте, що спільного між мобілізацією в Росії та мобілізацією в Ізраїлі? Відповідь: в обох випадках в аеропортах дуже великі черги молодих чоловіків, які хочуть прилетіти до Ізраїлю".

Чи правильно я зрозуміла, що ви можете будь-якої миті опинитися в "гарячій точці"?

У кожного з нас – своє призначення. Кожен закріплений за певною базою. Я служу в Командуванні тилу – у військах, які працюють із цивільним населенням, інструктують, допомагають. Повторюся: в Ізраїлі збори проходять кілька разів на рік – резервісти постійно тренуються. Тому в момент мобілізації кожен знає, куди їде і що робитиме. Найбільший страх – не зуміти влізти у свою військову форму. Ось, скажімо, рік не надягаєш, а потім не знаєш, як це (з фігурою) сталося (посміхається).

ЗМІ публікували фото колишнього прем'єр-міністра Ізраїлю Нафталі Беннета, який пішов воювати проти ХАМАС. Які ще відомі ізраїльтяни взяли до рук зброю?

Взяли зброю всі, кого призвали, а у нас призивають усіх, незалежно від становища у суспільстві. Нема броні від служби для якихось відомих людей. Ідуть воювати всі – міністри, депутати, актори, коміки, співаки. Усі, хто підлягає призову. Служать не лише діти політиків, а й самі політики. Армія – це народ, народ – це армія.

Зараз "спливають" неймовірні історії про солдатів, які рятували людей в умовах, екстремальних навіть для досвідчених військових. Наприклад, про генерала, який, дізнавшись про різанину на півдні, надів форму, взяв зброю і поїхав рятувати дітей та онуків. Дорогою він зустрів кількох солдат, з якими об'єднався. Вони зіткнулися з терористами, була перестрілка та в результаті вдалося врятувати не тільки сім'ю офіцера, а й інших людей. (Наом Тібон – 62-річний генерал ЦАХАЛу в запасі. Він – батько журналіста Аміра Тібона, який з дружиною та двома маленькими доньками багато годин ховався в кімнаті-сховищі в кібуці Нахаль-Оз. У це селище увірвалися терористи, і сім'я опинилась у пастці. Генерал приїхав на допомогу з Тель-Авіва, – УНІАН).

Багато військових, незалежно від погонів, вступили у бій. І серед втрат – дуже високі чини. Річ у тім, що в ізраїльській армії командири говорять не "вперед", а – "за мною". Командир завжди стоїть попереду. Тому у нас гине багато офіцерів, мабуть, більше, ніж в арміях інших країн. Можливо, це виглядає дещо безглуздо та нераціонально, але значно мотивує солдат. Кожен із них знає, що його не підставляють під вогонь, а ведуть за собою. Так у нас влаштована армія.

Влада Ізраїлю закликала населення частини Сектора Гази виїхати звідти, але, як відомо, з евакуацією виникли проблеми і на адресу ваших військових "сиплються" звинувачення у тому, що під час ударів ЦАХАЛу по місцях зосередження ХАМАС можуть гинути мирні люди…

В Ізраїлі завжди були дуже гучні голоси, які закликали армію діяти акуратно. Зокрема, коли військові давали відсіч терористам, їх просили виявляти обережність та гуманність. Тому у нашої армії завжди були такі запобіжні "інструменти", наприклад, попереднє розсилання населенню Гази sms-повідомлень, або розкидалися відповідні листівки. Була практика холостих ударів по дахах будинків – малозарядну вибухівку кидали зверху, щоб пошуміти та попередити населення про те, що будівлю, у якій дислокуються терористи, зноситимуть.

Як бачите, були задіяні всі можливі заходи, які не вживають військові в інших країнах. Армія Ізраїлю завжди прагнула максимально скоротити кількість втрат серед мирного населення. Після 7 жовтня цю практику було припинено, бо ситуація змінилася. Нас приголомшили жорстокістю і довелося швидко реагувати. Зрозумійте, йдеться не про спеціальну операцію, як раніше називали тут багато "заварушок". Це війна! Жителів Гази попередили – потрібно втекти подалі від місць базування ХАМАС. Але мета терористів – використовувати населення як щит. Тому вони максимально підставляють цих людей під вогонь.

Як громадяни Ізраїлю ставляться до того, що деякі організації під егідою ООН через блокаду Сектора Гази звинувачують Ізраїль у порушенні прав людини?

Так, кажуть, Газа у блокаді – Ізраїль відключив електрику та воду. Хоча раніше, під час "заварушок", постачання не припинялося. Ба більше, коли ракети, випущені з боку Гази, перебивали їхні електричні кабелі, ізраїльські фахівці прямо під обстрілами терористів ремонтували ці комунікації. Але, повторюю, ситуація змінилася...

Поставте питання про те, де ізраїльтяни, яких ХАМАС взяв у заручники? Де наші діти та літні люди, яких терористи викрали як худобу?! Витягли малюків, літніх людей, які сиділи в інвалідних візках! Про яку моральну етику ми говоримо, коли викрадено близько двохсот ні в чому не винних людей? Навіщо їх узагалі викрадали? Чому всі ці "моралісти" мовчать про жорстоке вбивство єврейських дітей?

Ілле, українці, як ніхто інший, вас розуміють. У нас теж через військову агресію РФ загинули багато ні в чому не винних людей – дітей, жінок, літніх людей…

Ми знаємо та співчуваємо вам. До речі, багато разів приїжджав до України, брав участь у телешоу "Розсміши коміка". Потім мене запросили у шоу "Вечірній квартал", де я виступав протягом двох довоєнних років (до повномасштабного вторгнення РФ, – УНІАН). Востаннє був на зйомках 16 грудня (2021 року)  і, до речі, тоді зустрілися за кулісами з президентом України. Потім в Україні розпочалася повномасштабна війна, й ми також були шоковані тим, що сталося. Тут, в Ізраїлі, переживали це разом із вами.

Цьогоріч влітку приїжджав до Києва, де знімав документальний фільм про те, як українські коміки – найвеселіші люди країни – переживають найневеселіші часи. Тоді зустрівся з хлопцями з "Кварталу…", з "Дизель-шоу" – з усіма, хто погодився зі мною поговорити. Ми зняли дуже зворушливий фільм, який я завершив монтувати, вже збирався розмістити його в YouTube, але тут війна почалася в Ізраїлі. Днями спілкувався зі своїм співавтором Сашком Старомінським, який проживає у Києві. Ми говорили, що тепер цей фільм треба переробляти "на дві країни".

Чи можете передати його суть? Як коміки переживають війну?

На мій погляд, сміх – перемога над страхом. Саме тому диктатори не люблять, коли з них сміються. Адже це означає, що їх не бояться... Коли я переживаю шок, я зовсім не хочу жартувати. У цей момент я – не комік. Але коли стрес трішки відходить, то з ним допомагає боротися гумор.

Всі люди переживають трагедії всередині себе. Потім, наприклад, письменники пережите висловлюють у своїй черговій книзі, диванні аналітики – у злісних коментарях у Facebook, а коміки – у якихось гострих думках, які чітко сформульовані. Думаю, я ще напишу про те, що ми зараз переживаємо. Але це буде згодом. Зараз у мене не ті думки, які допомагають творити. Моя творчість завжди була позитивною і нікого не поранила. Але ми зараз усі перебуваємо у ненормальних обставинах, і думки у мене ненормальні й говорю я не так, як раніше, і думаю по-іншому. Зараз я – не я…

Як ви вважаєте, між подіями в Україні та Ізраїлі багато спільного?

У рамках зйомок фільму в Україні побував у Бородянці, Ірпені, Бучі, Гостомелі. Спілкувався там із місцевими жителями. У мене все тоді перевернулося всередині... Так, дуже багато паралелей між подіями... Я записав звернення до ізраїльтян, у якому закликав не падати духом (відео, яке набрало сотні тисяч переглядів, розміщене у соціальних мережах, – УНІАН). Робив його для своєї аудиторії просто щоби підтримати людей. Але відео "розлетілося", його побачили мільйони людей, серед яких багато українців. І з'явилася неймовірна кількість коментарів, у яких громадяни України підтримують ізраїльтян. Фразу "ми як ніхто вас розуміємо", зараз чуємо дуже часто, і це гріє наші душі.

Дякую вам, дякую агентству УНІАН. Ізраїльтянам й тим, хто приїхав сюди через війну (українцям та росіянам, – УНІАН), яку Росія розв'язала проти України – нам усім дуже важливою є ця підтримка. Ми знайшли солідарність у тяжкі хвилини, сподіваюся, що й надалі не лише між нашими країнами, а й народами дружба лише зміцнюватиметься.

Лариса Козова

УНІАН в Google News