Фото УНІАН

12 діб героїчної оборони висоти 277

За особисту мужність, самовідданість та високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, Президент України Петро Порошенко присвоїв звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» полковнику Ігорю Гордійчуку.

Фото УНІАН

Серед прикладів видатної військової доблесті і відваги, які проявляють українці, оборона Савур-Могили займає особливе місце.

Стратегічна важливість висоти Савур-Могили пов’язана з тим, що вона підноситься над прилеглими степовими просторами і дозволяє контролювати велику ділянку кордону України з Росією. З вершини кургану проглядається територія радіусом в 30 – 40 кілометрів. Саме після обладнання там наглядового поста російські коректувальники зуміли фактично заблокувати всі пересування на дорогах і відрізати від постачання наші війська в одному із секторів.

Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач ЗС України генерал-полковник Віктор Муженко прийняв рішення: взяти висоту під контроль. Для виконання цього завдання потрібен був командир, який зуміє мотивувати бійців, організувати оборону і коригувати вогонь у смертельно небезпечних умовах при величезній перевазі противника у вогневих засобах. І особисто Віктор Муженко прийняв рішення направити на Савур-Могилу командира, якому він абсолютно довіряв. Ця людина — полковник Ігор Гордійчук.

Отримавши наказ, Гордійчук одразу приступив до виконання. Часу — небагато. Сил — теж. Один з друзів Ігоря Володимировича, авторитетний командир спецназу, сказав: «Важко підібрати слова, щоб належно оцінити вчинок Гордійчука та його групи. Ігор прекрасно розумів, що це квиток в один кінець. І шансів не повернутися з цього завдання значно більше, ніж шансів вижити. Там смертельно небезпечно. Але він як військова людина розумів ключове значення Савур-Могили і знав, що цей наказ необхідно виконати».

12 серпня розвідники Гордійчука у складі 14 осіб з групи спеціального призначення «Крим» прорвалися на Савур-Могилу, взяли під контроль спостережний пункт на вершині та приступили до коригування артвогню.

Противник миттєво оцінив загрозу. Для знищення українського загону були залучені значні сили артилерії та загони найманців з бронетехнікою. Шквальні артнальоти противника вивели з ладу апаратуру зв’язку. Гордійчук продовжив коригування вогню по телефону…

Група Гордійчука перебувала під постійним вогнем важкої артилерії, і майже щодня піхота терористів штурмувала висоту. Укриття рятували життя, але від близьких розривів бійці отримували поранення і сильні контузії. Гордійчук також неодноразово був контужений, але з позиції не сходив.

Один із товаришів по службі Гордійчука згадує: «Ми розуміли, наскільки важким було становище на Савур-Могилі. Гордійчук просив у нас тільки боєприпаси і пігулки від головного болю. З 12 серпня загін Гордійчука майже без сну безперервно відбивав штурми, піддавався обстрілу важкою артилерією».

18 серпня стало очевидно, що межа людських можливостей є навіть у цих залізних людей. Наказ провести допомогу на Савур-Могилу отримав полковник Петро Потєхін. Він повів групу з 8 бійців 25-ї повітряно-десантної бригади. Разом з ним на допомогу Гордійчуку пішла група з 17 добровольців-розвідників зі складу 4-ї роти 42-го батальйону територіальної оборони Кіровоградської області під командуванням підполковника Олександра Мельниченка. І Мельниченко, і Потєхін прекрасно розуміли, що вони йдуть туди, звідки шанси повернутися мінімальні…

Потєхін провів підкріплення на Савур-Могилу, і Гордійчук здійснив ротацію — група «Крим» пішла. Але сам полковник Гордійчук залишився на висоті та продовжував виконувати бойове завдання.

З 20 серпня захисники Савур-Могили перебували в повному оточенні — найближчі наші позиції були в 40 км. Однак загін українських спецназівців продовжував триматися.

Сержант Сергій Стегарь з 25-ї бригади, який також до кінця захищав Савур-Могилу, розповідає: «Гордійчук говорив нам: ви — десантники, ви повинні стояти до кінця. Ворог наступає, всі, хто бореться — всі на передовій. Ми не повинні розраховувати на допомогу — ми маємо виконати свій обов’язок».

24 серпня відбувся черговий штурм висоти — знову били танки прямим наведенням. І знову штурм був відбитий з великими втратами для противника.

Наказ на відхід з Савур-Могили надійшов ввечері того ж дня. Стало ясно, що висота знаходиться в щільному кільці: машина 3-го полку спецназу, яка прорвалася, щоб забрати поранених, була розстріляна. Вночі Гордійчук дав наказ на відхід… Висота 277 була залишена українськими воїнами після 12 діб безперервних боїв. Всі ці 12 діб під постійним вогнем ворога полковник Гордійчук не залишав зайняту позицію, незважаючи на поранення в руку і контузію.

Гордійчук вів свою групу ночами. Розвідникам вдалося таємно пройти по тилах противника близько 60 кілометрів і приєднатися до наших військ.

Згадує сержант Стегарь: «Ми їхали в одній вантажівці. Гордійчук був у кабіні. Нас обстрілювали. Після потрапляння в кузов міни, машина загорілася. Ми випали з палаючої машини. Підійти на допомогу полковнику не могли — вогонь був неймовірної щільності. Двері кабіни відкрилися, і Гордійчук вибрався сам. Ми його підібрали і зробили перев’язку. Рана у нього страшна — великий осколок вразив потиличну частину, неприкриту шоломом. Полковник намагався й далі командувати боєм, він навіть зривав пов’язку. Але невдовзі від втрати крові залишився без сил. Російські десантники взяли в полон мене, Гордійчука і ще кілька бійців. Полковник був без свідомості. Нас зібрали на полі, а Гордійчука вони відкинули в сторону і не дозволяли надати йому допомогу. Мовляв, цей довго не протягне. Весь день полковник лежав сам, без будь-якої допомоги… Коли я дізнався, що цей чудовий офіцер вижив, мене така гордість за нього взяла! Спасибі йому, в ці страшні дні він був для нас прикладом мужності!»

…Ігоря Гордійчука без свідомості доставили в лікарню Мечникова в Дніпропетровськ через дві доби після поранення…

ВІТАЄМО!

12 листопада Герою України полковнику Ігорю Гордійчуку виповнюється 42 роки.

Шановний Ігорю Володимировичу!

У переддень свята прийміть наші найщиріші вітання з днем народження.

Ви з честю виконали поставлені перед вами завдання та заслужили глибоку повагу і любов всього українського народу.

Бажаємо вам якнайшвидшого одужання, щастя та Божої охорони.

Віримо, що всі наступні дні народження ви святкуватимете в мирній Україні та в колі дружньої родини.

Колектив газети «Народна армія»

Юрій БУТУСОВ, Київ

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter