mil.gov.ua

20 метрів до... подвигу

Сержант Ярослав Холодницький, ризикуючи власним життям, врятував пораненого товариша.

mil.gov.ua

Cержант військової служби за контрактом однієї з частин спецпризначення Ярослав Холодницький важке поранення правої руки отримав на блокпосту неподалік Слов’янська.

Сталося це близько першої години ночі, коли польовий табір сил АТО почали обстрілювати з автоматичної зброї. Вогонь сепаратисти вели із сусідньої лісопосадки. Поступово перестрілка переросла у справжній бій.

У ході збройного протистояння Ярослав через портативну радіостанцію почув, що його підлеглого поранено і він просить допомоги. Постраждалого товариша, який знаходився на своїй вогневій позиції, відділяли від Ярослава якісь 20–30 метрів. Але ця відстань є значною під шквальним вогнем. Проте командира це не спинило. Сержант без вагань під прикриттям кулеметника кинувся на допомогу підлеглому.

— Під час перебіжки я раптово відчув сильний удар у праву руку, вона раптом зімліла та просто повисла. Попри біль, я добіг до товариша, який лежав на відкритій місцевості і спливав кров’ю. Однією рукою я вхопився за його бронежилет і метр за метром тягнув його за собою до укриття... На жаль, і мені «дісталося», проте, дякувати Богу, що обидва живі, — згадує Ярослав.

Першу медичну допомогу в польових умовах обом пораненим військовослужбовцям надали військові лікарі Військово-медичного клінічного центру Північного регіону, які і зараз піклуються про Ярослава, за що він їм дуже вдячний.

Тепер, перебуваючи на лікарняному ліжку, хлопець усвідомлює, що ті дні стали для нього справжнім випробуванням на мужність. До АТО хлопець проходив службу на Дніпропетровщині. До недавнього часу він вважав свої армійські будні досить прозаїчними і якоюсь мірою навіть заздрив воїнам-миротворцям, які за кордоном займалися справжньою бойовою роботою. Але він не знав, що його чекають суворіші випробування... Чергування на блокпостах, охорона важливих об’єктів на Донеччині.

У важких умовах польового життя допомагала атмосфера доброзичливості, відчуття плеча товариша, що панувала в таборі АТО.

— Боротьба з тими, хто прагне розколоти країну, хто творить безчинства, для мене — справа честі. Я люблю свою країну і вважаю, що кожен чоловік повинен сам прийти до райвійськкомату і стати на захист Вітчизни, — розмірковує Ярослав Холодницький.

Пригадуючи службу на Сході країни, він із теплотою згадує, як приємно було читати листи від школярів у короткі моменти відпочинку.

— Підтримка наших вояків цивільним населенням зараз просто колосальна. Люди вірять, що ми захистимо їхнє нормальне життя. Щодо повідомлень від школярів, то їхні щирі побажання здоров’я та успіхів сприяли покращенню настрою, адже ми усвідомили, що за нами — діти, які повинні жити в мирній країні. Зараз, коли на лікарняному ліжку в мене з’явився вільний час, я навіть почав листуватись з деякими дніпропетровськими школярами. У відповідь вони присилають свої малюнки. Так, у нашій палаті вже назбиралось із десяток дитячих творів, — ділиться враженням сержант.

Дитячі творіння, без перебільшення, сприяють загоюванню ран. Уже сьогодні Ярослав планує, що коли його випишуть, він проситиметься назад у розташування табору сил АТО, до товаришів, з якими його зріднила неоголошена війна.

Дмитро ЧАЛИЙ, Харків

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter