Український флот став відомим на весь світ своєю витримкою і стійкістю

Українські ВМС: Життя після життя

Невеликий, у світових масштабах, Український флот, під час окупації Росією Криму став відомим на весь світ своєю неабиякою витримкою і стійкістю. УНІАН дізнавався, як військовослужбовці ВМС почувають себе після змушеного переїзду на материк.

Український флот став відомим на весь світ своєю витримкою і стійкістю

Військово-морські сили України – не просто, як дехто вважає, група кораблів, що «зібралися» на одному причалі. Так, за своїм чисельним складом наш флот складав (а сьогодні тим паче) зовсім незначний процент в «загальноармійському» вимірі. Однак – і, очевидно, не усі знають - в Криму Український флот нараховував близько 70 кораблів, катерів і допоміжних суден, більше 15 літальних апаратів морської авіації, окрему бригаду військ берегової оборони, окрему берегову артилерійську групу (читай бригаду), два батальйони морської піхоти.

ВМС України / фото УНИАН

Крім того, флот – це частини логістичного, оперативного і бойового забезпечення, аеродроми, частини зв’язку, радіоелектронної боротьби, навчальні заклади, будинки офіцерів... Тобто, десятки військових містечок, тисячі споруд і будівель. В Криму – і це особливо треба відзначити - була побудована розгалужена система управління флотом.

Втім, наприкінці березня - на початку квітня, національний флот все вище перераховане фактично втратив. Кораблі і судна, головний штаб у Севастополі, військові частини по всьому Криму, після довготривалого опору, все ж таки були захоплені «старшим братом» і заблоковані. Звісно, система управління (а управляти тоді залишилося хіба що силами, які базувалися в районі Одеси і Очакова), на певний час, просто зникла. Флот без командного пункту, без оперативного чергового… Управління – вже не силами і військами, а достатньо розрізненим особовим складом – здійснювалося через мобільний зв'язок, який, кажуть, у Севастополі і Криму активно використовувала російська сторона в плані прослуховування.

Втім, українські ВМС не втратили головного - кілька тисяч відданих українській державі військовослужбовців. Людей, які відмовилися від настійливих пропозицій з боку російських колег перейти на їх сторону, а головне, які були готові відроджувати вид Збройних Сил вже в нових реаліях.

ВМС України / фото УНІАН

Яку саме подію можна було б вважати точкою відліку нового життя вітчизняного флоту, сказати важко. Можливо, переїзд в Одесу командування флоту, а, може, коли продовжив функціонувати командний пункт флоту, або ж - прибуття із Криму «на материк» перших розблокованих кораблів і суден.

В середині квітня до Одеси прибули перші розблоковані кораблі і судна – ракетний катер «Прилуки» і танкер «Фастів». На сьогодні з Криму виведено вже 35 кораблів, катерів і суден (у переважній кількості – допоміжних). А з 17 червня розблокування і виведення призупинене за ініціативи російської сторони. То ж, краще, найновіше, найсправніше - все ще залишається «в руках» Російської Федерації. Так само, як і значна частина майна і техніки.

Без «власного» аеродрому, але, практично, у повному складі, функціонує вітчизняна морська авіація. Насамперед, мабуть, завдяки рішучим, грамотним і мужнім діям флотських авіаторів, які навіть в присутності «зелених чоловічків», змогли перегнати свої літаки і вертольоти на аеродром на материковій частині України. 

Як сьогодні «почувається» флот

За офіційними повідомленнями прес-центру командування українських ВМС, флот вже стає на ноги,  досить впевнено «приходить в себе». Якщо говорити про корабельний склад, то кораблі і судна (у тому числі, передислоковані в Одесу з Криму) регулярно виходять в море і виконують поставлені завдання. Наприклад, ЗМІ неодноразово повідомляли про виходи в море середнього десантного корабля «Кіровоград» і ракетного катера «Прилуки», рейдового тральщика «Генічеськ» та навчальних катерів «Сміла» і «Нова Каховка». Зауважимо, повернуті вони, скажімо так, зі значно «поріділими» екіпажами. Більш того, особовий склад навіть не мав можливості забрати з кораблів усі комплекти форми одягу… Тим не менш, отримавши в Одесі доукомплектування, пройшовши відновлення технічної готовності, вони, достатньо швидкими темпами, відновлюють свою боєздатність.

ВМС України / фото УНІАН

Звичайно ж, вагому роль і значення в системі забезпечення безпеки держави з морського напрямку, відіграє фрегат «Гетьман Сагайдачний». Як відомо, він, свого часу, не потрапив «в розпорядження» росіянам, бо, після виконання завдань антитерористичних операцій «Океанський щит» і «Аталанта» в районі Африканського рогу, попрямував не в Севастополь, а до  Одеси.

На новому місці дислокації виконують завдання за призначенням і несуть службу на блокпостах війська берегової оборони. Пересічні українці, які проживають на півдні України, самі мають змогу бачити діяльність  «береговиків» і підрозділів морської піхоти. Що ж до морської авіації, то тут слід зазначити, що літаки і вертольоти виконують польоти ледь не щодня.

Сьогодні, в умовах часткової мобілізації, ведення на Сході країни АТО, військовим відомством, мабуть, повідомляється далеко не про все те, чим наразі займається флот. Проте, і не спеціалісту у військово-стратегічних питаннях зрозуміло, що можливості національних ВМС після пережитого ними з втратою Криму, а також з їхнім сьогоднішнім «форматом» поки що є досить обмеженими. Очевидно, флоту потрібні роки, щоб вийти хоча б на свій колишній, «кримський» рівень.

«Самоочищення» кадрів

Національні ВМС після «кримських подій» стикнулися з кадровою проблемою. Кримська реєстрація контрактників, а, подекуди, й офіцерів, далася взнаки – досить значна їх частина сьогодні служать на флоті іншої держави. Щоправда, є тут і плюс: дає надію своєрідне природне самоочищення, що відбулося на флоті. Скажімо, 113 курсантів тепер вже колишньої Академії ВМС ім. Нахімова, які відмовилися продовжити навчання у ВИШі, що переходив до складу Росії – майбутній «золотий фонд» кадрів флоту. 27 червня 14 випускників, довчившись у Військовій академії в Одесі, стали лейтенантами, а трьом курсантам було запропоновано проходити навчання в Англії.

Загалом, підготовка спеціалістів флоту - питання з питань. У Севастополі для цього функціонував цілий навчальний центр при Академії ВМС ім. Нахімова. Сьогодні такого центру немає, і тому його ще треба створити. Та й самої академії вже практично не існує – вона, згідно Урядовій постанові, переформатується у військово-морський факультет при Одеській національній морській академії. Кажуть, це тимчасово, бо з часом існування Академії ВМС планується відновити. Що ж, дай Боже.

Знову повертаючись до кримських подій, згадаймо, як журналісти часто повідомляли про високий моральний дух військових моряків. А яким він є сьогодні? Хтось скаже, військові апріорі мають бути сильними людьми, у тому числі сильні духом. Це дійсно так. І все ж таки, за великим рахунком, військові – такі ж самі люди. Інакше у Збройних Силах не існувало б органів по роботі з особовим складом, військових психологів тощо. Зауважимо також, що в деяких випадках може мати місце «посткримський синдром», або проблема адаптації на новому місці. І не лише у військовослужбовців, а й у членів їхніх сімей, які пережили не лише випробування в Криму, а й непростий процес залишення (практично напризволяще) власних помешкань, багаточасове проходження контрольно-перепускного пункту в Армянську, з принизливим доглядом росіянами особистих речей, ноутбуків тощо. У багатьох в Криму залишилися сім’ї. На жаль, у зв’язку з виниклими обставинами, деякі шлюби розпалися…

Найбільша проблема - житло

В Одесі, Очакові, Миколаєві моряків зустріли тепло. Військовослужбовців і членів їхніх сімей за сприяння керівництва військового відомства і місцевих органів влади на перший час розмістили у санаторіях. До вирішення тих чи інших соціально-побутових проблем активно підключилися місцеві волонтерські організації. Але санаторій є санаторієм, довго тут мешкати не зможеш. Тому практично усі військовослужбовці, окрім тих, які мешкають на кораблях (маються на увазі «холостяки», які тут проходять військову службу), сьогодні вимушені платити від 2,5 до 3,5 тисяч гривень за піднайом житла.

Вживаються у роль «квартирантів» як безвусі лейтенанти, так і сиві полковники та капітани 1 рангу. Командири обіцяють, що от-от їм почнуть сплачувати компенсацію за піднайом. І це, звичайно, добре. Але відомо, що згідно керівним документам, на отримання такої компенсації матимуть право лише ті, хто «виписався» із Севастополя, чи там Сімферополя, і зареєструвався за новим місцем проживання. Досить значна ж частина офіцерів, які мають житло в Криму, цього не поспішають робити, бо побоюються втратити його внаслідок виписки.

ВМС України / фото УНІАН

Кажуть, Міністерство оборони України звернулося до Уряду з проханням внести зміни до відповідної постанови Кабміну з метою спрощення процедури отримання компенсації. Якою буде реакція головного виконавчого органу країни, наразі невідомо. Є надія, що влада піде назустріч військовим морякам, і зробить для них, бодай, хоч щось із обіцяного. А обіцяли їм чимало: вся країна чула заяви високопосадовців, що, мовляв, вірні присязі українському народу військові моряки гідно виконали поставленні завдання в Криму, після їх виведення на материкову частину України вони отримають статус учасників бойових дій, буде вирішено їх житлове питання.

Самі моряки мають на це таку думку: «не треба нам статусу учасників бойових дій, хоча б спростіть процедуру, почніть реально вирішувати житлову проблему». Бо якщо її не почати вирішувати кардинально, якщо все залишити так, як є, так можна опинитися перед фактом, що розбудовувати флот взагалі не буде кому.

Соціальний аспект патріотизму

В країні склалася таки ситуація, що соціальні проблеми армії і флоту просто так заговорити не вдасться. Одних обіцянок для експлуатації  таких понять, як патріотизм і вірність присязі - недостатньо. Врешті-решт, нашим військовим треба приділяти таку увагу, яку військовим приділяють в усьому світі. Навіть окупант – Росія – останні кілька років робить усе, щоб професія військового стала престижною. І, не в останню чергу, робить це через суттєве підвищення рівня грошового забезпечення, вирішення житлових проблем.

Так, сьогодні нашій країні дуже важко. Так, через події на Сході України інколи коштів не вистачає на найнеобхідніше. Тим не менш, високопосадовцям слід чітко розуміти: якщо нам потрібні армія і флот, ми повинні приділяти їм пріоритетну увагу. Часи, коли фінансування армії і флоту здійснювалося за залишковим принципом, повинні назавжди відійти в минуле.

Наразі «непідйомні» проблеми флоту будуть обговорюватись під час парламентських слухань, які пройдуть на початку липня у Києві. Є надія, що під час дискусії країна почує відповіді на питання: якою дорогою ВМС йти далі? Якою має бути концепція розвитку флоту, з урахуванням отриманих останніми місяцями навичок, не кажучи вже про необхідність урахування світового досвіду, сьогоднішніх викликів і загроз? Чи з’явиться у влади бажання розвивати флот за умов, що кошти на його розвиток «з’їдає» АТО, а цьогорічний нульовий рівень фінансування практично вбиває проект «корвет»?

Наостанок, відзначимо, що вітчизняний флот вже проходив відродження: у 1918 році, за часів існування Української Народної Республіки, та в 90-ті роки минулого століття. Цими днями у нього починається ще один, новітній, етап. А яким буде у флоту життя після життя, залежить далеко не тільки від військових моряків.   

Левко Пилипович

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter