narodka.com.ua

Снайперу - орден "За мужність"

За час антитерористичної операції на Донбасі війна забрала сотні життів наших співгромадян, тисячі були поранені, десятки тисяч доль скалічено. У боях відзначилися справжні герої, чиї подвиги мають бути описані в підручниках з історії нової України.

narodka.com.ua

Павло Чорій — миколаївський десантник з 79-ї аеромобільної бригади — міг би залишитися в пам’яті своїх товаришів по службі як один з багатьох снайперів. Але став героєм. Президент України нагородив військовослужбовця Павла Чорія орденом «За мужність» III ступеня.

Третього червня на колону українських військових, серед яких були миколаївські десантники з 79-ї аеромобільної бригади, напали терористи. В результаті атаки один десантник загинув, 13 поранено. Осколкове поранення правого ока тієї ночі отримав і снайпер — рядовий контрактник Павло Чорій. Проте вести бій продовжував. Він затискав однією рукою поранене око, а в другій тримав на вазі СВД (снайперську гвинтівку Драгунова) і стріляв. Скільки міг. А навколо — бій, гуркіт вибухів, крики поранених.

У цей час БТР-4Е, маневруючи, кормою зім’яв ГАЗ-66, де були затиснуті поранені десантники — товариші Павла по зброї. А кабіну будь-якої миті могли закидати гранатами. Коли Павло відстріляв усі патрони, він побіг рятувати товаришів по службі. Затискаючи рукою поранене око, десантник самотужки витягнув чотирьох поранених однополчан та надав їм першу допомогу. Мужній боєць не зважав на важке поранення і до самого госпіталю був у свідомості. Жартував, просив цигарок. Обурювався: він же снайпер, а поранене праве око! І вже тільки в госпіталі знепритомнів.

Моє знайомство із солдатом Павлом Чорієм відбулось у відділенні офтальмології Головного військово-клінічного центру «ГВКГ» МО України, де він проходив лікування. Молодий чоловік із задоволенням розповідав про своє дитинство, про студентське життя. Павло закінчив Миколаївський педагогічний університет, факультет фізичної культури і туризму. Після закінчення вишу вирішив відслужити в армії. В Миколаївському військкоматі йому запропонували підписати контракт на три роки і служити в десантній бригаді. Павло пристав на пропозицію. Півтора року служби пролетіли швидко. За цей час у миколаївській 79-й аеромобільній бригаді з учорашнього студента зробили справжнього десантника — сильного тілом і духом.

Мама Павла пишалася змужнілим сином, справжнім воїном-захисником.

— Що мій син ніколи не покине товаришів у біді, я знала завжди. Про те, що він був у зоні АТО, я довідалася тільки тут, у госпіталі. Все тіло мого сина — в ранах від осколків, але я розумію, що ці поранення заживуть. А ось око… Зараз у Павла тимчасовий протез. Він дуже відрізняється від природного ока. Мені вкрай важко дивитися на сина, моє серце розривається від болю. Є надія, що у Франції йому зможуть зробити постійний протез, який буде не відрізнити від здорового ока, — тремтячим голосом і зі сльозами на очах розповідала мама Павла Ольга Чорій.

На біду, материнське серце не витримало всіх переживань і стресів. А ще загострилась хвороба — цукровий діабет. Нещодавно Ольга Чорій померла.

— Активісти вже зібрали гроші на протез ока для пораненого українського снайпера Паші Чорія. Його ім’я миготіло в мене у SMS в першу добу після бою 79-ки. Ми збирали дані, ми шукали наших. Заплуталися в літерах, у госпіталі Харкова він значився як Чорний. Ми все ніяк не могли знайти його. Чорний, Чорій. Але тепер я назавжди запам’ятаю це прізвище, ніколи не переплутаю. По Пашиному питанню вже є рішення: його беруть до Франції на протезування на дуже пільгових умовах. Нам залишається тільки оформити документи та купити йому квиток. На це і гроші є, — розповідає громадський активіст Юрій Бірюков.

Тож рядовий Чорій зробив закордонний паспорт і почав оформляти візу для поїздки. Але з надходженням інформації про важке становище рідної для Павла миколаївської бригади він вирішив, що протез може почекати, а зібрані гроші треба передати своїм хлопцям, бо їм потрібніше.

— Там мої десантники, вони залишилися на передовій. Їм потрібні броники, каски, їжа, цигарки, форма, аптечки, взуття, спальники, окуляри. Окуляри, які захищають очі, — переконаний Паша Чорій.

Миколаївський десантник став героєм і легендою АТО. Його готовність до самозречення заради інших є непересічною людською рисою, гідною вшанування. І таких людей в історії Українського народу вже немало.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter