REUTERS

Анатолій Лопата: Влада має примусити людей працювати не вісім годин, а десять і більше. На оборону

Екс-керівник Генштабу наголосив на проблемі хибних кадрових призначень президента та необхідності термінової загальної мобілізації.

REUTERS

Російські війська вторглися на територію України – тепер це визнають провідні західні лідери. Завзято «відхрещуються» від цього тільки в офіційній Москві. Приблизно так само, як ще кілька місяців тому відхрещувались від присутності «зелених чоловічків» в окупованому Криму. Сьогодні ж кордон з Україною продовжують перетинати бойовики та техніка з Росії: за даними Міністерства оборони тільки за останні дні РФ перекинула на Донбас до 20 тисяч своїх солдат. Одразу в кількох населених пунктах на Сході продовжуються жорсткі бої. Більш того, не можна говорити, що війна відбувається тільки на суші, принаймні після того, як в акваторії Азовського моря поблизу Маріуполя був обстріляний катер берегової охорони. Завдання, що ставить на часі президент РФ Володимир Путін, - як мінімум, створення сухопутного коридору до Криму.

Але дії офіційного Києва в цих умовах не можна назвати достатніми. Війна, яка є де факто, офіційно досі не оголошена. Тактичні поразки супроводжуються значними жертвами.

Все це ставить питання здатності України протистояти агресору. Екс-керівник Генштабу Анатолій Лопата в розмові з «Главкомом» наголосив на проблемі хибних кадрових призначень президента та необхідності термінової загальної мобілізації.

Сьогодні весь світ нарешті зрозумів: вторгнення Росії в Україну, таки відбулося. Агресію РФ назвав війною прем’єр Польщі та майбутній президент Ради ЄС Дональд Туск. Чому ж Україна не оголошує військовий стан?

Вторгнення на територію України відбулось не сьогодні. Воно відбулось з часів втрати нашого Криму. Був відповідний час, щоб розібратися в ситуації. Цим повинні були займатися в.о. президента на той час Олександр Турчинов, Верховна Рада, РНБО із залученням відповідних фахівців. Вони мали тоді визначити, чи це вторгнення, чи анексія, чи війна. А сьогодні ми маємо лише ескалацію тих подій. Та єдиним органом, що хоч якось намагається впливати на ситуацію, зараз є лише РНБО. Але і вона досі не прийшла до якихось висновків, за якими б прослідували дії уряду та держави.

Дійсно, це вторгнення Російської Федерації на терени України. Це неоголошена, але війна. Чому ж держава не відреагувала на такі виклики? Більшість фахівців, які знаходяться на високому державному положенні, починаючи з президента і міністрів, ніколи не були готові до прийняття таких рішень. А от залучити до вирішення проблеми людей, які знаються на цій справі, мабуть, не хотіли. Здається, що вони діють за схемою: на Сході діється якась агресія, яку можна назвати сепаратизмом, тероризмом, але ніяк не хочеться назвати війною. Кажуть, є застороги, що держава, яка не веде війну, не може отримувати від міжнародної спільноти відповідну допомогу. Але це тоді, коли ми оголосили війну і ведемо її. Ми війну не оголосили. Агресія виходить з боку іншої держави. Та ми могли б хоч оголосити надзвичайний чи військовий стан у цих регіонах, задіяти політичні, економічні, соціальні структури держави для відбиття цієї агресії. Цього немає. Ми перебуваємо нібито у мирному стані, живемо за стандартною схемою буденних днів, втрачаючи при цьому щоденно на Сході десятки і сотні людей. Все тому, що наші чиновники не готові до таких дій.

Як можете оцінити здатність України протистояти Росії у військовому конфлікті? Яка головна проблема українського силового блоку?

Радянська влада до початку 1941 року змогла багато чого зробити для підняття оборонної міцності держави. Був налагоджений випуск літаків, танків, артилерії, була розвинена військова наука, медицина і так далі. Ми отримали з рук колишнього Радянського Союзу все – краще з кращих угрупувань збройних сил. Резерви були колосальні - на їх основі ми могли розгорнути ще не менше двох фронтів. І де все це? Ми ці резерви знищили – «сожрали», «продали», хтось збагатився на цьому. І сьогодні вже не можемо забезпечити дії збройних сил елементарно – зброєю. Більш того, не можемо прийняти рішення на формування резервів першої, другої черги. Держава знаходиться в аморфному стані.

Давайте конкретно оцінимо, наприклад, ситуацію з «Іловайським котлом»? Президент Петро Порошенко вже натякнув на те, що в найближчому майбутньому в силовому блоці відбудуться певні ротації. На вашу думку, чия голова «полетить» першою?

Ще раз зазначу: те, що сталося в Україні, сталося не сьогодні. Це сталося з огляду на те, що наша держава за роки незалежності ніколи не передбачала військової агресії з боку РФ. Більш того, протягом всіх років наша держава активно боролася з власними збройними силами. Нам дісталося велике угрупування – більше 726 тисяч, і їх хотіли скоротити, щоб не було напруги на економіку. В президента, Ради безпеки і оборони, Верховної Ради не було розуміння необхідності захищати державу. Було лише розуміння, що наші збройні сили – це «дармоеды», «прыщ на здоровом теле государства». І їх робили всі менше і менше. На 2013 рік було заплановано залишити лише 70 тисяч військових і 15 тисяч цивільних. За це відповідає президент України. Скільки їх у нас було – вони всі мали б за це відповідати.

Але в даному конкретному випадку хто винен в тому, що війська не були вчасно виведені з оточення під Іловайськом? Керівник АТО? Міністр оборони? Хтось з них має тепер піти у відставку?

Міністр оборони нашої держави абсолютно нічого не вирішує. Тому що оборона держави знаходиться в руках уряду. Формування резервів – в руках уряду і верховного головнокомандувача. Міністром оборони може бути хто завгодно. Ленін казав: може бути кухарка. Тому у нас туди і поставили міліціонера.

Ви не надто позитивно оцінюєте Валерія Гелетея на цьому посту. Як думаєте, наскільки нагальною, взагалі, є ротація? Чи потрібно змінювати тих керівників, які не справляються зі своїми завданнями?

Люди, які воюють, виконують якесь завдання. Зняти їх з фронту – значить, дати можливість супротивнику в чомусь виграти. Ротація повинна робитися з розумом і заздалегідь підготовленими силами. Якщо таких сил немає, про яку ротацію ми можемо вести мову? Війна іде. Взагалі, на мою думку, Петро Олексійович – слабкий кадровий працівник. І він підбирає слабких керівників із свого оточення. Так, немає президентів, які не враховують особисті симпатії до тих або інших працівників. Але, думаю, що, незважаючи на його заяву щодо прийняття серйозних кадрових рішень, він і надалі буде продовжувати підбирати і розставляти кадри за своїм бажанням – так, як він назначив міністра Гелетея.

Щодо певних дій Гелетея на посаді міністра оборони. Він вже визнав присутність «п’ятої колони» Кремля в армії і навіть заявив про створення спеціальної служби з боротьби із шпіонажем та виявленням фактів невиконання бойових наказів і дезертирства серед військових. Як думаєте, чи матиме реалізацію ця обіцянка. І наскільки невдачі в ході АТО спричинені шпигунством?

У складі збройних сил завжди були співробітники Служби безпеки – контррозвідувальна служба. Вона була і є. Міністр говорить про те, що треба створити цю контррозвідувальну службу ще у службі правопорядку Міноборони. Тобто додатково набрати фахівців та додатково створити підрозділ, який би виявляв співробітників, які зайвий раз говорять чи роблять щось не так із користю для нашого супротивника. В принципі, це завдання було завжди покладено на командира. Бо кожен офіцер має дбати про те, щоб у його підпорядкованих було почуття відповідальності за збереження таємниці.

Сьогодні дійсно є проблема в засобах комунікації, в першу чергу. У кожного солдата в кишені засіб, що легко виявляється. За ним легко визначити, скільки людей в тому чи іншому підрозділі, що саме це за підрозділ. Тому що кожен раз солдат розповідає телефоном матері чи своїй дівчині, де він і що з ним. Це фактично є зрада. Треба кінчати з мирним настроєм. Треба приймати жорсткі заходи щодо людей, які намагаються зберегти свій телефончик на полі бою. Багато ще чого треба робити, щоби виключити оцю мимовільну здачу якихось секретних матеріалів.

Що мусить робити Україна, щоб вийти переможницею в конфлікті з Росією?

Ми бачимо такі основні блоки завдань, які мали б вирішувати уряд і весь народ України.

Перший – військово-політична діяльність президента, міністерства закордонних справ. Треба організовувати – і вони це роблять – громадськість іноземних країн для того, щоб отримати відповідну допомогу. Ця допомога, передусім, може бути політичною, економічною і військово-технічною. Але її треба отримати. Військово-дипломатична і політична робота керівництва держави очевидна і необхідна.

Другий блок – військово-економічна робота всередині країни і за її кордонами. Військова економіка має бути поставлена в пріоритет. Все, що може сприяти перемозі, повинно працювати. Для цього потрібні кошти. І держава має це забезпечити усіма можливими наявними методами. В тому числі, брати позики, отримувати допомогу. Але треба й організовувати і свій народ, де треба – експропріювати - наприклад те, що здобуто незаконним шляхом.

Третій – військово-технічний. Треба подивитись на резерви, що має наша країна. Їх потрібно реанімувати, обслужити. Для цього ці руки треба призвати, поповнити батальйони, сформувати відповідні військові частини. Воювати треба не батальйонами, а бригадами мінімум і корпусами. Щоб це запрацювало, треба організувати систему військового управління в державі. Вона має працювати як годинник. Треба встановити систему військових комендатур, де треба – комендантський час. Припинити дурні поїздки у відпустки. Заставити людей працювати не вісім годин, а десять, де треба – більше. На оборону.

В цій же площині. Військовий податок, закон про введення якого вступив у силу на початку серпня.

Так. Я вважаю, що варто брати військовий податок. І треба його платити.

Четвертий блок – соціальний. Треба на сьогоднішній день забезпечити прийом біженців, їх облаштування. Треба подивитись на робочі місця, які є для цих людей. Треба запустити виробництво на армію. Треба працювати всьому народу.

Якщо ми все це зробимо, якщо навчимося цінувати труд воїна, проблеми не буде.

От дехто сидить в ресторанах вечорами, прогулює тисячі і тисячі гривень, а, може, й іншої валюти. Та якщо ці кошти направити на рішення ситуації, буде зовсім непогано.

Треба також подивитись на засоби інформації. Йде війна – а мені з екранів пропонують сережки та діаманти. Йде війна – а нам показують чужі фільми. Треба розповідати більше про людей, які там, на війні, розповідати про ситуацію в зруйнованих містах, показувати це все щодня тим, хто ще живе і думає, що ця війна його не зачепить.

Радник міністра оборони Олександр Данилюк заявив про те, що за останні дні Росія перекинула на Донбас 10-20 тисяч своїх солдат. Ви маєте підтвердження цієї інформації?

Так, 10 тисяч з Росії ввели, дивізію ввели.

Техніка і бойовики з Росії надто легко перетинають кордон з Україною. Його реально, взагалі, закрити?

Так, це можна зробити.

Чому, якщо це можливо, кордон досі не перекритий?

Це завдання, насправді, можна було б виконати вже давно. Не вдається це зробити, тому що немає рішень.

Ви ж подивіться, існують залізничні перевезення, вони діють нормально, потяги їздять за графіком мирного часу. Торгові стосунки не припинені. Немає відповідних державних рішень. Це перше.

Друге. Для того, щоб перекрити кордон, треба було б від чогось відмовитися. Наприклад, ізолювати якимось чином регіон конфлікту. Для цього потрібно мати резерв. Треба створити резерви, які б могли локалізувати цей конфлікт в якомусь закритому регіоні. Треба мобілізувати людей, дати їм техніку, озброєння. І тоді наші збройні сили або ці резерви зможуть виконати це завдання. А потім відрізати їх від кордону російського, відійти на свою територію. От проходить кордон по лінії. Треба відступити від кордону російської території мінімум 10-15 кілометрів і створити інший, свій кордон, кордон всередині. Тобто створити систему оборони. Цим треба займатись планово. Але якщо держава цього не хоче, якщо уряд цього не хоче, то кому ще тоді це треба?

На вихідних в акваторії Азовського моря поблизу Маріуполя був обстріляний катер берегової охорони. Чи варто цей інцидент вважати початком війни на морі?

Всі ми маємо уяснити: Росія робить сьогодні все для того, щоби дати можливість прямого виходу по сухопуттю до Криму. Цю задачу вона виконує. Щодо того, що коїться на Азовському морі. Росія зробить все, щоб опанувати акваторію Азовського моря і знищити всі наші можливості на перекидання сил і засобів через море на схід. Мало того, підготовлений російський десант – ми маємо чекати на нього вже ось-ось - прийде і буде наносити удари з боку моря. Це необхідно для виконання тих завдань, які поставив перед собою керівник Російської Федерації - зробити «дугу Путіна», відрізати Україну від Чорного моря і вийти на Придністров’я.

Обов’язково Україні треба очікувати широкомасштабних дій з боку Росії і Путіна. Росія не може не воювати. І Росія не може не мати претензій до України. Це історично. Це життєво необхідно для Росії. Україна – то майбутнє Росії. І ми повинні бути розумнішими у військовому відношенні, ніж ми є на сьогодні.

Росія – якщо дивитись з її точки зору на ситуацію – правильно робить. Вони хочуть оточити нас і відрізати Україну аж до Дніпра. Лівобережжя України Путін хоче забрати. Це його план. Якщо це досі не знає кожен наш першокласник, то ганьба нашій державі і всім урядам. І до Дніпра – це ж тільки перша половина, перша частина того завдання, яке треба виконати. Путіну потрібна вся Україна.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter