танк

Три танкісти і "Шістдесятчетвірка"

Їх двічі подумки вже ховали. Вперше — після того, як усі бачили їхній танк палаючим, другий раз — коли в бойову машину влучила ворожа протитанкова керована ракета. Та наші герої, мов казковий птах Фенікс, відроджувалися з полум’я битви та знову вступали у бій, з якого виходили переможцями.

танк

Екіпаж цієї «шістдесятчетвірки» з першого дня антитерористичної операції перебуває на передовій, виконуючи завдання в найскладніших місцях. Командир танка сержант Віталій Шевченко, навідник Андрій Мухін та механік-водій Максим Кравчук — своєрідні ангели-охоронці нашої піхоти, закуті в надійну броню, озброєні грізним мечем великого калібру.

Той день був звичайним для блокпоста, розташованого поблизу Слов’янська. У перерві між мінометними обстрілами екіпажі чистили зброю та обслуговували техніку й озброєння. Їхню кропітку роботу перервав різкий свист міни, що ставав гучнішим з кожною миттю. Такі звуки в зоні АТО означають одне — ворог не дасть спокійно завершити початі справи. Привівши зброю до бойового стану, екіпажі зайняли місця в бойових машинах. Перша міна лягла за сім метрів від вогневої позиції нашого екіпажу, зрешетивши сусідній «Урал». Кілька осколків дісталися й танкістам: поранило навідника — солдата Колініченка. Згодом у госпіталі з’ясували, що один із осколків не дійшов до сонної артерії лише декілька міліметрів. Незабаром нова міна вдарила по лівому борту танка та порозривала додаткові паливні баки. Облита власною соляркою, машина спалахнула. Попри це, танкісти пішли в бій. Уточнивши напрям обстрілу, вони помчали вперед. Відпрацювавши з кулеметів по «зеленці», танк продовжив рух. Протаранивши бетонну огорожу, танкісти побачили мінометний розрахунок терористів, який саме заряджав чергову порцію смерті. Та зробити черговий постріл у наш бік не встигли. Влучним пострілом з гармати були знищені і обслуга, і міномет. І лише тоді командир героїчного екіпажу дав наказ на гасіння пожежі, що охопила його Т-64.

— Я повідомив механіку-водієві, що ми горимо, й він стрімко рвонув, — розповів Віталій Шевченко. — І було чого! При відході, за нашою машиною тягнувся вогняний слід. Вибравши безпечне місце, ми з ним почали гасити пожежу. На допомогу підбігли ще кілька бійців з вогнегасниками. Ми сипали землю, поливали з вогнегасників, та вогонь не відступав. Була мить, коли здалося, що нам не врятувати бойову машину. Та це лише додало сил.

Екіпаж і бійці підрозділу разом зрештою загасили пожежу. А потім із подивом дізналися, що терористи поспішили заявити про знищення чергового українського танка. Та після незначного ремонту бойова машина повернулася до строю.

Після звільнення Слов’янська танкісти разом з іншими підрозділами АТО рушили вперед. Їхній професіоналізм та бойовий вишкіл неодноразово оцінювали підрозділи, які вони підсилювали. За це бійці прозвали їх «броньованими ангелами-охоронцями».

Ці слова підтвердив і командир 11-го батальйону територіальної оборони, підрозділи якого несуть службу на одному з передових блокпостів на Донеччині.

— Нещодавно нам було необхідно змінити позиції та особовий склад на блокпості, — розповів комбат. — Щоб терористи нас не заскочили, так би мовити, «на марші» й не почали в цей момент свою атаку, ми вирішили обстріляти їхні позиції з танка та мінометів. Коли ми наблизилися до перехрестя, де терористи обладнали свій блокпост, нас атакував вантажний автомобіль зі встановленим на ньому великокаліберним кулеметом. Танкісти першим же пострілом знищили його. Та ще не розсіявся дим, як ми побачили, що в наш танк летить протитанкова керована ракета. Долі секунди всі вже подумки прощалися з відважними хлопцями. На щастя, ракета зрикошетила від лівого борту й вибухнула поряд. Поставивши димову завісу, танкісти, прикриваючи наші мінометні розрахунки, почали відходити, «відпрацьовуючи» по «зеленці» з кулемета. Лише по їхньому поверненні ми дізналися, що через влучення ракети в них заклинило гармату.

— Ремонт гармати в польових умовах ми освоїли ще вдома — у Кривому Розі, коли виконували стрільби штатним пострілом. Тоді бригадою ми вистріляли під час вправ та навчань майже десять тисяч снарядів. Словом, «набили руку», — зауважив командир танку.

Після чотирьох місяців війни екіпаж мріє хоча б декілька тижнів відпочити та зустрітися з рідними. А ще — погуляти на весіллі у свого навідника Андрія Мухіна. Але обов’язково повернутися на передову. Адже вони — «броньовані ангели-охоронці».

Аркадій Радківський, Юзеф Венскович

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter