REUTERS

Найболючіше на війні - втрата товариша

На початку офіцерської кар’єри в елітній частині Українського війська Кирило став одним із кращих офіцерів-розвідників. Але, на жаль, офіцеру не судилося вдягнути чергову відзнаку на парадний кітель…

REUTERS

На початку офіцерської кар’єри в елітній частині Українського війська — 3-му окремому полку спеціального призначення — Кирило став одним із кращих офіцерів-розвідників. А з перших днів проведення АТО він успішно виконував бойові завдання командування, врятував не одне людське життя. Нагородою за це стало чергове військове звання «капітан» та представлення до ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Але, на жаль, офіцеру не судилося вдягнути цю відзнаку на парадний кітель…

Із командиром розвідувальної групи спеціального призначення капітаном Кирилом Андреєнком я був знайомий ще з курсантських років. Знав його як надійного та доброзичливого хлопця. У подальшій офіцерській службі наші шляхи неодноразово перетиналися: на зборах молодих лейтенантів, всеармійських змаганнях, під час стрибків з парашутом та у відпустках.

Народився Кирило Андреєнко у місті Чита в сім’ї кадрового офіцера. З дитинства хлопець впевнено йшов до своєї мрії — бути військовим. Для цього він посилено займався спортом, із золотою медаллю закінчив школу. Потім було навчання в Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові та випуск — з червоним диплом та «золотою» медаллю. Саме в місті Лева він зустрів свою кохану Олену, з якою після випуску й одружився.

«Важко, боляче, несправедливо, коли батьки хоронять дітей. Сьогодні ми проводжаємо в останню путь Кирила. Я низько вклоняюсь батькам за виховання цього офіцера, який став героєм. Біль вашої втрати — також і наш біль. Викладацький склад знає Кирила як розумного і дисциплінованого курсанта. З відгуків його бойових побратимів ми знаємо, що це був справжній офіцер. На жаль, нині з життя йдуть найкращі. Кирило став на захист своєї Батьківщини, своїх рідних, близьких і друзів, кожного з нас. Ми йому за це вдячні. Цей подвиг є зразком відваги та виховання майбутніх захисників Вітчизни. Я як начальник Академії сухопутних військ, звертаюсь до Міністра оборони Валерія Гелетея з проханням присвоїти навчальній роті, де проходив навчання курсант Андреєнко, почесне звання — імені капітана Андреєнка», — сказав під час прощання із загиблим начальник Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного генерал-лейтенант Павло Ткачук.

Попри молодий вік, Кирило був фаховим командиром. Він одразу знайшов спільну мову та зажив авторитет серед спецпризначенців, що доволі непросто. Адже всі бійці групи — дорослі чоловіки, які служать далеко не за першим контрактом та побували не в одній «гарячій» точці.

Невипадково саме його підрозділу восени минулого року довірили захищати честь України на міжнародних змаганнях «Cambrian Patrol 2013», які проводилися у Великій Британії серед розвідувальних груп військ спеціального призначення. Тоді, вперше за історію проведення цих змагань, була запрошена команда з СНД — саме з України. Завдяки високій підготовці та вмілому командуванню підрозділом українські спецпризначенці вибороли «бронзову» медаль.

Знаючи багатьох друзів та бойових товаришів Кирила, я неодноразово чув про його успіхи у службі та про серйозне ставлення до своєї роботи. Про нього казали: він живе спецпризначенням…

Незадовго до початку АТО Кирило планував перевестися до 80-ї окремої аеромобільної бригади, що дислокується у Львові. Однак рішення покинути свій підрозділ спецпризначення, з яким він, так би мовити, зріднився, давалось нелегко.

— Ні, я не можу в такий складний час покинути своїх хлопців, відповідав усім Кирило, — пригадує зі сльозами на очах слова чоловіка Олена.

…Того дня дві зведені розвідувальні групи відбули у визначений район для пошуку пілотів збитого літака. Вони облаштували тимчасовий табір в одній з тракторних бригад, виставили пости та секрети, приготувалися до ночівлі.

Однак невдовзі на горизонті з’явився танк та кілька бойових машин вогневої підтримки, які, до речі, були розфарбовані вздовж білими смугами (так у зоні АТО позначають українську техніку. — Авт.). Розвідники були впевнені, що це свої, однак дивне відчуття небезпеки їх не полишало…

За мить бойові машини почали стріляти, підбили один із «Уралів», поранили кілька бійців. Не розгубившись, капітан Андреєнко разом з підполковником Сергієм Лисенком спробували здійснити на другій машині прорив, однак сили були нерівні… Спецпризначенці полягли в бою як справжні герої, зі зброєю в руках.

Під час прощання з Кирилом та його бойовими товаришами автор цих рядків, як і сотні присутніх на похованні, не міг стримати сльози…

Валентин ШЕВЧЕНКО,

Кіровоград

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter