фото narodka.com.ua

Останній бій ровесника незалежності

За особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, солдата ВОВКА Василя Ярославовича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

фото narodka.com.ua

Старосамбірщина у скорботі. Чергова сумна звістка зі Сходу сколихнула край, бо загинув її вірний син. Волею долі під Зеленопіллям на Луганщині був і контрактник Самбірської військової частини Василь Вовк із села Кобла.

Під час мінометного обстрілу терористами опорного пункту сил АТО Василь отримав осколкове поранення. Помер дорогою до дніпропетровської лікарні, бо рана була несумісна з життям.

Домовину з тілом загиблого воїна привезли на батьківську землю. І хоча було вже далеко за північ, віддати останню шану бійцю прийшло дуже багато людей. В усіх населених пунктах виходили люди, ставали обабіч дороги із запаленими лампадками, а подекуди й навколішки зустрічали колону.

Автомобіль з труною загиблого воїна-галичанина зупинився на вулиці біля воріт військової частини хіміків. Домовина накрита синьо-жовтим прапором. Бойові побратими понесли її до клубу. Сотні голосів заспівали «Ще не вмерла…», потім вигукнули: «Герої не вмирають!»…

Тисячі людей прийшли й на його родинне обійстя, коли героя привезли додому… Прийшли, аби провести в останню путь героя новітньої історії, який загинув, захищаючи свою країну від терористської навали. Того дня гірко плакали й ті, хто знав Василя, й ті, що не був з ним знайомий. Адже немислимо змиритися з тим, що українці гинуть на неоголошеній війні.

…Йому було лише 23 роки. У нього були плани, мрії, яким вже ніколи не здйснитися. Страшно і боляче, коли гинуть люди, гинуть молоді хлопці, гинуть найкращі.

Усі, з ким ми спілкувалися, а це і односельчани, і колеги з заводу «Екватор», на якому Василь працював, тепло відгукувалися про нього. Сільський депутат Любов Тижбірак, заливаючись слізьми, багато хорошого розповідала про свого односельчанина:

— Так і бачу перед собою його великі, розумні й вдумливі очі. Рано втративши батька, він швидко, не за віком, подорослішав. З ранніх літ став опорою сім’ї, дбав про сестер, маму, дідуся, бабусю. Був сільським активістом. У школі був дуже старанний, допитливий, відповідальний і спокійний, добре вчився, ніколи й нікого не образив.

— Василь — то людина-душа, про нього і слова лихого ніхто б не сказав, бо в усіх випадках був людяним, завжди міг допомогти, підтримати, був справедливим, — згадують про Василя колеги з «Екватора».

Провести героя в останню путь прибуло й багато побратимів з військової частини з Самбора.

Похоронну відправу у Коблянській церкві співслужили кілька десятків священиків різних конфесій. Приїхали провести в останню путь полеглого воїна-захисника цілісності України представники громад району, директори навчальних закладів, представники різних служб і організацій району, голова Старосамбірської районної ради Орест Бонк та райдержадміністрації Мирон Пацай, обласний депутат Юрій Войтів.

Напевно, те загострене почуття справедливості й покликало Василя записатися до війська у такий складний для України час. Бо він, ровесник незалежної України, не міг миритися з тим, що ворог прагне її пошматувати. Як наголосив у своїй проповіді священик, коли б не було таких патріотів, як Василь, «ворог дійшов би й до Старого Самбора».

…Мати втратила єдиного сина, дівчина Ліля коханого, друзі втратили надійного товариша, Україна — відданого захисника.

Вічна шана і слава герою!

Командування та особовий склад військової частини співчуває родині військовослужбовця військової служби за контрактом ВОВКА Василя Ярославовича,

який загинув в ході проведення антитерористичної операції в Донецькій області при виконанні бойового завдання.

Марія Кузьмин

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter