Координати технічного прогресу

Координати технічного прогресу

Запоріжжя — один із потужних промислових регіонів України, де зосереджено понад півтори сотні підприємств, чимало з яких є провідними у своїх галузях та мають загальнодержавне значення. Одне з них — Казенне під-приємство «Науково-виробничийком-плекс «Іскра», яке було утворено 1959 року.

На той час перед ним стояло відповідальне завдання — у стислі терміни опанувати випуск новітніх радіолокаційних станцій типу ПРВ-11. Завдяки наполегливій праці трудового колективу вже за три роки заводчани здали перші два екземпляри цього виробу, який після вдалих державних випробувань був прийнятий на озброєння Міністерством оборони СРСР. Радіовисотомір мав досконалу конструкцію, завдяки чому протягом багатьох років успішно застосовувався як у радіотехнічних військах ППО, так і в зенітних ракетних комплексах.

Подальший стрімкий розвиток авіаційної та ракетної техніки висував до систем ППО нові вимоги. Аби, як то кажуть, йти в ногу з часом, приймається рішення про створення конструкторського бюро «Іскра», де зосереджується науково-технічний потенціал підприємства.

Підприємство набирало обертів. Невдовзі з’явився модернізований варіант уже згадуваного радіовисотоміра — ПРВ-11. До речі, його експортний зразок ПРВ-11У в складі зенітного ракетного комплексу С-75 пройшов успішну перевірку під час бойових дій на Близькому Сході та в Південно-Східній Азії.

[5301_p_5_img_0003] Паралельно із проведенням модернізації підприємство опановує виробництво радіолокатора власної розробки — пересувного радіовисотоміра ПРВ-13, який і нині експлуатується підрозділами радіотехнічних та зенітних ракетних військ (ЗРК С-75, С-125, С-200) у багатьох країнах світу. Впродовж 80-х років минулого століття з’являється чергова розробка «іскрівців» — трикоординатна станція 19Ж6, яка також була прийнята на озброєння. До речі, в її конструкцію було закладено понад 50 винаходів. А нова якість радіолокації забезпечувалася завдяки оригінальному методу формування багатопроменевої діаграми спрямованості антени. До того ж у системі обробки радіолокаційної інформації застосовувалися нові принципи та методи адаптації до перешкод, що створювалися супротивником.

— Після набуття Україною незалежності ми ще деякий час продовжували роботу над тематиками, які були розпочаті наприкінці дев’яностих років, — розповідає директор КП «Науково-виробничий комплекс «Іскра» Ігор Пресняк. — Зокрема, розробили та виготовили два дослідні зразки комплексу артилерійської розвідки 1Л220. Щоправда, один з них так і залишився на спеціалізованому артилерійському полігоні в Горьківській області, де на момент розпаду СРСР проходив попередні випробування. Але головне, що другий — основний зразок — усе ж таки був на підприємстві, що дозволило нам зосередитися на вдосконаленні його основних параметрів. Попри те, що з моменту створення цього комплексу минуло багато часу, за більшістю параметрів він значно випереджає наявні аналоги.

До речі, його унікальність полягає в тому, що за пострілом з артилерійської гармати чи міномета, за пуском тактичної ракети або реактивних систем залпового вогню типу «Град», «Смерч» прилад визначає координати позиції, звідки ведеться вогонь, або пускової позиції тактичних ракет. А виявивши в польоті снаряд чи ракету, відразу ж здійснює розрахунок її траєкторії, таким чином визначаючи точку її вильоту. Наприклад, якщо це артилерійська гармата, то дальність її виявлення становить 30 км, тактичних ракет — 60 км, РСЗВ — 50 км. Саме таким чином відбувається коректування стрільби по виявлених координатах противника власними засобами ураження.

Цей комплекс був прийнятий на озброєння 2001 року. Але через обмежене фінансування потреб оборони, на жаль, так і не надійшов до війська. Звісно, нині вести мову про його виробництво доволі проблематично, адже елементна база, на якій він був розроблений, застаріла і на Україні вже практично не виготовляється. Щоправда, були спроби включити ці вироби в державне оборонне замовлення, але далі намірів справа, на жаль, так і не пішла.

Наступна робота, яка також розпочиналася за часів СРСР, але була продовжена в роки незалежності України, — РЛС 79К6. Відповідний договір про її виготовлення укладено з Міноборони України 1992 року. Але через недостатнє фінансування дослідно-конструкторська документація була розроблена лише 2000 року, а дослідний зразок з’явився 2006-го. Того ж року були проведені його державні випробування, а вже наступного виріб був прийнятий на озброєння.

Минулого року підприємство презентувало нову мобільну трикоординатну радіолокаційну станцію кругового огляду 80К6М, створену на базі вже згаданої РЛС 79К6. У порівнянні з попередницею вона має декілька принципових відмінностей. Насамперед це ширша зона огляду в кутомірній площині — до 55 градусів, проти 35 градусів у РЛС 80К6. Наявність такої характеристики обумовлена вимогою до виявлення балістичних цілей. Наступна відмінність полягає в кількості транспортних одиниць та часу готовності РЛС при переході з маршу. Так, для РЛС 80К6 — це дві транспортні одиниці й час розгортання у 30 хвилин. А РЛС 80К6М — це одна транспортна одиниця, що розміщена на базі шасі автомобіля підвищеної прохідності, з малим часом розгортання — лише 6 хвилин. Для реалізації цих вимог на практиці підприємству знадобилося створити принципово нову систему цифрового діаграмоутворювання та застосувати нові алгоритми розрахунку лучів антени.

При цьому важливо, що РЛС 80К6М може працювати як станція цілеуказання у складі будь-якого, особливо мобільного, зенітно-ракетного комплексу. Вона і створювалася для виконання саме цих завдань. До речі, за своїми основними тактико-технічними характеристиками вітчизняна РЛС становить гідну конкуренцію таким відомим іноземним аналогам, як американська AN/TPS78 чи французька GM400 Thales Raytheon Systems. Проте за сукупністю таких факторів, як мобільність-вартість, РЛС 80К6М має перевагу.

Заводчани також здійснюють розробку перспективної РЛС метрового діапазону МР-1. Незабаром вони передбачають вийти вже на етап створення дослідного зразка. Але нині підприємству бракує обігових коштів на закупівлю комплектуючих для апаратури. Для того, щоб повністю укомплектувати станцію апаратурою, необхідно 10 млн гривень. Тому поки що вирішили обмежитися створенням макетного зразка, на якому й буде відпрацьований алгоритм роботи виробу. Але зрозуміло, що шанси потрапити в державне оборонне замовлення в цієї розробки з’являться лише тоді, як дослідний зразок, виготовлення якого підприємство здійснює за власні обігові кошти, пройде державні випробування.

Також заводчани планують розробити РЛС дециметрового діапазону ДР-1, який прийде на заміну станцій П-19 ще радянського виробництва, що вже виробили свій ресурс та є морально й фізично застарілими.

Науковий потенціал підприємства, за словами заступника директора КП «НПК «Іскра» з науки В’ячеслава Траіліна, попри значне скорочення кількості працівників після об’єднання КБ «Іскра» з основним підприємством, залишається, висловлюючись військовою термінологією, боєготовим. Адже головне, що вдалося зберегти наукову школу. Молодь, звичайно, приходить на підприємство, але здебільшого для того, щоб набути досвіду роботи, і згодом звільняється в пошуках вищої зарплати. Адже інженер І категорії нині на підприємстві отримує близько 3200 гривень.

Серед найбільш дефіцитних на заводі фахівців — конструктори, які здійснюють загальну компоновку виробу. Адже саме вони безпосередньо займаються розробкою радіоапаратури: блоків, електроприводів, гідроелектро-приводів тощо. Також існує проблема з набором радистів, яких раніше спеціально для заводу готував Запорізький національний технічний університет. Тепер цей навчальний заклад суттєво скоротив набір цих фахівців. Трохи краща ситуація із електронниками та програмістами.

Окреслені проблеми і створюють диспропорцію в кількості досвідчених спеціалістів, які віддали підприємству не один десяток років, та молоді. На «Іскрі» цією проблемою вкрай стурбовані. Бо на високотехнологічних підприємствах досвідчені, висококваліфіковані працівники є ядром виробництва. До речі, кадрова проблема характерна не лише для цього заводу, а й для всієї галузі машинобудування.

Сергій ВОРОНКОВ

«Народна армія».

Фото автора

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter