Ювелір Лобортас: діамантові запонки – не предмет розкоші
Ювелір Лобортас: діамантові запонки – не предмет розкоші

Ювелір Лобортас: діамантові запонки – не предмет розкоші

15:03, 15.07.2008
10 хв.

Прикрасу має бути добре видно навіть з 20 метрів... Наші вироби мають всі українські президенти...  Інтерв`ю

Ім`я директора ювелірного Дому “Лобортас і Карпова” Ігоря Лобортаса активно чулося в пресі за часів “перлинного” скандалу між Тимошенко і Кушнарьовим 2006 р. Саме до нього звернулися по експертизу,і Лобортас підтвердив, що намисто є біжутерією. Нещодавно Дім “Лобортас і Карпова” представив свої ювелірні витвори мистецтва в одному з найбільших художніх музеїв світу- Метрополітен-музеї в Нью-Йорку. В інтерв`ю УНІАН Ігор Лобортас розповів про свій візит до Америки, дресс-код щод прикрас і моду на ювелірні вироби. 

Ігоре, Ви щойно повернулися з США, розкажіть, як Америка сприйняла українське ювелірне мистецтво, як Вас прийняли?

ЛобортасНас прийняли на вищому рівні, поселили як почесних гостей Нью-Йорка. Для нас це була перевірка, адже Америка - інтернаціональна країна, тож з погляду мистецтва було цікаво спостерігати, як представники різних національностей, люди абсолютно різних поглядів і культур реагуватимуть на наше мистецтво. Ми більше за все боїмося, щоб наше мистецтво не сприймалося як така собі шароварщина, і мірилом є саме інтернаціональне сприйняття, і воно було абсолютно незрівнянним. Більше за все американцям сподобалися емалі. Скульптура вимагає глибшого підходу, тривалішого, а емалі “пішли” вмить. На виставці була представлена колекція каблучок з ювелірними емалями з орнаментом української вишиванки. Ми щасливі, що наша українська вишиванка одразу прижилась у США, попри вагомий вміст фольклору і суто національних рис. 

Відео дня

Як вам вдалося вийти на американський ринок і наскільки легко українському ювелірові туди пробитися?

Ми не просто вийшли на ринок. Дуже активно в цьому взяв участь постійний представник України в ООН, наш посол в ООН Юрій Сергєєв та його дружина Наталя та ще двоє людей: наш мистецтвознавець, член асоціації критиків при ЮНЕСКО Зоя Чегусова і Президент Російсько-Американського фонду Марина Ковалів. Якби не ці люди, пробиватися нам було б набагато складніше. Водночас, сприяла і відкритість Америки, яка, схоже, чекає таких подій. Туди тільки варто зронити насіння, і воно негайно починає давати парость.

Як Ви вважаєте, ставлення до ювелірних виробів у американців і українців відрізняються, і наскільки в нас сформована культура носіння ювелірних виробів порівняно з Заходом?

Відрізняється радикально. Ми з ранку спостерігали в старовинному Гремерсі-парку Нью-Йорка як в чудовому одязі прогулюється бабуся, вся в прикрасах, причому вишукано підібраних. Таке враження, що вона готується йти одержувати “Оскар”. Може вийти прогулятися молода пані з собачкою з величезними прикрасами, теж із смаком підібраними. Я зробив фотографію, коли негр-таксист чухає потилицю з величезним красивим перстнем із смарагдом на пальці. І це не рідкість, це норма в Нью-Йорку. Там ювелірні вироби носять часто. А уявіть собі в нас таксиста з величезним перстнем. Причому в Америці переважна маса людей носить великі прикраси. А у нас пряма протилежність - всі навпаки носять якісь маленькі вироби. Адже прикраса – це те, що повинне прикрашати людину, і її має бути добре видно і з 10  і навіть 20 м. Тоді це справді прикраса.

Хто з представників української політичної еліти може похвалитися Вашими виробами?

Сьогодні політична еліта дуже сильно змінилася. Епоха Леоніда Даниловича була більш сприятливою для мистецтва за нинішню. Можу сказати, що наші вироби мають всі українські президенти, а також Назарбаєв (президент Казахстану – Авт.), Ніязов (перший президент Туркменії - Авт.) 

А які вироби зберігають українські президенти?

Леонідові Даниловичуі подарували роботу на релігійну тему у вигляді ікони. Вона називається: “Церква святої Параскеви П`ятниці”. Таку ж церкву він відкрив у своєму рідному селі. Чудова робота.

Це він сам купував?

Ні, це йому зробив подарунок його близький друг.

Чудова робота на гоголівську тему є у Віктора Андрійовича. Деякі невеликі роботи, щоправда, не такі яскраві, є у Леоніда Макаровича. Усі ці речі мають українську ціну. Це геть поза порівнянням з тим, скільки потрібно заплатити за предмет мистецтва в будь-якій цивілізованій країні світу.

А у кого з української бізнес-еліти є Ваші прикраси?

Якщо говорити про бізнес-еліту, я б відзначив Вадима Рабиновича з дружиною Іриною. У них дуже чуйне ставлення до ювелірних виробів. Настільки приємно, що ці багаті люди, які можуть багато собі дозволити, ставляться до ювелірних виробами як до мистецтва, в них немає снобізму.

Одну із своїх робіт Ви презентували російському співакові Андрію Макаревичу. Як він заслужив такий дорогий подарунок?

Ми з дружиною шанувальники творчості Андрія Макаревича. Тому вирішили подарувати йому свою роботу під назвою “Філософський камінь про осягнення сенсу буття”. Це людина, бита життям, з рваною аурою над головою, а під ногою у нього окреслюється кристал аметиста. Коли людина приходить до збагнення кристала мудрості, вона вже проходить нелегкий життєвий шлях, вона же навчена життям. І ця людина тане як свічка, втілюючи собою, що справжнє осягнення суті буття – втрата людської форми і отримання вселенської.

У кулуарах Верховної Ради періодично знаходять діамантові запонки. Наскільки є припустимим членам парламенту і уряду носити на роботу такі дорогі прикраси?

Діамантові запонки - це не є предмет розкоші. Якщо ви потрапите в лондонське метро, ви можете побачити чорношкірого в 3-каратних або 5-каратних сережках. Великий діамант – це не міряло багатства і цінності. Я вважаю, цілком нормально носити діамантові запонки. Правильніше за все, якби у політиків були емалеві вишиванки. Нехай навіть з якоюсь дрібною всипкою. Якщо говорити про чоловіків-політиків, то хтось може носити перстень, хтось затискач до краватки. У жінок це прикраси, які є з одного боку - національним символом, надбанням країни, а з іншого - естетською річчю, і в жодному випадку не предметом розкоші.

А чи існує дресс-код на носіння ювелірних виробів і чи дотримують його українські політики?

Він існує. Взяти хоч би Мадлен Олбрайт – законодавця етикету, я вже не кажу про англійську королеву. У жінок – це обов`язково носіння брошок. Не обов`язково, щоб вони були пишними, з діамантами, але кожне така прикраса – предмет витвору мистецтва і кожне щось собою символізує. Прикрасу потрібно надягати для того, щоб досягти якогось результату. Це не може бути біжутерія.

До речі, про біжутерію. Нині в Києві на кожному кроці можна побачити жінок з діамантами у вухах і з біжутерією на всю шию. Як ви оцінюєте таке поєднання?

Це парадокс. Тоді потрібно виходити в червоному вечірньому платті “від Діор” і в кирзових чоботях. Це приблизно те саме. Реально, це нонсенс, який у нас відбувається. Іноді мені доводиться бувати на якихось серйозних заходах, наприклад, “Людина року” тощо, де збирається наш бомонд. Мені просто ріже око, що збираються люди, і всі в біжутерії, абсолютно всі, причому люди, які є обличчям країни. Це виглядає більш, ніж дивно.

Чи існує мода на ювелірні вироби. І які коштовні камені і метали зараз в моді?

Мода в ювелірному середовищі така сама, як і в одязі. Раніше всі ходили в однакових “бананах”. Тепер усе перемішалося. Аналогічна тенденція відбувається і в ювелірній сфері. Той же “Де Бірс”, який раніше диктував біле золото, білі діаманти в білому золоті чи платині, насправді відстоював інтереси великої корпорації, торгуючої діамантами. “Де Бірс” сам нав`язав цю моду. Він спонсорував масу журналів, видавництв, і люди вирішили, що це модно. Насправді це схема. Їм потрібно було продавати свої діаманти не каратами, а тоннами. На сьогодні “Де Бірс” перенаситив ринок  білими діамантами і вони підійшли до нових технологій фарбування діамантів в будь-який колір: жовтий, червоний, зелений, синій – який хочете. Тепер той же “Де Бірс” займається суто протилежним завданням – нав`язує кольорове золото і кольорові камені. Мода як така продиктована звичайними прагматичними меркантильними речами - продати якомога більше свого продукту.

На сьогодні світ перемішався в кольорі, і модною стає архітектурна форма.

А яким каменям і металам віддаєте перевагу Ви?

Для нас усі матеріали - це як фарби у художника. Ми не в чорно-білій графіці працюємо, а повній палітрі кольору. Окрім дорогоцінних матеріалів: золота, діамантів, срібла, активно використовується дерево, український бурштин, причому бурштинові ми приділяємо дуже багато уваги. Це чудовий ювелірний матеріал. Український бурштин можна подавати не у вигляді підробок, як це робить “Укрбурштин”, Польща або Прибалтика, а можна його довести до стану ультрацінного матеріалу, і він відповідатиме найдорожчим предметам ювелірного мистецтва.

Наскільки є дорогим Ваше мистецтво, в межах яких цінових рамок можна купити ювелірний виріб?

У нього є українська ціна. Повірте, в Нью-Йорку ця ціна буде зовсім іншою. Звичайно, є дорогі роботи, які створюються роками, вони зазвичай повинні коштувати навіть не десятки, а сотні тисяч. Наприклад, шахи. Але є предмети, які створюються для нації, для людей. За часів Фаберже продавали маленькі великодні яєчка. Одне коштувало 3,50, у той час як робоча сім`я одержувала 15 рублів на місяць. Але робочі сім`ї збирали яєчка. Це було в моді. Переважно дівчаткам щороку дарували нове яєчко, і коли виходили заміж, у неї вже було ціле намисто, яке вона потім одержувала як придане. І у нас є вироби, які коштують від 1,5 тис. грн., хоча це для нас не найвигідніший напрям, тому що ми не займаємося тиражем, і вручну робити такі дорогі речі практично нерентабельно.

А що можна купити за 1,5 тисячі гривень?

Можна купити хрестик. Якщо людина сповідує іудаїзм або мусульманство - це може бути долонька. Може бути красивий емалевий символ. Цей той мінімум, який можуть собі дозволити далеко не заможні люди.

Що з вашої колекції Вам дорожче за все, з чим би ви ніколи не змогли розлучитися?

Карпова (сміється). Ірина Карпова (Ірина Карпова - дружина Ігоря Лобортаса.- Авт.) – це такий скарб, з яким розлучитися ніяк не можна.

Колись Розенбауму поставили питання: як він себе порівнює з Висоцьким. А в молодості він з недосвідченості хвалився, що він “другий Висоцький”. І ось уже в зрілому віці відповів: “Є в математиці таке поняття ціла величина, одиниця. Якщо Висоцького взяти за одиницю, то всі барди Радянського Союзу разом узяті і я серед них - це 0,000001. Висоцький – геній”. Те саме Карпова для мене, це геніальна людина, це найбільша цінність, яка у мене є.

Розмовляла Ганна Ященко

завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся