«Аліса в країні чудес»: маніяк-перукар неабияк обчикрижив сюжет класичної повісті Керрола

Біла Королева в стрічці Бартона взагалі скидається на популярну італійську порно-зірку Чичоліну… Посунься, класико, грядуть «чудесні» переміни… Рецензія на фільм

Біла Королева у фільмі Бартона взагалі скидається на популярну італійську порно-зірку Чичоліну… Посунься, класико, грядуть «чудесні» переміни…Рецензія на «Аліса в країні чудес»

…Майже у всіх своїх картинах майстер американського фентезі Тім Бартон спирався на власну хворобливу уяву і здійснював не менш збочені фантазії. Чого вартий лишень його кривавий мюзикл «Свіні Тодд» про перукаря-маніяка у виконанні Джоні Депа! До речі, у нинішній екранізації «Аліси в Країні Чудес» ним була задіяна та сама «перукарська» солодка парочка в складі згаданого Депа, а також дружини режисера – акторки Хелени Бонем-Картер, яка зіграла злющу Червону Королеву.

Чи варто казати, що з класичним сюжетом повісті Льюїса Керролла фільм Бартона має небагато спільного? І Алісі в ньому вже 19 років, і до казкового світу – транзитом через кролячу нору – вона потрапляє, втікаючи від нелюбого нареченого. Решта кумедних пригод, героїчних подвигів і любовних історій – так само лише опосередковано нагадують знайому класику. Але не це головне в нинішньому світі голлівудського кіно!

Загалом усе в Тіма Бартона родом з карамельної фабрики казок імені Уолта Діснея. Ба навіть більше того – на свого власного героя з тамтешнього фільму «Чарлі й шоколадна фабрика» схожий Джоні Деп, який виконує роль Капелюшника в картині «Аліса в Країні Чудес». Ну, це вже, мабуть, з галузі акторського зациклення на стереотипах, адже наразі культовий Деп, граючи в «Алісі» Капелюшника, ще й вбирає маску свого давнього героя Джоні Руки-Ножиці з однойменного фільму, на чийому втіленні, признатися, його хвалена акторська майстерність і завершується. Можливо, це такий хитрий постмодерністський хід, бо дикунський «танок» Депа наприкінці «Аліси» до болю в суглобах нагадує викрутаси Джима Керрі в «Масці».

Зрештою, усе в цій естетиці «впізнавання» (підсиленій новітньою цифровою технологією «захоплення уяви») спрямоване на сприйняття уже знайомих публіці популярних образів на кшталт Жанни Д’Арк в однойменній драмі Люка Бессона, яку в даному випадку нагадує Аліса в лицарських обладунках у фінальному поєдинку – у виконанні маловідомої 20-річної австралійки Мії Васиковської (схожої, у свою чергу, на зірку Кейт Бланшет у ролі королеви Єлизавети, і теж в обладунках). Ну, а Біла Королева у фільмі Бартона взагалі скидається на популярну італійську порно-зірку Чичоліну.

До такої самої солодкої млості тьмяний серпанок «готичного» колориту, яким огорнуто дійство «Аліси в Країні Чудес», нагадує як пізні серії про Гаррі Поттера, так і нещодавні анімаційно-реалістичні стрічки «Дев’ять» і «Мертва наречена». Схоже, флер декадансу, надовго заполонив кінематографічну Америку, чия історія позбавлена «глибокого» європейського коріння культурних традицій. Імітація, наслідування, бажання вистрибнути з багету бандитського вестерну і занесених (європейським) вітром мелодрам – ось основний вектор розвитку тамтешнього кіно. До речі, технічно у випадку з нинішнім фільмом Бартона це робиться наступним чином. Спочатку «Аліса» була знята в звичному (двовимірному) форматі 2-D, в якому герої лише схожі на мультиплікаційних персонажів, а потім додались сцени в модному тривимірному форматі 3-D, в якому реальні актори, буквально «вживлені» у мультиплікаційну атмосферу завдяки комп’ютерній обробці зображення. Ну, наче в «Аватарі» Джеймса Кемерона.

Утім, останнім часом «зношена» сюжетна атрибутика американської мультиплікації, яку щоразу легше сплутати з її художнім еквівалентом завдяки комп’ютерній обробці, усе частіше переходить від фільму до фільму. Так, ніби в тій чи іншій (новій) картині використовуються декораційний контекст з попередніх стрічок. Чеширський Кіт у Бартона схожий на танцюючого голлівудського кота з мультфільму «Гартфілд». Капелюшник у виконанні Джоні Депа, нагадуємо, подібний водночас і на Чарлі з фільму «Чарлі й шоколадна фабрика» і на Співочого Перукаря, зіграного тим самим актором у стрічці «Свіні Тодд». Чи не час провести інвентаризацію голлівудських стереотипів?

Жарти жартами, але, ясна річ, що йдеться тут про свідоме дотримання вищезгаданої «готичної» естетики, яка, крім «загально-організаційної» атмосфери фільму Бартона, заповідає навіть «типову» конструкцію його сюжету й використання «випробуваних» життям образів-персонажів. Тож, не дивно, що класична «Аліса в Країні Чудес» Керрола в інтерпретації Бартона набула зайвої «сюжетної» ваги й позбулась чимало «фабульних» деталей. Адже режисер оновленої «Аліси», наче той маніяк-перукар із Фліт-стріт, неабияк обчикрижив сюжет класичної повісті Керрола.

Згадаймо, що насправді усе було не так. Доросла Аліса в книжці Керрола не тікала від нареченого у кролячу нору і не страждала від нічних кошмарів про Чорну і Білу королев. Також її не чекали, як у картині Бартона, наче визволительку Країни Чудес від жахливого Бармаглота. Хто ці люди, спитаєте ви? Зазвичай ходульні персонажі, які нагадують своїх прототипів із нещодавніх фентезійних стрічок Голівуду на кшталт «Хронік Нарнії» чи «Володаря перстенів». Але чи дитячих? Особливо у фільмі Бартона вражає переправа «зменшеної» завдяки чар-зіллю Аліси по відрубаних головах, які плавають у рові під замком Червоної Королеви. Або приготування мікстури з відрубаних пальців і маніпуляції з виколотим оком чудовиська… Отже, посунься, класико, грядуть «чудесні» переміни! Хіба що сучасні перукарі від мистецтва разом із чуприною модної «екранізації» заодно знімають голову класичному сюжету.

Ігор Бондар-Терещенко

УНІАН в Google News