Стомлені Міхалковим

Суто технічно «Стомлені сонцем-2» нагадують «Титанік» Кемерона, звідки злизана сцена з публікою на палубі, яка котиться за борт, а також «Турецький гамбіт» Файзієва...

…Якщо у першій частині «Стомлених сонцем», яка отримала голлівудського «Оскара» за найкращу зарубіжну картину, руйнувалось передвоєнне життя однієї-єдиної родини репресованого комдива, то в продовженні цієї ретро-драми в небуття летить наше уявлення про воєнну історію цілої країни.

Отже, «Стомлені сонцем-2» Нікіти Міхалкова – це альтернативна історія Другої Світової війни, підживлена екзотичними (себто розрахованими на закордонного глядача) притчами, апокрифами і спогадами (зокрема Віктора Астаф’єва, записаними на прохання режисера), а також фактами з розсекречених архівів ФСБ.

Можливо, саме звідти стало відомо, що німці наступали з велетенськими штандартами зі свастикою, почепленими на танки, як у фільмі Міхалкова. Зрозуміло, що це робилося проти радянських вояків, яких уже лякали білогвардійською «психологічною» атакою – під барабанний бій і сигари в зубах у старозавітному фільмі «Чапаєв». «Це хто?» – тупо питає червоноармієць (Д. Дюжев) у комбрига Котова (Н.Міхалков). «Це, Ваня, німці», – лагідно відказує той, вдивляючись у лави неприятеля.

Загартований на телесеріалах у жанрі «репресованої» історії на зразок «Дітей Арбату», «За етапом» і «Апостол», сучасний глядач звично заковтне чергову «альтернативну» версію свого радянського минулого. А вже фронтові будні з подачі Міхалкова здатні захопити уяву тих, хто не те що не бачив першої частини його епопеї, а взагалі знає про історію ДСв лише з вищезгаданих серіалів. Це дуже вдячна публіка, якій про кіно розповідати не треба – краще побачити, ніж зрозуміти. «Про решту не варто говорити, – зауважив Міхалков на допрем’єрному показі фільму, – оскільки якщо ви не побачите того, що ми хотіли сказати, жодні слова не допоможуть». І все ж таки ми спробуємо, ок?”

Масштабність картини, зробленої з голлівудським розмахом (і на голлівудські-таки премії розрахованої), неабияк вражає. Це така собі поп-версія ВВВ у форматі З-D, а якщо точніше, то у форматі 3-Те, адже саме так називається студія Міхалкова. Ну і не без піару в стилі заяв «кінорежисер Нікіта Міхалков подає в суд на блоґерів, які розмістили в Інтернеті знущальні колажі, виготовлені за мотивами афіші «Стомлені сонцем-2» (на одному з яких Міхалков-вояк зображений в образі Міхалкова-пахана з фільму «Жмурки»).

Утім, не менш водевільних узагальнень і кумедних штампів у самій картині уникнути не вдалося, і то не лише в образах таких «зручних» фігур історії, як Сталін (кавказький акцент плюс люлька і чай з варенням). Наприклад, відомо, що репресовані комдиви з командармами не висилалися, як герой «Стомлених сонцем-2», на каторгу, а розстрілювались ще до початку війни. Саме через це радянська армія у 1941-му році виявилась, по суті, обезголовлена через відсутність у генштабі професійних полководців з героїчного минулого. Натомість легендарний комбриг Котовський, який попросту не дожив до сталінських репресій, оскільки був застрелений у 1925 році (тому заслужив помпезні похорони і мавзолей під Вінницею), цілком годиться на роль прототипу бравого комдива Котова у фільмі Міхалкова. У постмодерній літературі ця фішка з «оживленням» репресованих героїв прижилась (у В.Сорокіна в «Голубому салі» з тюрми виходить Осип Мандельштам, у Д.Бикова у «Виправданні» з таборів повертається Ісак Бабель), то чому б не втілити цей трюк у кіно.

Суто технічно «Стомлені сонцем-2» нагадують «Титанік» Кемерона, звідки злизана сцена з публікою на палубі, яка котиться за борт, а також «Турецький гамбіт» Файзієва. Картинка боїв у Міхалкова, в яких легко простежити за прямим влученням бомби у церкву (як у «Турецькому гамбіті» – шрапнелі в піхоту) схожа на комп’ютерну гру з картонними задниками потьомкінських селищ, або на погано організовану масовку, що раз-у-раз перебивається пікіруванням фанерних літаків.

Утім, сцена розстрілу з кулеметів цілого бараку в’язнів після об’явлення по радіо війни вражає, бо насправді так і було в історії радянських каральних органів. Перед наступом німців не лише підривали заводи й житлові райони, випалювали жнива і труїли худобу – щоби ворогу не дісталось! – але й знищували тисячі людей, яких було «не положено» евакуювати.

Насамперед це були в’язні тюрем, а також потенційні «вороги народу», які добровільно залишалися під окупацією, не маючи права на евакуаційні талони в силу свого непролетарського походження. За ними полювали спеціальні загони НКВД, і саме таке полювання могло б вийти у випадку з Котовим у фільмі Міхалкова, але репресований комдив несподівано швидко «знайшовся» у таборі. Що, зізнатися, вказує на красиву помилку сценарію, в якому офіцер НКВД Арсент’єв (О.Меншиков) нібито не знає про справжнє місцезнаходження свого заклятого ворога, чиїм арештом він особисто керував у першій частині «Стомлених сонцем».

Отже, за сюжетом фільму, колишнього комдива Котова змушений розшукати вищезгаданий невдаха Арсент’єв. До речі, самогубство цьому лощеному аристократові з НКВД теж не вдалося, а стрілявся він через те, що співпраця з органами йому остогидла.

Після того, додамо, як, живучи на вільних шпигунських хлібах за кордоном, він викрив усю чолівку білогвардійської еміграції. Ну а сам Котов, нібито розстріляний 24 червня 1941 року, насправді відбуває покарання в особливому табірному пункті 57/64, де щоночі бачить кошмари, в яких мститься любому вождеві. Усього лише вмочаючи його пикою у святковий торт, не більше. Ось такий-от душка-комдив, який і з табору втік – цілком у дусі Джеймса Бонда (себто під шумок глобальних катаклізмів), і до штрафбату потрапив – аби довести, що народ і партія не єдині, тому воює він не за Сталіна, а за славу Червоної армії. А якщо точніше, то, розчарувавшись в ідеалах радянської молодості, – за право повернутися додому. Ну як допіру колишній друг його дружини Митя – вищезгаданий агент НКВД «із бувших», який усе робив для ненависного режиму, щоби вдруге вступити у річку безжурного життя – з чаюванням на веранді, сімейними капусниками і крокетом по неділях.

Коли ж до правди, то сам режисер Міхалков визнає, що бажання зняти фільм з’явилося у нього після перегляду картини «Врятувати рядового Райна». «І справа не в тому, що в мене виникло професійне бажання позмагатися із Спілбергом», – значить режисер, але нам уже не цікаво, бо від 1997 року незмінно керуючи Спілкою кінематографістів і пиляючи чималі бюджети, «змагатися» за державний кошт можна з ким завгодно, розтягуючи зйомки фільму на цілих вісім років.

Дивно, що сам Міхалков, який ладен зіграти у своїх картинах геть усі імениті ролі (адже зіграв уже російського царя у «Сибірському цирульнику»), не грає у цьому фільмі одночасно і комдива Котова, і генсека Сталіна. Натомість грають одразу три члени його родини. А ще в епізодах «Стомлених сонцем-2» задіяні такі метри, як Олексій Петренко і Валентин Гафт, але їхня короткотривала присутність нагадує рекламні фільми про авто – чи то про БМВ з Клайвом Оуеном, а чи про Мазераті з Умою Турман – зняті за участі запрошених зірок на кшталт Гаррі Олдмена чи Мікі Рурка. От лишень замість автомобілів БМВ нам рекламують авторську версію історії ДСв.

Ігор Бондар-Терещенко

УНІАН в Google News