Діймо волею мудрого серця, а не лукавим розумом
Діймо волею мудрого серця, а не лукавим розумом

Діймо волею мудрого серця, а не лукавим розумом

11:20, 16.06.2007
8 хв.

Усе живе на Землі у своєму саморозвитку спрямоване до Сонця ... Людина як духовно-біологічна істота у своєму саморозвитку власною біологічною основою також спрямована до Сонця...

Вражаючий факт: у лабораторіях світу щосекунди гине 22 тисячі тварин. Це люди нібито проводять досліди, аби розкрити таємницю життя й начебто допомогти людству. Як людство може жити в мирі й бути щасливим, коли воно щомиті сіє смерть у земному просторі? Подумалось також інше: це робиться для того, щоб заволодіти основою життя. Аби пізнати суть життя, не треба займатися розщепленням його на всіх рівнях. А якщо взяти людське життя, його вищу, духовну, сутність, то треба передусім пізнати людську культуру – систему самозбереження й самовідтворення людського єства, по суті – його центральну нервову систему.

Що ж потрібно для нашої системи самовідтворення, саморозвитку? Є класичне визначення культури – “Культура – це шлях душі до самої себе” (Г. Зіммель). Великий педагог К. Ушинський вчив, що для виховання, культурного саморозвитку людини необхідно передусім навчити її розрізняти прагнення душі жити й потреби організму бути. На жаль, у нашому нинішньому суспільстві цього не вчать. Над безсмертною людською душею в нас тяжіють проминущі органічні потреби – переважає тлінне в усіх сферах суспільного життя. Тому так тяжко живеться у цьому мертводушному миру живим. У нас збіднений духовно-інтелектуальний ресурс – саме він повинен займати 2/3 людського єства. А органічні потреби не повинні перевищувати 1/3. За такою програмою живе Всесвіт, за такою всеєдиною програмою створено людину, і людина зобов’язана підтримувати в собі цей процес першотворіння, реалізуючи в собі всеєдину програму життя. Всі наші органічні потреби повинні бути спрямовані на забезпечення духовно-інтелектуальної роботи нашого єства. Дві третини в людському житті повинна займати саме ця духовно-інтелектуальна робота. І лише одна третина зусиль має бути спрямована на забезпечення органічних потреб. Якщо співвідношення стає половина на половину – настає хаос, якщо переважає задоволення органічно-матеріальних потреб (а вони невтоленні) – людина вироджується як вид. Зрештою, вся фізична й інтелектуальна праця, вся життєдіяльність людини має тільки одну перспективу – духовного саморозвитку, духовної зрілості. А для цього необхідний головний ресурс людського життя – духовний ресурс. Уся ресурсна система людини складається з біологічного, інтелектуального й духовного ресурсів. І все це становить її особистий генофонд – благородство, і все це є складовими генофонду нації. Саме завдяки цьому генетичному ресурсу людина й здійснює власним життям усеєдину програму. Регуляторною константою ресурсної системи людини є її духовний тип – осердя культурного саморозвитку та особистої й національної самоідентифікації.

Саме для забезпечення самоідентифікації, самовідтворення й саморозвитку української нації як синергічної спільноти творчих, самостійних індивідів має бути підпорядковано виробництво й поширення  духовно-інтелектуального, культурно-інформаційного продукту. Людина як духовно-біологічне творіння потребує якісної поживи – біологічної й духовної. За більшовицького тоталітаризму формували людину, яка, споживаючи достатньо енергетичної поживи, працювала б як живий робот, а хто не піддавався біороботизації, того знищували розстрілом чи голодом. Зараз в Україні недобір білкової поживи – майже половина. А дефіцит духовно-інтелектуальної поживи ще більший. А ще ж руйнівний вплив квазікультурної продукції. Як розвиватимуться покоління народу, наскільки вони будуть здорові фізично, інтелектуально й духовно – потенційно придатні для формування нового суспільства? Зрозуміло, задоволення органічно-матеріальних потреб коштує великих грошей. Багато спекуляцій на матеріальних ерзац-продуктах культури й на гіпертрофованому підживленні органічних потреб, які поглинають усі прагнення душі, як чорна діра, що втягує енергію життя. А для забезпечення духовних прагнень не треба великих матеріальних затрат, а потрібна внутрішня праця всього людського єства. Духовна пожива необхідна людині для духовно-інтелектуального розвитку. Духовні прагнення людини мають бути на два порядки вищі від органічних потреб. Так улаштований Усеєдиний світ.

Відео дня

Усе живе на Землі у своєму саморозвитку спрямоване до Сонця – джерела земного життя. Людина як духовно-біологічна істота у своєму саморозвитку власною біологічною основою також спрямована до Сонця, а духовно-інтелектуальною суттю розвивається у напрямі до джерела духовного світла, що його в видимому просторі теж уособлює Сонце. “...Сонце – Прабог всіх релігій...”, – провістив у своїй “Молитві” Б.-І. Антонич. Якщо джерело світла розсіяне, ріст, саморозвиток усього живого припиняється. Отже, скрізь і завжди необхідне спрямоване джерело світла, яке організовує життєве середовище й визначає напрям росту. Все живе позасвідомо прагне до джерела світла, а людина як свідома істота зобов’язана шукати й знаходити джерело Всеєдиного життя: таким джерелом у Сонячній системі є Сонце, у Світовій всеєдності – Всеєдиний.

Антипод творчого Всеєдиного – неєдиний, тобто розсіяний, розпорошений, руйнівний. Ця антиномія проявляється на всіх рівнях життя – від біологічних форм до соціальних (класових, партійних, релігійних та інших) утворень. Аби позбавити живе єство (індивідуальне й суспільне) перспективи росту й життєвої сили, його дезорієнтують, суспільну свідомість розчленовують на сегменти – так антисистема контролює аморфну масу, живлячись її енергією. А людина з’являється у цьому світі не для того, аби стати джерелом емоційного чи матеріального благополуччя для когось іншого. Людина живе не для когось і, зрештою, не для себе, а живе для Творця – живе в собі у світлі Всеєдиного.

У традиції агрокультури, в сонцесповідувальній системі дієвого вірознання й волевияву діє одвічний принцип духовної орієнтації людини – принцип моральної зрілості. По суті – це всеєдиний закон, дієвість якого забезпечується триєдністю істинної думки, правдивого слова й добродіяння. Людина виявляє свою сутність тільки в дії, і за її діями можна судити про її зорієнтованість і рівень її моральної зрілості.

Моральність – це дієвість істинного знання, дієвість правди. Скільки цієї правди в діях зверхників людських? Переважно відсутня у них не тільки моральність, а й етичність. Етика – це норми, умовні правила, стандарти поведінки, які приймаються й діють у певному соціальному середовищі. Є своя етика в різних соціальних груп. Відсутня всяка етика тільки в химер, які існують у вседозволеності, в свавіллі беззаконня. Якщо візьмемо писані закони, то як провістив великий філософ-практик Г. Сковорода – чим більше законів, тим більше беззаконня. Кожен такий закон провокує порушення його. І тільки абсолютний закон моральної зрілості людини діє безвідмовно, бо здійснення його покладається на саму людину: істину людина осягає на власному досвіді – коли відкриваєшся світлу, то світло входить у тебе; правду пізнає як неминучість – коли стаєш правдивим, то стаєш сильним; і все це збувається тільки в добродіянні. Ця практика існує позачасово, незалежно від релігійних і політичних систем. За цим законом жили й живуть духовні люди всього світу. Принцип триєдиної зрілості людини – універсальний: він дає орієнтир у будь-якій ситуації; він регулює співвідношення органічних потреб і духовних прагнень; він допомагає звільнитися від упереджених думок і нав’язливих ідей, від ілюзій авторитаризму й оман тоталітаризму (суть тоталітаризму лишається незмінна при зміні прапорів і гасел – тоталітаризм тримається на поневолених, на слугах і виконавцях, він нищить творчих і самостійних). Весь секрет моральної зрілості людини – в її чистосердечності. Бо чистому, мудрому серцю відкривається істина, й серцем людина творить правду свого життя, безвічну правду історії, а розум, відокремлений від серця, лукавить, догоджаючи проминущому. Серце має ще одну важливу особливість – воно як магніт людського єства притягує людей одне до одного, притягує їх до питомої землі – звідси суто людське почуття патріотизму.

Тож не треба самому нічого придумувати лукавим розумом і не впадати в чужу оману, а дивитися на світ неупередженим внутрішнім зором чистого серця, в якому живе Всеєдиний, і діяти волею мудрого серця.

Олександер Шокало

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся