Історії з життя оленів, вчителів, алкоголіків та інших особистостей

Пісні “Току” нагадують такий собі “Ленінград”– light. Вживання спиртних напоїв провокує персонажів “ленінградських пісень” до агресії, схиляє до роздумів над світом в якому“ хочеться жити, а значить треба пити”...

Рецензія на альбом ЛІТЕРАДYPA, гурту “ТІК”

Нарешті цього року на випускних вечорах зазвучить новий повноцінний хіт про шкільне життя. Історія про вчительку, яка “замість того, щоб в кіно піти, сидить перевіряє зошити” має припасти до смаку не лише огарякам-випускникам, а й самим працівникам педагогічної ниви, принаймні тим з них, кому вдалося зберегти почуття гумору незалежно від педагогічного стажу.

Переповідати історію створення гурту не бачу геть ніякого смислу – хто захоче – може зайти на www.tikmusic.com.ua.. Та й історія, власне, не така вже багата і яскрава. Колоритний фронтмен, гуманітарна освіта якого відчувається у кожному рядку текстів написаних ним пісень, зміни складу, випадкова (чи, можливо, закономірна?) зустріч з продюсером, перші кліпи й ротації на радіо і телебаченні – цілком стандартний шлях сучасної молодої групи. А ось результат справді непересічний.

На перший погляд пісні “Току” нагадують такий собі “Ленінград” – light, де замість брутальності та агресивності, притаманній творчості Шнура енд компані, і в музиці і в текстах переважає така собі провінційна (в найкращому смислі цього слова) інтелігентність і місцями навіть наївне зачудування від споглядання жорстоких реалій сьогодення. Вживання (часто надмірне) спиртних напоїв, яке провокує персонажів “ленінградських пісень” до активної агресії, ліричного героя пісень Віктора Бронюка схиляє до роздумів над недосконалістю світу в якому “хочеться жити, а значить треба пити”. Всі ці “олені – небриті і неголені”, сержанти, які “для всіх є командіри”, “не зовсім Джульєтти”, які “люблять читати Сосюру перед сном”, Ваня, який мріє погратися пилососом, захованим мамою “у шкаф”, викликають мимовільну симпатію і щире співчуття.

Не знаю чи знайомий Бронюк з творчістю напівзабутого короля українського футуризму Михайля Семенка, але окремі ( в першу чергу ліричні тексти) дуже нагадують Семенкові екзерсиси, навіть суржик, який подекуди проривається у віршах, виглядає абсолютно доречним, що свідчить про неабиякий поетичний талант, який, маю надію, лише починає реалізовуватися.

Приємно вразила поява в трек-листі народної непідцензурної пісні “Буряки я копала” ( під назвою “Баби”). На моїй пам’яті сучасна українська група вперше звертається до справді народної творчості 20-30-х років. Пісня про хитру ланкову, яка обдурила всіх колгоспних начальників, побутує в народі й зараз, хоча і належить до розряду тих, які свого часу відкривали світлу дорогу до Сибіру.

Загалом, цікава така ментальна музичка, місцями надзвичайно схожа на традиційну українську естраду 60-70-их. Пісні, які не хочеться препарувати, мелодії, які так і просяться до наспівування.

Не хотілося б, щоб “Тік” назовсім утік до оспіваних ним оленів “у дрімучі ліси”, хіба що тимчасово – у пошуках нових тем і персонажів. А потім – у нову студію (де, до речі, бажано обійтися без прикрих проколів у записі та зведенні матеріалу), з новими піснями. І, як кажуть, до нових зустрічей у ефірі.

Володимир Радченко

УНІАН в Google News