Міжнародний кінофестиваль у Трускавці: Стогній переплутав касаток з Гітлером
Міжнародний кінофестиваль у Трускавці: Стогній переплутав касаток з Гітлером

Міжнародний кінофестиваль у Трускавці: Стогній переплутав касаток з Гітлером

09:30, 07.06.2011
11 хв.

Журналістів просили не зважати на Стогнія й Лопушанського… Кустуріца і Лопушанський: хто кого надурив?.. Гришко хотів заспівати з «Бумбоксом»...

Журналістів просили не зважати на Стогнія й Лопушанського… Бенюк масажував руки й ноги волейболістам… Організатори хочуть обігнати Канни та Берлін… Кустуріца і Лопушанський: хто кого надурив?.. Стогній переплутав касаток з Гітлером… Гришко хотів заспівати з «Бумбоксом».

Цього тижня українськими Каннами стало курортне місто Трускавець. В готелі «Женева», де проходив другий міжнародний кінофестиваль «Золота Пектораль», зібралась чи не вся еліта українського та російського кінематографу.

Відео дня

Недарма ще на першій прес-конференції журналістам жартома було сказано: «Ви не спонсора критикуйте, а фільми!» Не так вже й легко забути про трьох китів, на яких тримається фестиваль: кінорежисер та за сумісництвом батько головного телевізійника держави Андрій Бенкендорф, елітний «газовик» часів Ющенка Адрій Лопушанський та (в цьому випадку найважче виділити головне) Костянтин Стогній. Перший – віце-президент фестивалю, другий виступає меценатом , останній – звичайний президент.

Ідея створити кінофестиваль, як і всі ідеї, народилась, коли Лопушанський зі Стогнієм відпочивали в Ялті в День Незалежності у 2009 р. То чому ж проходить він у Трускавці? Це питання я й поставив Костянтину Петровичу.

Відповідь – коротка та ясна: «Я дуже люблю Західну Україну». Варто зазначити, що протягом усього фестивалю (а це лише 3 дні) зі Стогнієм траплялися різні пригоди, і те, що він тільки під час прес-конференції дізнався про існування ще однієї (13-ї) номінації, – найменша.

Розпочався фестиваль із благодійного волейбольного матчу, на який завітав народний артист Богдан Бенюк. Про це більшість уболівальників дізнались лише почувши пісню «Ще не вмерла наша «Стрілка» в його виконанні. Та ще більше знітились гравці цієї «Стрілки», коли Бенюк почав масажувати їхні кінцівки. Проте, вони виграли матч.

Нас (а ми – це 5 вагонів гостей, організаторів і журналістів) повернулися до готелю, настала пора прес-конференції.

Як виявилося, серед двохста заявлених конкурсантів було відібрано 60, які й були представлені в 13 номінаціях. До того ж, цього року серед учасників фестивалю були як досвідчені режисери, так і студенти.

«Рівень цього року набагато вищий від минулорічного, що дуже приємно,» - говорить Костянтин Стогній, - «А головне – ми вийшли на міжнародний рівень!»

– За яким критерієм оцінюються номінанти? – поцікавився я у членів журі.

– Фільм повинен залишити в пам’яті глядача позитивний відбиток – це головний критерій, – сказав Василь Федоришин.

Тим часом Стогній видав сенсаційну новину: він зняв фільм про Гітлера, який буде показано на фестивалі. Втім додав, що заявки на участь не подавав – заради справедливості.

– Мені кіно тепер цікаво, а кримінал вже набрид, – сказав він.

– Багато фільмів номінувалися в Каннах, Берліні, і, нарешті, в Трускавці. Але ми хочемо, щоб було навпаки! - каже Сергій Борденюк, також член жюрі.

Одразу після цього розпочалася урочиста церемонія червоної доріжки.

Спочатку у вуха, а потім і в очі кидалися голос і зовнішність конферансьє. Це був Григорій Решетник: «На танцпол запрошується пара Владислав Яма – Наталія Могилевська», - пам’ятаєте? Тільки цього разу він запрошував пари на червону доріжку.

Цікаво, що Григорій чомусь виглядає точнісінько, як його російський колега Іван Ургант.

Як виявилось, він цього і не заперечує:

«Вас чомусь хочеться назвати Ванею», - натякнув йому я.

«Дякую!» - посміхнувся Решетник.

Першим з білого лімузину вибіг, звичайно, Богдан Бенюк. За ним – майбутній володар премії за кращу режисерську роботу Дмитро Томашпольський, режисер «Прогулянки Парижем».

На доріжці з’являлось все більше знайомих облич, серед яких обличчя Льва Дурова, Лідії Федосєєвої-Шукшиної, Ольги Матешко, вже втретє за день обличчя Стогнія та Лопушанського й інших.

Грала музика, келихи з шампанським то порожніли, то знову наповнювались, згодом почав битись посуд – словом, нормальна червона доріжка з усіма складовими.

Не було тільки одного – обіцяного Кустуріци! «Де ж ти, о сербська зірка серед ясного неба?», - можна було прочитати на обличчях гостей.

Я звернувся до Стогнія: «А Кустуріци буде?». Забігаючи вперед, скажу, якщо ще вдень Костянтин відповідав як політик: «Продюсер Еміра почав ставити свої умови, тримає інтригу», то увечері відверто зізнався: «Більше грошей хочуть…не приїдуть».

Найважче в цій ситуації – знайти правду: з одного боку, хороші організатори – поганий Кустуріца (а ще лауреатом премії Фонду єдності православних народів називається!). З іншого ж боку, на словосполученні «приїде Кустуріца» був побудований весь піар цього фестивалю…

О шостій вечора розпочалося урочисте відкриття фестивалю, а потім – фуршет, які стали логічним завершенням урочистої доріжки: члени, голови та президенти виголошували промови й тости (в яких зізнавались у коханні то до кіно, то один одному), люди танцювали, Бенюк співав.

Як виявилось, Богдан Михайлович, як ніхто, бачить ситуацію, в якій знаходиться українське кіно, і лагідно називає його «кібеніматографом».

Під кінець фуршету я задав кілька запитань акторові:

– Богдане Михайловичу, чи існують, на вашу думку, якісь механізми, схеми, для того, щоб поставити на ноги або навіть створити український кінематограф?

– Мушу сказати, що ніхто цієї формули не знає. Інша справа, що всі події, які відбуваються на тлі нашої акторської діяльності, всі призи, які наші короткометражки привозять з-за кордону, свідчать про те, що режисура є. Нема фінансування і не буде до того часу, доки люди не почнуть витрачати свої гроші, щоб воно потім повернулося…Коли це зробиться – невідомо. Доти ми можем робити тільки одне –тримати надію на те, що наш великий, повний метр – буде! В Росії, наприклад, влада виділяє великі гроші: думає про розвиток своєї нації. А в нас поки що ці питання їх не цікавлять.

– А чи залежить це від зміни політичних сил?

Парадоксально, та ні! Ні при Кравчуку, ні при Кучмі, ні при Ющенку, ні при Януковичу на кіно ніхто уваги не звертав! Дерибан іде – і все!

Перед тим, як на другий день фестивалю відвідати творчий вечір Льва Дурова, гості та журналісти заповнили собою 3 кінозали. Серед них був і я, що тримав у голові слова Богдана Бенюка: «Режисура є. Нема фінансування». І справді – після перегляду двох коротко - і особливо однієї «повнометражки» ці слова – перше, що спадає на думку.

А от Лев Костянтинович, на зустріч до якого збігся мало не весь готель, сумувати публіці не давав. Він відразу попередив, що розмова серйозною не вийде. Протягом півтори години сміх у залі не стихав – Дуров розповідав кумедні історії, головним героєм яких в основному був він сам та Юрій Нікулін. І хто б сказав, що Дурову вже 79 років, якби він сам не нагадав, що пережив "7 царів"?

На третій день я пережив ті ж самі відчуття, що і під час перегляду фільмів днем раніше:

стрічка-закриття «Закохані в Київ» Володимира Хорунжия коштувала у 17 (!) разів дешевше, ніж французький альманах такого ж типу про Париж («Париже, я люблю тебе»)!

Але розпочалася урочиста церемонія нагородження та закриття ще урочистішае, ніж усе урочисте, що було до неї.

Якраз у той момент, коли я фотографував Федосєєву-Шукшину, стоячи спиною до сцени, почувся на диво знайомий жіночий голос. Чомусь Маша Єфросиніна – чи не остання людина, яку я очікував побачити в Трускавці, та це була вона. Оголосивши початок церемонії закриття, Маша чомусь зупинилася і почала вдивлятися в центр зали. Там сидів Стогній, який жестикулював, намагаючись щось пояснити. Цілу хвилину вони публічно сперечались, який за ліком цей фестиваль: Маша казала, що перший, а президент кінофестивалю намагався довести, що він другий.

Одразу після цього я зрозумів, що Єфросиніна – таки не остання людина, яку можна чекати в Трускавці: на сцену вийшов Гришко. Більше того – проспівавши гімн України, він на ній залишився протягом усієї церемонії.

Тепер стало зрозуміло, чому Кустуріца не приїхав – все пішло на Гришка! Гришко-конферансьє…

Почали нагороджувати. Для вручення однієї з премій на сцену викликали Віктора Андрієнка, раніше відомого «довгоносика», а тепер актора «Великої різниці по-українськи». Він вийшов, поцілував Єфросиніну. Подумав, поцілував Гришка. Тоді настав час щось говорити. Для цього йому винесли аж два мікрофони. Публіку, готову сміятись з усього, що зробить актор, почало трусити від сміху, а головне – ніхто не міг зрозуміти, чому Андрієнку винесли два мікрофони. А потім згадали: він же поцілував Гришка!

Концерт продовжувався: ведучий то говорив, то співав з танцюючим позаду балетом, який він взяв з собою, співали діти з інтернату, якому допомагає Андрій Лопушанський, вручали нагороди.

Коли на сцену запросили Лева Дурова, він подякував, що викликали «найвищого, найгарнішого та найбільш кучерявого з усіх».

Та апогеєм вечора, а то і всього фестивалю, стало представлення фільму Стогнія «Остання таємниця Гітлера». Вимкнули світло. Всі приготувались до споживання серйозної інформації. На екрані з’явився Стогній – на подив публіки й самого режисера. Він стояв у темних окулярах посеред човна і говорив щось у рацію. У залі – тиша. Потім Костянтин почав говорити на камеру ті речі, які зазвичай говорив Жак-Ів Кусто, з’являючись на фоні океану. І тут об’єктив направили убік: з півдесятка китів-вбивць, касаток, які кружляли навколо човна. Тим часом Стогній не вгавав і передавав по рації: «Не подходи к нам, у нас тут эти…6 пацанов поплыло! Здоровых!».

Тут зала вибухнула. Стогній, здається, теж вже лежав від сміху. Але потрібно було щось пояснити людям, що він і зробив, все ще посміхаючись: «Це якась містика. Це ж треба таке – не той диск!».

Переможців визначили і фестиваль урочисто закрили.

Переможцями стали такі учасники:

Краща жіноча роль – Катерина Гусєва, «Прогулянка Парижем».

Краща чоловіча роль – Богдан Ступка, «Куплю друга».

Краща режисерська робота – Дмитро Томашпольський, «Прогулянка Парижем».

Краща операторська робота – Варлаам Карчхадзе, Міндія Есадзе, «Участок».

Кращий музичний супровід – «Золото Рудольфа».

Кращий анімаційний фільм – «Князь Олег», С. Гармаш.

Кращий ігровий фільм – «Дот», Анатолій Матушко.

Кращий документальний фільм – «Амосов», Юрій Сичьов.

Кращий короткометражний фільм – «Ракіра».

Приз глядацьких симпатій – «Дрифтер» (Іван Боженов, оператор).

Кращий продюсерський проект – «Балада про Бомбера».

Остаточно закрити фестиваль повинен був гурт «Бумбокс». Неподалік від сцени я помітив Володимира Гришка. Звичайно, я поцікавився, як у нього справи:

- Пане Володимире, Ви ж уперше були ведучим?

- Так.

- Важко було?

- Абсолютно неважко.

- Зараз буде виступати гурт «Бумбокс»: Ви не хочете разом з ними заспівати?

- Якщо буде така пропозиція, то із задоволенням!

«Бумбокс» виступав перед публікою до пізньої ночі – доки торт та салют не розлучили їх.

Арсен Цимбалюк

Фото автора

 

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся