Як Мінкультури України оганьбилося під час Днів української культури в Польщі

"У той час як польський глядач аплодував виставі «Солодка Даруся» , в українське посольство у Варшаві прийшла телеграма з Мінкультури, що театр не приїде", - Матіос…

30 червня на сцені Балтійського драматичного театру в польському місті Кошалін була показана «Солодка Даруся» Івано-Франківського обласного академічного театру. Ця подія відбувалася у рамках ХХ ювілейного фестивалю «Дні української культури в Польщі».

Фестиваль із сорокарічною історією щоразу стає мистецькою подією для двох країн, адже мета його – репрезентація сучасної української культури у всіх її складових, в першу чергу, для українців, що живуть у Польщі. Завдяки зусиллям Петра Тими – Голови об’єднання українців Польщі – фестиваль намагається формувати інші стандарти сприйняття української культури, яка, на жаль, й досі асоціюється більше із «гопачно-шароварним» чи «вишиванково-пісенним» репертуаром, аніж із модерним мистецтвом. Незбагненно, але ці стереотипи активно підтримуються нашою країною, оскільки, здебільшого на Заході пропагується Україна формату ХІХ сторіччя, а не ХХІ.

Виставу «Солодка Даруся», створену режисером Ростиславом Держипільським за однойменним романом Марії Матіос, організатори фестивалю запросили одразу ж після перегляду, бо на їх думку, цей спектакль, цілком органічний для європейської сцени, може докорінно змінити думку про сучасне театральне мистецтво України. Вистава «Солодка Даруся», яка за неповні три роки свого існування була п’ять разів показана у столиці при повних залах, а також перетнула океан та побувала на гастролях у Канаді, цього разу дебютувала у Польщі (нагадаємо, що у середині червня у Польщі вже була показана вистава «Нація»). Директор Балтійського драматичного театру пан Здіслав Деребецкі запропонував директорові Ростиславу Держипільському в наступному сезоні зробити обмінні гастролі між двома театрами.

Прикрим непорозумінням (чи демонстративною позицією?) можна вважати відмову Міністерства культури і туризму України фінансувати поїздку театру на фестиваль, аргументуючи це бюрократично-формально «неправильно оформленими документами» та «і без цього частими поїздками за межі області». У результаті, спонсором гастролей на фестиваль, що проходить під патронатом Президента України, став народний депутат України Ян Табачник.

Письменниця Марія Матіос так прокоментувала цю ситуацію:

– Після поїздки до Кошаліна, де відбулася вже 78 вистава «Солодкої Дарусі» з початку прем’єри, я, може, як ніколи раніше, в одну мить відчула усю глибину того, коли своєю державою ти пишаєшся і коли за державу образливо до сліз. Бо в той час, як польський глядач, стоячи 15 хвилин, аплодував івано-франківським акторам, в українську амбасаду у Варшаві прийшла телеграма з Міністерства культури України з повідомленням про неможливість приїзду театру через фінансові труднощі. Я дивилася зі сцени в зал – і чула в собі гордість. Бо це була Україна! Устами цих 25-літніх акторів говорила Україна. І 450 глядачів аплодували Україні. І одночасно я чула в собі велику лють, бо я не розумію, як можна бути такими непрофесіоналами, щоб не промоніторити Інтернет (а він ряснів повідомленнями), щоб не підняти телефонну трубку і не поцікавитися, що той театр у цей час робить: гриби в Яремчі збирає, чи захищає авторитет країни? І чому поїздку державного театру на фестиваль під патронатом Президентів двох держав у останній день має фінансувати приватна особа, як це шляхетно зробив Ян Петрович, дізнавшись з преси про скандал навколо поїздки? Цікаво, що мали робити поляки в переповненому залі, якби спектакль було скасовано? Мітинг? А це ж витрачені ними кошти на рекламу у пресі, афіші і т.д. Я маю велике бажання запитати про це нашого «культурного» міністра, і я це зроблю неодмінно, адже він, між іншим, куратор Івано-Франківської області від уряду. Міністерство не вклало жодної копійки в жодну поїздку театру поза межі області, а театр нині має безліч гастрольних пропозицій як з України, так і з-поза її меж. Дякувати Богу, івано-франківських акторів підтримує облдержадміністрація. Але область не має тих можливостей, що має міністерство. Хто про це має думати? Адже не секрет, що гастрольне життя в Україні вмерло, що всі обласні театри живуть у своїх «гетто», не маючи можливості виїхати за межі області. То про яку модерну культуру ми можемо говорити? Як можна розгледіти українських Гротовського чи Някрошюса, якщо так по-нехлюйськи ставитися до людей мистецтва?

Ірина Чужинова

УНІАН в Google News