Книжковий голод у Рік української книги

Указом Президента України 2007 рік проголошено Роком української книги. Яке реальне підґрунтя цього указу і які результати він дав за минулі вісім місяців? Це питання викликає таку саму іронію, як і минулий Рік українського села…

Розв’язання цілого комплексу проблем мовної культури, освіти, науки, інформаційної безпеки, загальне піднесення духовно-інтелектуального розвитку українського суспільства неможливе без розв’язання проблем національного книговидання.

Книговидавнича справа в Україні як одна зі складових культурної політики держави спрямована на задоволення духовних, культурно-освітніх потреб суспільства. Стан книжкової культури залежить не лише від духовно-інтелектуального потенціалу нації, а й значною мірою від функціонування економіки держави.

Нестабільність багатьох галузей економіки в попередні роки, зростання цін на енергоносії, поліграфічні матеріали, невиважена податкова політика поставили більшість вітчизняних видавництв на межу виживання. У результаті цього книжка через високу собівартість стала недоступною для переважної більшості українських громадян. Натомість український книжковий ринок більш як на 90% за назвами й тиражами заповнила дешевша на 25-30% контрабандна книжкова продукція, випущена в Росії. Внаслідок цього з України в Росію щороку вивозиться понад 100 млн. доларів США.

За кількістю книг на душу населення Україна посідає останнє місце в Європі, а за показниками 80-х рр. ХХ ст. була однією з найбільш читаючих країн (4,5 примірники на одного жителя). За останнє десятиріччя тиражі українських книг зменшилися більше як у 4,5 рази. У 1991-1992 рр. на одного жителя України припадало 2,6-2,5 примірника із загальної кількості книг і брошур, у 1993-1998 рр. цей показник опускався з 1,7 до 0,9, у 1999 р. він став найнижчий за ціле десятиліття – 0,4 примірника. У 2000-2002 р. показник тримається в межах 0,9-1,0, а в 2003 р. опускається до 0,8 примірника. 2003 рік став рекордним за кількістю випущених у світ назв книг і брошур – 13 805, що більше від попередніх найвищих показників у 1980 р. – 9 061, у 2001 – 10 614, у 2002 – 12 444, однак тиражі українських книг неухильно зменшуються. Із загального тиражу в 2003 р. 39 млн. 462, 9 тис примірників понад 23 млн. становлять навчальні видання, методичні та інші посібники, а на масового читача різноманітної літератури залишається 16,5 млн. примірників, що становить 0, 36 книжки на одного жителя України. Отже, більше половини книжок, які за статистикою виходять нині в Україні (близько 1,1 примірника на душу), віртуальні. А це означає, що українська нація переживає книжковий голод. Для порівняння: у Росії на одного жителя припадає 5 книжок, у Польщі – 10, у Німеччині – 12.

Україномовна книжка від загального тиражу книг і брошур, випущених в Україні, становить близько 60%, а в бібліотеках україномовні видання становлять менше 40% фондів. Цю негативну тенденцію посилюють кількісні показники друкованих ЗМІ, де україномовні мають менше 20%. Російська книжка цілком заполонила книжковий ринок України й становить понад 90 %! Поза сумнівом, українську книжку, українське друковане слово прирікають на знищення. Такий результат чіткої ідеології й геополітики Росії, де книговидання стало однією з найприбутковіших галузей національної економіки, а Україна виявилась найбільшим імпортером російської книги. Це вже питання державної безпеки України. Хто ж стоїть на її сторожі?

Навіть після введення в дію Закону України “Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні” (від 06.03.2003 р., №601-ІV; почав діяти в повному обсязі з липня 2004 р.), що певною мірою активізувало діяльність українських видавців, книговидавнича галузь ще далека від виходу на рівень національних пріоритетів. Украй незадовільний стан матеріально-технічної бази книговидавничої галузі та експансія російської книги на українському ринку становлять серйозну загрозу для українського книговидання.

Галузь необхідно розвивати як триєдиний комплекс книговидання, поліграфії та книгорозповсюдження. Нині в Україні діє близько 2 тисяч поліграфічних підприємств різних форм власності, і тільки 23 з них представляють державний сектор. Майже половина державних поліграфічних підприємств експлуатують зношене устаткування і є збиткові. Для заміни зношеного поліграфічного устаткування державних поліграфічних підприємств необхідно близько 100 млн. дол. США. З 1991 р. на технічне переоснащення поліграфічної галузі держава не виділяла централізованих капітальних вкладень. У 1998 р. з метою підвищення державного управління у системі видавничої підготовки, поліграфічного виконання і розповсюдження друкованої продукції, відповідно до Указу Президента України Л. Кучми “Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою”(від 16.09.1998 р., №1033), Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Про утворення Державної акціонерної компанії “Українське видавничо-поліграфічне об’єднання” (від 31.10.1998 р., №1720). Фінансово-господарську діяльність ДАК “Укрвидавполіграфія” фактично розпочала з лютого 2002 року. До Компанії входять 30 видавничих, поліграфічних і книготорговельних підприємств. За весь період ДАК “Укрвидавполіграфія” не тільки не забезпечувала належних результатів фінансово-господарської діяльності акціонерних товариств, які входять до її складу і є її основою, а виявила себе як непотрібна посередницька надбудова у видавничій сфері з метою неконтрольованого відчуження майнових комплексів від суб’єктів видавничої справи та привласнення основної маси коштів. Якщо у 2001 році ще фактично не акціоновані підприємства мали 2,9 млн. гривень чистого прибутку, то за 2003 рік сумарні збитки від основної діяльності склали 3,9 млн. гривень, а за І півріччя 2004 року – 4,3 млн. гривень. На кінець 2004 року сумарні збитки за цей період склали близько 10 млн. гривень. Більше того, правління Компанії звернулося до Кабінету Міністрів України з пропозицією переглянути перелік об’єктів права державної власності з подальшою передачею Фонду державного майна України пакетів акцій для приватизації відкритих акціонерних товариств Компанії. Тотальній приватизації відкритих акціонерних товариств ДАК “Укрвидавполіграфія” протистоять самі акціонери. А функція Держкомтелерадіо України, який покликаний здійснювати державне управління книговидавничою галуззю, зведена до споглядально-звітувального рівня. Приватизація загрожує руйнацією передусім галузевій науці. Тим паче, в Україні вже є негативний досвід корпоратизації й приватизації підприємств торгівлі, в тому числі книжкової. У результаті злочинної корпоратизації й приватизації підприємств книжкової торгівлі вже знищено всеукраїнську систему книгорозповсюдження як частину триєдиного комплексу видавничої галузі. Без відродження цієї важливої складової неможливо відродити національне книговидання.

Специфіка видавничої справи передусім у тому, що вона є невід’ємною складовою національної безпеки держави. Особливо важлива її роль у відродженні духовності, культури української нації, забезпеченні належного функціонування у суспільстві державної мови, в становленні й розвитку національного інформаційного простору. Функціональні особливості книжки як одного з найвпливовіших засобів масової комунікації та її соціально-культурні й економічні завдання передбачають дієве державне втручання у книговидавничий процес.

Указом Президента України 2007 рік проголошено Роком української книги. Яке реальне підґрунтя цього указу і які результати він дав за минулі вісім місяців? Це питання викликає таку саму іронію, як і минулий Рік українського села…

Враховуючи складність ситуації в національному книговиданні, його соціально-культурне, освітньо-виховне значення в житті народу, особливо підростаючого покоління, потрібно реалізувати комплекс загальнодержавних заходів щодо виходу книговидавничої галузі з кризового стану, які забезпечать збільшення обсягів випуску вітчизняної книжкової продукції та реальне здешевлення книги, а також входження української книги в міжнародний інформаційний простір. Державна підтримка передусім виявляється у визначенні пріоритетів щодо підручників, перших видань оригінальної української літератури, української дитячої книжки та української класичної літератури, енциклопедичних видань про Україну, її історію, культуру тощо.

Все це потребує здійснення цілісної національної політики у видавничій сфері, яка має бути спрямована на подолання проблем галузі із застосуванням комплексу організаційних, законодавчих, адміністративних заходів. Передусім необхідно: унеможливити доступ на книжковий ринок України контрабандної книжкової продукції з-за кордону (з Росії);відновити всеукраїнську систему книгорозповсюдження і систему імпортно-експортних поставок книжок; припинити розтратну практику державної фінансової підтримки галузевого книговидання, натомість розробити систему та механізми ефективного цільового дотування шкільних, вузівських і публічних бібліотек. З метою здійснення повномасштабних функцій стратегічного аналізу, планування й управління у видавничій галузі доцільно ліквідувати непотрібну посередницьку надбудову ДАК “Укрвидавполіграфія” й створити (відновити) галузевий центральний орган виконавчої влади – Державний комітет з питань видавничої справи та друкованих ЗМІ.

Галузь необхідно розвивати як триєдиний комплекс книговидання, поліграфії і книгорозповсюдження. Для цього потрібна відповідна довгострокова (на 5 – 10 років) програма стратегії розвитку книговидавничої галузі України. З метою проведення системного аналізу стану національного книговидання і розробки такої комплексної програми потрібно створити при Президентові чи Прем’єр-міністрові України експертно-моніторингову групу з компетентних фахівців галузі та представників галузевих громадських структур.

Книговидання як традиційна основа інформаційної сфери України, яка має давню книжну культуру, належить до стратегічних пріоритетів держави у гуманітарній сфері й потребує особливої політичної відповідальності. Національне книговидання і книгорозповсюдження виконують основоположну функцію передусім у формуванні культурно-освітнього простору й духовного зростання нового покоління української нації, у розвитку й утвердженні мов етносів України та державної мови як вирішального етноконсолідуючого чинника.

Національне книговидання як стратегічна галузь є невід’ємною складовою національної безпеки й потребує державного протекціонізму.

Олександер Шокало

УНІАН в Google News