"ЄС разом з Україною стане найбільшим виробником аграрної продукції у світі", - експертка Олександра Авраменко

Радниця віцепрем'єр-міністра з євроінтеграції Олександра Авраменко розповіла УНІАН, як вступ України в ЄС змінить українську аграрну галузь, кому з виробників буде найскладніше, і чи повторяться протести польських фермерів на кордоні.

Україна прямує до Європи і хоче якнайшвидше стати повноправним членом Євросоюзу. Проте, окрім війни, чи не найголовнішою перепоною на цьому шляху є інтеграція аграрних ринків. У ЄС в цьому вбачають великі ризики. Там досі переконані, що Україна задавить своєю сільськогосподарською продукцією усіх сусідів, і Європа буде споживати виключно наші харчі. Водночас і для вітчизняного АПК поєднання ринків є серйозним викликом. Форсування процесу може завдати болючого удару по низці галузей. 

То скільки ж насправді часу потрібно вітчизняним аграріям для адаптації, на досвіді і помилках яких країн потрібно вчитисята яким чином Україні не тільки зберегти, але й посилити своє агро, ставши частиною європейської сім’ї – про все це в інтерв’ю УНІАН розповіла Олександра Авраменко, голова комітету з євроінтеграції Українського клубу аграрного бізнесу та радниця віцепрем'єр-міністра з євроінтеграції Тараса Качки. 

Пані Олександро, почнемо одразу з актуального. Нещодавно віцепрем’єр-міністр України Тарас Качка заявив в інтерв'ю Bloomberg TV, що Україна готова тимчасово відкласти доступ до фінансування в межах Спільної аграрної політики ЄС, щоб пришвидшити процес вступу до блоку. Добре, що Україна готова – але чи готові насправді українські аграрії відмовитися від європейських дотацій? 

Про розширення і про приєднання України до ЄС, українського агро до європейського, говорить по факту тільки українська сторона. 

Європейська сторона зараз зайнята. У них перегляд Спільної аграрної політики (САП), у них проблеми з добривами, у них проблеми з енергоносіями. Вони живуть в своїй бульбашці. Можливо, зацікавлення є, але конкретних дій, щоб почати про це говорити, все ще не відбувається. 

Зараз буде САП закінчуватись, новий почнеться з 2027-2028 року, і він буде тривати до 2034-2035 року. Зараз проговорюється бюджет, умови, за якими будуть розподілятися дотації. Тобто це пиріг, який зараз випікається, і який по факту буде розділений на 27 країн. Ми в цей пиріг в будь-якому випадку не зайдемо. 

Плюс, потрібно розуміти, що Європа переглядає цей САП кожний семирічний період. І ще немає розуміння за цей САП, а тим паче – немає розуміння, яким буде той САП, в який ми будемо вступати. Тому, які там будуть дотації, чи будуть там дотації взагалі – це одне велике питання. 

Водночас українському агросектору вони потрібні. 

Політика ЄС в частині використання засобів захисту рослин, додаткової хімії, нітратів, добрив, благополуччя тварин, яка є дуже капіталомісткою – це все відбувалось вже в той час, коли європейські країни або отримували дотації від Спільної аграрної політики, або, що не менш важливо, отримували підтримку від власних урядів, тому що це не заборонено. І все це відбувалось впродовж останніх 15-20 років, в залежності від політики. 

Український агросектор – в ситуації, коли ми маємо дуже швидко запровадити те, що європейці запроваджували 20 років, маючи фінансову підтримку. У нас немає ні фінансової підтримки, ні часу. І для нас це критична частина. Тому що ми розуміємо, що таким чином ми не те, що не допоможемо агросектору переналаштуватися, стати на цю європейську колію – а ми по факту можемо самі собі нашкодити. 

Враховуючи той факт, що український агросектор важливий для української економіки – ми не можемо собі такого дозволити. 

Тобто ми можемо сказати, що на сьогоднішній день українські аграрії геть не готові працювати в умовах об'єднаного європейського ринку? Чи, умовно, на 10%, на 20% готові? 

Не можна казати, що ми геть не готові. Ми поступово запроваджували стандарти ЄС, ще до моменту підписання Угоди про асоціацію. Тому що для експорту повинні бути встановлені певні стандарти Європейського Союзу з точки зору безпечності і якості харчової продукції. 

Тобто ми не починаємо з нуля. Ми на цьому шляху вже доволі давно. У нас гарний процес адаптації. 

Є певні критичні стандарти, до яких нам необхідно краще підготуватись. І тут є певна взаємозалежність. Якщо ми хочемо набагато швидше запровадити ці стандарти – нам необхідна буде фінансова підтримка. Якщо немає фінансової підтримки – це означає, що нам потрібно більше часу. Логіка приблизно така. Аналогічно відбувалося і при останньому розширенні ЄС. 

Якщо буде дана команда – звичайно, ми будемо робити все можливе і неможливе (що, в принципі, ми і так завжди робимо), щоб підготуватися якомога швидше. Але, насправді, задача для агросектору і для урядовців полягає в тому, аби не загубити українських виробників на цьому шляху переходу. Ми маємо бути обережними, щоб не нашкодити, а, навпаки, посилити галузь. 

Цей перехідний період для агросектору, про який ми зараз говоримо – наскільки важким він зазвичай буває і скільки може займати часу? 

УКАБ спільно з іншими провідними аграрними асоціаціями підготував бачення того, як український агросектор може приєднатися до європейського ринку. Ми просимо перехідний період на певні стандарти виробництва до 10 років від вступу. 

Ми донесли нашу позицію як до українських урядовців, так і до брюссельського оточення. Питання полягає в тому, чи погодиться на це Єврокомісія та уряди держав-членів. 

На досвід яких країн Україні краще всього орієнтуватися у питанні аграрної євроінтеграції? Яка країна нам ближче за моделлю? 

Ми по окремим галузям дивимося на окремі країни. Тому що є певні схожості. Наприклад, в частині виробництва аграрної сировини – зернові, олійні – для нас ближче досвід Румунії і Болгарії. 

Так само досвід Румунії і Болгарії є цікавим в частині виробництва фруктів, овочів – з точки зору того, як не повторити їхні помилки. Болгарський сектор овочівництва був доволі сильним до приєднання Болгарії до ЄС. Але після вступу вони втратили свою конкурентоздатність. Я не скажу, що їхня галузь вмерла, але вона дійсно ослабла. Враховуючи той факт, що наша галузь овочівництва ослабла з початку повномасштабного вторгнення – нам тут, навпаки, потрібно бути більш дбайливими. 

Що стосується тваринницької продукції – напевно, тут досвід Польщі для нас краще підходить – як вони свої заводи готували до роботи вже всередині європейського ринку. 

Кому було найлегше з тих країн, що вступали до ЄС, адаптуватися в плані аграрної моделі? 

Особливо нікому. Потрібно розуміти, що аграрний сектор для будь-якої країни – це чутливе питання. Тому що аграрний сектор – це по факту життя людей на сільських територіях. Це продовольча безпека і початковий ланцюг для подальшої переробки, яка так само стимулює розвиток економіки. Відповідно, всі країни, які заходили – вони завжди максимально відстоювали інтереси своїх аграрних секторів, тому що вони розуміли їхню цінність. 

Це для всіх був виклик. Вони всі по-різному підходили до вирішення тих чи інших питань. Але саме тому ми вивчаємо їхній досвід і спілкуємося з ними для того, щоб зрозуміти, на що нам потрібно звернути увагу, щоб не припуститися тих самих помилок. 

Чи були приклади, коли країна вступала до ЄС і після цього – за деякий час, коли вона вже адаптувалася до європейського аграрного ринку – ставала ще сильнішою в плані аграрної промисловості? 

Це досвід Польщі. Вона суттєво наростила переробку. Зараз дуже багато країн ЄС залежать від постачання продукції з Польщі. Це може бути в частині тваринницької продукції, м'яса птиці. Це і молочна продукція. В тому числі наша сировина допомогла їм розвинути цей напрямок переробки. 

Чималу роль відіграла саме аграрна політика Польщі. В частині залучення європейських інвестицій, в частині фінансування через Спільну аграрну політику. 

Але, звісно, перші роки було складно, був певний спад. 

Польські фермери любили збирати хороводи у нас на кордоні. Зерно висипали періодично. Можу зараз зрозуміти, виходячи з ваших слів, що їм невигідно, щоб Україна вступала в ЄС, доєднувалася до цього спільного агроринку. Хто ще, на вашу думку, може бути проти вступу України? І чи сприймають більшість європейців Україну як якогось аграрного гіганта, який прийде, всіх одразу задавить, всі закриються і будуть виключно на українському продовольстві жити? 

Так думають майже всі. Всі цього бояться. І можна сказати, що ці побоювання не безпідставні. 

Дійсно, у 2022 році, коли у нас закрились порти і нам необхідно було просто виштовхнути продукцію з України – ми не займались тим, щоб її виштовхнути до кінцевого споживача. 

Можливо, вплив нашого імпорту і не був настільки катастрофічний, як про це говорять фермери в сусідніх державах-членах: Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії і Болгарії. Але у них було часткове просідання, тому що ми виштовхували нашу продукцію [на їхні ринки]. Водночас польська переробка заробила додаткові гроші на тому, що ми постачали дешевшу сировину. Те саме з угорськими переробниками, ідентично було з румунськими перевізниками. 

Проте окрім того, що були плюси безпосередньо для економіки, могли бути певні мінуси для фермерів. 

На той момент ми не думали про те, як не зашкодити європейським фермерам, а думали, як нам вижити. І винна в цій ситуації Росія, бо до 2022 року ми особливо нікого і не завалювали. 

І ми не виключаємо, що можливі ще якісь протести на кордоні. Аналізуючи досвід країн, які приєднувались до Європейського Союзу – був такий період, коли між Францією та Іспанією були прямо прикордонні "війни". Була напруженість і трошки бандитизму. Коли Іспанія заходила в ЄС, французькі фермери відчували певну небезпеку. І так само на кордоні перевертали машини з іспанськими товарами зі словами, що ваша якість гірша за нашу, ви неправильно виробляєте, ви нас потім "придушите" - і не пускали продукцію на ринок. 

Це історичний факт. Відповідно, не можна виключати ймовірності, що у нас на кордоні можуть знову бути якісь протести. Саме тому ми і намагаємося вести діалог безпосередньо з секторами для того, щоб пояснити, що ми робимо, для чого ми робимо – для зниження політичної напруги у відносинах. 

Чи є зворотні випадки – коли якісь країни, можливо, чекають, коли вже нарешті Україна зайде до Європи, щоб вони отримали доступ до нашої продукції? 

Насправді, для європейських фермерів буде корисним наше приєднання до Європейського Союзу. Тоді ринок буде більш збалансований, менш залежний від шоків, від постачання з третіх країн. 

Ну і, плюс, Європейський Союз разом з Україною стане реально найбільшим виробником аграрної продукції у світі. Це означає, що ми будемо сильніше впливати на ціну на ринку. І це буде в плюс і європейським фермерам. 

Приєднання українського АПК зробить позицію європейської аграрної галузі ще сильнішою. Не можна втратити цю житницю світу. 

Ви казали, що Польща дуже сильно піднялася за рахунок нашої сировини. Коли Україна вступить до Євросоюзу – чи знадобиться нам ще якась країна, звідки ми будемо постачати сировину і тут її переробляти? Чи нам це просто не потрібно? 

Давайте розберемося зі своєю для початку. Дуже часто я чую про те, що Україна має нарощувати виробництво і експорт продукції з доданою вартістю. Це правда, але для цього потрібно розуміти, що ти виробляєш, для кого ти виробляєш, і за які кошти ти побудуєш те, що буде для когось щось виробляти. Зараз це проблематично - в частині залучення інвестицій. 

Можливо, в майбутньому, коли ми глибше приєднаємося до ланцюгів доданої вартості Європейського Союзу, нам буде легше залучати інвестиції і нарощувати переробку всередині країни. 

Давайте поговоримо з точки зору українського споживача, який не дуже знається на геополітиці, економіці. Бабуся десь живе в селі і вона думає: от зараз ми вступимо в ЄС і українська продукція просто зникне з полей та магазинів, тому що вона поїде на продаж десь до Європи. Чи можливий такий варіант, що деякі продукти не те, що зникнуть, але їх буде менше – власне, українського виробництва? 

От саме тому ці перехідні періоди і потрібні, насправді. Для того, щоб не було такого, що якась продукція зникне. А навпаки – дати можливість виробникам спокійно пережити війну, відновитись. Повноцінно переналаштуватись на європейські стандарти і, в принципі, не зазнати додаткових проблем. 

Якщо буде рішення уряду, що треба швидше змінювати виробничі техніки, то тоді дійсно нас чекає просадка. І це призведе до певного зростання цін. Особливо може бути проблематично по овочам. 

Але продукція не зникне, тому що ми все одно виробляємо більше, ніж споживаємо. 

Є ще одне побоювання – що Україна може перетворитися на сировинний придаток Європи. Воно ще більш розповсюджене… 

Євросоюз – це 27 держав-членів. Україна в минулому році експортувала свою продукцію до більш ніж 170 країн. Євросоюз є великим виробником великого переліку аграрних товарів. Але є певні товари, по яким у них споживання більше, ніж виробництво. Це означає, що вони чимало імпортують. 

До такого переліку входять кукурудза, ріпак, соя, соняшникова олія, соєва олія і шрот. Є великий імпорт і цукру, і м'яса птиці, і навіть яловичини. Тому якщо ми будемо просто сировинним придатком – цього не допустять європейські фермери. Тому що вони так само є постачальниками сировини всередині своїх країн для переробки. Якщо їхнє місце буде займати Україна, то наш вхід до Євросоюзу буде дуже ускладненим. 

Чи можливий варіант, що вступ України в ЄС спровокує фактичний розмін деякими аграрними галузями? Тобто, наприклад, в Європі закриються цукрові заводи – а в Україні, відповідно, сироварні, тому що у нас ринок молочки під дуже сильним тиском того ж польського сиру… 

Навряд чи це можливо. Кожна країна все одно зараз дивиться на власну продовольчу безпеку. І з міркувань продовольчої безпеки жодна країна не буде повністю закривати цукрові заводи. У них будуть програми підтримки, вони робитимуть все для того, аби залишатись незалежними хоча б наполовину. 

З приводу того, чи у нас можуть зникнути галузі через приєднання – це, скоріше, питання до нашого уряду. 

Тобто в Німеччині цукрові заводи не будуть закриватися, тому що їх буде фінансувати уряд. А у нас сироварні навряд чи уряд буде фінансувати, бо, на жаль, немає грошей – виходить, так? 

В тому то і сенс, що коли Україна приєднається до ЄС, у нас має бути інший підхід до підтримки агросектору. Тобто це Спільна аграрна політика, з однієї сторони – але і внутрішні програми також. І я так само більш ніж певна, що крафтове виробництво – воно у нас точно буде. Насправді, при правильному формуванні аграрної політики це все може змінитись. 

Зараз в Європейському Союзі існують дотації – наприклад, на корову. Тоді, можливо, в якийсь момент ми так само будемо отримувати дотацію на одну корову. І це нам суттєво підтримає молочний сектор і молочну продукцію. Наша продукція стане більш конкурентною. Менше вразливого імпорту. 

Не можна казати, що ми приєднаємося до ЄС – і української молочки вже не буде. Вона буде. Просто для її посилення необхідна відповідна політика. 

Окрім молочки, які ще наші агровиробники можуть розраховувати на дотації в розрізі Спільної агрополітики? 

Так як це зараз є в САП – це виробники первинної аграрної продукції, де є земля погектарна. Там може бути підтримка в залежності від того, які безпосередньо культури вирощуються. Це можуть бути окремі програми підтримки для виробництва фруктів. Може бути окрема підтримка для малих фермерів, також для жінок-фермерок. 

Є програма окремо для сільських територій на підтримку інфраструктури. Тобто формується інфраструктура на селі, яка потім так само дає поштовх і спрощує життя для виробників. Це не є прямою підтримкою виробника, але це по факту все одно стимулює подальшу його роботу. 

Але невідомо, який буде САП, коли ми будемо до нього приєднуватись. 

Які українські галузі під найбільшою загрозою і вирощування яких культур може стати збитковим? Де найбільші ризики? 

Ми проводили дослідження в УКАБ з приводу того, як вплине оновлення регуляцій по засобам захисту рослин на собівартість виробництва. В принципі, на всі культури це вплине. 

Під певним шоком, особливо перший час, можуть знаходитись цукровий буряк та соняшник. Можуть бути певні питання по овочам, фруктам і ягодам. 

Якщо подивитись на структуру імпорту в Україну агрохарчової продукції – ми дійсно імпортуємо готову продукцію. Це або молочка, або солодощі і вина. Думаю, нам точно необхідна буде або промоція, або підтримка саме виноробного напрямку. Тому що йому вже складно конкурувати. Як частково і молочній продукції складно конкурувати з європейською. Я не скажу, що хтось прямо під великим ризиком. Але певні побоювання можуть бути. 

Правильно я вас розумію, що ті галузі, які зараз в доволі слабкій позиції, як виноробство і виробництво молочки, – вони опиняться ще більш в скрутній ситуації після доєднання до ЄС? 

Продукція, яка зараз ввозиться з Європейського Союзу до України – вона вже ввозиться на умовах вільного ринку. У нас немає квот для молочної продукції або для виноробства. Там доволі низькі імпортні мита. Тому сказати, що воно прямо хлине на український ринок – ні. 

Якщо додаткові стандарти ЄС будуть запроваджуватись швидко, тоді український бізнес не буде встигати адаптуватись. Якщо це буде поступово і буде можливість адаптуватись спокійно – то не буде великих викликів. 

Тоді скільки часу нам реально необхідно для того, щоб поступово, з усіма цими перехідними періодами, адаптуватися і створити разом з ЄС світового монополіста аграрної продукції в світі? 

Враховуючи обмежені фінансові ресурси, враховуючи обмежену інституційну спроможність – ми це бачимо як 10 років від вступу. Це найоптимальніший, найкращий, спокійний і збалансований підхід для того, аби не нашкодити українському агросектору. 

Може бути швидше, але тоді потрібна фінансова підтримка. Чи буде вона зі сторони Євросоюзу, як це було в 2002-му, коли Польща вступала, і в них були мільярдні програми підтримки? Нам би цього дуже хотілося. 

Чи буде це у нас, враховуючи те, що Євросоюз чимало вкладає в обороноздатність України і нашу підтримку під час війни? Чи будуть додаткові кошти на те, щоб допомогти ще аграрному сектору – це велике питання. 

Кому простіше буде з українців адаптуватися до переходу? Це будуть великі агрохолдинги, середні підприємства чи дрібні фермери? 

Залежить від того, хто та як вже зараз працює з Євросоюзом. Бо, наприклад, що великі, що середні, що малі відзначають, що потрібно буде багато років для того, щоб запровадити той чи інший стандарт виробництва. Але є різниця – наприклад, для малих це може бути 7 років, а для великих це буде 5 років. Все одно потрібен довший перехідний період. 

Простіше буде тим, насправді, хто вже зараз почне аналізувати, наскільки вони готові до стандартів Європейського Союзу. Чи це будуть середні, чи це будуть великі. 

Можливо, різниця хіба що в тому, що малі та середні мають один напрямок діяльності – наприклад, тільки рослинництво. І їм буде простіше у порівнянні з великою компанією, яка є виробником і переробником водночас. Там і рослинництво, і тваринництво, і ще побічні продукти. І треба всі три напрямки проаналізувати – наскільки вони готові. 

Легше так само буде тим, хто вже зараз почне шукати європейських партнерів. Фермерів, які зможуть пояснити, як вони запроваджували ці стандарти виробництва – для того, щоб швидше перейняти їхній досвід і не наробити помилок. 

І на рівні фермер до фермера це зробити набагато простіше, ніж на рівні країн. Фермер з фермером завжди простіше говорить. В них є одразу свій словник і свої болючі питання, і можна одразу проговорювати все. 

Можливо, на рівні українських чи європейських асоціацій фермери можуть спілкуватися між собою? 

Ми намагаємося робити і круглі столи, і відкриті діалоги для того, щоб почути позицію, донести свою, проговорити можливі формати співпраці. Це трошки складно. 

Ви кажете, що фермери мають почути фермерів. Ми маємо тоді переконувати тих самих польських фермерів, що вони виграють від вступу України в ЄС і об'єднання ринків? 

Наша задача – говорити, що і виграють, і не програють, і ми не зашкодимо. Це насправді має бути такий наш фактор комунікації з європейцями, що ми хочемо співпрацювати. 

Ми хочемо мати відкритий діалог – щирий, постійний, конструктивний, не просто емоційний. І особливо не хочемо бачити розсипане українське зерно на кордоні. Ми хочемо бачити просто адекватне розуміння нас, наших реалій, і ми так само завжди намагаємося зрозуміти наших партнерів. 

Наскільки Україна може бути передбачуваною – те, що найбільше хвилює бізнесменів? 

Насправді це те, що просила і Європейська комісія. У нас кожен рік має бути розписаний: що ми робимо, для чого ми робимо, як ми рухаємося. Система має працювати наступним чином: якщо все відбувається згідно з планом, у нас має збільшуватись доступ до європейського ринку. І це має відбуватись поступово. Не буде одразу безквотно-безмитно. Це дуже турбує європейців. 

Коли працював ATM (режим автономних торговельних заходів, або так званий "торговельний безвіз" з ЄС, – УНІАН), і у нас був необмежений доступ, вони зрозуміли, що не готові так працювати. Вони готові працювати тільки тоді, коли Україна виконає всі умови. Інакше нам буде складно зняти цю заполітизованість і напругу між секторами. 

Як ви думаєте, коли Україна зможе все ж таки стати повноправним членом ЄС? І після цього вже будемо рахувати ті 10 років, які потрібні для інтеграції агрогалузей... 

Ми думаємо, що реалістично погодити вступ до 2030 року. І від цього вже рахувати. А там, якщо домовляться про десять років – окей. Не домовляться – тоді ми точно будемо просити доступ до наступного САПу. І будемо намагатися підготуватися до того часу. 

Андрій Каут

УНІАН в Google News