Тридцять років боротьби за енергонезалежність України

Україна останні 30 років повільно, але впевнено йде до мети досягнення повної енергетичної незалежності. До ювілею незалежності нашої держави УНІАН вирішив згадати про головні перемоги та поразки на цьому шляху.

Через тридцять років після відновлення своєї державної незалежності Україна так і не змогла здобути незалежність енергетичну і відмовитися від імпорту енергоресурсів з-за кордону. Наша країна імпортує газ, вугілля, ядерне паливо, бензин, дизель, а іноді навіть і електроенергію.

При цьому, основним постачальником цих стратегічних ресурсів була і багато в чому залишається недружня нам Росія, яка анексувала Крим, а також окупувала частину Донецької та Луганської областей.

Однак, як би болісно наша країна не переживала наслідки ворожих дій з боку східного сусіда, саме його агресія спонукала українське керівництво нарешті перейти до рішучих дій, завдяки яким за останні 7 років для енергонезалежності було зроблено набагато більше, ніж за 23 роки до того.

Газова голка

Фото УНІАН

Росія завжди використовувала залежність нашої країни від імпортних енергоресурсів у своїх цілях.

Газові війни, кабальні умови поставок, багатомільярдна корупція, яка зробила наближених до Росії українських олігархів мільярдерами, а населення – зубожілим, нехтування необхідністю видобувати власний газ. Це лише малий фрагмент того, як виглядали "партнерські" відносини двох країн у газовій сфері до війни, розв'язаної Володимиром Путіним у 2014 році.

Агресія північного сусіда змінила цю ситуацію. Український уряд прийняв рішення повністю відмовитися від імпорту газу з Росії, незважаючи на діючий на той час контракт, що зобов'язує нашу країну викуповувати у росіян понад 50 мільярдів кубометрів газу щорічно.

У найкоротші терміни завдання було виконано, і з листопада 2015 року Україна перестала купувати газ безпосередньо у північного сусіда, а все імпортне паливо з тих надходить в нашу країну з західного напрямку. Ні в Росії, ні в Євросоюзі до останнього не вірили, що це можливо.

Природно, такі дії не сподобалися Кремлю, який відкрив новий фронт протистояння проти нашої країни в Стокгольмському арбітражі. Україні також було що пред'явити росіянам, а тому пішов зустрічний позов.

Підсумком більше трьох років судових розглядів стала історична перемога України. Сума чистого виграшу склала 2,6 мільярдів доларів, а з відсотками – 3 мільярди.

Більш того, перемога в Стокгольмі заклала фундамент для продовження контракту на транзит російського газу через Україну до кінця 2025 року.

Боротьба триває

фото gazprom.ru

Однак майбутнє транзиту після 2025 року виглядає для нашої країни туманним.

Росія практично завершила будівництво газопроводу" Північний потік-2", що з'єднує її з Німеччиною дном Балтійського моря. Відстрочити завершення цієї путінської "будівництва століття" на кілька років вдалося лише завдяки санкціям США.

Коли проект буде закінчений, транзит через нашу країну може впасти до нуля, що і було стратегічною метою Росії останні 30 років. Це призведе до втрати Україною близько 1,5 мільярдів доларів щорічного доходу від транзиту, а також зробить нашу країну більш вразливою для агресивних дій Росії.

Тому вже зараз необхідно готуватися до цього сценарію.

Україні потрібно використовувати майбутні три роки для збільшення власного видобутку природного газу і зниження споживання. Сьогодні наша країна споживає близько 30 мільярдів кубометрів газу, а видобуває – 20 мільярдів. І це при тому, що запаси природного газу в наших надрах вважаються одними з найбільших на континенті. Необхідно якомога швидше реалізувати наявний потенціал. Природний газ, як найменш забруднюючий атмосферу викопний вид палива, ще кілька десятиліть буде основним енергетичним ресурсом в Європі.

фото ua.depositphotos.com

У Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" оцінюють необхідні інвестиції для досягнення енергонезалежності в 20-30 мільярдів доларів протягом наступних 30 років.

У свою чергу, голова правління Асоціації постачальників енергоресурсів Артем Компан зазначив, що без державної стратегії плани з нарощування видобутку приречені на провал.

"Можливості України для збільшення видобутку великі. Але питання до держави: яка наша стратегія, скільки ми хочемо видобувати, скільки газу має йти на внутрішній ринок, а скільки на зовнішній, чи є стратегічне рішення інвестувати в розвиток видобутку, зокрема, Державною компанією "Укргазвидобування". Мова може йти про інвестиції в розмірі до 20 мільярдів доларів, що дозволить Україні з часом стати енергонезалежною", - зазначив Компан.

При цьому, він підкреслив, що збільшення газовидобутку має відбуватися в комплексі з заходами з енергозбереження. За його словами, в побутовому секторі існує потенціал зниження споживання на 10-15 відсотків у разі збільшення енергоефективності житла.

"Але не потрібно фокусуватися тільки на програмах з утеплення стін будинків, необхідно більш широко дивитися на це питання", - сказав він.

Також Компан нагадав, що Україна має потенціал у видобутку газу зі сланцевих порід і видобутку на морському шельфі, однак, це більш довгострокові проекти.

"Потрібно розвивати видобуток в різних напрямках, але по газу зі сланцевих порід і видобутку на шельфі - тут потрібно вивчати перспективи в кожному окремому випадку. Це довгострокові і потребують чималих інвестицій проекти, вони швидко не реалізуються. Швидко наростити видобуток можна на традиційних покладах. Потрібно провести аудит виданих дозволів, які не використовуються, і дати можливість тим, хто має бажання і ресурси, здійснювати там видобуток", - додав експерт. 

Крім цього, Україні необхідно оптимізувати роботу газотранспортної системи, щорічні витрати на утримання якої оцінюються в 1 мільярд доларів, а також активізувати роботу з пошуку альтернативних Росії постачальників газу через нашу ГТС.

Російська експансія на паливний ринок

Україна щорічно імпортує нафтопродуктів на суму близько 5 мільярдів доларів. Імпорт покриває близько 80 відсотків споживаних нафтопродуктів в країні. При цьому, близько половини скрапленого газу і дизпалива надходить в нашу країну з Росії. І ця залежність від країни-агресора продовжує збільшуватися з року в рік.

Наприклад, за останні сім років споживання скрапленого газу в Україні зросло більш ніж у два рази, до 2 мільйонів тонн. Одночасно з цим споживання бензину скоротилося з 4,2 мільйонів тонн в 2012 році до 2 мільйонів тонн в 2019 році. 

При цьому, Україна здатна на 100 відсотків покривати власні потреби в бензині, тоді як скраплений газ і дизель доводиться імпортувати. 

Ще зовсім недавно наша країна також залежала від прямих поставок з Росії природного газу, однак, цю залежність нам вдалося побороти і замістити природний газ з Росії поставками з європейського ринку. Тепер необхідно повторити успішний досвід відмови від російських енергоресурсів, щоб забрати у агресивного північного сусіда останній важіль економічного тиску на Україну. 

Фото УНІАН

Як повідомив голова правління найбільшої в країні нафтовидобувної компанії "Укрнафти" Олег Гез, в Україні є потенціал для збільшення видобутку нафти і її переробки.

"Компанія бачить потенціал для зростання видобутку нафти в Україні. Протягом останніх років "Укрнафта" продемонструвала можливість збільшити видобуток навіть на виснажених родовищах", - сказав Гез.

При цьому, він підкреслив, що для стійкого збільшення видобутку необхідні стимули з боку держави.

"Зокрема, це впровадження ринкових умов для продажу нафти, що збільшить конкуренцію серед покупців і сприятиме ритмічній реалізації сировини власного видобутку. Стимулюючі ставки ренти для видобутку нафти з нових свердловин сприятимуть залученню додаткових інвестицій в розробку родовищ і буріння. Ми бачимо позитивний ефект такого механізму на обсяги будівництва нових газових свердловин", - сказав він.

Також керівник "Укрнафти" зазначив, що важливим інструментом державної політики може стати і уніфікація ставок паливних акцизів.

Сьогодні акцизи на бензин істотно вище, ніж на автогаз, що призводить до викривлення ринку і стимулює імпорт.

За його словами, вирівнювання акцизів, зокрема, на бензин і автогаз дозволить знизити імпортозалежність, завантажити українські нафтопереробні заводи і сприятиме розвитку добросовісної конкуренції на паливному ринку.

Атомний розпад

Фото УНІАН

Ще однією сферою, в якій Україна залежала від Росії, була атомна енергетика. У нашій країні працюють 4 атомні електростанції з 15 енергоблоками, які забезпечують вироблення більше половини всієї електроенергії держави.

Однак всі українські енергоблоки проектувалися і будувалися за часів Радянського Союзу. Після розвалу СРСР саме на території Росії залишилися основні розробки, технології та підприємства атомної галузі.

Таким чином, Росія забезпечила собі монопольне становище по ряду стратегічних позицій у цій сфері, включаючи поставки палива.

Неодноразово в Україні піднімалася тема будівництва власного заводу з виробництва ядерного палива, але до активної реалізації цих планів справа так жодного разу не дійшла. Однак після початку війни Росії проти України, урядом активізувалася робота з пошуку альтернативних постачальників палива.

Тут на виручку прийшла американська компанія Westinghouse, яка до цього часу вже не перший рік реалізовувала плани потіснити Росію в атомній сфері, розробляючи власні види палива, які застосовні на радянських енергоблоках.

Американське паливо себе добре зарекомендувало на українських атомних електростанціях, а Westinghouse і український "Енергоатом" продовжують розширювати співпрацю. На паливі від Westinghouse вже працюють 6 з 15 українських енергоблоків. У майбутньому Україна планує знизити поставки з Росії до мінімуму.

Ще одним важливим елементом незалежності в атомній галузі від Росії стане завершення проекту будівництва власного сховища відпрацьованого ядерного палива в Чорнобильській зоні відчуження, запуск якого очікується до Дня Незалежності України.

Реалізація проекту дозволить заощадити близько 200 мільйонів доларів, які Україні щорічно платить Росії за тимчасове зберігання свого відпрацьованого палива, а також посилить енергетичну безпеку країни. Прогнозується, що в майбутньому з'являться технології переробки ядерного палива, які дозволять зовсім зняти питання його тривалого зберігання.

Зелений перехід

Ілюстрація REUTERS

Головний тренд сучасного світу - це перехід на відновлювані джерела енергії та максимальне зниження викидів забруднюючих речовин в атмосферу. Україна за останні кілька років продемонструвала вражаючі темпи будівництва об'єктів "зеленої" енергетики, до чого вітчизняна енергосистема не була готова.

Тільки в минулому році в нашій країні було введено в експлуатацію 1,6 гвт нових потужностей "зеленої" генерації, а загальна потужність зросла на 22 відсотки і досяг 8,5 гвт. При цьому, рекордним став 2019 рік, коли було побудовано 4,5 гігавата потужностей відновлюваної електроенергетики.

За кілька років частка відновлюваної енергетики в загальному виробництві електроенергії в країні зросла з менш, ніж 2 відсотків до 8 відсотків. І це зростання триває. 

Однак очікуваного заміщення "зеленої " генерацією застарілої і забруднюючої атмосферу теплової поки не відбувається. 

Відновлювана енергетика є малопрогнозованою, а вироблення електроенергії такими електростанціями - нестабільною, так як залежить від погодних умов і часу доби. Різке збільшення або зниження виробництва повинно бути компенсовано маневреними потужностями, щоб стабільність роботи енергосистеми була збережена.

В Україні роль маневрування на сьогодні виконують гідроелектростанції, гідроакумулюючі електростанції, а також теплоелектростанції, що працюють переважно на вугіллі.

Так як гідроенергетика була задіяна в регулюванні енергосистеми максимально ще до буму "зеленої" енергетики, згладжуючи вечірні та ранкові піки споживання, то саме теплові електростанції взяли на себе основну роль по балансуванню системи. 

Таким чином, збільшення частки "зеленої" генерації в українській енергосистемі призводить до задіяння все більшої кількості теплових енергоблоків, збільшення споживання вугілля і, відповідно, зростання викидів забруднюючих речовин в атмосферу, що суперечить первісній ідеї переходу на чисті види енергії. 

Це називається "зелено-вугільним парадоксом".

Вийти з нього наша країна зможе тільки тоді, коли енергосистема буде забезпечена достатньою кількістю високоманеврених і акумулюючих потужностей, на що будуть потрібні мільярди доларів, а часу залишається все менше.

Вже через два роки Україна планує приєднається до енергосистеми Європи ENTSO-E, для чого необхідно буде продемонструвати стійкість роботи нашої енергосистеми. Відсутність нових акумулюючих і маневрених потужностей істотно ускладнить виконання цього завдання.  

Голова правління Асоціації постачальників енергоресурсів Артем Компан також звернув увагу на ще одну проблему розвитку відновлюваної енергетики "по-українськи" - завищені "зелені" тарифи, які субсидуються державою.

"Пільги для відновлюваної енергетики не повинні порушувати енергобаланс країни. Тариф на" зелену " енергетику встановлювався 10 років тому з прив'язкою до капітальних витрат, які були в той час, але з розвитком технологій ці витрати знизилися приблизно в 8 разів. А тариф не переглядався. Тариф потрібно встановити, виходячи з реальних витрат і термінів окупності: не 1-2 роки, а більш адекватних", - зазначив він.

Прощай, вугілля

Ілюстрація REUTERS

Довгі роки Україна видобувала вугілля в достатній кількості для забезпечення власних потреб.

Ситуація змінилася після того, як Росія окупувала частину Донбасу, де знаходилася велика частина шахт, що видобувають вугілля марки антрацит.

Щоб покрити дефіцит, наша країна була змушена вперше в своїй історії перейти до регулярного імпорту вугілля. Одночасно з цим почалася робота з переведення енергоблоків вітчизняних теплоелектростанцій на газове вугілля замість антрацитового.

При цьому, остаточно вирішити проблему дефіциту вугілля досі не вдалося. Не в останню чергу через те, що видобуток в Україні знижується від року до року, і, здається, рости вже ніколи не буде.

Зараз Україна знаходиться на порозі революційних змін. Пріоритет у розвитку вітчизняної енергетики віддано "зеленій" генерації, а більшість вугільних шахт, видобуток на яких є малоефективним будуть ліквідовані.

У найближчі роки перед державою постає складне завдання: ліквідувати десятки шахт, працевлаштувати тисячі шахтарів, а також замістити вугільну генерацію іншими джерелами електроенергії. Сьогодні українські електростанції, що працюють на вугіллі, забезпечують близько третини всього вироблення електроенергії в країні.  

Без підтримки з боку Європейського Союзу і США реалізувати самостійно таке титанічне завдання нашій країні, на жаль, не вдасться. Адже, за попередніми оцінками, тільки на закриття державних шахт необхідно близько 15 мільярдів гривень.

При цьому, Компан вважає, що заміщення вугільної генерації в Україні – це тривалий процес і відразу закрити станції не вийде. 

"Українські ТЕС дійсно дуже старі, фізично зношені, завдають шкоди екології. Але закривати всі станції не можна, так як ці електростанції забезпечують маневреність енергетичної галузі. Країни, які активно впроваджують "зелену" енергетику, для балансування енергосистеми широко використовують ТЕС, при чому, що працюють як на вугільному паливі, так і на газі", - зазначив він, додавши, що частка вугільних ТЕС у світовому виробництві електроенергії все ще залишається високою - близько 40 відсотків.

Наприклад, така частка вугільної генерації в Німеччині, яка тільки до 2038 року планує відмовитися від використання вугілля для виробництва електроенергії.

"Там, де буде прийнято рішення про закриття станцій потрібно провести цілий комплекс заходів - вирішити питання з перепідготовкою і працевлаштуванням співробітників, реалізувати проекти з реіндустріалізації територій. Все це має зробити держава", - додав він.

Підсумовуючи все вищесказане, очевидно, що, на жаль, до свого тридцятиріччя Україна так і не зуміла домогтися повної енергетичної незалежності. Однак, варто відзначити, що за останні кілька років вдалося зробити більше, ніж за всі попередні роки.

Наша країна більше не залежить від Росії в поставках газу, що позбавило північного сусіда одного з найсильніших важелів тиску на Україну. Частка російського ядерного палива та інших енергоресурсів з країни-агресора на українському ринку знижується від року до року.  

Україна переходить на відновлювані джерела енергії і стоїть на порозі трансформації вугільної галузі. Хочеться вірити, що взятий темп збережеться, а ще краще – прискориться, щоб протягом наступних 30 років наша країна точно знайшла повну енергонезалежність, побудовану на чистих джерелах енергії.

УНІАН в Google News