
Оптимізація шкіл по-донецьки
Ніхто до бюджету шкільні автобуси не закладав... Якщо ви вважаєте за потрібне, як батьки, забрати з собою дошку – ми готові це зробити.. З селища останніми роками «зникли» два училища, ясла, великий дитсадок, пошта, аптека, Палац культури...
На Донеччині в 2011 році планують “оптимізувати”, тобто закрити, 26 шкіл. До цього “чорного” списку потрапила і загальноосвітня українська школа №77 у центрі селища Первомайське Червоногвардійського району у Макіївці. Ввечері 28 лютого близько двох сотень батьків учнів цієї школи прийшли до навчального закладу на зустріч з головою Червоногвардійського райвиконкому Сергієм Альошиним і начальником управління освіти Макіївської міськради Іриною Лях. Спілкування затягнулося на три години. Представники влади не змогли довести присутнім необхідність закриття школи. Батьки залишилися непохитні і заявили про готовність відстоювати навчальний заклад “до кінця”.
За словами Ірини Лях, єдина причина, чому влада міста розглядає можливе закриття з 1 вересня школи №77, – це недостатня кількість учнів. На сьогодні у дев`яти класах школи вчаться 105 дітей, і найближчими роками їх число, згідно з даними міськуправління, рости не буде.
– У середньому по місту Макіївка навчання однієї дитини обходитися в 5 тис. грн. Загальна сума, яка була витрачена на фінансування школи №77 в 2010 році, – це 832 тис. 238 грн., де 85% – це заробітна плата співробітників школи, – повідомила начальник управління.
Тож влада міста вирішення проблеми бачить у закритті школи і переводі учнів в інші навчальні заклади району.
– При переведені дітей обов`язково буде дотримана спадкоємність в навчанні мов, – підкреслила Лях, зазначивши, що в Макіївці “практично всі” школи мають українські класи.
Чиновниця також подякувала батькам за зміцнення матеріально-технічної бази школи і навіть запропонувала їм «забрати з собою» при закритті все, що вони вважають за потрібне.
– Якщо ви вважаєте за потрібне, як батьки, забрати з собою дошку – ми готові це зробити. Якщо це парти, комп`ютерний клас, які є сьогодні тут (а вони є у всіх школах міста), то куди піде більша кількість учнів, туди і буде переданий комп`ютерний клас. І ми готові обговорювати – один туди комп`ютер, один – туди... Тобто, все, що вами накопичено, все, що вами зроблено – воно не буде викинуто.
Лях пообіцяла і організацію шкільних автобусів, адже довколишні до селища школи знаходяться на достатній відстані.
Тоді батьки поцікавилися, в чому ж полягає економія бюджетних коштів при закритті школи, якщо їх дітям безкоштовно нададуть автобуси, які кілька разів в день курсуватимуть між школами, щодня перевозячи дітей?
Чиновники мовчали.
– Чи закладені сьогодні гроші в міському бюджеті на ці автобуси? – не здавалися батьки.
– Питання сьогодні розглядається про можливість, економічну доцільність закриття школи. І ніхто до бюджету на сьогодні автобуси не закладав, – зізнався Альошин
А батьки йому нагадали, що на шляху до їх селища знаходяться три залізничні переїзди, які також потрібно буде обладнати, щоб гарантувати безпеку дітей, не говорячи вже про «жахливі» селищні дороги.
– У чому полягатиме економія коштів, якщо все одно потрібно буде працевлаштувати вчителів школи №77 і забезпечити їх заробітною платою?
Але це питання теж “зависало у повітрі”. Єдине, що вдалося почути від представників міськвлади – «педагогічні вакансії в місті є».
Тривога людей була пов`язана і з подальшою плачевною долею всього селища Первомайське в тому випадку, якщо закриють школу – «єдине вогнище культури в селищі». Люди з гіркотою перераховували, як з території Первомайського останніми роками вже «зникли» два училища, ясла, великий дитсадок, пошта, аптека, Палац культури...
– Нині у селищі порожні будівлі. Вони перетворюються на смітники. У нас закрили все – залишилася ця школа одна і єдиний переповнений дітьми садок. Із закриттям школи вирішується доля всього селища, а воно і так вже вимирає. Ось, відкрили нам недавно дитячий майданчик, ми так зраділи, селище стало оживати... А зараз навіщо закривати школу? Що у нас тут немає майбутнього?! – бідкалися батьки.
Багато хто з них заявляв, що зовсім недавно купили квартири в цьому селищі через те, що тут поряд є школа і дитячий сад.
– У нашій школі якість навчання дуже хороша – не больше18 людина в класі, і діти завжди опитані вчителем, у них завжди перевірено домашнє завдання. Діти чудово підготовлені, і шкода, що ми не привели їх з собою сьогодні. Ми знаємо, що в елітних школах, навіть державних, навчаються в класі по 10-12 дітей. То чим наші діти гірші? – обурювалися батьки.
– А хто з представників влади подумав про здоров`я учнів? У нас є діти з ослабленим здоров`ям. І хто прораховував, як на них відіб`ється переїзд? – сипалися питання.
Говорили про «прекрасну їдальню» в школі, про взаєморозуміння з педагогами і про їх людяність, про те, що «школа №77 – це, дійсно, одна повноцінна і дружна сім`я», яку вони не хочуть руйнувати, а будуть «всіма силами боротися», щоб не допустити закриття цього навчального закладу.
Альошин намагався виправдатися, що він «теж жива людина» і «все розуміє».
– Я вам як людина говорю, що без вашої думки, без того, що ми тут почуємо, ніхто катком ні по кому не поїде... Я прийшов до вас вивчити проблему і вислухати, записати ваші прохання, ваш жаль і ваші відчуття... Я на дітях – ні на своїх, ні на чужих, економити не хочу, і не треба на них економити... Якщо ці доводи, які ви привели, дійсно, грають роль, є депутати міської ради – вони ухвалять рішення, і його ми вам озвучимо.
На що батьки в черговий раз хворобливо відреагували: «Ви все одно нас не чуєте! Ви все робите для того, щоб наше селище вимерло. А ми цього не хочемо! Зрозуміло, що люди нікому не потрібні... Але не треба нас принижувати! Тому поставтеся до нас серйозно і підкажіть, чи треба нам звернутися по допомогу до якого-небудь бізнесмена або олігарха».
– Я вам обіцяю, що без вашої думки жодне рішення не буде ухвалено, і 12 або 15 березня я вам дам відповідь. І тоді я вам скажу – куди йти і шукати допомоги, – резюмував Альошин.
Олена Колгушева