МЗС: Дорослі ігри «в Чапаєва»
МЗС: Дорослі ігри «в Чапаєва»

МЗС: Дорослі ігри «в Чапаєва»

12:47, 26.12.2008
6 хв.

Серед дипломатичного корпусу досить багато людей, які не розуміють, для чого потрібні галасливі заяви в бік Москви, які часто видаються, навіть не по суті справи, а скоріше так, для форми...Цілком очевидно, що, чим гірше двосторонні відносини, тим швидше вони вплинуть на ціни на газ.

Антиросійськість стала однією з ключових характеристик діяльності центрального апарату українського МЗС і, в першу чергу, міністра Володимира Огризка, особливо останні півроку. Інколи намагання «підколоти» Росію призводять до дій, що не піддаються аналізу з точки зору здорового глузду. Очевидно, така поведінка може пояснюватися або повною відсутністю професіоналізму у керівнцитва дипломатичного відомства, або виконанням чиєгось замовлення.

Для чого Україні потрібні гарні відносини з Росією? Здається, що відповідь на це запитання дасть навіть школяр середніх класів. Це і вартість та прозорість контрактів на постачання газу, і двостороння торгівля (третина зовнішньоторгівельного обороту України припадає саме на Росію), це і питання демаркації сухопутного та делімітації морського кордонів, це і зрештою, питання нормального спілкування десятків мільойнів родичей, що проживають по різні боки кордону. Водночас, останні події на дипломатичних фронтах двох країн, дають підстави сумніватися у фаховій спроможності керівництва українського МЗС займатися тим, що власне, і називається дипломатія.

В інтерв’ю УНІАН на початку грудня міністр Володимир Огризко визнав, що за останні півтора року діалог з Росією в питаннях його сфери відповідальності не приніс жодного позитивного результату. «На превеликий жаль, з того плану дій, які ми запланували на 2008–2009 роки багато чого не виконано. І не з вини української сторони», - стверджував пан Огризко. Звичайно, звалити все на сусіда набагато простіше, ніж взяти на себе відповідальність за свої дії чи бездіяльність.

Відео дня

Останній візит українського міністра до Брюсселю на засідання Комітету Україна-НАТО, хоч, здавалося б, і не мав ніякого прямого відношення до Росії, однак зовсім не додав оптимізму щодо можливого покращення відносин з північним сусідом, принаймні на рівні зовнішньополітичного відомства. Судіть самі: спочатку міністр, попри двічі озвучене прохання російських журналістів відповісти на запитання російською мовою, щоб уникнути можливих неточностей, відповідає: «Сподіваюсь, ви знайдете можливість перекласти», і продовжує свою відповідь українською (хоча, вже за 10 хвилин на прохання грузинських телевізійників демонструє непогане знання рсоійської). Трохи згодом, відповідаючи на прохання прокоментувати висловлювання російського Посла при НАТО Дмитра Рогозіна, фактично «натравлює» українського представника при Північно-Атлантичному Альянсі Ігоря Сагача на відповідь без підбору виразів. Наскільки стало відомо УНІАН зі своїх джерел, в недалекому минулому Сагач вже отримував усні зауваження з боку пана Огризка щодо відсутності реакції на заяви Рогозіна. Саме тому, в присутності міністра мовчати він вже не міг. Але неготовність українського дипломата виступати з політичними промовами одразу далася взнаки: то словарний запас пана Рогозіна Сагач обізвав лексиокологією, а не лексиконом, то заплутався в тому, хто кому собака, і на що вона має гавкати, і хто ще й при цьому караван.

Все це – лише картинки з виставки. Однак, зовнішня політика і складається з таких картинок. Цікаво, що серед дипломатичного корпусу досить багато людей, які не розуміють, для чого потрібні галасливі заяви в бік Москви, які часто видаються, навіть не по суті справи, а скоріше так, для форми. На початку грудня Президентом України Віктором Ющенком була створена Міжвідомча стратегічна група з українсько-російських відносин з офіційним вмотивуванням: «для покращення двосторонніх відносин». Втім, дієвість цієї групи викликає багато сумнівів, тим більше, що ніяких особливих законодавчих прав група не матиме. Тому в її спроможність покращити відносини з Росією не вірять ні експерти, ні дипломати.

Чим можна пояснити відверту антиросійську налаштованість голови українського МЗС, яку він демонструє протягом цього року? Очевидно, що вибір причин не значний. Перша – недостатність дипломатичного досвіду чи дипломатичних якостей. Однак, в даному випадку, навряд чи про це можна говорити, адже нинішній міністр все своє доросле життя пропрацював в структурі МЗС, хоча й починав з роботи в прес-службі. Проти цієї причини говорить і зовсім інше інтерв’ю Володимир Огризка агентству УНІАН , яке він давав трохи більше року тому, і в якому заявляв про готовність у відносинах з Москвою використати всі можливі компроміси. Друга причина – виконання чиєгось спеціального замовлення на псування відносин. І ця причина вже не видається такою фантастичною. Якщо взяти до уваги маніакальне бажання Віктора Ющенка позбутися Юлії Тимошенко у якості прем’єра, а краще – і взагалі у якості політичного конкурента, а також залежність міністра закордонних справ від Президента (кандидатуру на затвердження та звільнення парламентом міністра закордонних справ подає саме Президент). Цілком очевидно, що, чим гірше двосторонні відносини, тим швидше вони вплинуть на ціни на газ, а відтак – і на рейтинг прем’єр-міністра. Не можна й виключати того, що в створенні проблем на газових переговорах можуть бути зацікавлені і інші особи, наприклад, ті, хто хотів би зберегти на ринку непрозорі схеми постачання за посередництва «РосУкрЕнерго». І ці люди можуть бути як українського, так і російського походження.

Отже, що ми маємо у залишку? По-перше, міністра закордонних справ, якій є або дуже далекою від дипломатії особою, або людиною, що виконує антиукраїнські накази, псуючи відносини з Росією напередодні завершення терміну дії чергового газового контракту. По-друге, зіпсовані відносини зі стратегічним і одним з основних торгівельних партнерів України (другим, після Євросоюзу), на відновлення яких знадобиться не один місяць, оскільки довіра народжується довго. По-третє, чергову зраду чиновниками інтересів України заради своїх політичних чи, можливо, не дуже, цілей. І навряд чи варто засуджувати за це лише одного міністра закордонних справ: він – один з нас. Звичайно, шкода, що хлопчики та дівчатка з так званої політичної еліти України за 17 років незалежності не змогли вирости з коротеньких штанців і продовжують гратися «в Чапаєва» - чи то йдеться про курсову політику Нацбанку, чи то про зовнішню політику, чи про будь-що інше. Вони так захоплені грою, що не помічають нічого навколо себе. Та й чого б помічати, якщо кожен з них переконаний в тому, що залишиться непокараним. А відтак: робіть ваші ставки, панове, гра триває!

Сергй Воропаєв.

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся