Іван Коєджіков: ”Вільні медіа потрібні Україні, бо відповідають інтересам народу, а не тому, що цього хоче Страсбург чи Брюссель”

Основна мета реформування медіа-сфери – довіра громадськості. Яка виникає тоді, коли громадськість упевнена, що ЗМІ надають актуальну, засновану на фактах інформацію...

Можливість безпосереднього спілкування з Іваном Коєджіковим, котрий очолює в Раді Європи Департамент з питань інформаційного суспільства і діяльності проти злочинності, з`явилася завдяки проведенню в Києві конференції «Забезпечення плюралізму медіа в Україні». Цей захід був організований в рамках спільного проекту Європейського Союзу і Ради Європи «Сприяння європейським стандартам в українському медіа середовищі», а також за активної участі представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дуні Міятовіч. Представники української влади навперебій завіряли високих європейських гостей у тому, що ніяких загроз свободі слова в Україні немає взагалі, а ті невеличкі упущення, про які в своїй черговій резолюції недавно нагадала ПАРЄ, будуть усунені найближчим часом. Представники ж громадських організацій попереджали про те, що широко розрекламована «революція» в українській медіа сфері здійснюється для відводу європейських очей, без урахування думки експертного середовища, при повному ігноруванні зауважень з боку громадськості. Втім, ці застереження влада теж проігнорувала – високі чиновники покидали захід відразу ж після своїх бравурних промов, не чекаючи ні запитань, ні тим більше обговорення. Зате вже найближчі дні показали, що навіть «для галочки» виконувати свої ж власні обіцянки вони не поспішають.

Традиційна прес-конференція, яку зазвичай дає українська делегація в ПАРЄ в другий понеділок після закінчення сесії, не відбулася. Ні, зрозуміло, звичайно, що, сидячи за одним столом, давати оцінки, що виключають одна одну тому, що і як відбувалося в Страсбурзі, не так вже й легко. Хоча й до цього нашим депутатам, ніби, не звикати. Як і до того, що за слова Ганни Герман, заступника голови адміністрації президента, відповідальності не несе ні вона сама, ані президент, ані правляча коаліція. Пообіцяла вона (від імені президента)  прямо на конференції зробити все, щоб Закон про доступ до публічної інформації був прийнятий якнайшвидше – і забезпечила (перебуваючи в лікарні) аж 1(!) голос за цей закон від Партії Регіонів. 

Зате призначення Валіда Арфуша, заступника генерального директора Національної телекомпанії України, керівником української редакції телеканалу EuroNews (“Євроньюс”) відбулося чітко відповідно до «лінії партії» і обіцянок Ганни Герман забезпечити англомовну міжнародну громадськість «адекватним» інформуванням про те, що ж насправді відбувається в Україні. Дуже цікаве призначення, адже саме з його приходом пов`язується введення цензури на Першому національному, а сам пан Арфуш відкрито заявляє про те, що державні ЗМІ повинні представляти владу лише в позитивному світлі. Цікаво, в якому вигляді він подасть на європейський стіл останнє інтерв`ю Олени Бондаренко, депутата від Партії Регіонів, у якому вона закликала протиставити західним фондам, що «культивують демократизацію України», «держмашину з сильною професійною службою безпеки»?

УНІАН: Пан Коєджіков, чим обумовлено проведення подібної конференції саме зараз? Що саме стосовно плюралізму медіа в Україні хвилює вас в першу чергу?

І.К.: Те, що найбільше хвилює Раду Європи стосовно плюралізму медіа в Україні на даний момент, знайшло найбільш чітке відображення в Резолюції, яку Парламентська асамблея Ради Європи прийняла 5 жовтня цього року. Наскільки я зрозумів, ця Резолюція в Україні відома досить широко, але я хотів би ще раз підкреслити, що тон цієї Резолюції був досить критичним. Водночас, йдеться не стільки про критику, скільки про занепокоєння парламентського органу РЄ, і це занепокоєння обговорювалося і дебатувалася з представниками Верховної Ради. У цій Резолюції висловлюється побажання європейських парламентаріїв, щоб в Україні були забезпечені умови для існування збалансованих, чесних, неупереджених медіа, плюралізм яких дозволить їм представити всі точки зору на наявні проблеми. Такий плюралізм означає, що у людей є можливість дізнаватися, сприймати, розуміти різні точки зору, і на їх підставі приймати власні рішення. В цьому і полягає весь сенс демократії.

УНІАН: І як Ви оцінюєте реакцію української влади на цю Резолюцію? Чи не здається вам, що вони просто проігнорували всю критику, що міститься в Резолюції, але при цьому розвернули кампанію з дискредитації доповідачок ПАРЄ?

І.К.: Про кампанію з дискредитації я нічого не знаю, тому коментувати не можу. Що ж до реакції українських властей, то я хотів би підкреслити, що найважливіше в даній Резолюції – це не критицизм сам по собі, а занепокоєння і побажання, а також те, що ми називаємо «технічною співпрацею». За допомогою нашого спільного з ЄС проекту ми надаємо в розпорядження України кращі напрацювання європейських країн із забезпечення свободи медіа. Таким чином, РЄ, європейські організації мають намір допомагати Україні в її прагненні створити умови для існування вільних і дійсно плюралістичних медіа.  Винятково тому, що це відповідає інтересам українського народу, а не тому, що про це говорять в Страсбурзі або Брюсселі. Україна сама повинна робити це для себе, для свого народу, тому, що вона хоче стати демократичною країною, а не тому, що про це говорять в Страсбурзі, Брюсселі або будь-де інде.

УНІАН: А у вас немає побоювання, що всі обговорювані перетворення українська влада зробить лише для “галочки”?

І.К.: Я дуже добре розумію вашу стурбованість. Реформи не легкі. Дуже не легко реформувати будь-що, чи то у сфері медіа, чи в будь-якій іншій сфері. Реформи важкі, вони потребують багато часу, вони зачіпають людей, чиї інтереси можуть утискувати, і ці люди чинять опір. Власне, зазвичай опір будь-яким реформам чинять всі люди, навіть ті, в чиїх інтересах буде успіх проведення даних реформ! Це широко відомий факт, він притаманний людській натурі. 

Що ж до реформування в медіа сфері, то дуже важливо пам’ятати, що основна мета, яка ставиться при проведенні подібних реформ, – це довіра громадськості до медіа. Яка виникає тільки тоді, коли громадськість упевнена в тому, що ЗМІ надають їй актуальну, засновану на фактах інформацію, що вони відокремлюють факти від коментарів, що вони не займаються пропагандою, що вони надають громадськості все розмаїття точок зору. Адже це нормально, коли спірні питання породжують виникнення різних точок зору. Саме завдяки такому підходу і народжується істина, саме таким чином суспільство і рухається вперед! Але для цього потрібно, щоб суспільство було впевнене в тому, що те, що воно одержує від ЗМІ -  є безпосередньо продуктом ЗМІ. Тільки в цьому випадку ми можемо говорити про свободу медіа. Адже не йдеться про те, щоб скопіювати модель ВВС, і потім говорити: «Ну ми ж скопіювали модель Бі-бі-сі, значить, у нас все має бути правильно». І також не йдеться про те, що хтось критикує ваші медіа. Проблема в тому, що самі українці не задоволені українськими медіа. Це не означає, що вам потрібно копіювати ВВС. Це означає, що вам потрібно створити такі ЗМІ, яким громадськість довірятиме. І лише в такому випадку можна буде говорити про вільні медіа.

УНІАН: Але ж український (а також пострадянський загалом) парадокс якраз і полягає в виключно високій довірі до мас-медіа? 60% довіри до медіа -  НЕ вільних, НЕ незалежних?!!!!

І.К.: Я не знаю, яким чином рахувалися ці 60%, але мені довелося прожити певний час при «радянському», або при старому режимі – я думаю, Ви теж маєте пам`ятати цей час. Дійсно, у нас були офіційні ЗМІ, але у нас було також і те, що у Франції називається “Radio moquette” – сарафанне радіо, що поширює купу чуток. Паралельно з офіційними ЗМІ існувала спеціальна система лекторів, які були покликані роз`яснювати «партійну лінію», оскільки зусиль офіційних ЗМІ для досягнення поставленої мети явно не вистачало. Так от, довіра до ТАКИХ медіа – це не те довіра, про яку я говорю зараз. Я говорю про довіру, що ґрунтується на можливості побачити проблему з різних боків, і про можливість прийняти рішення, виходячи з власних міркувань. 

УНІАН: І яким ви бачите вирішення цієї проблеми? Медіаграмотність?

І.К.: Звичайно, медіаграмотність абсолютно необхідна. Але не варто забувати і про те, що ЗМІ існують для всіх: і для грамотних, і для неписьменних, і для менш грамотних, і для більш грамотних. Іншими словами, ЗМІ мають відповідати запитам всього суспільства.

УНІАН: Зараз багато говорять про моніторинг медіа ситуації. Якими силами має здійснюватися подібний моніторинг? Адже очевидно, що від держструктур ви не отримаєте інформацію про те, наприклад, що Валерій Хорошковський, голова СБУ і за сумісництвом член Вищої ради юстиції, що відповідає за призначення суддів, контролює 9 (!) загальнонаціональних телеканалів в Україні. Чи збираєтеся ви залучати до процесу моніторингу громадські організації?

І.К.: Рада Європи не моніторить медіа ситуацію в тому сенсі, в якому вона моніторить, наприклад, запобігання тортурам. У нас немає відповідної конвенції з проблем свободи слова, і у нас немає чітко виписаного механізму моніторингу. Такого, наприклад, як виписаний в Конвенції із запобігання тортурам. У нас загалом є 8 чи 10 таких конвенцій, що передбачають наявність особливого моніторингового механізму, – вони стосуються, окрім попередження тортур, таких аспектів, як, наприклад, відмивання грошей або боротьба з корупцією. Стосовно ж медіа ситуації такого механізму не існує. Але, звичайно ж, роль громадянського суспільства винятково важлива, і думка громадянського суспільства обов`язково має бути почута, і прийнята до уваги вашою владою. Адже в демократичному суспільстві точка зору громадських організацій суспільства багато в чому відповідає тому, що думає з даного приводу саме суспільство.  

УНІАН: Іншими словами, моніторинг медіа ситуації може розпочатися тільки після підписання відповідної конвенції?

І.К.: Я хотів би внести остаточну ясність з цього питання. У нас немає зараз подібної конвенції, ні в стадії розробки, ні навіть у перспективі. Але у нас є Парламентська асамблея Ради Європи, у нас є Моніторинговий комітет, де всі ці питання обговорюватимуться, дебатуватимуться, де прийматимуться відповідні резолюції (як, наприклад, та, яка була прийнята 5 жовтня нинішнього року). Потім у нас є Комітет Міністрів, де всі країни-члени РЄ представлені на рівних, і де відбувається «спільний розгляд» проблеми. За підсумками цього розгляду також може бути прийнята резолюція, і в цьому сенсі Рада Європи є досить відкритою організацією. Але відправною точкою в процесі всіх цих дебатів і рішень є те, що ідеальної демократії, ідеальної держави не існує. Рада Європи існує саме для того, щоб виявити проблему, а потім визначити, якими є найоптимальніші шляхи її подолання.

Розмовляла Оксана Приходько.

УНІАН в Google News