Хто господар вашого здоров’я?

Що більше у хворобу вкладається грошей, то частіше хворіють люди, з’являються нові хвороби і нові ліки. Але до здоров’я це не має відношення. Здоров’я — це не відсутність хвороби...

Нещодавно з ініціативи і під егідою президента України відбувся Всеукраїнський форум «Здорова нація». «Здорова нація — це реальність», — стверджує президент у виданій до форуму брошурі. І розкриває шляхи розв’язання цієї проблеми: боротьба зі шкідливими звичками, збалансоване харчування, рухова активність, подолання соціальних інфекційних захворювань, боротьба з побутовим і дорожньо-транспортним травматизмом. Таким чином, розв’язання практично всіх проблем оздоровлення нації лежить у сфері формування здорового способу життя населення. В іншому разі нація вимре. Водночас, цитую, «пропаганда здорового способу життя і його дотримання не потребують великих фінансових витрат» — стверджується далі в брошурі. Чи це так?

Мабуть, одним із перших жителів нашої планети, хто задумався про долю людства, був наш великий співвітчизник І.Мечников. Виступаючи на з’їзді натуралістів у 1887 р. і обговорюючи проблему вимирання біологічних видів, він сказав: «Природа не пощадила їх (зниклі біологічні види. — Г.А.). Хто знає, чи не готова вона вчинити так само і стосовно роду людського?» Надзвичайної актуальності загроза існуванню людства на Землі набула у другій половині ХХ століття. Саме в цей час найгостріше проявилися наслідки зміни соціальних і природних умов існування біологічного виду homo sapiens. Епідемія хронічних неінфекційних захворювань (ХНІЗ) охопила спочатку розвинені країни, а потім ті, які розвиваються. Американський теоретик медицини Мілтон Терріс оголосив про потребу проведення другої — слідом за першою, спрямованої проти інфекційних захворювань, — протиепідемічної революції. Суть її — виявлення груп ризику, яким загрожують ХНІЗ і смерть від них, та проведення відповідних профілактичних заходів.

Громадськість дедалі більше почала розуміти: медицина практично безсила проти цієї групи хвороб — лікувати їх важко, а часом і неможливо. Єдиний шлях досягнення успіху — їхнє попередження.

Канадський міністр охорони здоров’я М.Лалонд у 1974 році опублікував свою знамениту доповідь «Новий підхід до збереження здоров’я канадців», у якому навів докази того, що традиційна система охорони здоров’я і медицина взагалі відіграють зовсім не голов­ну роль у комплексі чинників, які визначають здоров’я людини. Незважаючи на щорічне збільшення фінансування охорони здоров’я, наукових досліджень, зростання кількості лікарів і удосконалення лікувально-діагностичних заходів, показники здоров’я населення не поліпшуються відповідно до докладених зусиль. Була чітко сформульована теза про те, що головним чинником, який найбільшою мірою зумовлює стан здоров’я людей, є не рівень медичного обслуговування, а спосіб їхнього життя. Ця доповідь заклала нові уявлення в розумінні проблеми здоров’я населення, оприлюднивши для політиків і широкої громадськості принципові основи нової системної діяльності на користь індивідуального і суспільного здоров’я. Ця діяльність дістала назву health promotion (буквально — «сприяння здоров’ю»), іншими словами — формування здорового способу життя (ЗСЖ). Було розпочато докорінне реформування системи охорони здоров’я за трьома основними напрямами:

— створення спеціальної дер­жавної структури, відповідальної за формування здорового способу життя населення;

— розробка і проведення спеціальних програм досліджень, інформування населення і спеціалістів-медиків, просвітництво населення стосовно проблем здоров’я і формування ЗСЖ;

— охоплення практичними заходами щодо формування ЗСЖ дедалі більшої кількості населених пунктів.

Державний орган, створений у 1978 році, — Федеральне управління з питань формування ЗСЖ у складі Міністерства національного здоров’я Канади — зосередив свою роботу на чотирьох напрямах. Перший мав виявляти ті верстви населення, яким потрібна першочергова допомога у просвітництві й інформуванні стосовно проблем здоров’я. Тобто зусилля не розпорошуються на все населення, а локалізуються в тих місцях і стосовно тих верств суспільства, потреба акцентувати увагу на яких доведена дослідженнями. Другий напрям містив у собі програми фінансування локальних проектів формування ЗСЖ у місцевих територіальних умовах з участю громадських організацій. Третій — лобіювання «здорової» державної політики як на рівні федерального уряду, так і провінцій. І четвертий — підвищення рівня освіченості різних верств населення щодо проблем здоров’я, пропаганда ЗСЖ як загальнонаціональної цінності.

Проголошення фактично нової ідеології охорони здоров’я було позитивно сприйняте ВООЗ, що виявилося в проведенні під егідою цієї авторитетної організації циклу досліджень і заходів у різних країнах. З ініціативи ВООЗ було розпочато міжнародну кампанію за назвою «Здоров’я для всіх», у рамках якої досліджувалася, систематизувалася, узагальнювалася й оприлюднювалася інформація про існуючу загрозу антропологічної катастрофи. На

5-й сесії Всесвітньої організації охорони здоров’я (травень 1998-го) країни — члени ВООЗ звернулися до всіх народів і урядів із закликом прийняти і реалізувати концепцію «Здоров’я для всіх у XXI сторіччі». Цей документ є посібником з політики і стратегії досягнення здоров’я для населення всіх країн.

Аксіомою формування ЗСЖ стало положення про те, що умови і перспективи збереження здоров’я населення можна гарантувати тільки за умови спільної скоординованої діяльності всіх зацікавлених сторін: уряду, органів охорони здоров’я, інших сфер і галузей громадсько-економічного життя суспільства, недержавних організацій, місцевих органів самоврядування, промисловості, засобів масової інформації тощо.

Що ж змінилося за 30 років активної діяльності ВООЗ у напрямі формування ЗСЖ? У багатьох розвинених країнах знизилася смертність від ХНІЗ на 30—90 відсотків (Канада, США, Австралія, Фінляндія та ін.). І це сталося переважно за рахунок зміни громадської свідомості, психології звичайного громадянина, формування харчової індустрії з акцентом на здорове харчування, розвитку індустрії фітнесу і т.ін. Водночас бурхливий потік інформації про необхідність нової державної політики стосовно формування ЗСЖ населення пронісся над СРСР і пострадянським простором, не торкнувшись ані державних структур, ані психології нашого обивателя.

Цивілізація не стоїть на місці і висуває людству нові сюрпризи, які зовсім не поліпшують здоров’я людини. У сучасному світі відбуваються зміни, що загрожують здоров’ю мільйонів людей: зросли темпи урбанізації, погіршилася екологічна ситуація, збільшилася кількість людей похилого віку і пенсіонерів, зросла кількість людей, котрі ведуть малорухливий спосіб життя, поширилися індивідуальні негативні реакції на антибіотики й інші препарати, зросло вживання наркотиків і алкоголю, відродилися старі і з’явилися нові інфекційні захворювання, відчутно посилився вплив чинників, які загрожують психічному здоров’ю людини. За даними експертів ВООЗ, за період 2005—2015 рр. смертність від ХНІЗ у світі збільшиться на 17%, від інфекцій — на 3%. В останні десятиліття дедалі більше з’являється як зарубіжних, так і вітчизняних наукових публікацій, які свідчать про недостатність регламентованих для профілактики ХНІЗ заходів: при реалізації повноцінних профілактичних програм смертність у групах спостереження не лише не зменшується, а часом і збільшується.

Напрошується висновок: ми свідки змін, які відбуваються в біологічній природі людини. Зниження функціональних резервів органів, систем, організму в цілому, порушення реактивності і резистентності, процесів саморегуляції і репродукції (наприклад, зменшення кількості і погіршення якості статевих клітин), народження ослаблених нащадків — от характерні риси, які відрізняють наших сучасників від їхніх предків. Очевидно, стратегія ЗСЖ, довівши за рубежем свою ефективність збільшенням середньої тривалості життя за рахунок зниження показників захворюваності і смертності від ХНІЗ, водночас не може відновити властиву нашим предкам життєздатність. Причина полягає в тому, що в існуючій стратегії ЗСЖ не передбачена оцінка цієї життєздатності (рівня кількості здоров’я), а отже, і можливість управління процесом.

Простежте, читачу, за логікою наших міркувань. Якщо ви хочете одержати передову космічну техніку, слід вкладати гроші в ракетобудування. Якщо ви хочете мати багато м’яса і молока, вкладайте гроші в сільське господарство. Але вітчизняна медицина не схожа на інші галузі людської діяльності: при бажанні досягти здоров’я, вона вкладає гроші в хворобу. Наскільки це ефективно? За розрахунками тих самих американців, щоб запобігти розвитку мозкового інсульту, потрібно 800 доларів на місяць на людину, щоб лікувати його (за сумнівного кінцевого результату) — 20 тис.!

Де ж менеджмент у нашій медицині? Чим більше у хворобу вкладається грошей, тим більше хворіють люди, з’являються нові хвороби і нові ліки. Але до здоров’я це стосунку не має. Здоров’я — це не відсутність хвороби. Здоров’я — це особливий стан, який забезпечується механізмами здоров’я, що не мають нічого спільного з механізмами хвороби.

Керувати процесом неможливо, не маючи інформації про керований об’єкт. Збираючи інформацію про ознаки хвороби, лікар планує дії управління щодо хвороби. Проте усунення ознак хвороби ще не є поверненням здоров’я, оскільки при низькому його рівні хвороба виникає знову. Цілком очевидно, що конче потрібна нова стратегія охорони здоров’я, в основі якої — управління здоров’ям (життєздатністю) індивіда.

«Управління здоров’ям індивіда» — суть стратегії тре­тьої протиепідемічної революції, основи якої були закладені в Україні в рамках нового наукового напряму, названого валеологією.

З погляду розвитку теорії валеології, Україна посідає провідне місце у світі, а з погляду практичної реалізації досліджень — одне з останніх. Сформована нами на основі досягнень валеології концепція державної програми «Протидія депопуляції в Україні» (див. публікацію «Чому вимирають східні слов’яни?», «ДТ», №1, 2007 р.) не викликала інтересу в жодній офіційній інстанції нашої країни. Водночас наша доповідь щодо цієї проблеми на Міжнародному конгресі «Людина, спорт і здоров’я» (19—20 квітня 2007 р.,

С.-Петербург) була відзначена великою золотою медаллю. Таким чином, є визнання наукової громадськості. Що ще потрібно для того, аби переконати наш політикум у необхідності реалізації нової стратегії охорони здоров’я?

Логіка керівників нашої охорони здоров’я залізобетонна: відомство існує для того, щоб лікувати хворих. А проблему формування ЗСЖ населення поступово бере на себе Міністерство у справах молоді, сім’ї та спорту. У квітні 2006 р. на адресу керівництва Національного університету фізичного виховання і спорту України нами була спрямована службова записка, у якій обгрунтовується потреба підготовки фахівців зі збереження і зміцнення здоров’я людини. Справді: «фахівці з хвороби» (лікарі) — є, зі здоров’я — немає. Як же без наявності таких фахівців управляти здоров’ям?

Наша пропозиція була сприйнята адекватно: затверджений новий напрям у фізкультурній освіті — «Здоров’я людини». У наших фізкультурних вузах тепер готуватимуть фахівців у сфері здоров’язберігаючих технологій. Залишилося вирішити: де вони працюватимуть, за якою програмою їх учитимуть, чи удасться внести цей фах у відповідний державний реєстр. І найголовніше: як втягнути в систему збереження і зміцнення свого здоров’я звичайного громадянина нашої країни? Як переконати його, що саме він є господарем свого здоров’я і тільки він сам може розв’язати свої проблеми (з консультацією фахівців)? Практично всі політичні партії України внесли у свої передвиборні програми розділи щодо боротьби з депопуляцією. Проте скрізь фігурує тільки один пункт — фінансування народжуваності. Але не це є головним у вирішенні проблеми. Головне — це зниження показників захворюваності і смертності працездатної і репродуктивно активної частини населення. Тут партійні передвиборні програми мають один недолік: цілком відсутнє розуміння потреби узгодженої політики, здійснюваної всіма державними і регіональними структурами з участю всіх відомств і громадських організацій. І ніхто не порушує питання про необхідність створення спеціальної державної структури, яка відповідала б за формування здорового способу життя населення. Поки що в Україні за це ніхто не відповідає. І ніхто не фінансує.

У резолюції форуму «Здорова нація» пропонується впровадити систему моніторингу за діяльністю органів виконавчої влади і місцевого самоврядування з контролю над станом суспільного здоров’я і реалізації заходів щодо його зміцнення. При цьому органи виконавчої влади всіх рівнів із власників соціальної сфери мають перетворитися на стратегічного замовника послуг у сфері охорони здоров’я в інтересах територіальної громади. Шлях абсолютно правильний. Але кому і за які гроші здійснюватимуться подібні замовлення? Чи існує відповідна інфраструктура в регіонах? У резолюції форуму про це нічого не сказано.

А без цієї інфраструктури, без її фінансування, за відсутності єдиної політики лобіювання здорового способу життя на всіх рівнях влади нічого не зміниться. І ми будемо вимирати разом із нашими сусідами — росіянами і білорусами. Хоч би якою стала наша медицина — страховою, приватною або цілком бюджетною.

Геннадій АПАНАСЕНКО, професор

www.zn.ua

УНІАН в Google News