Якщо все погано зі способом життя, довкілля та генетика не грають значної ролі - Озерна / фото надані героїнею

Біологиня Дарка Озерна: Щоб бути здоровими, не потрібні авокадо і тости з лососем. Гречка, сироватка, кропива, буряк – це дуже здорові, корисні, недорогі продукти

14:01, 23 жовтня 2020
13 хв. 4013 Інтерв'ю

Бути здоровим – одне з найпопулярніших побажань українців один одному під час пандемії Covid-19. Про важливі складники хорошого самопочуття, бодіпозитив, правильне харчування УНІАН поговорив з популяризаторкою здорового способу життя та авторкою книжок з серії «Оптимістично про здоров’я» Даркою Озерною.

Цього року вийшли друком дві книги медичної і наукової журналістки, біологині Дарки Озерної  - «Ви це зможете: 7 складових здорового способу життя» та «Бути окей: Що важливо знати про психічне здоров’я». Герої цих книг - збірні вигадані образи людей різних поколінь зі своїми стереотипами та уявленнями про здоровий спосіб життя. УНІАН проковтнув обидві книжки на одному подиху й вирішив обговорити з авторкою деякі тези.

Дехто з читачів прокоментує це інтерв’ю так: «З нашою екологією, ми всі хворі. Здоровий спосіб життя не допоможе». Що б таким сказали?

Знаю цю тезу. Відповідь можна описати вигаданим рівнянням: Y = [A+B] х Х у ступені N. Тут є константи - A та B – генетика та довкілля. Й змінні показники – Х (здоровий спосіб життя) та N (психічне здоров’я).

Якщо все погано зі способом життя, довкілля та генетика не грають значної ролі. Я з Запоріжжя, де інколи повітря буває жовтим. Але здоровий спосіб життя там також не в тренді, люди багато палять і п'ють. Хочеться запитати: «Чого палиш? Мало було народитися в Запоріжжі?». Компенсувати брудне довкілля можемо принаймні тим, щоб не робити собі гірше.

Довкілля впливає однаково на всіх, а от певні професії вкорочують людям віку. Наприклад, робота в гарячому цеху, у шахті, далекобійником, будь-яка робота по змінах. Професійно «вигорають» волонтери, медичні та соціальні працівники, репортери.

ілюстрації з книги Ольга Дегтярьова 2020

Які ще переконання шкодять пропаганді здорового способу життя?

Теза про те, що нове життя варто починати просто зараз. Дійсно, людина в ресурсному стані, яка має ментальні та фізичні сили, може відразу «взути кросівки». Але іноді силою волі не обійтися. Якщо людина у стані хронічної втоми має депресивний чи тривожний розлад, або розлад адаптації – у неї немає сил для змін. Важливо взяти людину за руку та допомогти робити маленькі кроки. 

По-друге, міфологізація здорового способу життя. Наче це дорого, складно і тільки «для обраних» в інстаграм. Ідеї здорового способу життя в інформаційному просторі просувають ті, хто на цьому заробляє. Їм треба, щоб аудиторія залежала від «марафону» чи розписаного раціону і не могла самостійно дати собі раду. Принципи здорового способу життя не стають мас-маркетом. А треба, щоб люди дбали про здоров’я і не залежали від когось. Також багато хто досі асоціює здоровий спосіб життя з несмачною їжею та армійською дисципліною.

Багато хто досі асоціює здоровий спосіб життя з несмачною їжею та армійською дисципліною / фото надані героїнею

У книзі ви пишете, що українці схильні шукати «чарівну пігулку» та вірити у фейки щодо здорового способу життя. Це тільки нам властиво?

Це властиво пострадянському простору. До нас ці фейки досі приходять з Росії, деякі можна відстежити. Наприклад, міф про «токсичність і отруйність» фенхелю для немовлят прийшов з російських форумів типу «женщіна.ру».

Про те, що сталося з інформаційним імунітетом українців, добре пише Оксана Мороз у книжках «Нація овочів?», «Боротьба за правду». У нас були сильні «гойдалки» спочатку з інформаційним голодом, а потім – надлишком інформації. Інформаційний імунітет українців руйнувався в перебудову, в 90-ті та «нульові». Шоу «екстрасенсів» цьому сприяли.

Тому у нас є дві категорії людей - одні вірять у «чарівні пігулки». А інші вважають, що нікому не можна довіряти.

Взагалі шлюзи для дезінформації та фейків відкриває український фейсбук, набагато різноманітніший за фейсбук у Франції чи Швейцарії. Там люди постять контент інстаграм – ось я в ресторані, ось потренувався. А у нас хочуть «продавати» себе через мережі, мати власне маленьке медіа. Тому будь-яка інформація набуває у нас більшого значення.

Для мене коментарі на фейсбуці, наприклад, у пабліку Уляни Супрун – джерело інформації про суспільство. Читаємо і розуміємо, які питання хвилюють людей. Люблю підслуховувати розмови в громадському транспорті (посміхається), тому трохи розумію, чим живе суспільство.

ілюстрації з книги Ольга Дегтярьова 2020

Скепсис і недовіра українців до традиційної медицини також із Росії?

Думаю, в кожного є досвід невдалого лікування у людини з медичним дипломом. Коли довго і дорого лікували не ту хворобу, поєднували гомеопатію, антибіотики, гормональні препарати, а ставало гірше. Комерційних діагнозів вистачає.

За відсутності хорошого досвіду, люди з обережністю ставляться до доказової медицини. При цьому, нетрадиційна медицина та альтернативні практики в усьому світі мають позитивний інтерфейс - лікар посміхається та з уважністю каже: «Ви були однією ногою в труні, але я вас врятую». Людина отримує увагу і їй здається, що «лікування» подіяло.

Тому потрібна інформаційна кампанія про традиційну доказову медицину. Так, не кожен лікар є хорошим, але після альтернативних методик хвороба може бути на стадії, коли нічого не вдієш.

У книжках ви радите практично в будь-якому випадку звертатися до сімейного лікаря. Наприклад, щоб діагностувати тривожний розлад. Як на мене, пересічного українського сімейного лікаря такі запити здивують. Змінювати лікарів, поки не знайдеш потрібного?

Є градієнт сімейних лікарів – від дуже хороших до таких, від яких слід відписуватися і міняти декларацію. Я писала про ідеального лікаря в вакуумі, хоча, насправді, такі теж є.

Знайти хорошого лікаря справді важко. Проте без усвідомлення того, яким він має бути, навряд такого колись отримаємо. Саме завдяки інформаційним кампаніям, соціальні зміни потроху відбуваються. Навіть самі лікарі розуміють, що можна щось зробити краще. Прагнути до ідеальних стандартів потрібно.

Хороший сімейний лікар - це який? 

Хороший сімейний лікар «сканує» пацієнта в цілому. Не прагне лікувати окремий симптом якоюсь пігулкою. На кшталт, кашляєте – приймайте антибіотик. А дивиться, що стоїть за кашлем. Бо кашель може мати астматичну природу, базуватися в легенях або бути через алергію. Щоб дивитися в цілому потрібна ерудиція, знання медичних протоколів, цікавість до людей.

ілюстрації з книги Ольга Дегтярьова 2020

Нині будь-яке обговорення надмірної ваги перетворюється у скандал. Але ви повідомляєте, що половина смертей і хвороб зумовлені захворюваннями, спричиненими зайвою вагою і неправильним харчуванням. Як презентувати цей факт людям, зважаючи на бодіпозитив, принцип «моє тіло – моє діло»?

Бодіпозитив  –  це не лише про зайву вагу. Це про ластовиння, про криві зуби, про інвалідність, про що завгодно. Про сприйняття себе, а не ненависть. Про те, що не треба втрачати себе в гонитві за ідеалами. Бо українське суспільство справді надто переймається життям інших. Худа – набери вагу. Трохи набрала – роз’їлася. За будь-що можна отримати від суспільства догану. Так немає бути. 

А зв'язок зі здоров'ям справді табуйований. Потрапляємо в етичну пастку – коли публічно не можна говорити про хвороби, пов’язані з вагою, чи гендерні питання. Бо почуємо: «Це вас не стосується». Прикро, коли мене видаляють із «френдів» за мої слова, що люди з ожирінням в перспективі розвинуть хронічні хвороби. Соррі, це доведений факт. І я маю право про це казати.

Інколи надмірна вага – це гормональні проблеми людини. Інколи – наслідок психічного чи депресивного розладу, чи прийому антидепресантів. Інколи вагу дуже важко знизити. Бо протоколи лікування ожиріння складні, дорогі, з операціями і гормонами. Можливо, є випадки, коли надмірна вага становить ризики для здоров’я, але їй настільки важко дати раду, що пріоритетніше  не перетворювати життя людини на пекло. Краще дати спокій. Не варто припиняти прийом антидепресантів до повного одужання, навіть якщо ці препарати викликають набір ваги. Бо бодіпозитив має бути людиноцентричним. Якщо ви в курсі своїх ризиків та щасливі, далі робіть те, що в ваших цінностях та можливостях.

Пишете, що в усьому світі менше захищені верстви населення через бідність мають вищі шанси фізично чи ментально захворіти. Здоровий спосіб життя – це якраз можливість запобігти хворобам. Як це доносити?

Я зараз пишу третю книгу про людей старшого віку, в якій саме говорю про пенсію та бідність. Це важливий фактор, про який соромляться сказати.

В Україні, за різними оцінками, від 24% до 50% населення живе в бідності. Це великий стресор. Ми живемо в хронічній напрузі з поганими думками про себе: «Що ж ти такий розумний, все життя працював, а нічого не заробив». Вийти прогулятися та порадіти сонечку – останнє, про що думаєш в цьому стані.

Втім, найкраще в нашому житті – це не речі. Цю тезу треба доносити на системному рівні.

Щоб лягти спати о десятій вечора, не потрібні капіталовкладення. Щоб знайти час в темпі пройтися парком, не потрібні гроші. Гречка, молочна сироватка, кропива, буряк – це дуже здорові, корисні недорогі продукти. Вам не потрібні авокадо і тости з лососем, щоб бути здоровими. Треба змінити свій підхід та трохи інакше варити борщ, простіше. Їсти треба менше, порції мають бути маленькі. Відмова від алкоголю – здоров’я, а також величезна стаття економії.

ілюстрації з книги Ольга Дегтярьова 2020

Щодо алкогольної залежності українців. За вашими словами, у нас це проблема зі сфери психічного здоров’я. Чому?

В Північній Європі чи Ірландії алкоголь є способом соціалізації. Люди можуть піти з ранку в шинок, сидіти там цілий день і спокійно повернутися додому не «на бровах». 

В Україні алкоголь часто є способом зняття напруження. Причому не тільки в депресивному селі, де немає роботи. Для Києва так само характерні жарти про «вінішко» чи потребу носити з собою флягу. Ми не пораємося зі стресом і навантаженням, тому споживання алкоголю має захисний характер. Справлятися зі стресом, зловживаючи вином, – це шлях до алкоголізму.  

Дуже сподобалася ваша цитата: «Сміливо викреслюйте загрози зі свого життя. Наше головне завдання – жити здоровими й щасливими». В нашому суспільстві великі проблеми з усвідомленням цього принципу?

Старшому поколінню притаманний певний націонал-мазохізм (це вислів Оксани Забужко про українців), зумовлений пережитим травматичним минулим. Вони не могли інакше. Але коли ми відсуваємо власне здоров'я та інтереси на задній план, бо обираємо шлях жити заради роботи, дітей, партнера чи батьків – це нездоровий спосіб.  

Так само, нездоровим способом життя є обрання інфантильної стратегії балувати «внутрішню дитину». Наприклад, дозволяти собі харчуватися солодким, запивати просекко, не виходити з дому та просто дивитися серіали. Це про відсутність відповідальності за себе. І це проблема.

Всі звикли бажати один одному щастя та здоров’я, наче воно має звалитися на голову, як дар божий. Насправді здоров'я сам собі створюєш, якось зберігаєш його, підтримуєш. 

Дуже часто покращити життя може сон або корегування харчування / фото надані героїнею

На початку розмови ви згадували, що для здорового способу життя треба бути в ресурсному стані. Як його зберігати?

Насамперед усвідомити, що з повністю розрядженим акумулятором не зможемо нічого. В кожного свої маркери, які показують наближення до межі. Наприклад, починаємо хотіти солодкого, втрачаємо сон. Маємо не доводити до ситуації, коли вже ненавидимо себе, інших, і все викликає негатив. Для когось це навіть означатиме зміну роботи чи сфери діяльності. Бо якщо робоче навантаження драйвить – це окей. Інша справа, якщо ввечері хочеться кричати і плакати. 

До себе треба бути уважними. Є одне питання, яке часто ставила собі і тепер ставлю іншим: «Уявіть, що сьогоднішній день триває десять років поспіль, згодні на це?». Якщо не хочете на таке підписуватися, треба щось змінювати.

Починайте з маленьких кроків. Дуже часто покращити життя може сон або корегування харчування. Трохи менше простих вуглеводів, трохи більше білка. Коли трохи додасте заряду своїй «батареї», зможете пустити її на наступний крок. Виспалися – сплануйте собі меню харчування.

Отже, треба знати свої ліміти, не доходити до «червоного світла», робити маленькі кроки і звільнений ресурс пускати не на понаднормову роботу, а на покращення для себе. Наприклад, піти погуляти.

Мені не соромно сказати, що я не ресурсна людина. Інколи втомлююся настільки, що лягаю спати дуже рано. Але якби всі ставилися до себе так само, суспільство було б ефективнішим. Зокрема, було б менше сварок у фейсбуці. Бо коли у нас все гаразд, немає агресії, яку хочеться кудись спрямувати.

В наших інтересах говорити про це з близькими, бо всі захищаються від цієї тематики, ніхто не хоче визнавати свою проблему. Тому виносимо питання в суспільний дискурс. Говоримо, що всім буває погано, всі можуть потребувати підтримки. Це не про те, щоб постійно бути «бідосями», а про вміння зрозуміти себе та пояснити, що з нами відбувається.  

Ірина Петренко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

+
Погоджуюся
Продовжуючи переглядати www.unian.ua, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом , і погоджуєтеся c Політикою конфіденційності