Провінція Бергамо взяла на себе перший удар вірусу в Європі

Синдром втрачених душ. Чого коштував італійському Бергамо колективний імунітет проти COVID-19

19:31, 11 жовтня 2020
7 хв. 9266

Останніми днями в соцмережах знову почали згадувати невеличке італійське містечко Бергамо, в якому навесні щодня ховали померлих через COVID-19. І багато українців вважають, що ця історія – вигадана постановка. Мовляв, щоб налякати всіх вірусом, який насправді не такий і страшний. Але що ж все-таки відбувалося і відбувається у Бергамо?

Тут майже всі у масках, навіть на вулиці, навіть, коли цього ніхто не вимагає. У відомому тепер на весь світ містечку Бергамо мешканцям ніби ампутували славнозвісну італійську безпечність.

«Ми в Бергамо носимо маски та дотримуємося безпечної відстані у всіх зачинених приміщеннях, в барах, ресторанах. Якщо навколо нікого немає, маску можна зняти. Але після 18:00 маску носити обов’язково», - розповідає ТСН.Тижню радник мерії Бергамо.

В Бергамо після весни 2020 наче ампутували славнозвісну італійську безпечність – всі в масках, навіть тоді, коли цього ніхто не вимагає

В центрі міста в кафе у Марко кава міцна, справжня італійська. Пройти повз це місце і не зупинитися – майже неможливо. Сюди Марко вклав багато любові і грошей. Але довгих два місяці через карантин його прибуток був нульовим. Та й зараз заробітки вдвічі менші за норму. Без туристів, без італійців у відрядженнях, каса порожніє. Марко визнає – це важко. Але він тепер точно знає, що є речі страшніші за будь-які збитки: «Просто ми були першими і нас це добре навчило. Для такого маленького міста, як Бергамо, втрати були неймовірні».

Марко розповідає, що переживає не стільки за відсутність доходів, скільки за те, скільки людей померло в Бергамо від Covid-19

Темпераментних італійців, для яких тісне спілкування та великі компанії – національна риса, вірус вчив жорстоко. Те, що прийшло на вулиці Бергамо, не можливо порівняти навіть з природною катастрофою.

«Багато з наших медиків працювали у зонах, потерпілих від стихій, але, зазвичай, після стихійного лиха робота невідкладної швидкої допомоги триває два-три дні, а потім пацієнтів розподіляють, кого додому, кого у відділення. А тут, навпаки, день за днем ситуація повторювалася і ми не бачили їй кінця краю», - розповідає ТСН.Тижню директор відділення швидкої допомоги Роберто Козентіні.

Мешканка передмістя Бергамо, яка живе в Італії вже понад 20 років і працює в місцевій лікарні Ярослава Вишневська згадує, що в одну ніч різко почали прибувати пацієнти, які задихалися. «Тоді мене вперше налякало. Бо здавалося, що знімають якийсь нереальний фільм про війну. Відчуття було жахливе», - каже вона ТСН.Тиждень.

Провінція Бергамо взяла на себе перший удар вірусу в Європі.  Жах полягав у тому, що ані люди, ані медики, ані влада не розуміли, з чим мають справу. Веселе і сповнене життя Бергамо раптом стало декорацією для зйомок апокаліптичних фільмів - безлюдні вулиці і, все частіше - сирени швидкої.

«Були такі дні, коли кожні п’ять хвилин були сирени. Це дуже діє на психіку. Бо ти розумієш: когось повезли, до когось або їдуть, або вже забрали», - розповідає жінка.

Лікарі помітили, що людям ставало зле у певні пікові години. «Ми назвали цей період інфекційним землетрусом. Після дванадцятої, якраз, коли підіймається температура, до лікарні привозили один за одним десятки пацієнтів у важкому стані. Для нас особисто це було схоже на апокаліпсис, бо ми, як лікарня, ніколи такого не переживали в минулому. І, власне, ми не були готовими до такої ситуації», - розповідає директор відділення швидкої допомоги Роберто Козентіні.

Директор відділення швидкої допомоги Роберто Козентіні розповідає, що весна-2020 була схожа на апокаліпсис

Мар'яна - ще одна українка, яка в той страшний час працювала лікарні Бергамо. Родину і малого сина дівчина не бачила три місяці. Вона розповідає, що, якщо люди помирали, то вже за 20 хвилин завозили іншого хворого.

«Я плакала і хотіла просто звільнитися», - розповідає жінка.

Головне питання для кожної країни - чи виживе населення, коли масово зляжуть самі лікарі. В Італії ковідом заразився кожен п’ятий медик.

8 березня почала себе почувати і Ярослава. «П’ять днів була ломка в тілі. Я такої болі не пам’ятаю. Таке враження, що мене просто били палками», - каже вона.

Коли ж захворів і чоловік Ярослави, жінка злякалася не на жарт. Хворобу він переносив тяжче за неї, годинами мучився від бронхоспазмів. Але спроби викликати швидку були марними - вона не приїжджала.

«Вони просто питали: «Він задихається у цей момент?» Я відповідала: «У нього бронхоспазм» - «Ну, наскільки він дихає?» - «Дихає» - «Тоді ми перетелефонуємо за півгодини»», - ділиться переживаннями Ярослава Вишневська.

 «Швидка» на виклики не приїзджала

Телефонний контроль - нововведення в лікарні Бергамо. Коли фізично людей і часу бракувало, волонтери контролювали ситуацію дистанційно.

«З самих перших днів пандемії ми організували телефонний сервіс, який моніторив тих хворих, яких відправили додому. Дякуючи приватним та державним спонсорам, ми забезпечили всіх сатуриметром, який вимірює рівень кисню в крові. Ми продзвонювали всіх щодня, щоб моніторити показники і втрутитися у будь-який момент», - розповідає Роберто Козентіні.

До лікарні родина Ярослави так і не потрапила, одужували вдома. Та, можливо, це було на краще. У Бергамо тепер всі знають: смерть від ковіду –самотня. Родичів більше не побачиш. Не попрощаєшся, не потримаєш за руку. Останнє, кого бачили тяжкохворі – це медики. Точніше – їхні очі, бо тільки їх було видно з-під костюмів хімзахисту.

«Виходиш на роботу, а тобі розповідають: ця померла, ця померла, цей чоловік теж помер… А їх пам’ятаю всіх. Ця картинка у мене перед очима назавжди», - підкреслює Мар’яна.

Українка Мар’яна, яка працює у лікарні Бергамо медсестрою, розповідає, що пам’ятає кожного пацієнта і кожну смерть

Місцеві газети тоді стали суцільним некрологом: «Помер від ковіду. Любимо, пам’ятаємо». Фотографії померлих показували на площах. Через перенавантаження ніхто не знав, в який саме крематорій регіону повезуть тіло. Ось так – забрала швидка рідного, а потім десь треба шукати урну з прахом…

Врешті, ситуація трохи стабілізувалась. Наразі Італії вдається тримати вірус під контролем. На 60 мільйонів італійського населення в країні за добу уперше за місяці – 5 тисяч недужих. Лікарні до другої хвилі готуються, утім головний козир - свідомість людей.

«Лікарня вже не перебуває у тих умовах, в яких перебувала в лютому. Зараз ми більш захищені. Хоч і не всі, але більшість зрозуміла: берегтися — це важливо. Я сподіваюся, превентивні заходи допоможуть послабити розповсюдження коронавірусу та й простого ГРВІ. Тому я думаю, що друга хвиля зовсім не буде схожа на першу», - каже Роберто Козентіні.  

Епідемію італійці бачили надто близько, щоб нехтувати своєю і чужою безпекою. Тож, коли в Німеччині проти карантинних обмежень на вулицях протести з десятків тисяч людей, найчисельніша демонстрація в Італії зібрала ледве дві тисячі протестувальників.

«Ми переоцінили дуже багато речей в житті. Я думаю, не тільки ми. Це багато людей. Мій чоловік зараз насолоджується просто кожним днем, в прямому сенсі цього слова», - каже Вишневська.

Сумніви у тому, чи потрібні чи не потрібні ті чи інші обмеження, розігнав страх. Туристичне Бергамо принишкло. І залишається дуже обережним.

А сучасна італійська Мадонна, яка оберігає італійців, – це медсестра, у якої на обличчі – маска, а за спиною – крила. На руках вона заколисує всю Італію. Саме таку фреску художник Франко Ріволлі намалював на стіні госпіталю в місті Бергамо у березні, коли лікарня Папи Іоанна 23 відбивала найсильнішу хвилю вірусу.

Наталія Фібріг, Денис Савченко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
завантаження...

Чи подобається Вам сайт?
Залиште свою думку

+
Погоджуюся
Продовжуючи переглядати www.unian.ua, ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом , і погоджуєтеся c Політикою конфіденційності