Фільм "Я працюю на цвинтарі" захоплює глядачів: чому його варто подивитися (огляд)

Український кінематограф отримав друге дихання з виходом стрічки Олексія Тараненка "Я працюю на цвинтарі". Це щось якісно нове, але не артхаусне, а зрозуміле кожному. Та цей фільм аж ніяк не рівня різноманітних "Скажених весіль".

В український прокат вийшла вітчизняна стрічка "Я працюю на цвинтарі". Це – екранізація книги письменника з Луганська Павла "Паштета" Белянського, який і сам працював у конторі ритуальних послуг, звідки й черпав історії для своєї книги. А втілив твір у кіноверсію режисер Олексій Тараненко, для нього це – дебютна повнометражка.

УНІАН розповість, чому український інтернет-простір буквально гуде про фільм "Я працюю на цвинтарі", й назве кілька причин, з яких ви обов’язково маєте переглянути драмеді.

Не встиг фільм "Я працюю на цвинтарі" вийти в український кінопрокат, як соцмережі наповнилися хвалебними відгуками про нього. Інтернет-користувачі в захваті й від сюжету фільму, і від акторської гри, й від музики у стрічці, і від доволі незвичного для українського кінематографу жанру – драмеді. Отже, про все по порядку.

• "Я працюю на цвинтарі": сюжет фільму
• 5 причин, з яких варто подивитися фільм "Я працюю на цвинтарі"

"Я працюю на цвинтарі": сюжет фільму

Здавалось би, що може бути банальнішим, ніж зняти стрічку про людину, яка й справді працює на цвинтарі. Та не все так просто. З кожною сценою глядач осягає дедалі глибше життєву трагедію головного персонажа Олександра, або ж Саші (його зіграв актор Віталій Салій). Він щиро не любить людей, тому для нього, колишнього архітектора, робота на цвинтарі здається виходом – мінімум спілкування з живими людьми. Та все ж контактувати з ними доводиться, продаючи пам’ятники.

Й щоразу спілкування зі згорьованими клієнтами завершується однаково: вони отримують від Сашка величезну порцію сарказму, здавалось би, недоречного. Та ні, це допомагає глядачу зрозуміти, настільки нещасний головний герой фільму. Йому теж болить величезна втрата, про яку ми дізнаємося майже у фіналі стрічки.Й тому, споглядаючи чуже горе, він не знаходить іншого виходу, як приглушити свої емоції, чимдуж ушпигнувши людей саркастичними словами.

Та Олександру все ж доведеться розповісти про свою трагедію. Й тоді багато моментів у "Я працюю на цвинтарі" зійдуться у цілісний пазл: і чому герой фільму боявся відчинених вікон, й чому йому після розлучення так важко дається спілкування з донькою, і яка страшенна провина змушує його глузувати з чужого горя.

5 причин, з яких варто подивитися фільм "Я працюю на цвинтарі"

Перша причина - акторська гра

Напевно, важко згадати українську стрічку, в якій би прекрасно зіграв увесь акторський склад. А тут це вдалося!

Головну роль виконав Віталій Салій, вже відомий за роботами в історичному фільмі "Крути 1918" та серіалі "Перші ластівки. Zалежні". У "Я працюю на цвинтарі" він зіграв персонажа-соціопата, а тому, здавалось би, має одразу відштовхувати глядача. Та ні. Ба більше, йому щиро співчуваєш, у деяких його словах і вчинках пізнаєш себе (зізнайтеся, кого не дратували клієнти на роботі). Так, подекуди доводиться думати про нього як про нестерпного чоловіка й поганого батька. Та це лише до розв’язки фільму, яка складе цей непростий пазл воєдино.

Сашко у фільмі вийшов дуже переконливим, кожній його емоції, кожному слову віриш беззаперечно. Він не грає роль, він нею живе, а це – непросто. Тому перспективний актор Віталій Салій, зігравши цю роль, розширив армію своїх прихильників.

Неможливо не згадати про Віктора Жданова, який зіграв у стрічці роль начальника кладовища. У його персонажа мінімум слів у "Я працюю на цвинтарі", та вони тут і зайві. Синці на його обличчі та пачки грошей, які він передає, аби його не звільнили з посади, красномовніші за будь-які слова.

І навіть другорядні персонажі, такі як монтажники пам’ятників й копачі могил, - дуже цікаві глядачеві. За їхніми діалогами цікаво спостерігати, хоч вони й сповнені обсценної лексики.

Друга причина – цілісний сюжет

Сюжет фільму "Я працюю на цвинтарі" не розвалюється у ході фільму, він логічно перетікає від лінії одного героя до іншого, немає відчуття незавершеності, розірваності - картина Тараненка вийшла цілісною.

То ми дізнаємося життєву історію головного героя – Сашка, то переходимо до пригод й кримінальних розбірок начальника кладовища у виконанні Віктора Жданова, то поринаємо у трагедію молодої мами, яка втратила сина, то спостерігаємо за, здавалось би, божевільним клієнтом ритуальної контори, який щоразу приходить з новим проектом справжнього склепу-дому. Й все це створює цілісну картину – хай подекуди незрозумілу, хай дещо дивну, нехай смішну й трагічну водночас.

Третя причина – нетиповий для українського кіно жанр

Спробуйте згадати стрічку вітчизняного виробництва у жанрі драмеді.  А ще тут є елемент кримінального фільму. Складно, правда. Й тут неочікувано у такий важкий для українців час у кінопрокат виходить фільм " Я працюю на цвинтарі", у якому трагічне й комічне – дуже близько. Ти ніби й смієшся із жартів головних героїв, але одразу починаєш задумуватися над глибиною цього жарту, над його підтекстами, сенсами.

У "Я працюю на цвинтарі" життя й смерть ходять поруч, вони тісно переплітаються, та все ж сюжетна лінія натякає: надія завжди є, й у найскладніших ситуаціях. Навіть такий затятий гівнюк, як головний герой у виконанні Віталія Салія, отримує надію на те, що життя не закінчилося, воно отримало нове дихання. Тож тепер, відкинувши свій чорний гумор, він має шанс почати все з нуля.

Четверта причина – краєвиди Києва

Після початку повномасштабної війни багато хто залишив українську столицю й вирушив за кордон. Дехто вже повернувся й на 100% зрозумів, що це місто – це про любов, про дім і про здійснені й несправджені надії. Воно – таке рідне й красиве. Й творці фільму "Я працюю на цвинтарі" ще раз показали нам, який він, Київ, прекрасний – з його переповненими авто дорогами, з його сонними світанками, з його туманною осінню, зі сповненими легенд, історій та загадок кладовищами. Здається навіть інколи, що Київ – ще один персонаж фільму.

Й остання, п’ята причина, - лексика, гумор й музика

Ви будете насолоджуватися українською мовою у фільмі, щедро приправленою матюками й чорним гумором. Розмови героїв – щирі, живі, не награні, якими часто грішить український кінематограф.

Й прекрасна нота у фільмі – саундтрек "То таке життя" у виконанні KRUTЬ. "Щастя не має ні правил, ні умов" - такі слова лунають у пісні. Здається, вони мають стати новим життєвим кредо головного героя "Я працюю на цвинтарі".

Ольга Робейко

УНІАН в Google News